Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Ефірне мовлення як різновид публічного мовлення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ефірне мовлення як різновид публічного мовлення. Реферат

Ефірне мовлення - різновид публічного мовлення, заснований на використанні великих можливостей сучасної техніки

Телебачення стало невід'ємною частиною нашого життя. Поміркована частина людства попереджає, що телепростір становить таку небезпеку, про яку ніхто і не здогадується. Єдине, що не викликає сумніву, це те, що навколо ролі телебачення в нашому житті виникає щоразу більше дискусій. Світ надсучасних передових комунікацій, схоже поступово перетворює життя людини на суцільне дійство. Дійство, де все поставлено з ніг на голову, і яке масово споживає молоде покоління.

Телевізійний масовий продукт вже давно поставлено на конвеєр, а тому про його якість говорити марно. Сучасне телебачення використовує ті ж принципи, що пропагували ще в Римській імперії. Як тоді, так і тепер людині пропонують "хліба та видовищ". Цим видовищем і є телебачення з його технічними, комунікаційними нововведеннями, звабливими та ефектними ідеями. Сьогодні глядачі надають перевагу якісному та яскравому телебаченню. Телевізійна мережа все одно охопила практично всі сфери людської діяльності.

Тепер у незалежній Україні українська мова в усій її чистоті й красі має посісти належне їй місце. Певна річ, усі відразу не можуть заговорити добірною мовою. До тих, хто лише починає дедалі активніше розмовляти по-українському, слід виявляти поблажливість і пробачати їм певні мовні огріхи. Однак є люди, які не мають права на помилки (актори, лектори, диктори та інші працівники радіо й телебачення, вчителі, викладачі), бо їхнє слово повинне бути взірцем для решти громадян України. Носіями зразкової української мови мусять стати державні діячі, урядовці всіх рангів та їхні дружини, якщо вони спілкуються з людьми поза своєю домівкою, виступають перед авдиторією безпосередньо чи в засобах масової інформації.

Сьогодні надзвичайно високим став рівень поінформованості кожної людини. Широка мережа засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення), зрослий загальноосвітній рівень усього населення, активізація особистих контактів відчутно знизили "ефект новизни", що завжди був головним стимулом кожного пізнавального акту.

Мовні недоладності трапляються навіть у важливих державних документах. В ухваленій у червні 1996 року Конституції України вжите стилістично невправне тавтологічне словосполучення забезпечення безпеки (тавтології можна б було уникнути, написавши гарантування безпеки). У тій же Конституції читаємо: "Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя". У фразеологізмі брати участь основне змістове навантаження припадає на слово участь, тому всі додаткові лексеми поєднуються з ним, а не з брати: бере активну участь, буре безпосередню участь, а не активно бере учать.

Не дуже привабливий образ України створюють урядовці, які розмовляють мовою колишньої метрополії (також далекої від її літературних норм), або використовують ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міністерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо. Прикладів мовної неохайності дуже багато, як бачимо і в офіційному мовленні. Ще більше їх у мовленні неофіційному.

З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіо передач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів. Усі ці недоладності є наслідком мовної невибагливості, не розрізнення лексичних та граматичних засобі української й російської мов, без оглядного перенесення в українську мову чужих слів і висловів. Найприкріше в цьому те, що таких помилок припускаються люди, які за своїм покликанням і становищем у суспільстві мали б бути взірцем української літературної мови, прикладом, для решти мовців [1, c. 10-13].

Я згідна з науковцями, які вважають, що про дотримання вимовних вимог мусить дбати кожен носій мови, якщо він хоче, аби його індивідуальне мовлення відповідало критеріям нормативності. Вимова тісно пов'язана з фонетичною системою мови. Оскільки фонетика є найбільш сталим, найконсервативнішим складником мовної системи, то й вимовні норми ґрунтуються на особливостях лише тих говорів, які лягли в основу літературної мови.

Українська мова належить до милозвучних, тобто на слух вона наспівна, приємна. Музикальність І наспівність виявляються в акцентне ритмічній структурі мови, а загалом - в інтонації слова і речення, у ритміці.

В Україні, де тривалий час свою підступну роль виконує чужомовна експансія де мислення значної частини чиновників (та й певної частини громадян) не розкодовано імперщину і радянщину, де сутужно йдуть справи з вироблення державницької мовної політики і механізму її реалізації, по суті поглиблюється процес деформації звукового простору. Сучасні технічні засоби, серед яких мас-медіальним належить надзвичайно важлива роль, повинні свідомо виправляти такі деформації, творити важливий для національної держави цілісний звуковий образ, усіляко плекаючи неповторність феномену нашого звукового мовлення [2, c. 15].

Небезпідставно нарікають на те, що правила літературної вимови порушують навіть ті, хто мав би бути своєрідним кодифікатором, носієм зразкової літературної мови. Це насамперед педагоги, радіо - і тележурналісти. Прикро вражає, коли високопосадовці, політики, виступаючи перед мікрофоном заповнюють наш ефір не нормативними словами, словосполученнями, порушують правила вимови звуків, звукосполучень, неправильно наголошують слова. Що є причиною цього? Причин багато, і з з-посеред цих насамперед можна виділити дві найголовніші.

Перша. Людина просто не обізнана з таким поняттям, як "культура усного мовлення", "техніка мовлення", "внормована (чи невнормована) артикуляційна база", не усвідомлює, що однакові, на перший погляд, звуки в різних мовах можуть артикулюватися неоднаково.

А друга причина ненормативної вимови полягає в тому, що багато хто не хоче, не прагне знати цього всього. Це люди зарозумілі, переконані в своїй непогрішності, бо, як вважають, говорять "так як народ". Вони виявляють елементарну неповагу до державної мови і, хоч некомпетентні в лінгвістичних питаннях, беруться судити складні речі, що стосуються життя мови, її законів та тенденції розвитку [3, c. 43-45].

У нас, як рідко де в іншій державі, дозволяють собі іронізувати з української мови. Як трактуєте такого характеру програми, що йдуть переважно через наші телевізійні канали і навіть мають популярність? Якщо серйозно та мене принаймні дивує те, що отой "екранний гумор" навіть окремі поважні особи намагаються виправдати, вважаючи своєрідним засобом для лікування хворобливого мовного стану. Мовляв, сміх допомагає позбутися вад. Свідоме перекручування слів та форм, як це робить телегуморист Данилко, гусаки чи учасники програми "Мамаду", за свідченням психологів, не належить до доброго тону - з мови не сміються [3, c. 71].

Різних практичних порад щодо очищення нашої мови маємо дуже багато: словники, довідкова література, монографії, статті у періодиці, радіопередачі. Праця над підвищення рівня мовної культури наших громадян має бути постійна, цілеспрямована. Ефективними сьогодні були б різноманітні конкурси, їх варто проводити, як показує досвіт інших держав, легко, цікаво, дотепно, включати в розважальні програми, давати оригінальні призи.

Мета нашого дослідження-проаналізувати основні засади техніки ефірного мовлення, охарактеризувати їх і вказати чи виконуються вони. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

  • опрацювати літературу;
  • вказати на значення ефірного мовлення в країні та його взаємодію з усною мовою;
  • розкрити проблеми якісної продукції в українському телеефірі;
  • охарактеризувати основні вимоги до роботи журналіста в ефірі;
  • подати деякі практичні рекомендації.

Навіть на сучасному етапі розвитку суспільства ця тема є актуальною. Зростає конкуренція, тому все більше українських телеканалів прагне вийти на вищий рівень, набагато якісніший, ніж був кілька років тому. Техніка ефірного мовлення змінюється та вдосконалюється так само змінюються тенденції, що панують на сьогоднішній день.

Дане наукове дослідження базується на спостереженнях за такими українськими каналами як УТ-1, Інтер, 1+1 та іншими за останні роки.

Щоб написати цю роботу і повністю розкрити проблематику цієї теми, я використовувала літературу багатьох науковців, які досліджують ці питання.

Серед них Олександр Пономарів і його навчальний посібник "Культура слова".

Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досліді українського народу. У посібнику даються поради щодо вибору слів для найкращого висловлення думки, порушуються проблеми з культури мови, яка є важливою в ефірному мовленні.

Для майбутніх працівників аудіовізуальних засобів і навіть для тих, хто прагне гарно і правильно говорити, стане в пригоді посібник Олександри Сербенської "Культура усного мовлення". Серед інших праць цього мовознавця, доктора філологічних наук можна виділити такі як: "Актуальне інтерв’ю з мовознавцем", "Антисуржик", а також науково-методичні праці "Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою", "Суржик: "низька мова", безлад чи мовна патологія?".

До тематики дипломної роботи підійшли статті й інших науковців, таких як: О. Балинська, В. Жугай, Л. Базюк, А. Капелюшний, О. Штурнак, О. Мітчук, О. Білянська, М. Лесюк, О. Ваніна, Ю. Шаповал, Н. Бабич. Їх науково-методичні праці, що стосуються техніки ефірного мовлення, допомогли мені розкрити в повному обсязі проблеми, які пов’язані з цією темою.

На мою думку ця тема доволі ґрунтовно і глибоко розроблена та опрацьована дослідниками в цій галузі. Але подальше заглиблення є необхідним тому, що воно може набагато вдосконалити стан сьогоднішнього ефірно мовлення.

Ефірне мовлення в контексті сучасних знань

Ефірне мовлення - різновид публічного мовлення, заснований на використанні великих можливостей сучасної техніки. З одного боку, воно прагне максимально зберегти особливості усного мовлення, з другого - втягує в орбіту можливі для своєї сфери функціонування засоби музичного мистецтва, драматичного, кіномистецтва, малярства та ін. Реалізується в радіо- та телемовленні. Це передача на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю теле- та радіоприймачів.

Суттєву хибу - неспроможність забезпечити ефективний зворотній зв'язок, який є однією з важливих ознак усного мовлення, ефірне мовлення прагне компенсувати такими формами, як бесіди за круглим столом, прямий ефір, відповіді на заздалегідь зібрані запитання, прихована камера, спонтанні інтерв'ю-опитування під час нарад, конференцій, на вулиці з приводу актуальних соціальних проблем, оперативне соціологічне опитування, різні розважальні програми, які збирають велику кількість учасників, втягуючи їх у діалог, передачі на замовлення, коли слухачі/глядачі висловлюють свої уподобання, а також побажання, конкурси, матримоніальні оголошення, театралізовані дійства-розповіді про долі людей, перегук міст та ін.

Слухачі / глядачі стають начебто співучасниками таких діалогів, продовжують їх у колі сім'ї, друзів. Активність слухачів підвищує така форма, як дзвінки по телефону, так звана "гаряча лінія", пряме включення [2, c. 177].

Здобутки сучасної техніки, яка забезпечила собі поширення на всій Землі і панування над нею, ввійшовши в усі сфери життя, суттєво трансформуючи їх, втягли в свою орбіту й усне публічне мовлення. Його традиційні форми - повідомлення, виступ, бесіда, лекція, консультація - дістають інше технічне життя. Радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні вже й комп'ютер диктують свої правила звуковому мовленню, яке, функціонуючи, змінює координати в просторі й часі. Фактор усності набуває інших ознак, змінюється звуковий образ регіонів, країв.

Незаперечним є те, що радіо і телевізія створюють сьогодні мовленнєвий фон, який впливає на мовленнєву поведінку слухачів/глядачів. Через аудіовізуальні засоби люди, особливо діти, підсвідомо засвоюють манеру розмовляти; радіо- і телемовлення передають їм певний мовленнєвий досвід, впливають на рівень розвитку мовленнєвих умінь.

Технізація усіх сфер людської діяльності ввійшла і в нашу мовну дійсність. Телефон і його мобільний різновид, мікрофон, диктофон, відео камера, могутні сучасні технології відеозапису, звукозапису, а також їх відтворення диктують свої правила усному мовленню, ставлять його в інші виміри, зазнаючи, безперечно, і його зворотної дії.

Сучасна цивілізація дала простір і час не лише слову, закодованому в графічний образ, а й мовлене слово поставила в інші, ніж це було в порівняно недалекі часи, просторові та часові координати. Людина опинилася під владою різних мовних стихій, техніка легко переносить її з однієї лінгвальної дійсності в іншу, впливає на її мовну поведінку, психіку. Фактор усності набуває додаткових ознак. Важливим завданням стає пошук параметрів, які у сучасних умовах не лише визначали б сутність живого слова, а й зберегли його красу та природність.

У стихії усного мовлення виникають нові реалії, а для них - й нові назви-терміни. Йдеться насамперед про розширення змісту слова ефір та похідного прикметника ефірний, про їхню здатність вступати у зв'язки з іншими словами, утворювати нові сполучення, які не завжди фіксують навіть найновіші словники.

Зазначимо, що майже в усіх авторитетних довідниках подано давнє, міфологічне значення слова ефір - "одне з начал Всесвіту", "далека височінь, безповітряний простір", "найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги", верхній сонцесяйний повітряний простір. Зафіксовано й термінологічне значення, що усталилося в природничих науках. Зареєстровано також поетичне значення слова ефірний - "легкий, прозорий", "безтілесний, неземний".

Подано, щоправда, надто вузько воно потрактовано, значення, пов'язане з технізацією: "повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі". Як термінологічне (подано коло відповідного значка Д) майже в усіх українських довідниках зафіксовано лише словосполучення ефірна олія Натомість у мовній практиці, зокрема у такій важливій сфері нашого суспільного життя, як аудіовізуальні мас-медіа, поширилися вислови, в тому числі термінологічні, на позначення предметів, процесів, дій, пов'язаних з технічним аудіюванням, - прямий ефір, ефірний час, ефірний простір, ефірне мовлення, в ефірі програма (новини, ранкова передача, музика), виходити в ефір, передати в ефір, матеріал готовий до ефіру, журналіст в ефірі та ін.

Мабуть, лише неувагою до сучасної мовної практики можна пояснити те, що в наших словниках, виданих протягом двох останніх років, не зафіксовано хоч би одне з цих нових, а можливо, вже й не дуже нових, термінологічних сполучень. Як термінологічне переходить зі словника в словник лише ефірна олія. До речі, як фонетичний варіант до слів ефір, ефірний деякі словники фіксують відповідники етер. етерний; і хоч такий звуковий образ слів цілком правомірний, у вжитку вони не закріпилися.

До цієї тематичної групи належать композити з першою частиною теле-, радіо-, серед яких чимало не лише термінів (телеефір, телеанонс, телеверсія, те леновииа, телеміст, радіоновини, радіореклама, телерадіопростір), а й своєрідних просторічних професіоналізмів (телехалява, телехалтура, телекаяття, телехвороба); як терміни ввійшли також сполучення радіомовлення, телемовлення, проводове мовлення, супутникове мовлення, стиснуте мовлення та багато інших.

Характерною особливістю ефірного мовлення є те, що воно перебуває в полі двох сил: з одного боку, підпадаючи під диктат техніки, прагне максимально зберегти особливості усного мовлення; з іншого - використовує можливі для своєї сфери функціонування засоби музичного мистецтва, драматичного, кіномистецтва, малярства та ін.; усе це реалізується в радіо- та телепрограмах [4, c. 121].

В еволюційному розвитку ефірною мовлення виразно простежується тенденція "входити" в усно-розмовну стихію, відтворювати силу енергії, закладену в ній, реалізувати сугестивну природу усного публічного живого слова, "ловити" тональність усної мови, передати її суголосся, знайти оптимальне співвідношення між монологічністю та діа-, полілогічністю, особливостями чоловічого та жіночого голосу; триває інтенсивний процес пошуків форм і методів, які допомагають втримати "ефект присутності" слухача/глядача, забезпечити моментність інформації.

Ще порівняно недавно по суті єдиною формою, за допомогою якої ЗМІ підтримували зв'язок з читачами/слухачами, були читацькі листи. Сьогодні вироблено найрізноманітніші жанрові форми: "круглі столи", "гаряча лінія", прямий ефір, відповіді на заздалегідь, зібрані запитання, скрита камера, спонтанні інтерв'ю-опитування під час нарад, конференцій, на вулиці з приводу актуальних, соціально важливих проблем, оперативне соціологічне опитування під час повідомлення (навіть з моментальним вирахуванням відсотків), спортивні передачі, різні розважальні програми, які, збираючи велику кількість. Учасників, мимоволі втягують їх у діалог, передачі на замовлення, коли слухачі висловлюють свої уподобання, побажання, різні конкурси, матримоніальні оголошення, телетеатралізовані дійства, розповіді про долі людей, перегук міст - це далеко неповний перелік теле- та радіоформ, у яких виразно простежується намагання залучити до дійства найбільше співбесідників.

Безперечно, більші можливості щодо цього має телевізія, але й в радіопрограмах простежується тенденція враховувати специфіку усно-розмовної стихії. Навіть в інформаційні повідомлення, традиційно монологічні, останнім часом входить діалог. Телетехніка зробила можливим вести розмову з журналістами інших міст, країн, континентів, бути свідками подій, які відбуваються навіть у момент повідомлення про них. Технізація робить можливим "ефект моментності".

Отже, ефірне мовлення, виникнувши як монологічне, - було просте озвучення і азотних текстів, - інтенсивно та ефективно йде по шляху пошуків способу для реалізації насамперед "ефекту присутності". Формуються нові стильові різновиди, збагачується стилістика, нагромаджується досвід конструювання текстів для ефіру [4, c. 123].

В сучасних тлумачних словниках української мови слово ефір роз’яснюється:

  • ефір, -у, ч. 1. У давньогрецькій міфологи - найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. 2. Далека височінь, безповітряний простір. 3. Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі. 4. хім. Органічна сполука, похідна якого-небудь зі спиртів, або спирту та кислоти; використовується у медицині, техніці, парфумерії. 5. розм. Одна з назв діетилового спирту - безбарвної леткої рідини з характерним різким запахом.
  • ефірний, -а, -є. 1. Прикм. до ефір. // Який має в своєму складі ефір (у 4 знач.). ** Ефірна олія - летка масляниста рідина з приємним запахом, яка міститься в деяких рослинах і використовується в промисловості та медицині. 2. книжн. Надзвичайно легкий. 3. перен. Безтілесний, неземний [5].
  • Організація ефірного мовлення - телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників).

Наприклад, у новому тлумачному словнику української мови укладеному Радченко І. О. слово "ефір" роз’яснюється по іншому:

Ефір, -у, ч. 1. За уявою стародавніх греків – верхній шар небосхилу, де мешкають боги. 2. Узагальнена назва середовища, в якому поширюються радіохвилі. 3. Хімічна рідина, що широко застосовується в промисловості як розчин, а в медицині – як анестезуючий засіб [6, c. 146].

Література

1. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

2. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с.

3. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2001. – 204 с.

4. Серб енська О. А. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук-метод. Праць. – Львів, 2002.

5. http://www. slovnyk. net/

6. Новий тлумачний словник української мови/ Уклад.: Радченко І. О. – К. – Подільський: Абетка, 2006. – 544 с.

7. Кузнєцова О. Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. – Серія "Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка" - Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.

8. Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с.

9. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.

10. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – 233 с.

11. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле - і радіожурналістів // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2002.

12. Базюк Л. Штрихи до характеристики мовної особистості тележурналіста // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

13. Бакинська О. Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Збірник науково-методичних праць – Львів: Ред. – вид. відділ Львівського університету, - 1997. – 160 с.

14. Жугай В. Проблеми якісної продукції в українському телеефірі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2000.

15. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

16. Капелюшний А. Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2002.

17. Сербенська О. Суржик: "низька мова" безлад чи мовна патологія // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2001.

18. http://www. glavred. info/ukr/

19. Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

20. http://www. internews. ua

21. http://ktf. franko. lviv. ua/vivat/book. html

22. Мітчук О. Нова суспільно-політична лексика сучасних ЗМІ // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.

23. Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.

24. Сербенська О. Актуальні проблеми екології української мови та сучасні засоби масової комунікації // Українська періодика: Історія і сучасність: Доповіді та повідомлення сьомої Всеукр. наук. – теорет. конф. / За ред. М. М Романюка. – Львів, 2002.

25. Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо: 4-е вид. перероб. і доп. – К.: 1997. – 336.

26. Новий словник української мови: У 4 т. – К., 1999. – Т. 1.

27. http://www. mediabusiness. com. ua/documents/zagalne/ukrinian1/6107. html

28. Білянська О. Мовна агресія як антипод культури мовлення // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. – метод. праць. Львів, 2003.


08.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!