Osvita.ua Вища освіта Реферати Журналістика Преса Північної Буковини в міжвоєнний період. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Преса Північної Буковини в міжвоєнний період. Реферат

Північна Буковина протягом І світової війни постійно була театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною мірою зруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася. В роки війни тут виходили тимчасові часописи: «Нова Буковина», «Борба». У 1918 р. вони були закриті

За підсумками війни ця Буковина була віддана Румунії. Але в її населених пунктах проживало близько 320 тисяч українців. У цей час посилювався утиск з боку влади щодо української мови і преси. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть зборів і мітингів та цензура преси в Румунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю.

Випуск газет без дозволу влад вважався злочином, а поширення в них національно-демократичних ідей - подвійним, за це, як за зраду державі, могли присудити до страти. У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїзду українців з Буковини та заселенню вивільненої землі румунами. Дослідник М. Лозинський у 1923 р. писав: «Українська мова не має ніяких прав, українське друковане слово загибає під особливою цензурою».

Газета «Голос Буковини» виходила з січня 1919 року. Це був додаток до офіційної румунської газети «Glasal Bucovinei». Газета, наприклад, друкувала підручник румунської мови. Ця газета існувала лише рік, бо не цікавила аудиторію.

Українські вчителі на загальних зборах в Чернівцях у 1920 р. вирішили відновити закритий у 1914 р. двотижневий часопис «Каменярі». Суто педагогічне видання, журнал у більшості номерів мав на сторінках білі плями після втручання цензури та напис «Цензуровано»: викидалося все, що не відповідало політиці «румунізації» українських шкіл, судів, інших державних установ. Преса навіть за тих умов знаходила можливість виступати проти цієї політики.

Певний вплив на діяльність преси в Буковині мала соціал-демократія, причому буковинські есдеки існували як секція Румунської СДП. Вони видавали цілу низку газет від 1919 по 1928 рр. Першу з них - «Воля народа» (1919-1920 рр.) - редагував видатний публіцист Сергій Канюк. Вона починалася як двотижнева, через рік стала щотижневою, втім, мала невеликі тиражі.

Газета спілкувалася з румунськими та віденськими соціал-демократами. В ній подавалися новини про громадянську війну в Україні, потім про життя цієї радянської республіки. Згодом у протидії з сигуранцею - румунською службою державної безпеки - з’являлися замість закритих видання «Громада», «Боротьба», «Земля і воля», «Борець». Всі вони, за свідченням М. Романюка, «фактично один і той самий часопис, який... відповідав ідеологічним засадам однієї партії.

Їх автори й редактори не сприймали політики українських націоналістів, бачили в ідеалі єдину і неподільну радянську Україну, наполегливо роз’яснювали буковинцям положення марксизму-ленінізму.

В 1920 році С. Канюк був відсунутий від редагування правою фракцією партії («соціал-угодівцями»), політичні позиції часопису були різко змінені, як і назва - тепер це став «Робітник». Очолив газету її найактивніший автор Кость Кракалія, що стояв на позиціях антибільшовизму. Виходила вона щочетверга на чотирьох сторінках. Ідейним стрижнем номерів ставали передові статті, наприклад, «Спільний фронт світового пролетаріату». Після закриття виходила під назвою «Вперед», з 1927 р. як «Боротьба».

Умови, в яких видавалися ці політичні часописи, характеризує така деталь: кожен номер їх цензурувався, політичні матеріали знімалися безжально. Опозиційність владі по багатьох позиціях ще більше ускладнювала їх становище. Так, газети виступають проти проведення аграрної реформи, яка б ще більше збіднила українське селянство Буковини і збагатила б румунських поміщиків.

Крім того, за умов реформи передбачалося, що землю дадуть тим, хто доведе свою належність до румунської національності. Ясно, що ці шовіністичні дії влад погіршували становище в суспільстві та ускладнювали роботу українських часописів.

Під впливом соціал-демократів Румунії перебувала газета «Громада» (1921 р.) Сергія Канюка. В ній з симпатією подавалися події радянської України, висвітлювалося повсякденне життя трудящих українців Буковини. «Громада» гостро полемізувала з «Робітником» саме в питаннях ставлення до радянського ладу. Цікаво, що практично всі статті тут друкувалися без підпису.

Газета «Боротьба» (1925-1928 рр.) від перших номерів зайняла антикоролівську позицію, закликала до створення робітничо-селянського фронту боротьби з владою. Її аудиторією були робітники і селяни. Її називали: «чорна» газета саме через викриття «чорних» справ румунських влад. Головною темою було поєднання селян та робітників заради втілення соціалістичних ідей. Здавалося б, есдеки не повинні б були робити плани щодо підтримки селянства, в Європі це були партії промислового пролетаріату.

Але серед буковинського населення 80 процентів були саме селяни, і це позначалося й на діяльності органів преси. Ця ж газета бере участь у міжнародному соціалістичному русі в межах створеної в 1927 р. Федерації соціалістичних партій Румунії. Водночас вона - учасниця ідейної боротьби з іншими українськими партіями Буковини - соціал-хліборобській партії та українській національній партії, які вона звинувачувала у співробітництві з румунськими владами. Незалежна газета «Рідний край», яку редагував Когут, один з лідерів національної партії, відкидала ці звинувачення.

В 1928 році українські соціал-демократи відокремилися від румунських однодумців. Редактор «Борця» (1929-1930 рр.) І. Стасюк став секретарем новоствореної внаслідок розколу Партії українських працюючих Румунії «Визволення». Девізом обрано гасло: «Пролетарії всіх країн, єднайтеся!». Її виступи відрізнялися різкістю, непримиренністю, вона не шукала співпраці, а вела жорстку боротьбу не тільки з владою, а й з есдеками.

Подекуди зустрічається різка критика на адресу сігуранци, жандармерії, і це викликає подив: в умовах становища облоги, фактично окупації Буковини українські газети дозволяли собі публікації, які були абсолютно неможливі в підрадянській Україні: ніякої критики на адресу НКВС, чекістів там ніхто б не дозволив.

Газета ця, як і її попередники, також гостро полемізувала з іншими українськими партіями Буковини, виступаючи з антирумунських і прорадянських позицій. У 1933 р. подібну ж позицію зайняв їхній спадкоємець - часопис «Народ» за редакцією С. Канюка.

Чернівецьким друкарям забороняли їх тиражування, тому окремі номери були випущені в приватних друкарнях. Виглядали вони поліграфічно дуже бідно, однак в політичних суперечках поводилися безкомпромісно.

В Північній Буковині на той час існувало декілька незалежних газет, що тяжіли до так званого народовецького, тобто націоналістичного, табору, наприклад, газета «Зоря» (1924-1925 рр.). Вона займала серед споріднених видань більш нейтральні позиції, прагнула до об’єднання українських національних сил, виступала проти розділення української спільноти Буковини на ворожуючі партії, за об’єднання всіх навколо «Зорі» (статті «Гуртуймося», «Непорозуміння» тощо).

Українська інтеліґенція краю відновила у 1921 р. вихід довоєнного часопису «Народній голос», що стояв на різко антикомуністичних і антирадянських позиціях, що видно, зокрема, в статті «Московський рай а комуністичне пекло».

Газета «Земля» (редактор М. Чепечук) боролася із занедбанням української справи, викривала роз’єднаність українського населення краю, описуючи тих, хто:

«... слухають румунські слова і навперейми запобігають румунської ласки... Інші, гадаючи підлеститися Румунам, поприставали до румунських політичних партій, на всі лади вислуговуються їм».

Політична національна назета «Рідний край» (1926-1930 рр.) підтримувалась національною українською партією з центром у Чернівцях. В 1930 році об’єдналася з видавництвом «Час «і почала виходити щоденно. Як зазначає львівський дослідник З. Дмитровський у збірці «Українська періодика: історія і сучасність»:

«Основну увагу газета приділяла важкому становищу українського населення в Румунії... гостро виступала проти румунізації українців, постійно обстоювала законність їх домагань, неодноразово нагадуючи зобов’язання Румунії перед світом про охорону національних меншин».

Часопис прагнув об’єднати, згуртувати такі освітньо-громадські осередки, як «Народний дім», «Руська бесіда», «Жіноча громада», «Українська школа», «Міщанський хор». Саме на єднанні, якого так бракувало українцям за тих умов, постійно й енергійно наполягала газета «Рідний край». Селянам часопис адресував такі рядки:

В єдності нашій економічній здобудемо єдність культурну і станемо людьми між людьми. Нічого не варті всі наші немислимі організаційки, доки ми не піднімемо своє господарство, щоб воно дало нам бодай вдвічі більший дохід, доки не візьмемо в свої руки весь торг продуктами сільського господарства, щоб обминути посередника... доки не заснуємо свої власні банки довготермінового кредиту з малим процентом, доки не будемо мати сотні мільйонів доходу народного, яким розпоряджаючи, зможемо задовольнити всі свої культурні потреби, до шкіл і театрів включно».

Хліборобська партія видавала газету «Хліборобська правда» (1923-1938 рр.). Редактор і видавець її Кость Кракалія, посол (депутат) румунського парламенту, перейшов сюди з позицій соціал-демократа. Це була аграрна газета і за змістом, і за аудиторією, і за політичними орієнтирами, і за складом авторів-дописувачів.

Єдиний журнал «Промінь» (32 сторінки) з літературними додатками друкував літературні доробки місцевих авторів, матеріали на теми мистецтва, з студентського життя, а також вміщував рекламу.

Новий відтинок історії Румунії починається від скасування стану облоги в Буковині у 1928 і триває до 1937 рр. Королівський уряд надає нові можливості для національного відродження української преси Буковини. Українська народна партія, національна преса добилися деяких прав для рідної мови, шкіл. В цей період тут видаються національний часопис «Час», селянські газети «Правда» та «Народня сила», сатиричний «Будяк», соціал-демократичний тижневик «Нове життя» та інші.

Але у 1937 - 1940 рр., тобто напередодні і в перший рік ІІ світової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура та авторитарно-профашистський режим і військовий стан. У 1937 р. тут відбувся суд над українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії й профспілки. Всю владу в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант 8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо.

Для преси українського населення настають знову важкі часи. Лише через рік було дозволено вихід часопису «Рада» - «незалежної газети української думки в Румунії». Вона мусила стати на позиції лояльності диктатурі. Створення профашистського тижневика «Християнське слово» показує атмосферу, що склалася в країні і в регіоні.

Вижити в цих умовах зуміло єдине українське видання «Час», і то за рахунок збільшення оголошень та відповідно зменшення власних матеріалів. Цікавою є історія його заснування. Аптекар з провінції Т. Глинський вклав безповоротно 700 тисяч лей на його видання. Згодом матеріальний стан редакції погіршився, і газету злили з іншим, сільським часописом «Рідний край» під умовою випуску «Селянського» тижневика, який і тримав фінансово «Час».

Коли і це джерело почало висихати, було знайдено новий вихід. Створена видавнича спілка з тією ж назвою об’єднала кілька вкладчиків, на ці гроші було куплено власну друкарню, яка підтримувала грошима часопис.

Прикладом переслідувань українських журналістів став у 1937 р. судовий процес над Іваном Григоровичем, редактором газети «Самостійність» яка займала послідовні державницькі позиції. За вироком військового суду його було ув’язнено на три роки.

28 червня 1940 р. Червона армія вступила в Північну Буковину і Бессарабію. Почалася зовсім інша доба української преси краю - партійно-радянська. Щоденна газета «Час», яку не закрили навіть сігуранца і фашисти, припинила вихід. Пройшла перша хвиля арештів та заслань української інтеліґенції, взагалі помітних осіб у житті краю.

Поглиблено цей відтинок історії української преси досліджено А. Животко в «Історії української преси», в монографії львів’янина М. Романюка «Українська преса Північної Буковини (1918 - 1940 рр.), з якими студенти повинні ознайомитися.

* * *

Територія Закарпаття за підсумками І світової війни була передана Угорщині (тут правив радянський режим Б. Куна у 1919 рр., у 1938 територія окупована Угорщиною) та Чехословаччині (1919 - 1938 рр.), мала назву «Підкарпатська Русь». Від жовтня 1938 по березень 1938 р. тривало автономне існування краю.

Народно-просвітницька преса в перші повоєнні роки була представлена тут газетами української інтеліґенції.

Серед них чільне місце посідає народно-просвітницька газета «Слово народу» (1931 - 1932 рр., відповідальний редактор - письменниця Ірина Невицька). Тут писалося, що народовецький (український) напрям обстоює єдність «русько-українського народа» на Словаччині і Підкарпатській Русі в Чехословаччині, в Галичині під Польщею, на Буковині і в Бессарабії в Румунії і на «Руси-Україні» загальною кількістю 42 млн. душ.

Інтелігенція цього краю за своїми коріннями та політичними й економічними інтересами поділяється на україно-, москво- та мад’ярофілів. Найбільші політичні суперечки точилися між першими та другими.

Згідно з оцінкою А. Животко закарпатських видань, «українська преса охоплювала всі галузі й вимоги життя». Суспільно-політичні газети тут, як і в інших регіонах, переходили від однієї назви до другої, лишаючись по суті одним і тим же виданням: «Наука», потім щотижневик «Свобода», далі щоденник «Нова свобода». Під час автономії під редагуванням С. Довгаля, а потім В. Гренджі-Донського цей щоденник набув великої популярності.

З 1920 по 1924 рр. тут видається тижневик Руської хліборобської партії «Руська нива», що ратував за господарчий розквіт краю та за єдність русинів з усім українським народом.

Соціал-демократична преса представлена була тижневиком «Народ», а з 1922 по 1938 рр. він виходить під назвою «Вперед» за фактичним редагуванням С. Довгаля.

Аграрна партія з 1934 по 1938 рр. випускає в Ужгороді тижневик «Земля і воля». З 1932 по 1938 рр. виходить «орган професорів та адвокатів... «- «Українське слово», що прагне стати понад внутрішньорусинськими суперечками. Газета, зокрема, закликає:

«Пора, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб всі пізнали, що ми є один український нарід».

В контексті політичної боротьби часописи українського напрямку відверто проголошують і прагнуть досягти своєї мети, а видання інших орієнтацій це приховували.

18 років від 1920 р. тривав випуск комуністичного органу «Карпатська правда», але дослідники М. Романюк та В. Габор стверджують у «Збірнику праць науково-дослідного центру періодики, вип. 2», що комуністична преса Закарпаття «з фахового боку... як професійна періодика не утвердилася».

Москвофільські газети - найстаріша «Руська земля» (1919 - 1938 рр.), «Русский народний голос», «Карпаторусский голос», «Наш путь», що називалися газетами Е. Фенцака, були налаштовані ворожо до української ідеї.

Деякі газети друкувалися латиницею, наприклад, «Новое время», хоча були москвофільськими. Декілька газет навіть видавалося «язичієм», тобто малозрозумілою сумішшю з кількох мов з претензією на статус мови літературної.

Натомість позицію москвофілів ясно висловлює мукачівське «Слово», газета крупних землевласників та верхівки аграрної партії:

«Всем известно, что компания, состоящая из Пешека и украинских клерикалов с Волошином и и Бращайком во главе хотят под видом развития местного народного языка завести якийсь полупольский жаргон и тем уничтожить наш истинный язык - русский язык и оторвать нас от русского корня».

Щотижневик «Русинъ» як напівофіційний орган першого губернатора краю, згодом перший в Закарпатті щоденник «Русинъ», що виходив на початку 1920-х рр., консолідували русинів навколо державницьких ідей, хоч перший варіант часопису діяв сміліше і послідовніше та видавався більш професійно.

Досвід закарпатської преси 1920 - 1930 рр найбільше наводить на думку про те, що в цьому регіоні, як і в інших, преса була політизована, а отже розділена на окремі групи та групки, що вели між собою запеклу боротьбу, втрачаючи сили та час, замість того, щоб спільною працею та пошуком причин для єднання замість політичних баталій сприяти розвиткові всієї української справи.


03.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!