Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Міграційна робоча сила та міграційні процеси. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Міграційна робоча сила та міграційні процеси. Реферат

У рефераті подано відомості про сутність і види міжнародної міграції робочої сили та регулювання міжнародних міграційних процесів

Однією з необхідних умов ефективного функціонування ринкової економіки є мобільність факторів виробництва, їхня здатність переходити з галузі в галузь у пошуках вищого рівня доходу. Різні фактори виробництва характеризуються різним ступенем мобільності і від нульової (земля, природні ресурси) до дуже високої (капітал).

При розгляді теорії міжнародної торгівлі ми припускали, що об'єктом експорту-імпорту є лише товари і деякі послуги, у той час як фактори виробництва переміщуються усередині країни, впливаючи на розподіл доходів, але не можуть експортуватися чи імпортуватися. У цих умовах, відповідно до теорії Хекшера-Оліна, пересування товарів з країни в країну компенсує низьку мобільність факторів виробництва в масштабах світового господарства.

Однак у міру розвитку світогосподарських зв'язків росте і ступінь міжнародної мобільності факторів виробництва — підсилюється міграція робочої сили з країни в країну, формуються потужні потоки короткострокового і довгострокового капіталу, активно розвивається міжнародна передача технологій і т. д.

Важливо підкреслити, що міжнародна мобільність факторів виробництва, як правило, штучно обмежується державою, яка піддає її більш жорстким обмеженням, ніж торгівлю товарами і послугами. Це пояснюється тим, що переміщення факторів виробництва з країни в країну часто породжує не тільки економічні, а й значні політичні і соціальні проблеми.

Поширення продуктивних сил — об'єктивний процес незалежно від того, розвивається він стихійно чи регулюється державою. Але історично за ним закріпилися два терміни: міграція — для стихійного або непрямого керованого процесу і переселення — для організованого процесу.

Під міграцією населення розуміють зміну постійного місця проживання між різними адміністративними одиницями.

У залежності від тривалості переміщення класифікуються таким чином (рис. 1). Зміна місця;розташування індивіда можна аналізувати як щодо місця початку руху, так і щодо місця його завершення. Це становить основу розподілу міграцій на еміграцію та імміграцію. У вітчизняній науці ці терміни стосуються тільки таких переміщень, які пов'язані з перетинанням державного кордону. У європейських країнах вони стосуються й міжрайонних переселень.

Урахування у класифікації міграцій елементів кордонів призвело до розподілу на локальні — зміну місця проживання в межах однієї територіальної одиниці; внутрішні - у межах держави; закордонні міграції. Якщо пункти початку і кінця міграції знаходяться поза досліджуваною територією, а траса міграції її перетинає, то має місце транзитна міграція. Територія, обумовлена безліччю пар пунктів, між якими відбуваються міграції, називається полем міграції.

Як індивідуальні, так і групові міграції є формою задоволення потреб, реалізація яких вимагає зміни місця проживання. Незважаючи нате, що в деяких міграціях важливу роль може відігравати випадковий фактор, вони, як масові явища, підкоряються певним закономірностям. Міграції відображаюсь історію розвитку суспільства і прагнення окремих осіб, які сформувалися в конкретних соціально-політичних і економічних умовах.

Сукупність явищ і подій, під впливом яких виникають і протікають переміщення, визначаються як фактори міграції. Фактори, які служать пульсом прийняття самого рішення про міграцію, називаються стимулами міграції.

Серед найважливіших спонукальних мотивів і причин міжнародної міграції трудових ресурсів знаходяться різні фактори економічного і неекономічного характеру.

До причин економічного характеру слід віднести такі: 1) розбіжності в рівні економічного і, зокрема, промислового розвитку окремих країн. Як свідчить практичний досвід, робоча сила мігрує в основному з країн з низьким рівнем життя в країни з вищим рівнем; 2) наявність національних розбіжностей у розмірах заробітної плати; 3) існування органічного безробіття в деяких країнах і насамперед слаборозвинених; 4) міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій.

До причин міграції робочої сили неекономічного характеру фахівці відносять політичні, національні, релігійні, расові, сімейні й ін.

Помітний розвиток засобів зв'язку і транспорту, у свою чергу, здійснив стимулюючий вплив на активізацію процесів сучасної міжнародної трудової міграції.

Міграція як просторове явище — спрямована величина, викликана розбіжностями соціальних, економічних, політичних і культурних умов двох місць. У сучасному світі ці розбіжності величезні і проявляються на рівні різних територіальних одиниць. Але, незважаючи на це, не скрізь спостерігаються переміщення, пропорційні масштабу розбіжностей, і навіть навпаки, найменші міграційні потоки існують між країнами з найбільшими розбіжностями економічних потенціалів (Індія й Австралія, Єгипет і Західна Європа).

Отже, поряд з факторами, які стимулюють міграції, необхідно враховувати також стримуючі фактори (інгібітори). У сучасних дослідженнях на перше місце висувається роль відстані, збільшення якої стримує міграції і скорочує їхні розміри. Серед стримуючих факторів можна назвати расові бар'єри, бар'єри соціально-економічного становища, економічні у вигляді високої вартості проїзду, психологічні, релігійні (у Бразилію до 1930 р. дозволялася імміграція тільки католиків).

Рис. 1. Класифікація переміщень.

До числа найефективніших належать інституціональні бар'єри у вигляді офіційної міграційної політики. Прикладом таких обмежень є система імміграційних квот, яка діє в США з 1921 року, нині замінена так званою системою переваг.

Поряд з міграцією всього населення розрізняють міграцію окремих груп — етнічних, статевовікових і т. д., виділяють міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, яке викликається змінами в розміщенні виробництва, умовами існування. За класифікацією ООН, постійними працюючими мігрантами вважаються особи, які прибувають у країну, щоб знайти оплачувану роботу на термін, що не перевищує одного року. Провідними економічними факторами трудової міграції є наявність безробіття, експорт капіталу, діяльність ТНК, а також розвиток транспортних засобів.

Для сучасної міграції робочої сили характерні такі тенденції. Основу міграційних потоків становлять робітники, а не службовці. Новою формою є переміщення науково-технічних кадрів. Основним спонукальним мотивом є матеріальні фактори, однак, мають місце і політичні й етнічні причини.

Після здобуття Україною незалежності одним з досягнень демократизації громадського життя стало зняття обмежень на перетинання державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у закритій від світу радянській Україні закордонні поїздки були привілеєм лише обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними середнім громадянам.

Значна частина цих поїздок обумовлювалася не туризмом, відпочинком або відвідуванням родичів і знайомих, а здійснювалася з метою одержання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття й неповна зайнятість, низькі доходи працівників і затримки з виплатою зарплати й пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити наступні чотири рівні. Офіційна трудова міграція - переміщення українських громадян, які, виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як ціль виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

Неофіційна легальна міграція - поїздки наших співвітчизників за кордон із декларованою метою туризму, відвідування родичів, із подальшим працевлаштуванням і реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути вистежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами, і країнах-реципієнтах. Успішна нелегальна міграція - поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованною зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн. Міграція жертв злочинних угруповань торгівля людьми й інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах.

здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% і 25% - на східному.

Разом з цим існують й інші дані щодо кількості українських працівників-мігрантів. Деякі економісти називають цифру від 5 млн. до 7 млн. осіб. Незважаючи на розмаїтість оцінок масштабів трудової міграції, всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки за кордон набули широкого поширення, стали для багатьох українців типовим джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне й соціальне значення.

Можна виділити наступні основні характеристики трудової міграції населення України, які зазнали змін: основна стратегія поїздок або спосіб заробітку; тривалість поїздок; географія поїздок; структура виконуваних робіт; демографічні характеристики мігрантів; фактори, які визначають трудову міграцію.

Причини трудової міграції мають майже винятково економічний характер. Однак якщо на початку 90-х років виїзди на заробітки за кордон визначалися зупинками підприємств, багатомісячними затримками з виплатою заробітної платні, безробіттям, то нині їхньою метою в більшості випадків є підвищення добробуту, рішення житлового питання, фінансування навчання та ін.

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції населення України можна віднести наступні: зменшення напруги на ринку праці; значні кошти, які надходять від мігрантів, підвищують платоспроможний попит й у такий спосіб стимулюють виробництво; зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу й ринкового поводження.

Разом з тим наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси приводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені "човниками", створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне або кредитне використання. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна стати причиною дефіциту робочої сили в певних областях і регіонах. Вона приводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном мало кваліфіковану роботу.

Суперечливість явища трудової міграції приводить до висновку, що основний зміст політики держави у відповідній сфері повинен складатися з мінімізації її негативних наслідків і максимальному використанні позитивних для громадян.

Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х р. цей показник становив 3,9 млн., то нині - 1,6 млн.), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним.

Понад половину всіх переїздів здійснюється всередині регіонів України і близько третини - між ними, загальна міграційна інтенсивність збільшується у напрямку із заходу на схід. Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний приріст збільшується: якщо у 1995 р. він становив 4,1 тис. осіб, то у 2001 р. - 15,4 тис. осіб. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається також на Харківщині, Дніпропетровщині та у м. Севастополі. Змінився характер міграційного обміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужний відплив сільського населення значно зменшився.

Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основним партнером в обміні населенням для України залишається регіон СНД, передусім Росія. Проте бурхливі переміщення початку 90-х рр., що характеризувалися масовою репатріацією, поверненням депортованих, припливом біженців з "гарячих точок", змінилися в цілому паритетною міграцією, обсяги якої у 2001 р. були у сім разів меншими, ніж на початку минулого десятиріччя.

Вирішальним для міграційного зменшення населення стає від'їзд за межі колишнього СРСР. Основною його ознакою є "відплив мізків" - майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше, ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осіб працездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічному відношенні.

Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати (через підвищення рівня старіння, зменшення чисельності народжених та природного приросту) значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграції втрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку 90-х р. євреї становили 61,2% емігрантів, то 2001 р. - лише 18,1%, натомість 49,2% - українці, 16,8% - росіяни.

Приріст (зменшення) чисельності населення за рахунок міграції між Україною та країнами СНД і Балтії, осіб:

Основними центрами тяжіння залишаються Ізраїль, Німеччина, США. Зростання еміграції до Німеччини (9,8 тис. осіб у 1995 р., 11,5 тис. осіб у 2001 р.) відбувається на тлі зниження ролі Ізраїлю і загального зменшення обсягів виїзду за межі колишнього СРСР (у 2001 р. виїхало 36,5 тис. осіб, що вдвічі менше, ніж у 1991 р.).

Крім вичерпання ресурсів етнічної еміграції, обмежувальної політики країн в'їзду, така ситуація обумовлена також здійсненням права на вільне пересування, що створило можливість досягти основної мети еміграції - підвищення доходів через тимчасові заробітчанські поїздки за кордон. За експертними оцінками, у 2001 р. за межами України працювало щонайменше 1 млн. українських громадян, хоча за сприяння офіційних українських посередницьких структур за кордоном було працевлаштоване лише 36,3 тис. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних дозволів та контрактів, що часто призводить до серйозних порушень їхніх прав.

Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. у 2001 р. в Україні навчалися 22,6 тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5 тис. іноземців; з'явилися біженці - 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48 країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнного конфлікту з Абхазії.

Територія країни активно використовувалася для незаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн до Західної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону, передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цей негативний процес вдалося припинити. Кількість затриманих на державному кордоні України значно скоротилася і становила 5422 осіб у 2000 р., 4621 осіб - у 2001 р., 2059 осіб - за 10 місяців 2002 р. проти 14546 осіб у 1999 р.).

Таким чином, Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.


12.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!