Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Преса західної України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Преса західної України. Реферат

У рефераті подано відомості про стан та розвиток преси західної України між світовими війнами

Історія становлення преси Галичини до 1 листопада 1918 р. і відразу після нього, тобто історія преси Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), і в тому числі преси Українських січових стрільців - так повно і переконливо викладено спочатку А. Животко в його "Історії української преси" мюнхенського видання та сучасним львівським вченим І. Крупським в монографії "Національно-патріотична журналістика України (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)", що нема потреби повторювати тут викладений ними надзвичайно цікавий матеріал.

Селянська преса Галичини

Припинення війни на території Польщі і встановлення державного кордону між "Совдепією", як тоді казали, тобто Українською соціалістичною радянською республікою, і Польщею по річці Збруч - означало встановлення миру й початок повоєнного життя. Від 1923 р. західноукраїнські галицькі землі рішенням держав-переможниць у І світовій війні відійшли до Польщі. На них відновилася і, попри спротив польських влад, почала активно розвиватися українська преса.

Східна Галичина останні сто років була подвійною колонією, перебуваючи водночас під цісарською владою австро-угорської імперії та під місцевим порядкуванням польських панів. Економічно нерозвинена, вона являла собою сільськогосподарські райони, які не можна було порівняти з районом, скажімо, Лодзі, де було багато фабрик з численним і розвиненим пролетаріатом. Вона відрізнялася в етнічному плані й від західної Галичини, де жили здебільшого поляки і де метрополія виділяла набагато більше коштів на освіту, культуру тощо.

Населення західної України і, зокрема, Галичини було переважно сільським, це були землероби й вівчари-гуцули з верховин, а українська інтелігенція була представлена священиками, вчителями початкових шкіл, діячами культури, досить нечисленними. Це й була аудиторія, на яку українська преса повинна була працювати в першу чергу.

Про те, якими були її початки, свідчить А. Животко:

"Умови, в яких довелося існувати українській пресі з перших днів польської влади,... характеризуються низкою фактів ліквідації поодиноких органів та ув'язнення редакторів і тими конфіскатами, що сипалися з боку прокуратури". Польською жандармерією було піддано розгрому редакцію і друкарню "Діла" у 1918 р., потім ще раз у 1922 р., тоді було заарештовано його головного редактора Ф. Федорцева, який якраз хворів на гострий катар, та провідних співробітників, а газету закрито.

Такі обставини обумовили досить помітний розвиток української преси саме для селянства. Вона була провідною за обсягом аудиторії до середини 1930-х років, коли набрала силу українська інтелігенція і почали розвиватися видання саме для неї.

Найбільш інтенсивним був вихід сільських газет в таких містах як Львів (фактично столиця Галичини), Коломия, Кам'янець-Подільськ, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рівне, Ужгород, Мукачево, Чернівці, Стрий.

Дослідники Е. Огар та О. Холодова зі Львова подають у збірці "Українська періодика: історія і сучасність" такий показовий факт: у Львові у 1919-1939 рр. виходило друком 26 назв часописів для селян.

Помітною подією в розвитку друкарства і преси того часу було створення видавничого концерну Івана Тиктора "Українська преса" у Львові. Він був заснований на початку 1920-х рр. і до початку ІІ світової війни (1939 р.) працював дуже інтенсивно, це був дійсно самостійний український видавничий центр.

Окрім випуску великої кількості книжок, і серед них таких відомих і нині, як "Велика історія України" чи "Історія українського війська", тут виходило кілька видань для селян, жінок, молоді тощо. Серед них - "Народна справа" (1928-1939 рр.), місячники "Сільський господар" (1926-1944 рр., місячник, звернімо увагу на те, що закритий він був уже після повернення Червоної армії до Львова), "Нове село" (1930-1939 рр.). З 1032 р. тут починають випуск ілюстрованого двотижневика "Наш прапор".

Періодичність виходу більшості часописів, як бачимо, була незадовільною, дослідники називають лише шість щоденних газет за весь період, серед них "Народ" (газета УРП) та "Нове життя" у Станіславі.

Для сільського читача почали виходити як загальнополітичні видання "для всіх", так і вузькоспеціальні часописи.

Тематично газети для селян поділялися на такі, що переважно приділяли увагу:

  • політичним, громадським, соціальним, культурним подіям;
  • публікаціям "ужиткового" характеру, перш за все практичним порадам по веденню сільського господарства: рільництва, тваринництва, молочарства тощо.

Від того, які публікації у виданні переважали, газети відносять до "універсальних" та вузькоспеціальних.

Скажімо, двотижневик "Народна справа" або орієнтований на молодого читача місячник "Молоде село" слід віднести до таких, що видавалися саме для широкого читання. Тут друкували інформацію й коментарі про політичні, економічні події в Україні та за її межами, культурно-просвітницькі проблеми, юридичні й економічні поради тощо. Вони розширювали коло селянських інтересів, орієнтували людей у бурхливому потоці подій, сприяли згуртуванню господарів у боротьбі з експлуатацією, порушеннями законів тощо.

Натомість інші газети займалися суто господарськими справами - як, наприклад, місячники "Сільський світ" (1934-1937 рр.) або "Український агрономічний вісник" (1934-1935 рр.). З 1930 по 1939 роки тут виходила газета "Нове село". Вузькоспеціальні газети відповідали потребам селян-газдів: це "Сільський агроном", "Український пасічник" (1928-1944 рр.), місячник "Шовківництво" (1928-1929 рр.).

Слід відзначити порівняно великі тиражі цих газет. Скажімо, для Польщі того часу видання українських газет тиражем 5 - 10 тисяч екземплярів - це була велика подія.

Зазначимо як приклади залучення читачів та розширення аудиторії досвід редакції часопису "Нове село", яка обіцяла "300 зл. (чимала в тій валюті сума - авт.) допомоги на випадок втрати працездатності від нещастя при умові сплачення цілорічної передплати". Інша впливова газета, "Народна справа", видавала будь-кому з своїх 30 тис. передплатників допомогу в разі пожежі чи падіння худоби.

Такі заходи посилювали цілеспрямовану роботу редакцій по пропаганді української преси (зауважимо, не окремих видань, що прагнули зробити собі рекламу, а преси в цілому): "Найкраща зброя у мирній війні - це українське друковане слово" ("Народна справа").

Сільська преса Галичини в умовах міжвоєнної Польщі, режиму диктатури Ю. Пілсудського та національного гноблення українців, виконувала такі соціальні завдання:

  • формувала світогляд українського селянина: селяни, об'єднуючись навколо газет, відчували себе згуртованою масою, а отже соціальною силою;
  • в умовах фактичної окупації краю Польщею вони допомагали селянинові, пригнобленому, пригніченому не тільки з класового, а і з національного боку, подолати відчуття власної меншовартості і як бідного трудівника, і як українця, тобто представника національної меншини у Польщі;
  • піднімала культурний і освітній рівень українського населення.

Селянська преса в Галичині була досить розвиненою і дійсно відповідала своєму соціальному покликанню - добиватися поєднання, просвіти, піднесення культури, економіки сільськогосподарських родин і піднесення добробуту всієї української спільноти.

За оцінками сучасників, газети "вказували "дорогу правди", куди і як іти," щоби не наймитами вічними бути, але господарями вільними, щоби наше селянство почувало за собою право і силу, і хребет випростувало, щоби знало, що в світі рахуються тільки з свідомими і зорганізованими".

З цього випливає, що досить розвинена селянська преса Галичини завдячувала своєму успіхові тим, що була орієнтована і на цілий суспільний прошарок, і на конкретного читача, мала як загальнокультурний, так і прикладний, господарський характер, тобто за ступенем свого розвитку наближалася до сучасної преси.

Видавалася преса і для сільських дітей, наприклад, "Різдвяна зірка".

Молодіжна преса для села була представлена кількома часописами: це двотижневик "Молодий плугар" (1935-1936), місячник "Хліборобська молодь" (1934-1939), який відрізнявся від інших молодіжних газет тим, що постійно проводив тему створення української інтелігенції, навчання селянської молоді в гімназіях, в університетах з тим, щоб з неї виходила народна українська інтелігенція.

Наявність окремого прошарку сільської преси зовсім не означає, що інші часописи усунулися від роботи з галицьким селянством. Цю тематику висвітлювали львівське "Діло", що в 1922 р. відзначила 40-ліття свого героїчного існування, і її сподвижниця "Свобода" з 34-річним стажем, і соціал-демократична "Вперед", і політична "Земля і воля".

Місцева, "провінціальна" преса, що ближче знаходилася до народу, теж приділяла селянським питанням першочергову увагу: "Наша земля" у Чорткові, "Золочівське Слово", "Покутський вісник" (Коломия), щомісячні видання в Бродах, Городенці, Яворові тощо.

На селянську аудиторію зважали й клерикальні видання, що знаходилися під опікою митрополита Шептицького: "Неділя", "Мета", "Українська Обнова".

Прокомуністична, прорадянська преса, з діяльністю якої мирилися і польські влади, і українська громада, теж, за відсутністю пролетаріату, зверталася до селянської аудиторії: це газети "Наша земля", "Сель-Роб", "Світло", "Наше слово", "Сила" тощо.

Жіноча преса Прикарпаття

Взагалі жіноча преса в Галичині розвивалася здавна: 1887 р. - вихід першого номеру жіночого альманаху "Перший вінок" (видавець і редактор, засновниця Товариства руських жінок Наталія Кобринська). Велику допомогу в його випуску надала прогресивна газета "Діло" і особисто І. Франко та М. Павлик.

Відома американська дослідниця, першовідкривач теми жіночого руху в Україні Марта Богачевська-Хом'як так описує історію появи цього альманаху:

"Станіславське Товариство спочатку планувало видавати журнал чи газету. Головним кандидатом на посаду редактора був Франко, але для більшості жінок його кандидатура як небезпечного радикала була неприйнятна. Самі жінки не могли взятися за випуск газети, і тому вирішили почати з видання альманаху".

У випуску взяла активну участь Олена Пчілка: запропонувала назву, листувалася з українками Наддніпрянщини, надала фінансову допомогу. Публіцистика першого числа альманаху відображала "вбоге й злиденне життя сільських жінок".

Згодом Н. Кобринська випустила власним коштом три номери "Нашої долі".

Тут у 1893, 1895, 1896 рр. виходили збірки "Жіноча доля", які вже тоді, від початку, ставили проблеми емансипації жінок, зокрема показували високий рівень жіночої літературної творчості. В цих часописах друкувалися і публіцистичні твори українок.

Плани феміністок видавати власний журнал в ті роки не були реалізовані.

Як зазначає В. Передирій у передмові до анотованого каталогу "Українські періодичні видання для жінок в Галичині", глибоким та різноманітним був зміст перших періодичних жіночих видань" Мета" (1909 р.) та "Жіноче діло". Останнє з них, зокрема, видавалося на європейському рівні не тільки з погляду поліграфії, а із ставлення до проблем освіти, культури, досить високого літературного рівня та змісту публікацій, розраховані на дійсно інтелігентну жінку того часу.

В роки визвольних змагань українського народу виходила "Наша мета" - вона відбила настрої й прагнення, що панували у жіночій масі в 1919-1920 рр.

Як окремий напрямок національної преси, жіночі видання починають відокремлюватися у 1920 - 1930 рр. Цей стрімкий розвиток, особливо у Коломиї, пов'язаний з діяльністю О. Кисілевської. Нею з допомогою брата були засновані часопис "Жіноча доля" (1925 - 1939 рр.) та альманахи до нього у 1926-1930 рр. та в 1936 р.

Двічі на місяць тут виходила "Жіноча воля" для сільських господинь (1932-1939 рр.) та, в ті ж роки, щомісячне видання для сільських дівчат "Світ молоді". Помітний слід в історії української преси залишив і часопис "Нова хата" (1925 - 1939 рр.) - видання для, як тоді писали, "інтелігенток за професією або за одруженням", в художньо оздобленій обкладинці, що активно пропагувало народне мистецтво та творчість визнаних митців.

О. Кисілевська вважала, що жінки повинні отримати доступ до політики, до участі у громадському житті, до освіти, і у своїх часописах вона показувала конкретні шляхи до вирішення цих проблем. М. Богачевська-Хом'як відзначає: "Матеріали в журналах Кисілевської були написані дуже доступно, без зайвої риторики і теоретизування. У кожному номері друкувалися інформації, що їх надсилали члени гуртків Союзу українок про свою працю... В жіночій пресі часто підкреслювалося, що розширення поля громадської діяльності жінок піднесе культурний рівень усієї громади".

Слід відрізняти пресу для жінок, тобто матеріали щодо проблем жіноцтва, написані чоловіками та видрукувані в чоловічих виданнях - і власне жіночу пресу, зроблену й видану самими жінками.

І тут треба відзначити, що високий професійний рівень публіцистики у кращих творчих доробках, зокрема, О. Кисілевської та її колежанок не поступається за суспільною загостреністю тем, вишуканою літературною формою від кращих зразків тогочасної творчості чоловіків, а подекуди й перевершуючи їх у войовничості. Це полемічні виступи "На шляху розбудови особистості" Марії Струтинської та "Жінка і нація" Мілени Рудницької ("Жінка", 1935 р.).

Наприклад, "Вражіння з Українського Жіночого Конгресу в Станіславові" З. Мірної ("Жіноча доля", 1934 р.) авторка закінчує так:

"Вперед!

Хай кожен знає, що українське жіноцтво не складе своєї зброї, аж доки спільними зусиллями з своїми братами - чоловіками не виведе українського народу на переможний шлях української держави".

Розвиток цієї галузі преси отримав відчутну підтримку від створених в ті ж роки жіночих об’єднань, які дійсно переймалися проблемами розвитку культури, освіти жінок, та мали гроші на видання часописів. Інтенсивний розвиток жіночих об¢єднань в Галичині припав на 1920-1930 роки. Конгрес Союзу українок, який з великим успіхом було проведено в Станіславі, дав новий поштовх і до подальшого розвитку жіночої преси. Так, було вирішено видавати двотижневик "Жінка" для більш освічених читачок (1935 - 1939 рр.), згодом почав виходити часопис "Українка" для широкого жіночого загалу.

Це була своєрідна відповідь українок на загрозу національної асиміляції з боку польського уряду, яка мала на меті поглинання української нації польською. Жінка, як берегиня української родини, мала вносити свій внесок у збереження й передачу наступним поколінням моральних і культурних цінностей народу.

Посилення боротьби між ОУН та польським урядом, наслідки насильницької державної політики "пацифікації" щодо українського населення та його організацій привели до тимчасового припинення виходу "Жінки" та "Українки" - але замість них почали виходити "Громадянка" та "Світ українки" (1938 р.).

Серед організацій - засновників жіночої преси треба відзначити також Союз працюючих українських жінок, що в 1931-1939 роках видавав газету "Жіноча громада". Він перебував під впливом української соціалістично-радикальної партії і тому в першу чергу відстоював інтереси працівниць.

У 1939 році на теренах Галичини було встановлено радянську владу, вихід всіх українських видань було швидко припинено. В Україні починає виходити журнал "Радянська жінка", який цілковито перебуває під компартійним контролем.

Навіть оглядове знайомство з історією жіночої преси України дає підстави для певних висновків.

Загальне піднесення національно-визвольної боротьби в західній Україні мало яскраву сторінку й дієвий громадсько-політичний напрямок у вигляді жіночого руху. Справі виникнення, об’єднання, зміцнення його значною мірою сприяла жіноча преса.

Українська громада зверталася до жінки як до берегиніукраїнської культури, духовності. Цьому рухові стало замало використання "чоловічих" часописів, в результаті було створено й ефективно діяло кілька часописів власне жіночих, які збагатили громадсько-політичне життя тогочасного суспільства, історичний досвід української преси непересічними зразками редакторсько-видавничої та публіцистичної вправності українок.


08.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!