Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Проблеми якісного ефірного мовлення в Україні: мовна ситуація в телеефірі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблеми якісного ефірного мовлення в Україні: мовна ситуація в телеефірі. Реферат

Мистецтво володіти словом чи не найбільше повинно розкриватися у засобах масової інформації, зокрема на радіо чи телебаченні, які пов'язані із "живим" мовленням

Сьогоднішній слухач і глядач стає усе вимогливішим. Його не задовольняє сухе мовлення; його дратують передачі, які ведуться недбало, непереконливо, мляво; йому надокучає заштампована, канцелярська мова.

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів - зображення, звуку і власне слова. Слово - головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись".

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання [13, c. 106].

Потреба розглядати проблеми наповнення телепростору України зумовлена очевидною примітивізацією телепродукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні - ось лише невелика частка вад українських телеканалів.

Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужнішому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі.

Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" телевпливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чипів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.

Мають рацію вчені, стверджуючи, що крім впливу на формування світогляду і основ поведінки дітей та юнацтва, телеефір великою мірою формує і соціальний або антисоціальний тип поведінки дорослих громадян. Ще декілька років тому про "піарівські" технології говорили лише фахівці. Нині вже навіть пересічні громадяни хоча б частково поінформовані про можливості "зомбування" величезних глядацьких аудиторій. Нейролінгвістичні впливи, маніпулювання спотвореною або неповною, тенденційно поданою, іноді вирваною з контексту інформацією успішно використовують "ньюсмейкери" багатьох політичних партій, передвиборчі штаби кандидатів на пости депутатів, кандидатів на пост президента тощо.

Попри очевидну потребу громадського контролю за наповненням телерадіопростору України якісною з погляду моралі і духовності, дотримання виховних критеріїв продукцією, постає і зовсім протилежна проблема - проблема часткової або повної залежності телерадіоканалів в Україні від центральних та місцевих органів влади, їх фінансової залежності від олігархічних структур, можливості опосередкованого диктату з боку фіскальних структур (хоча б через численні перевірки) з метою впливу на творчий процес і на певну політичну зорієнтованість виробників телерадіопродукції. Свідченням такої політзаангажованості і залежності може бути хоча б перебіг і результати минулорічних президентських виборів.

На мою думку, нижче буде доречним (хоча б побіжно) порівняти рівень продукції українських і російських електронних мас-медіа, через очевидний вплив глобальних процесів у Росії на реалії України.

Стан мас-медіа Росії порівняно з українськими ЗМІ, на наш погляд, характеризується тим, що в Росії вони перебувають на вищому щаблі розвитку, більш демократичні. Прикладів на підтвердження цього багато. Існування програм на кшталт "Куклы" Шендеровича (канал НТВ), відносно вільне коментування політичних подій у Росії в інформаційних програмах різноманітних каналів, свідчить про послаблення цензурних зазіхань на свободу преси з боку держави. Хоча є і винятки. Призначення ексклюзивними розпорядниками інформації про військові дії Росії в Чечні помічника в. о. Президента РФ Сергія Ястржембського та генерала Манілова стали рудиментом тоталітаризму в нинішньому порівняно демократичному правовому полі російської преси.

Прикладом трохи вищого, ніж в Україні, демократизму російських мас-медіа є і те, що у квітні 1999 року в Москві провідні телерадіокомпанії Росії прийняли "Хартию телерадиовещателей". Суттю її є прийняття своєрідного кодексу моралі, стики і духовності для теле-радіожурналістів, продюсерів, менеджерів тощо, які працюють в електронних ЗМІ. Про те, чи дотримуватимуться її вимог беззаперечно всі телерадіокомпанії, ще тривають суперечки між фахівцями, але сам факт прийняття на громадському рівні (як додатка до системи законодавчих актів, що регламентують діяльність електронних ЗМІ) такого документа, свідчить про усвідомлення телерадіовиробниками важливості проблеми наповнення електронного медіа-простору якісною телерадіопродукцією [14, c. 259].

Аналізуючи розважальні та інформаційні блоки вітчизняних телепередач провідних телеканалів України ("1+1", "УТ-1", "Інтер"). варто виділити окремі елементи їх високої або низької якості.

Інформаційна сфера в телепросторі України представлена великою кількістю відповідних програм. Це, зокрема, власне інформаційні, інформаційно-аналітичні програми. На нашу думку, найкращими такими програмами с інформаційні та інформаційно-аналітичні програми каналу "1+1", хоча й цей канал не інформує про внутрішньополітичне життя країни незаангажоване. Проте принаймні ТСН" та інші програми "1+1", не ведуть відвертої агітації глядачів з якогось конкретного приводу на догоду власникам каналу, особам, що його патронують. У каналу, звичайно, с свої позиції, але їх не нав'язують аудиторії занадто відкрито, брутально. Тут використовують методи інтелігентного, прихованого впливу.

Канал "Інтер" радикальніший у методах пропаганди своїх симпатій. Приховану чи відверту рекламу позицій СДПУ (о) на ньому ведуть чи не в усіх інформаційних, інформаційно-аналітичних програмах, позиція головного "інтерівця" Володимира Зінченка, очевидно, визначає політичне кредо каналу. Отже, говорити про паритет можливостей оприлюднення позицій різних політичних сил підстав немає. "УТ-1" як офіціоз виконавчої влади, безперечно, має право бути провладним. Але затягнуті, нудні, переповнені одами владі і критикою опозиції сюжети головної інформаційної програми держави "УТН. Панорама", тенденційні "Акценти В. Лапікури", деякі інші передачі не можуть влаштовувати інтелектуального глядача, який прагне одержати повну інформацію, а оцінки різних фактів і подій давати сам, а не покладатися на зорієнтованість ТБ.

Розважальні програми каналів "Інтер" та "1+1" перебувають на відносно високому якісному рівні, якщо не брати до уваги домінування російської мови на "Інтері" та не завжди вишуканої української лексики на "1+1". Що ж до каналу "УТ-1", то серед розважальних програм каналу найпримітивніші представляє ТРК "Ера" ("Еродром", "Студія 5-М", "Хіт-2000" тощо).

Окремо потрібно розглянути проблеми реклами. Рівень реклами, підходи українських телевізійників до її подачі, часу і місця розміщення може охарактеризувати епізод трирічної давності: трансляція нагородження лауреатів премії "Прометей-престиж". Нагородження президента країни в одній з номінацій. Перерва на рекламу. На екрані - рекламний ролик про ліки від запору. Закадровий текст: "Гутталакс" - зффективное слабительное. С облегчением вас, господа!"

Таким чином, проаналізувавши лише обмежений обсяг інформації про стан українського телепростору, доходимо висновку про необхідність дослідження процесу "оякіснення" телепродукції, складниками якого мають стати і відповідні теоретичні та практичні напрацювання.

Засоби масової інформації - це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні - агентства, інші форми періодичного поширення соціальної інформації. Згідно із законодавством України, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса): газети, журнали, бюлетені, разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Академік А. 3. Москаленко вважає, що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою журналістських кадрів [15, c. 8].

Одне з найпринциповіших питань демократизації освіти в умовах нинішньої України - мова навчання і виховання. Отже, демократичною може бути тільки та освіта, яка функціонує рідною мовою, яка обернена до національних витоків. "Говорити про демократизацію у сфері освіти, виховання без повносилого утвердження української - тепер державної мови, то фарисейство і облуда"18, - зазначав А. Погрібний.

В Україні після століть російщення панує і вільно розвивається російська мова, і їй ніхто і ніщо не загрожує. Діти росіян, як і представників інших національних меншин, що компактно проживають, мають змогу навчатися у рідних школах. Для збереження української мови в Україні як державі, що виникла на засадах реалізації українським народом природного права на своє державне самовизначення, доконечно потрібне державне стимулювання її розвитку і функціонування у всіх сферах життєдіяльності, а не правове закріплення "ситуації, яка існує в реальному житті" після століть геноциду, етноциду і лінгвоциту українців у московсько-царській та московсько-комуністичній імперіях.

Злочинно здеформована мовна ситуація в Україні може бути виправлена цілеспрямованою уніфікованою гуманітарною, освітянською політикою держави і тісним економічним поєднанням регіонів, що сприятиме якнайшвидшому національному самоототожненню українців.

Регіональна мовна і освітянська політика, за яку на весь голос ратують комуністи, соціалісти та їх підспівувачі, тільки призведе до застою, замороження зросійщеного стану, поглиблення етнічних особливостей і відчуження між східним, центральним, південним, північним і західним регіонами, що, безперечно, може стати реальною загрозою існування соборної Української держави.

Слід мати на увазі й такий факт: упродовж десятиліть в інформаційному просторі України домінувала не українська мова (і сьогодні її відсоток в ефірі ще дуже малий). Основна функція, яку їй визначили, - це бути "засобом комуністичного виховання мас" (В. Ленін); на телебаченні, радіо використовували переважно її ритуальний різновид для перекладу передових статей центральних газет, давали різні зведення про успіхи "соціалістичного будівництва", про "два світи - два способи життя" тощо. Щоправда, регламентація нашою життя допускала деякі культурницько-освітні програми (з обов'язково ідеологічною домінантою!) українською мовою, однак совєтську ритуальність українська мова у цій сфері зберігала, виразно проглядалася "манекенність" нашої мови. Жанрова одноманітність, вбога стилістика робили ефірні передачі українською мовою нецікавими, вони не мали популярності. Крім усього іншого, так спланована політика негативно вплинула на формування національних кадрів для роботи в ефірі.

Сьогодні навіть пересічному українцеві, не кажу вже про спеціалістів, які мають певне відношення до ефірних справ в Україні, очевидною стає потреба докорінного поліпшення кадрової політики - окремо тут слід виділити телебачення. Про низьку культуру телемовлення сказано вже чимало, з тривогою говорять про неї журналісти-професіонали. Національне радіо у цьому плані працює більш цілеспрямовано. Схвалення, наприклад, заслуговує його робота над програмою "Звукова антологія української культури", яка започатковує, як здасться, велику справу - збирання, систематизацію, опис, вивчення українського усного мовлення.

Різні засоби масової інформації, зважаючи на їх специфіку, справляють різний вплив на згадані процеси. Проте є ціла низка проблем, спільних для різних ЗМІ. Розглянемо перебіг цих процесів на телебаченні і в пресі, зіставляючи передачі каналів УТ-1, УТ-2, "1 + 1", "Інтер", СТБ, ІСТV, ЛТБ, ТК "Міст" з газетними текстами часописів "День" (Д), "Поступ" (П), "Експрес" (Е) та "Експрес: Найцікавіші новини" (ЕН), "Суботня пошта" (СП), "Львів і львів'яни" (ЛЛ), "Високий замок" (ВЗ), "Тиждень" (Т), "Телепростір" (ТП), "Ринок - Львів" (Р-Л), "Музичний тиждень" (МТ).

Насамперед зауважимо, що найбільше і на телебаченні, і в пресі випадків помилкового вживання слів, які властиві російській мові і не характерні для мови української, тобто лексичних росіянізмів. Не можна сказати, що таких помилок частіше припускаються саме тележурналісти чи саме газетярі. Зрозуміло, на телебаченні лексичних росіянізмів більше, але тільки тому, що, крім журналістів, у передачах беруть участь також політики, фахівці з різних галузей народного господарства, науки й культури, просто люди, які потрапили в об'єктив телекамери випадково. Найчастіше причиною помилок є недостатній словниковий запас у людей, які порівняно недавно почали говорити українською мовою.

Проте й ті журналісти, для яких українська мова є рідною, знерідка припускаються таких помилок через вплив російськомовного середовища чи внаслідок засилля російськомовних передач на окремих загальнонаціональних і місцевих телеканалах, на РМ-радіостанціях (ці передачі, навіть якщо їх спеціально не прослуховувати, мимоволі впливають на підсвідомість, оскільки нав'язливо лунають у громадському транспорті, в кафе, в місцях масового відпочинку людей). Найчастотнішими у мові ЗМІ с такі лексичні росіянізми:

Наступного дня можете у призначений час підійти у призначене місце і видати себе за чергову жертву (ТП. -199Н. - МЗ); Він не той, за кого себе видає (УТ-1. -1999. -14 вересня).

Наведених росіянізмів уникнути порівняно нескладно, варто тільки їх зауважити в мовленні, а найскладніше зробити саме це, бо їх неприродність у тексті може помітити той, для кого українська мова є рідною, хто постійно вдосконалюється в її використанні. Відшукати ж потім у словнику відповідне слово і виправити помилку не становить жодних труднощів.

Проте є такі лексичні росіянізми, які в телевізійному і газетному мовленні трапляються лише зрідка. Останнє можна пояснити тим, що в одних випадках це елементарні помилки, а в інших вони мають надто прихований характер, оскільки в українській мові є слова з такими ж коренями. В газетах таких помилок навіть більше, ніж на телебаченні, бо ці приховані помилки виникають найчастіше в аналітичних текстах, а на нашому телебаченні переважає інформативне і розважальне мовлення.

Дуже легко порівняти особливості виникнення згаданих помилок на таких прикладах.

Треба було працювати і працювати, щоб довести, що це не випадковість і ти завжди чогось вартуєш у цьому житті (Е- 1998. - №4); Це нічого не вартує (ЛТБ. – 1999 - З вересня.

Вони надіялися з допомогою північного сусіда вирвати країну з нужди (ТП. - 1997, - №1); їх спонукала до цього нужда (СТБ. -1999. -16 березня).

Не набагато менше в телевізійному мовленні й у газетних текстах граматичних росіянізмів. Проте шкода від них помітно більша, оскільки, повторюємо, вони руйнують саму структуру української мови. На морфологічному рівні росіянізми переважно виявляються у вживанні іменників у роді і числі, властивим російській і не характерним для української мови, у творенні відмінкової форми за типом, притаманним російській мові:

Олександр влаштував зустріч зі своїми доньками Анєю та Аліную (МТ, - 1999. - ЛУ 9-Ю); Ми з Вальою припиши раніше за інших (СТБ- 1999. -12 квітня).

Двоє знизали плечами, підчепили ковбаску, бац! (СГІ. -1997. - №49); Захоплений її зеленими очами (ІСТК- 1999. - 14 липня).

Синтаксичні росіянізми - це переважно так звані пасивні конструкції на місці українських активних зворотів і безособових речень, а також конструкції з невластивими українській мові активними дієприкметниками теперішнього часу:

Про склад граючих сьогодні футболістів "Динамо" (УТ-1. -1999. - 12 липня): Це розповідається в фільмі (1+1. - 1999. - 8 квітня).

Крім того, чимало помилок у мові ЗМІ пов'язано з порушенням норм керування. Цих помилок припускаються тоді, коли не враховують розбіжностей у варіантах керування в українській і в російській мовах.

Найтиповішими помилками є такі:

  • Хочу подякувати телеглядачів за увагу (УТ-1. - 1999, - 17лютого);
  • Головне - не зраджувати собі (ІСТК- 1999. - ЗО квітня).

Але в телевізійному мовленні трохи більше, ніж у газетних текстах, відхилень від норм керування, що також можна пояснити деякими специфічними рисами телебачення, зокрема більшою його зорієнтованістю на розмовну стихію. Проте все це (вживання росіянізмів) можна лише пояснити, але не виправдати. Руйнівні процеси треба зупинити. І перший етап на шляху до цього - виразне усвідомлення небезпечності згаданих процесів, привернення до них пильної уваги журналістів[16, c 359].

Загальноприйняте в науці положення: якщо з часом атрофується культура мовлення, то поступово руйнується культура мови як цілісна система. Виникає мовна агресія. Як наслідок - вимикає загроза зникнення мови або ж перетворення її на непотрібну, менш вартісну. Мова втрачає конкурентоспроможність, над нею превалює вторинна недержавна мова. Автори книжки "Мова і нація" переконують, що симбіоз двох мов у межах однієї держави не можливий, оскільки двомовність ніколи не буває симетричною, мови ніколи не бувають рівними за обсягом функцій та соціальним престижем. Двомовність більшою мірою поширена серед народів, що не мають власної державності".

Надзвичайно складною є проблема двомовності. Зокрема, у праці Василя Лизанчука "Навічно кайдани кували" порушено проблему русифікації й етноциду. Автор згадує: "Штучно було обмежено сферу вживання української мови "для домашньою користування".

В Україні телебачення продукує малий відсоток українських текстів. Серед них багато ефірною часу займають телефільми переважно іноземного виробництва. Лише за один день (25. 08. 02) на телеканалі "1+1" були продемонстровані телефільми: "Зоряна брама" (США), "Агент національної безпеки - 2" (Росія), "Друга книга джунглів. "Мауглі та Балу" (США), "Агентство Місячне сяйво" (США), "Нічого втрачати" (США), "Підземка" (Франція). Анатолій Погрібний відзначає:"Українських фільмів в інформаційному просторі України є не більше 2%, і далеко не тому, що їх бракує чи поспіль всі вони погані, хоча за законом їх мало б бути не менше 30%". Про це у своїй авторській програмі Анатолій Погрібний говорив ще кілька років тому, однак ситуація сьогодні не змінилася.

На телеканалах в Україні маємо взаємозаміну двох мов: української, російської. "Панує вакханалія двомовності, заборонена в будь - якім країні цивілізованого світу (навіть у таких офіційно двомовних країнах, як Канада, англійське та французьке телебачення стерильне розмежовані) ".

Наприклад, 25. 08. 02 на каналі "Інтер" в ефір вийшли передачі такими мовами:

  • 9.00. - Погода - українською;
  • 9.05. - Прокинься і співай - російською;
  • 10.00 - Телефортуна - українською;
  • 10.35 - "Вікенд" з Іриною Зінченко - російською;
  • 11.15- Караоке на майдані - українською;
  • 11.45. - Мелорама - українською;
  • 12.25 - Планета "Здоров'я" -російською;
  • 13.00 - комедія "Моя морячка" (СРСР) - російською;
  • 14.30 - серіал "Загублений світ" -українською;
  • 15.20 - серіал "Королева мечів" - російською;
  • 16.15. - Сміхопанорама - російською.

Отже, українські передачі ефірного часу мали 2 год. 40 хв., російські 5 год. 15 хв.

Така мішанина двох мов української і російської є і на каналі УТ -1.

Наприклад, 26.08. 02:

  • 9.35 - Панорама - українською;
  • 10.00 - х/ф "Стара, стара казка" - російською;
  • 11.35 - документальна кінотрилогія "Я камінь з Божої пращі. " Фільм 1. Ольжич" - українською.

Такий перехід з української мови на російську і навпаки, має негативний вплив на психіку людини. У мовленні українця (та й росіянина) залишаються сліди суміші двох мов. Послуговуючись чужим, великі мовні ресурси рідної мови не використовуємо. Зокрема письменниця Оксана Забужко констатує: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем".

Телепрограма "Хто крайній? " вийшла в ефір 19.10. 02 на каналі "Інтер". У програмі двоє ведучих, спілкуючись, "перескакували" (залежно від ролей, які виконують) з української мови на російську і навпаки. У "Коханні з першого погляду" чоловік переодягнений на жінку розмовляв українською (допускаючи граматичні помилки у словах). її співрозмовником був партнер сміливий, категоричний, що свідчить про його впевненість, твердість характеру. До того ж він докладно коментував, пояснював, інформував. Мовлення жінки обмежувалось, короткими запитаннями, у яких відчутним є сумнів, нерішучість (за тембром голосу): "Куди?", "Поздоровляємо! ", "До побачення".

Отже, повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ[28, c. 112].

Для покращання мовної ситуації конче треба формувати українську урбаністичну культуру, але їй нема ходу через поширення як російськомовних, так і двомовних видань, радіо-і телепрограм.

Знаковим виявом повернення пострадянської України в імперський простір є відродження в столиці дореволюційних російськомовних газет - "Киевские ведомости", "Киевский телеграф", "Киевлянин", що успадкували не тільки назви імперської доби, а й їх антиукраїнську орієнтацію. На сьогодні не маємо жодного каналу, який можна було б вважати цілком українськомовним. Навіть на першому державному каналі художні фільми, деякі науково-популярні і розважальні програми демонструються російською мовою. До майже всуціль російськомовних належать "Інтер", "Тет", ЮТАР, ТОНІС, ІСТV.

Історія останнього каналу, на якому з 1992 р. працювала Міжнародна комерційна телерадіокомпанія, надзвичайно показова для виявлення тенденції розвитку телебачення України. Саме на цьому каналі було успішно започатковано адаптацію іншомовних телепрограм українською мовою. Як зазначає його колишній головний редактор О. Негребецький, обсяг перекладених програм та фільмів доходив до ста двадцяти годин на місяць, і невдовзі ІСТV стало справді, згідно з рекламою, "зіркою українського телебачення", бо досягло майже стовідсоткової українськомовності.

До цього слід додати високу якість перекладів і продуману політику відбору фільмів і серіалів, значна частина яких була зорієнтована на молодіжну аудиторію. Саме на ІСТV демонструвались улюблені дитячі серіали "Карусель" і "Альф". Нині телеканал має іншого хазяїна, і він кардинально змінив практику показу телепродукції, переорієнтувавшись на російську мову і переважно московські фільми, а українській залишено мізерну частину інформаційних програм.

Сучасну мовно-культурну політику телебачення України слід визначити як двомовну з переважанням російської. Українські діячі, перейняті долею рідної мови, не раз наголошували, що наша телевізія лишається, як і раніше, найдійовішим масовим засобом русифікації українців. При цьому, знов-таки згідно з радянською традицією, русифікація здійснюється як шляхом прямого обмеження української мови в ефірному часі, так і шляхом змішування двох мов. Знаряддям змішування є двомовні програми, зокрема, передачі тарапунько-штепселівського стилю, коли один ведучий виголошує текст російською мовою, а другий - українською, роль якої нерідко виконує суржик.

Як зазначає Віталій Дончик, "те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо - українсько-російську двомовність - нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення - це зумисні колотині, лемішка, шкідлива для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявності якою про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше-мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжості, вишуканості мовленнєвого ряду [17].

Сьогодні мільйони українців, вихованих під гаслами "інтернаціональної" єдності "братнім" російським народом, не мислять свого окремішнього, незалежного від Росії існування, не вважають свою культуру самодостатньою, не усвідомлюють себе самостійним, іншим, ніж росіяни, етносом. Розмивання національної ідентичності українців спричинено сформованим у попередній період російським мовно-культурним характером урбаністичного простору країни, звідки експансія російської мови поширюється на приміські й сільські місцевості у вигляді змішаної українсько-російської субмови. За влучним спостереженням Ю. Андруховича, суржик нині, це "кровозмісне дитя білінгвізму", "кроку на захід, супроводжуючи великий похід великої, могутньої російської мови".

Зупинити переможну ходу асимілятора може лише дієвий захист української мови і культури, реалізований законодавчим шляхом. При цьому протекціоністська мовно-культурна політика має бути спрямована як на розширення функціональних сфер державної мови, так і на ефективну протидію згубному для української культури процесові її "суржикізації", практики лінгво-культурного змішування, що була основним засобом денаціоналізації неросійських народів у радянській імперії. Східні корченій нашої країни лишатимуться прозорими і незахищеними доти, доки не буде зміцнено мовний бар'єр із Росією.

Опоненти мовно-культурного унезалежнення України від Росії постійно посилаються на невідповідність такої політики сучасним європейським тенденціям до інтеграції. Не слід забувати, проте, що Європа прийшла до ідеї об'єднання після століть інтенсивних дезінтеграційних процесів, у результаті яких постали міцні національні держави, і незбіжність політичних завдань України з європейським об'єднання спричинено лише нашим відставанням у часі, запізненням розпаду Російської імперії. Актуальний для сучасних європейських країн принцип мовно-культурної рівноправності в постколоніальній Україні спекулятивно використовується в групових інтересах колишньої панівної меншини, з метою збереження свого домінування і дальшого гноблення української культури[18].

Відрадно, що українська преса не залишається осторонь проблем мовлення в телеефірі, привертаючи до них увагу широкої громадськості. Головною проблемою є зросійщення ефіру. Ефір заповнений створеними у Росії програмами і, відповідно, російським мовленням. Який же телепродукт із Росії, куплений за українські гроші, пропонують глядачам наші телеканали? Можливо такий, що містить позитивні думки і висловлювання про наш народ, його історію, культуру, мову? Якби ж то так. Достатньо перегорнути сторінки українських видань за попередні роки, щоб пересвідчитися у протилежному.

Як зазначено в газеті "День" (09.07. 2004), те, що українофобія давно стала частиною російської політики, добре відомо тим, у кого родичі чи знайомі живуть у Росії. З їхніх запитань в ефірі стосовно України відчутні страхи за нас, побоювання за нашу долю без "старшого брата". Ці уявлення, як пише автор публікації "Імпортована вульгарщина", настільки безглузді, що можна лише припускати, які нісенітниці про Україну та українців нав'язують росіянам російські ЗМІ.

Ось і в одному з випусків нагієвського епатажного шоу "Окна", закупленого і демонстрованого в Україні "Новим каналом", "високоінтелектуальна" "віконна" студія обговорювала, що робити з двома "хохлушками", які, за надуманою версією авторів програми (про реальність фактів тут і в усіх інших шоу Нагієва не йдеться), виправляють "хохляцький говір", займаючись оральним сексом.

Вони були представлені як типові представники всієї країни, як жива її характеристика. І цю "характеристику" було підсумовано "високоморальним" російським ведучим, який, звертаючись до розбещених інородців, заявив: "коли ви приїжджаєте до пристойної цивілізованої країни (маючи на увазі - до Росії), то поводьте себе пристойно". Немає меж здивуванню Олександри Рябченко ("Народне слово", 01.01. 2005) разом із тисячами чи й мільйонами телеглядачів із приводу того, що "Новий канал" подав людям до вечері "На Святвечір. "Окна"!"

Авторка кореспонденції під такою назвою різко осуджує постійне прагнення керівництва телеканалів остаточно зруйнувати все те, що вирізняє українську націю з-поміж інших народів, небажання створювати для українців програми на базі власне національної традиції. І не треба скаржитися, що немає коштів, зауважив О. Рябченко, бо ж звідкіля вони беруться на закупівлю російського "ширпотребу" на кшталт "Алі-Баби", прісних російськомовних і, здебільшого, російськоакторних "інтерівських" фільмів Оксани Байрак чи "плюсівського" "Подарка судьбьі", або відвертого знущання, як-от "Сорочинський ярмарок" із Сердючкою в головній ролі.

Але те, що на Святвечір, коли люди прославляють народження Ісуса Христа, в ефір виходить одіозна програма "Окна", - переповнило чашу терпіння. "Новому каналу" чомусь минувся безкарно показ того московського телепродукту, про який ішлося вище. Тому редакція "Народного слова" ще раз звернулася до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з вимогою позбавити ліцензії "Новий канал" за систематичне знущання програмою "Окна" з України й українців.

Демонстрацією російських серіалів наше телебачення ллє воду на млин північного сусіда, сприяє тому, щоб Україну розглядали не інакше, як частину російськомовного ринку. Про це писав, зокрема, Олег Іващук у кореспонденції "Сниться наш фільм. російською мовою" в газеті "Слово Просвіти" (24.06. 2004). "Останнім часом, - зазначив він, - у нижній частині телеекрана можна побачити такий собі фіговий листок, яким намагаються приховати безсоромну політику русифікації.

Йдеться про українські субтитри в російськомовних серіалах. Ніщо інше, як насмішка над рішеннями Нацради стосовно україномовності телерадіопростору, які голова цієї установи Борис Холод цілком серйозно оголосив "історичними". Та субтитри ще більше загострюють проблему".

Однак рекомендація так і залишилася рекомендацією, тобто порадою, пропозицією, побажанням, і ситуації в ефірі з українською піснею вона суттєво не змінила. Про це йдеться в опублікованих у пресі листах справедливо обурених телеглядачів, в інтерв'ю з відомими виконавцями.

Чіткою є позиція щодо мови в цілому та ефірного мовлення зокрема й іншої відомої співачки. "Марія Бурмака: "Час навести лад у своєму житті, в своєму домі" - такий заголовок інтерв'ю з нею у газеті "Слово Просвіти" (27.05. 2004). Відповідаючи на запитання "Що для Вас українська мова?", вона сказала: "Це моя рідна мова, мова мого щоденного спілкування, мова, якою я розмовляю зі своєю дитиною.

Я - українська співачка, яка пише авторські пісні й співає українською. І люди, що приїжджають в Україну і чують мене, розуміють: людина співає українською мовою, отже, ми в Україні. А скільки є ще артистів, яких можна послухати, але не зрозуміти, в якій країні ти знаходишся. Оскільки я народилася на цій землі, то й мелодії моїх пісень є українськими коренево" [8].

Література

1. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

2. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с.

3. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2001. – 204 с.

4. Серб енська О. А. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук-метод. Праць. – Львів, 2002.

5. http://www. slovnyk. net/

6. Новий тлумачний словник української мови/ Уклад.: Радченко І. О. – К. – Подільський: Абетка, 2006. – 544 с.

7. Кузнєцова О. Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія "Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка" - Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.

8. Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с.

9. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.

10. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – 233 с.

11. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле - і радіожурналістів // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2002.

12. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

13. Бакинська О. Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Збірник науково-методичних праць – Львів: Ред. – вид. відділ Львівського університету, - 1997. – 160 с.

14. Жугай В. Проблеми якісної продукції в українському телеефірі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

15. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

16. Капелюшний А. Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2002.

17. Сербенська О. Суржик: "низька мова" безлад чи мовна патологія // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2001.

18. http://www. glavred. info/ukr/

19. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

20. http://www. internews. ua

21. http://ktf. franko. lviv. ua/vivat/book. html

22. Мітчук О. Нова суспільно-політична лексика сучасних ЗМІ // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

23. Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.

24. Сербенська О. Актуальні проблеми екології української мови та сучасні засоби масової комунікації // Українська періодика: Історія і сучасність: Доповіді та повідомлення сьомої Всеукр. наук. – теорет. конф. / За ред. М. М Романюка. – Львів, 2002.

25. Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо: 4-е вид. перероб. і доп. – К.: 1997. – 336.

26. Новий словник української мови: У 4 т. – К., 1999. – Т. 1.

27. http://www. mediabusiness. com. ua/documents/zagalne/ukrinian1/6107. html

28. Білянська О. Мовна агресія як антипод культури мовлення // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.


08.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!