Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Становлення та розвиток франчайзингу в Україні: інституціональне середовище. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Становлення та розвиток франчайзингу в Україні: інституціональне середовище. Реферат

Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування в країнах з розвинутою економікою дістав договір франчайзингу

В Україні для законодавчого регулювання комерційних справ, відомих у міжнародній практиці як "франчайзинг" і "франшиза", використовується термінологія "комерційна концесія". Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії регулюються ЦК України (статті 1115-1129).

Відповідно до ст. 1115 ЦК за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, комерційна концесія (франчайзинг, франшиза) є відносно новим інститутом українського цивільного права. Її мета – сприяти просуванню на ринку товарів, зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів, виконання робіт чи надання послуг, а також створення нових комплексів по збуту товарів та наданню послуг. На підставі договору здійснюється сплатна передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію (ноу-хау), знаки для товарів і послуг, фірмове найменування для використання іншим суб'єктом в його підприємницькій діяльності.

У залежності від сфери, де використовується договір комерційної концесії, виділяють такі його види: виробничий, збутовий, в сфері обслуговування, торговий.

Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним і сплатним. Він регулює зобов'язальні відносини, предметом яких є комплекс виключних прав, які використовують у підприємницькій діяльності.

Франчайзинг – це спосіб ведення підприємницької діяльності, заснований на правах, придбаних однією фірмою в іншої, на використання в межах обговореного ринку визначених торговельної марки, технології, ноу-хау. Франчайзинг можна розглядати як систему договірних відносин, при якій одна фірма (франчайзор) надає іншій фірмі (франчайзі) за плату і на певний термін комплекс виключних прав – франшизу. Франшиза – це дозвіл на використання комплексу виключних прав правоволодільця (визначеної торговельної марки, операційної системи, ноу-хау).

Найбільшими експортерами, що здійснюють торгівлю за угодами франчайзингу, вважаються США, Канада, Японія, Австралія, Франція, Німеччина і Великобританія. Франчайзинг у тій чи іншій формі існує більш ніж у 80 країнах. У 1960 р. була створена Міжнародна Асоціація Франчайзингу (IFA). Франчайзингові фірми створюють близько 13% валового національного продукту США, що втричі більше, ніж торгівля автомобілями.

Яскравим прикладом франчайзингу є мережа підприємств "Макдональдс", "Кодак", "Фуджі", "Вілла", "ТНК-Україна", "Лукойл-Україна", "Альянс" та ін.

Зміст поняття "комерційна концесія", що об'єднує систему відносин з організації промислового використання в підприємницькій діяльності об'єктів виключного права, аналогічний розумінню терміна "франчайзинг".

За договором комерційної концесії одна особа (правоволоділець), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визначеної промислової (комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на використання цієї системи (об'єкта виключного права) за визначену винагороду на визначених договором умовах. Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

За своєю юридичною природою договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім та платним. Він застосовується лише у сфері підприємництва, тому відносини між учасниками договору комерційної концесії регулюються спеціальними правилами цивільного законодавства про зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору у певній сфері цивільного обороту або на певній території.

Цей вид договору містить елементи різних цивільно-правових договорів. Зокрема це елементи ліцензійного договору (наприклад, дозвіл на використання об'єктів виключних прав), елементи договору про надання платних послуг (консультативне і технічне сприяння). Елементи договору простого товариства пов'язані з необхідністю співробітництва між сторонами концесійного договору для досягнення загальних підприємницьких цілей. Можна вказати і на наявність елементів договору купівлі-продажу, наприклад, придбання необхідної технічної і ділової документації тощо.

У юридичній літературі договір комерційної концесії часто розглядається як різновид ліцензійного договору. Є. О. Суханов заперечує цю точку зору. Він зазначає, що на відміну від ліцензійного договір комерційної концесії дає можливість використовувати не один лише визначений об'єкт "інтелектуальної власності", а цілий комплекс таких об'єктів, а також інші майнові права. Крім того, у ліцензійних відносинах фактичний виробник (ліцензіат) завжди зобов'язаний інформувати про себе клієнтів-споживачів і не має права приховуватися під фірмою правоволодільця (ліцензіара).

Слід зазначити, що у договорі комерційної концесії відсутні елементи представництва чи договору комісії, тому що користувач завжди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність. Наприклад, якщо дистриб'ютор за договором комісії одержує від виробника товарів винагороду за їх збут, то дистриб'ютор за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під маркою його фірми.

Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії – це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

Згідно ст. 1116 ЦК:

  • Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
  • Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Предмет договору комерційної концесії – виключні права, що належать правоволодільцю. До цих прав законом віднесені, зокрема, право на використання торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, право на фірмове найменування та ін. Іншими словами, мова йде про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і, насамперед, про ті з них, що спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг). Перелік прав, передбачений ч. І статті 1116 ЦК, не є вичерпним, однак загальною рисою їх є майновий характер та можливість відчуження.

Комерційний досвід та ділова репутація виступають в якості доповнення до предмета договору і враховуються при визначенні вартості прав, які передаються за договором. Комерційне (фірмове) найменування – це найменування, яке може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством (див. коментар до ст. 90 ЦК).

Комерційна інформація і комерційний досвід включають документацію по веденню бізнесу, а також професійне навчання персоналу, інструктаж під час дії договору. Комерційною інформацією за домовленістю сторін можуть бути визнані відомості економічного, технологічного, технічного характеру та ін., які стосуються різних сторін діяльності правоволодільця.

Таким чином, предмет договору комерційної концесії складає, по-перше, комплекс виключних прав, закріплених за правоволодільцем, і індивідуалізують його (право на комерційне (фірмове) найменування) або вироблені ним товари, роботи, які виконуються, або послуги, що надаються (право на товарну марку або знак обслуговування). Договором може бути передбачене надання користувачу інших об'єктів "інтелектуальної власності" – винаходів, промислових зразків і ін.

По-друге, предметом договору є можливість використання комерційною інформацією (ноу-хау), яка належить правоволодільцю і не підлягає спеціальній державній реєстрації, а також його ділової репутації і комерційного досвіду, у т. ч. у виді різної документації по організації і веденню підприємницької діяльності. По-третє, договір припускає технічне і консультаційне сприяння користувачу з боку правоволодільця з метою забезпечення необхідної якості вироблених (наданих) за договором товарів, робіт, послуг.

Оскільки мова йде про підприємницьку діяльність договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору у певній сфері цивільного обігу, із зазначенням або без зазначення певної території використання. Внесення до тексту договору таких обмежень дозволяє правоволодільцю за межами обумовленої договором сфери діяльності (території) користувача використовувати комплекс виключних прав самостійно або за допомогою укладених з іншими суб'єктами договорів концесії.

Згідно ст. 1117 ЦК сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії розрахований на застосування в сфері підприємницької діяльності, тому сторонами в договорі комерційної концесії можуть виступати тільки комерційні організації і фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у встановленому законом порядку – правоволоділець і користувач. Саме тому учасниками комерційної концесії не можуть бути некомерційні організації і держава.

Правоволоділець – це фізична або юридична особа, якій належать ті виключні права, використання яких вона дозволяє користувачу. Правоволоділець, як говорилося раніше, повинний бути суб'єктом підприємницької діяльності. Це означає, що він використовує свої виключні права в процесі підприємницької діяльності. ЦК не вимагає, щоб правоволоділець придбав ці права, маючи статус суб'єкта підприємницької діяльності. Необхідно, щоб він був зареєстрований до моменту укладення договору концесії і був належним чином легітимований як власник виключних прав.

Користувач – фізична або юридична особа, суб'єкт підприємницької діяльності, яка одержує можливість використовувати виключні права. Він також повинний бути підприємцем у момент укладення договору комерційної концесії.


13.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!