Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Злети української радянсько партійної преси на фонах її падіння. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Злети української радянсько партійної преси на фонах її падіння. Реферат

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську

Дещо з історії питання

Перемога «робітничо-селянської» більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення.

Ідейно-політичне розшарування у зв’язку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Вище було розглянуто історію появи і становлення більшовицької преси в ході «медового» періоду її розвитку в Україні.

Врешті з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. «Друга людина» після Леніна в Росії, Л. Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом з Й. Сталіним зумів поставити в Червону армію10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, не було промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвиткові преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: «Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии», київського «Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта» (лишається невідомим, якого саме комітету), або у 1918 р. «Известия армейского исполкома 1-й армии» чи «Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии Восточного фронта».

Згодом цей загін преси був упорядкований і, так би мовити, від партизанщини перейшов на регулярну основу: видавати їх було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, «Борец за коммунизм. Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексеевка) «або «Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской армии», збереглося 35 її номерів, виданих у Катеринославі.

Там же у 1919 р. видавався «Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района». В Одесі видавався в 1919 р. «Голос красноармейца» - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії. Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад, «Долой Деникина» (1919 р.) - орган політвідділу радянскої армії, або «Добьем Врангеля!» (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою «Красная звезда» виходило кілька видань:

газета Харківського губкому КП (б) У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату, видання Політвідділу (так в оригіналі - авт.) Н-ської стрілецької дивізії, орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління, орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії, орган реввоєнради Південного фронту.

Врешті почала видаватися головна армійська газета - щоденна «Красная Армия», орган народного комісаріату у військових справах.

Лишається додати «Красную правду» - орган Н-ської дивізії та «За правду» - орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії - і в цілому можна уявити цілий прошарок преси часів громадянської війни.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи червоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

Звернімо увагу: весь цей прошарок складається майже виключно з преси російськомовної. По-перше, це робилося з огляду на принципові положення пролетарського інтернаціоналізму. По-друге - з міркувань більш практичних: на той час у складі більшовицьких військ в Україні саме українців було не більше 12 відсотків. Значно більше їх було у Петлюри, Махна, під командуванням Головного повстанського штабу Ю. Мазуренка тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Дався взнаки досвід, як військовий, так і газетярський. Почалася певна спеціалізація: замість, так би мовити, загальноармійських видань почали виходити «Красный кавалерист.

Орган политотдела кавалерийских частей Киевского военного округа», «Красный моряк. Орган политотдела обороны западным сектором Черного моря», «Красный Черноморско-Азовский флот». Цікавим є приклад видання з красномовною назвою «Листок больного и раненого красноармейца», від якого збереглося 4 номери за 1920 рік.

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою «Красный меч. Орган Политотдела Особого корпуса войск ВУЧК». Ось рядки з номеру за 26 січня 1919 р. цього видання, що передають настрої тогочасного карального апарату, а отже й партії, що ним керувала:

«Для нас нема і не може бути старих засад моралі і гуманності, вигаданих буржуазією. Нам усе дозволено... Жертви, яких ми вимагаємо, - рятівні жертви. Вони встеляють шлях до світлого царства Праці, Свободи і Правди. Кров? Нехай кров, якщо тільки нею можна забарвити в червоний колір сіро-білий стяг старого розбійницького світу» (переклад С. Горєвалова).

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних «галузевих» газет, тобто видань НКВС - «На варті Жовтня», «На страже социализма» (Сталінська область), «Радянський вартовий» (Харківська область) тощо.

Зовсім екзотичним на цьому тлі здається «Пулемет» - «Листок сатиры и юмора. Приложение к газете «Красный боец», на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції та з власних боягузів - але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Склався певний досвід видання одноденних газет: «Красным бойцам» - «Однодневная газета «Помощи фронту», або «Книга Красной Армии» (у Київському військовому окрузі), або «Неделя фронта» (Миколаїв) чи «Привет красной коннице», присвячений «славной Конной Армии и ее герою-вождю Буденному».

Поряд з щотижневиками, такими як «Красный боец. Орган Политпросветотдела при Донецгубвоенкомате» (Луганськ), почали видаватися щоденники: «Красный боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии».

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні - і це також позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу «Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии» з’явилися мирні: «Часовой труда» - при цьому слід звернути увагу на те, що цей часопис був уже органом не тільки полівідділу Н-ської стрілецької дивізії, але й місцевих партійних осередків. Подібний приклад - «Часовой революции. Орган Политотдела Железной стрелковой дивизии и Гайсинского уездного комитета КП (б) У».

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний «Вістник Української Народної Республіки» орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. її роль відігравали «Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины», які теж виходили порівняно недовго. Їх місце у 1920 р. перебрала і вже надовго чільна двомовна газета «Комуніст» - орган Центрального і Харківського комітетів КП (б) У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева «Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта» та «Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки».

Виданням «Трудівниці», щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП (б) У починається жіноча партійна преса. А «Молодой пролетарий», орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як «Власть народа» - щоденна одеська газета, «орган прогрессивных профессоров», или «Голос революции. Орган съезда Румынского фронта» (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як «Боротьба.

Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів) «або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. «Вперед» - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. «Единая Русь» видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - «Деревенская жизнь» (напевно, газета «боротьбистів», тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети «Голытьба» - органу Роменського виконкому та комітету КП (б) У, або «Селянська біднота» - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів).

«Незаможний селянин», «Незаможник» - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою «Більшовик» органом Крайового комітету партії) щоденної «газети робітників і селян» - «Галицький комуніст», органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як «Наше життя» - орган Петроградського комітету УСДРП, «Український голос» - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, «Українець на Сибіру» в Омську або навіть «Хвиля України» в Хабаровську, «Українська амурська справа» в Благовіщенську, владивостоцький часопис «Українець на Зеленому Клину» та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. «Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна» (Бахмут, нині Артемовськ), «Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП (б) У», а також луганський щоденний часопис «Донецко-Криворожский коммунист».

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий «апарат», дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони «контрреволюційних» видань, заснування революційних трибуналів преси.

На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. «Роби як я» - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП (б) У заснував «Бюлетень» - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.


03.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!