Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Міжнародна українська політика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Міжнародна українська політика. Реферат

Політика України стосовно: НАТО, ЄС, ЗЕС, СНД. Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України

В українській зовнішній політиці й політиці безпеки намітилася зміна етапів. Якщо раніше головною зовнішньополітичною задачею був вихід на світову арену і утвердження на ній України як суверенної держави, то нині все гострішою стає потреба становлення держави як впливового суб’єкта міжнародних відносин. Наша країна за масштабами, положенням, впливом цілком заслуговує на те, щоб додати до статусу об’єкта статус суб’єкта.

Зовнішня політика Л. Кучми має на меті збалансування поступової, але неухильної інтеграції у політичні і економічні структури Європи і конструктивні і дружні взаємовідносини з Росією.

Зовнішня політика України відносно Заходу має декілька напрямків: Центральноєвропейський, Західноєвропейський і трансатлантичний Центральноєвропейські країни важливі для України в умовах розвитку двосторонніх зв’язків, регіональної стабільності і загальноєвропейської архітектури безпеки.

Економічні зв’язки України з Західною Європою і країнами Атлантики знаходяться на низькому рівні, маючи на увазі справді значні досягнення у розвитку політичних зв’язків з цими країнами.

Політика України стосовно окремих міжнародних організацій

Перспективи кооперації України з пан-Європейськими організаціями і з окремими країнами прямо залежать від успіху економічних реформ України і політичної стабільності країни. Важливим кроком до інтеграції України у Європейські структури було її прийняття до Ради Європи восени 1995 року.

Найближчими кроками на шляху інтеграції України в Європу мають бути: розвиток торговельно-економічного співробітництва із західноєвропейськими країнами, більш тісне співробітництво з Євросоюзом, створення зон вільної торгівлі, а також співробітництво з НАТО. Розширення НАТО дає можливість будувати нові мости для зближення, а не створювати нові кордони. Це означає менше озброєння і більше співробітництва.

НАТО

Україна розглядає НАТО як один з найважливіших елементів нової архітектури європейської системи безпеки. Виходячи з цього, Україна проводить послідовну виважену політику, спрямовану на поглиблення співробітництва з Північноатлантичним союзом через практичну реалізацію програми "Партнерство заради миру" та встановлення реальних відносин "спеціального (асоційованого) партнерства" між НАТО та Україною за формулою "16+1", що передбачає значне поглиблення співпраці у військовому, військово-політичному, економічному, науково-технічному, інформаційному та інших вимірах. Досягнення статусу "особливого партнерства" з НАТО - одне з найактуальніших завдань.

Україна погоджується з майбутнім поширенням НАТО на Схід, але виступає за еволюційний шлях поширення альянсу, який не повинен призвести до нового розподілу Європи на два табори. Однією з умов, яку висуває Україна в зв’язку з розширенням НАТО, є подальший розвиток відносин та створення зон вільної торгівлі, а згодом - підписання Європейської угоди з Євросоюзом, отримання статусу асоційованого партнера України в Західноєвропейському Союзу

В той час як багато інших центральноєвропейських держав заявили про бажання приєднатися до НАТО, Україна твердо притримується позаблоковості. Крім того для України є принциповим нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО. Саме тому Україна виступає з ініціативою створення у Центрально-Східній Європі зони, вільної від ядерної зброї. Адже Україна п’яту річницю незалежності зустріла без смертоносної ядерної зброї на своїй території.

А розміщення ядерних засобів авіаційного базування НАТО у країнах Східної Європи суттєво підвищує досяжність ними території України і Росії. Ця обставина викликає цілком зрозумілу занепокоєність і в Україні, і в Росії, які ризикують одержати ядерну зброю безпосередньо біля своїх кордонів.

Але мені здається, що НАТО і саме не дуже хоче розташовувати ядерну зброю на території нових членів, адже утворення нових ракетних баз - мільярдні збитки ні на що, оскільки для сучасних ракет з їх радіусом дії місце базування не на стільки вже й принципово, крім того блок вступає в нову еру свого існування - добу конкретного стратегічного противника. А якщо так, то стратегічна зброя не буде до потреби, альянсу потрібно буде вдосконалити види озброєнь для допомоги у ліквідації локальних конфліктів.

Політика України відносно НАТО має недоліки і проблеми.

1. Часто діалог між Києвом, Брюсселем й іншими столицями щодо реформування і розширення Альянсу не виходить за рамки риторики з питань майбутньої участі / неучасті в організаційній структурі НАТО. Проте основною метою реформування Альянсу є не стільки прийом нових членів, скільки сприяння зміцненню безпеки на континенті.

2. Дискусії щодо проблем членства у НАТО тягнуть за собою наступний аспект, а саме - негативне ставлення до розширення НАТО з боку Росії. Багато офіційних діячів цієї країни схильні вважати, що Україна опинилася наче в епіцентрі зіткнення інтересів Альянсу і Російської Федерації, а тому змушена проводити тонку політику балансування між двома крайнощами - вступом до НАТО і вступом у військовий союз під егідою Росії. Офіційний Київ змушений проводити політику балансування між двома полюсами, усвідомлюючи ризик будь-якою необережною дією викликати негативну реакцію тієї або іншої сторони.

Найчастіше до уваги доводиться брати позицію Російської Федерації, оскільки будь-яке відхилення України від моделі поведінки, яку вважає прийнятною Москва, викликає не тільки політичне роздратування, але й загрожує застосуванням економічних санкцій.

3. Найбільша розбіжність (яка, до речі, не вилилася у гостру дискусію і яку НАТО намагається поки що "не помічати") між підходами НАТО й України відзначена у питанні щодо ядерної зброї (розміщення ядерної зброї на території потенційних членів Північноатлантичного Союзу, про що згадувалось вище).

Дехто за недолік вважає те, що майбутнє НАТО Україна бачить у поступовій трансформації суто оборонного союзу в євроатлантичну структуру безпеки для усіх європейських країн. І структура ця буде заснована насамперед на політичних засадах, стосовно яких військові засоби будуть вторинними, допоміжними. Та на мою думку, таке ставлення цілком справедливе, адже людство прагне мирного майбутнього і намагається залишити позаду етап, коли непорозуміння вирішуються кровопролиттям і вбивством.

ЄС

Пріоритетом для України є набуття повноправного членства в Європейському союзі, адже ЄС визначатиме обличчя Європи 21 століття. Щоб досягти цієї мети, треба, насамперед, привести існуюче Українське законодавство у відповідність з вимогами і стандартами Європейського союзу і перебудувати національну економіку, яка у наступному столітті стане визначальним фактором розвитку країн.

Важливим етапом є 1998 рік, коли розпочалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У разі їх успіху відкривається перспектива для вирішення питання про асоційоване, а згодом і повне членство України в ЄС.

Україна зацікавлена в реалізації ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Для України на даному етапі таке членство було б оптимальним варіантом.

Україна вже досягла деяких результатів у стосунках з ЄС:

  • 14 червня 1994 року підписано Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС;
  • створений і активно діє Спільний комітет Україна - ЄС;
  • проводиться регулярний діалог "трійки Євросоюзу" (у першому півріччі 1996 р. - Іспанія, Італія, Ірландія) з Україною;
  • визначення України як країни з перехідною економікою.

Але поряд з досягненнями є і проблеми:

  • До цього часу інколи лунають у стінах поважних європейських структур заклики зайняти вичікувальну позицію щодо України.
  • Угоду про партнерство і співробітництво України з ЄС (1994 року) на теперішній час ратифікували лише кілька держав (на 1997р. — парламенти лише п’яти країн - Іспанії, Великобританії, Данії, Ірландії і Люксембургу). Такий стан не відповідає заявам держав-членів ЄС та штучно гальмує наше співробітництво.

ЗЄС

Розуміючи свою відповідальність за забезпечення миру та стабільності в регіоні й особливу роль ЗЄС у майбутній архітектурі європейської безпеки, Україна готова перейти від діалогу до справжньої партнерської співпраці з цією організацією.

Вже зараз Україна готова у повному обсязі взяти на себе права і обов’язки, що визначаються статусом асоційованого партнерства з ЗЄС. Причому ми були б готові виконувати свої зобов’язання протягом певного, спільно обумовленого часу в односторонньому порядку. Набуття статусу асоційованого партнерства в ЗЄС - одне з актуальних завдань зовнішньої політики України. Інституалізація співробітництва України з ЗЄС - це потреба часу.

Важливим є і розвиток контактів з супутниковим центром ЗЄС у м. Торехон (Іспанія), з космічною групою, розвиток військових контактів, зокрема у формі військових навчань, особливо тих, які стосуються підготовки до миротворчих, гуманітарних і рятувальних операцій.

Проблеми співробітництва України з ЗЄС:

  • Прив’язка формалізації стосунків України з ЗЄС до рівня її співпраці з ЄС.
  • Обмеження розвитку відносин ЗЄС з країнами Центральної та Східної Європи за формулою ‘6+3’, що сприймається як спроба окреслити східний кордон нової Європи, залишивши поза його межами Україну.
  • Побоювання та невпевненість щодо політичного вибору України, сумніви стосовно можливості надання Україні статусу асоційованого партнера ЗЄС з посиланням на її позаблоковість, а також участь у СНД.

СНД

Україна розглядає СНД як механізм мирного демократичного вирішення проблем, пов’язаних з розпадом СРСР, як форум для багатосторонніх переговорів і консультацій з питань, спільних для держав, утворених у геополітичному просторі колишнього СРСР, а участь в СНД - як форму підтримки цивілізованих відносин з цими країнами. Хоча останнім часом про СНД все менше згадується, а говорять про держави на терені колишнього СРСР.

На східному напрямку було багато втрачено, а цей регіон через об’єктивні причини є для нас винятково важливим.

У той же час Україна виступає проти будь-яких наддержавних утворень у рамках СНД, які тією чи іншою мірою обмежують політичний та економічний суверенітет країни, та рішуче виступає проти усяких спроб відновити у будь-якій формі колишній Радянський Союз. Тому ні нормативні акти, підписані Україною, ані наша форма участі в СНД не позбавляють і не обмежують нашу свободу вибору.

Україна очолює "групу неприєднання" серед країн СНД, яка протидіє створенню яких-небудь наднаціональних органів або військово-політичних механізмів, і країни СНД знають, що без України новий Радянський Союз неможливий. Взагалі майбутнє Співдружності залежить від доброї волі Москви, і СНД має перспективи тільки у тому випадку, якщо поважатиметься принцип суверенітету кожної з його держав.

Україна твердо і послідовно проводить лінію на максимальне розширення і поглиблення дво- та багатосторонніх форм співробітництва як у рамках, так і поза рамками СНД при забезпеченні принципів взаємовигоди, поважанні інтересів один одного і при дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Необхідно налагоджувати тісніше політичне співробітництво з тими країнами, позиції яких з ряду питань міжнародного життя близькі до наших підходів. Головне — щоб розвиток відносин з цими державами почав найближчим часом давати відчутну економічну віддачу, особливо в інвестиційному плані.

Недоліком української політики на терені безпеки є її екстенсивність. Прагнучи стати учасником якомога більшого числа міжнародних інститутів, Україна програє у наповненні своєї міжнародної політики змістом, розпорошує зусилля й інтелектуальний потенціал, уповільнюючи таким чином рух до стратегічних цілей. Відсутність ідей та коштів на їх реалізацію призводить до втрати впливовості, примушує йти у фарватері політики інших, спонукає лише реагувати на події, а не формувати їх. Це призводить до того, що Україну, начебто й визнану важливим чинником європейської безпеки, все ще розглядають як об’єкт безпеки, намагаючись впливати на її політику, підказувати рішення, залучати до співробітництва тощо.

Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України

Сучасне міжнародне становище України лишається доволі складним через вплив різних, часто протилежних чинників. Один з них — розпад таких багатонаціональних держав як СРСР, Югославія і Чехословаччина. Цей чинник істотно змінив політичну карту багатьох регіонів як Європейського континенту, так і Кавказу і Північної Азії. З розвитку подій у країнах, географічно близьких до України, видно, що дезінтеграційний процес далекий до завершення.

Але інший глобальний чинник є економічна інтеграція, яка домінує у Західній Європі, Північній Америці і, у деякій мірі, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де сформувалися потужні інтеграційні поля (ЄС, НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі) і АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії)). Поступово з’являється, зумовлений впливом глобальної економічної інтеграції, новий світовий порядок, який мирно поширюється на нові регіони.

З самого початку Україна була під впливом згадуваних процесів. З одного боку, сама її поява на політичній карті світу — результат розкладання тоталітарної системи, яке являє собою одну з найважливіших геополітичних змін у післявоєнній Європі. Як нова незалежна держава, Україна значно втягнена у вирішення серйозних практичних питань, що визначать її національну життєздатність.

З другого боку, Україна не може ігнорувати глобальний і регіональний інтеграційні процеси, і не має сенсу намагатися вплинути на їх розвиток з метою задовольнити власні національні інтереси. Україна розширила види своєї діяльності в ООН і ОБСЄ (Організація безпеки і співробітництва в Європі), співробітництво з ЄС і НАТО і свою участь в утворенні Пакту Стабільності в Європі. Вона поступово приєднується до процесу регіонального і районного співробітництва. Не має сумнівів у тому, що ведучі держави світу дивляться на сьогоденну Україну як на впливову країну, без якої вже неможливо уявити Європейський краєвид.

На теперішній час у Києва існує декілька можливих сценаріїв поведінки на зовнішньополітичній арені, кожен з яких потягне за собою і певні геополітичні наслідки на континенті.

Білоруський варіант. Цей підхід уявляється найбільш зручним з точки зору прийняття конкретних рішень. Дійсно, досить піти на ряд поступок російській стороні у галузі економіки (справа з ‘РАТ ‘Газпром’), погодитися на умови Митного союзу СНД — і цілий ряд гострих соціально-економічних проблем буде тимчасово вирішений. В усякому разі, поточна криза з виплатою боргів Росії, "чорноморська криза" і ін. будуть трохи погашені.

Не завадило б, виходячи з міркувань геополітичної рівноваги, урахувати ту роль, яку РФ відвела Білорусі — роль нового "вікна в Європу". За цих умов положення України набуває нової геостратегічної значущості. Перш за все для структур європейської безпеки. Справа в тому, що силове схиляння України до сфери російського впливу призведе до того, що вікно розшириться до двостулкових дверей. І не варто прогнозувати згасання обопільної підозри між Росією і Заходом. Надто небезпечні загрози йшли із Західної Європи до Росії і, навпаки, надто тривалий час Європа жила під загрозою ядерного удару з боку СРСР.

А реінтеграція України у військово-політичний союз з Росією (за білоруським сценарієм) призведе фактично до реанімації Союзу. А це практично миттю викличе відновлення поляризації Європи, призведе до появи нової "залізної завіси" і відверне історичний процес у старе річище, вже не кажучи про тиснення правлячої російської еліти на керівництво України з метою домогтися повної лояльності української влади (аж до спроб встановити "потрібний режим"), втрата Україною довіри з боку Заходу (в першу чергу, кредиторів), загострення внутрішньополітичної ситуації.

Отже, у кінцевому рахунку чи є такий варіант "виходом" — запитання, скоріше, риторичне.

Стратегічний партнер НАТО. Цей шлях більш за все обговорюється зараз, оскільки загострення стосунків з РФ примушує українське керівництво все частіше звертатися за політичною підтримкою до західних партнерів. У даному випадку йдеться не тільки про договір між НАТО та Україною, який, очевидно, буде невдовзі підписаний.

Гадається, що і недавня ініціатива керівництва України і Ізраїлю про формування специфічного "трикутника стратегічного партнерства" Україна —Ізраїль — США також є наслідком таких пошуків підтримки. У випадку, якщо дана ініціатива буде реалізована як діюча зовнішньополітична схема координації зазначених країн, то "чорноморський коридор" буде трансформований у "середземноморсько-чорноморський".

Разом з тим варіант сателітного "коридору впливу", який "світить" Україні у рамках атлантичної системи безпеки, навряд чи забезпечить їй довіру з боку великих західноєвропейських держав, які шукають власний "третій шлях". А "випадіння" з процесу трансформації Європи може стати для Києва фатальною помилкою.

Стратегія стрижневої держави. Даний шлях видається найскладнішим, але має ряд стратегічних переваг. Перш за все йдеться про активізацію ролі України як нейтральної держави у європейських інтеграційних процесах, підтримку ініціатив, пов’язаних з утворенням саме європейської моделі військово-політичної і економічної безпеки. Тут Київ може розраховувати на розуміння і підтримку з боку Франції і Німеччини. Важливий момент: наслідком такої стратегії стане переорієнтація Києва у відношенні "генеральних донорів" української економіки і залучення європейських кредитних ресурсів, що дозволить трохи зменшити залежність від "американських грошей" (МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

Другий, достатньо важливий аспект — підключення до останніх ініціатив європейських держав по створенню нового євроазіатського стрижня Європа — АТР (Азіатсько-Тихоокеанський регіон). Після саміту європейських і азіатських держав, що проходив у Бангкоку (Таїланд), дану стратегію наполегливо намагається проводити керівництво Франції. Візит Жака Ширака в Токіо з пакетом ініціатив і пропозицій про стратегічне трансконтинентальне партнерство Франції і Японії, ЄЕС (Європейський економічний союз) і АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанський економічний союз) — яскраве тому підтвердження. А в цьому напрямку, як відомо, Україні, як вузловому пункту на маршруті "шовкового шляху", є що запропонувати. Існує надія, що ця стратегія стане для Києва стратегією 21 століття.

Існують й інші проекти на зразок створення Балтійсько-Чорноморської Співдружності чи південного блоку, насамперед з Туреччиною, та вони менш реальні і життєздатні, насамперед через малу кількість спільних цілей і інтересів. А що стосується Балтійсько-Чорноморського блоку, то не треба забувати, що Росія сприйняла б це утворення як спробу створити "санітарний кордон" між нею та Західною Європою.

Висновки. Нове геополітичне положення України диктує необхідність перегляду регіональної політики. Це передбачає поєднання інтересів держави і регіонів, створення умов для правильного використання ресурсів і особливостей природно-виробничого потенціалу.

Входження України в систему світових міждержавних зв’язків може органічно відбутися з використанням приморського положення. У міжнародному і міжрайонному розподілі праці Причорномор’я вирізняється своїм особливим економіко-географічним розташуванням, потенціалом для здійснення транспортних, транзитних, багатьох господарських функцій.

Приморське і прикордонне положення у міжнародному транспортному вузлі між Центральною та Південною Європою (система водних шляхів Дунаю, нещодавно відбудований канал Рейн — Майн — Дунай), Близьким Сходом і Південно-Східним Азіатським регіоном, прямий доступ до ряду причорноморських держав, які також шукають шляхи політико-економічної інтеграції, розташування на потужних водних магістралях Південного Бугу, Дніпра, сусіднього Дону (з виходом на Волзькі шляхи аж до Балтійського і Білого морів) створюють найсприятливіші можливості для зовнішньої торгівлі, науково-технічного співробітництва і інноваційної діяльності.

Україна нарешті взяла на себе міжнародні зобов’язання по зниженню викидів шкідливих речовин в атмосферу, що, в свою чергу, тягне за собою збільшення жорсткості існуючих нормативів викидів і зобов’язує вживати радикальні заходи по зниженню техногенного впливу підприємств теплоенергетики на довкілля.

Сьогоднішній стан навколишнього природного середовища, наприклад, Донбасу — не тільки наш головний біль. Викиди з заводських труб цього регіону, брудні стоки досягли вже і далекого зарубіжжя, погіршують глобальну екологію. Відвідування спеціалістів Світового банку з екологічною місією вселяють надію на покращення стану речей.

В цілому на території України нині існує 193 стабільних осередки забруднення підземних вод. Українське Полісся, яке завжди славилося річками і озерами, нині мало не очолює список найнеблагополучніших регіонів. У зв’язку з будівництвом Малоритського комбінату будівельних матеріалів у сусідній Білорусі виникли дуже серйозні проблеми для існування Шацького природного національного парку. Взагалі, хоча виробництво не працює, забруднення підземних вод збільшилось у 3-4 рази, в тому числі і за рахунок сусідів.

Своєрідним індикатором проведення екологічних реформ в Україні є міжнародне співробітництво, завдяки якому нашій державі виділяється суттєва матеріальна допомога для вирішення екологічних проблем. У 1997р. ця допомога складала близько $20 млн., тоді як ще в 1993р. це було лише $60 тис.

Сьогодні Україна є суб’єктом 13 природоохоронних конвенцій глобального і регіонального характеру. Україна готується до участі у багатьох міжнародних програмах і проектах в області екологічної безпеки. Цивілізований світ прийшов до розуміння, що на одинці не вижити, що неможливо облаштувати в себе екологічно чистий ‘"рай", якщо над будинком сусіда висить смог. Екологічні проблеми не знають кордонів.

На тлі практично виконаних Україною угод стосовно роззброєння, і перш за все відмови від ядерної зброї, останнім часом збільшується низка прецедентів на шляху входження нашої держави в систему міжнародного розподілу праці. Якщо раніше це відчувалось тільки у налагодженні двосторонніх стосунків з провідними країнами світу, то зараз економічні перешкоди набувають більш коаліційних рис антиукраїнської спрямованості.

У 1996 році було декілька великих міжнародних скандалів, пов’язаних з Україною. Необхідно зазначити, що як компромат проти України використовуються в основному її таємні угоди щодо продажу озброєння та надання військово-технічної допомоги країнам з сумнівною репутацією. Більше того, вищезазначені компромати мають на меті не тільки перешкодити двостороннім стосункам у військовій сфері, а й зірвати проведення української політики в різних регіонах світу взагалі.

Отже, необхідно, особливо зовнішньополітичному відомству, бути надзвичайно обережним, узгоджувати практичний і теоретичний боки політичних дій, прораховувати всі можливі наслідки, тому що за діями нашої країни на світовій арені світове співтовариство слідкує дуже і дуже уважно. Іноді складається враження, що сучасні політики Західної Європи і США не усвідомлюють повною мірою, що виведення України зі статусу розмінної монети пішло б лише на користь.

"Санітарний кордон" міг би перетворитися на природне місце зустрічі між двома цивілізаціями. Україна здатна бути реальним посередником, який однаково позитивно ставиться до Сходу і Заходу.

Наш народ не дозволить державі набути другорядної ролі, тягнучись позаду і повторюючи чиїсь експерименти, — проголосив Президент Л. Кучма у вересні 1995 року.

Література

1. ‘Ukraine at the Cross-roads’ by Olexander Potekhin. The Olof Palme International Center, Stockholm, 1996.

2. ‘Ukraine’. Country profile. Sofia 1996.

3. ‘Підтекст’. Політико-аналітичний тижневик Фонду підтримки національної безпеки.

4. ‘Рейтинг’. Аналітично-інформаційний огляд.

5. ‘Український географічний журнал’.

6. ‘Зеркало недели’.

7. ’Деловая Украина’.

8. ‘Мегаполіс України’.

9. ‘Урядовий кур’єр’.


12.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!