Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Зовнішньоекономічна діяльність: особливості управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Зовнішньоекономічна діяльність: особливості управління. Реферат

Особливості росту малих, великих і середніх фірм. Базові стратегії росту фірми. Особливості стратегії малих фірм. Особливості стратегії росту великих фірм. Особливості стратегії росту середніх фірм. Об'єкти валютного регулювання. Поняття валютного курсу. Встановлення валютного курсу. Види валютних курсів. Валютні угрупування. Множинність валютних курсів. Індекси валютних курсів

Особливості росту малих, великих і середніх фірм. Базові стратегії росту фірми. Напрямки розширення ділової активності фірми визначаються тим, на якому ринку діє фірма (старому чи новому для неї), з яким товаром (старим чи новим фірми) вона виходить на ринок (табл. 1).

Планування ринкової стратегії фірми

Таблиця 1. Стратегії росту фірми залежно від видів ринку та товару

 

Ринок

 

Старий

Новий

Товар

Старий

Стратегія глибокого проникнення

Стратегія розвитку ринку

 

Новий

Стратегія розробки товару

Стратегія диверсифікації

 

Стратегія глибокого проникнення (старий товар - старий ринок) ефективна, коли ринок ще не насичений. Пропонуючи старі товари на старому ринку, можна добитися переваги, тільки знижуючи витрати виробництва та продаючи товари за цінами, нижчими ніж у конкурентів.

Наприклад, завод, що випускає важкі трактори середньої якості, може зацікавити своєю продукцією споживачів, орієнтованих на трактори конкурента, лише низькими цінами, в основі яких лежать низькі витрати (якщо, звичайно, завод вибрав саме цю стратегію).

Стратегія розвитку ринку (старий товар - новий ринок). З її допомогою фірма намагається збільшити збут існуючих товарів на нових ринках чи нових сегментах наявного ринку. Використовуючи цю стратегію, тракторобудівний завод може почати експортувати свою продукцію.

Стратегія розробки товару (новий товар - старий ринок) ефективна при наявності у фірми ряду успішних, торгових марок. Вона полягає у створенні нових модифікацій товару для існуючих ринків. Але тут необхідно враховувати правило: споживач не просто купує товар, а задовольняє свою потребу, тобто при тих же корисних властивостях новий товар повинен бути, наприклад, дешевший, ніж старий.

Стратегія диверсифікації (новий товар - новий РИНОК) застосовується для усунення залежності виробника від якогось одного товару чи ринку. Скажімо, виробник тракторів може Додатково розпочати чи переключитися повністю на випуск вантажних автомашин, мінісільгосптехніки, комбайнів, річкових катерів тощо.

Звичайно фірми комбінують ці чотири стратегії.

Особливості стратегії малих фірм. Головною перевагою Росту малих фірм є їх гнучкість, тобто здатність оперативно перебудовувати свою виробничу програму під "пресом" ринку. Найбільшим же недоліком малих фірм є їх мала величина. Вступ у конкурентну боротьбу з великими фірмами віщує їм смерть. Переваги чи недоліки малих фірм визначають чотири основних види їх стратегії (табл. 2).

Таблиця 2. Види стратегії малих фірм

 

Продукт малої фірми

Форма існування малої фірми

Подібний до продукту великої фірми

Оригінальний

Незалежна від великої фірми (суверенітет)

 "Несправжній гриб" - стратегія копіювання

 "Премудрий пічкур" - стратегія оптимального розміру

Пов'язана з великою фірмою (симбіоз)

 "Хамелеон" - стратегія використання переваг великих фірм

 "Кусаюча бджола" - стратегія участі в продукті великої фірми

 

Основна спрямованість стратегій малих фірм - мінімалізація гостроти конкуренції з великими фірмами та максимальне використання їхньої гнучкості.

Стратегія копіювання ("Несправжній гриб"). Під оригінальний, запатентований марочний продукт великої фірми малі фірми випускають копії, "підробки". Копія продається, як правило, за цінами, значно нижчими, ніж оригінал (за рахунок економії, наприклад, витрат на науково-дослідні розробки з даного продукту).

Стратегія оптимального розміру ("Премудрий пічкур"). Ця стратегія застосовується у тих галузях, де велике виробництво неефективне й оптимальним є мале підприємство.

Якщо фірма притримується цієї стратегії, то можливості її росту обмежені: малі розміри, які допомагають їй вижити, є водночас перешкодою до її розширення.

Стратегія участі в продукті великої фірми ("Кусаюча бджола"). Багато великих фірм прагнуть виробляти свій складний виріб від початку до кінця самостійно. У такому разі велике підприємство обростає масою дрібних неефективних виробництв. Тому великій фірмі вигідніше відмовитися від них, поступившись ними малим фірмам.

Багато малих фірм, як кусаючі бджоли, заставляють великі фірми позбавлятися від непродуктивних підрозділів, знижуючи цим свої витрати.

Однак мала фірма, що обрала подібну стратегію, може потрапити у повну залежність від великої. Уникнути цього можна з допомогою планування ринкової стратегії фірми обмеження частки обороту, який припадає на одного великого клієнта. Суть цієї тактики у тому, що дрібна фірма прагне поставити кільком великим компаніям товари таким чином, щоб частка кожної з них у загальному обсязі продажу фірми не перевищувала певних обсягів (наприклад, не більше 20%).

Стратегія використання переваг великих фірм ("Хамелеон"). Застосовуючи стратегію "хамелеон", мала фірма ніби "набуває кольору" відомої великої фірми.

Прикладом такої стратегії є франчайзинг - система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма зобов'язується постачати малу фірму власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов'язується підтримувати ділові контакти тільки з цією великою фірмою, вести бізнес "за правилами" цієї великої фірми та перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Франчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної торгівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу "Макдональд" і "Піца-Хард". Франчайзинг використовують і такі фірми, як "Адідас", "Кока-Кола".

Особливості стратегії росту великих фірм. Великі фірми на відміну від малих мають змогу здійснювати масове стандартизоване виробництво, а також розширювати сферу своєї діяльності (диверсифікація виробництва). Однак пропорційно росту розмірів компанії знижується її гнучкість.

Залежно від темпів росту та ступеня диверсифікації виробництва великі компанії можна розбити на три групи: "горді леви", "неповороткі бегемоти" та "могутні слони" (табл. 3).

Таблиця 3. Основні характеристики великих компаній

Характеристики

 "Горді леви"

 "Могутні слони"

 "Неповороткі бегемоти"

Зростання

Прискорене

Середнє, стабільне

Сповільнене

Профіль

Спеціалізація у важливому, перспективному і великому сегменті ринку

Широка диверсифікація у межах великого ринку

Надмірна, невпорядкована диверсифікація на багатьох ринках (сегментах)

Прибуток

Достатній для прискореного росту

Достатній для забезпечення стійкості на ринку

Недостатній, може завдавати збитків

 

Типовим "гордим левом" виступає фірма "Соні корпорейшн", яка довгі роки є лідером у виробництві побутової техніки. Ця фірма першою почала виробництво транзисторних радіоприймачів, побутових відеомагнітофонів, лазерних компакт-дисків, телевізорів високої чіткості.

Типовим "могутнім слоном" є фірма "Сімменс", виробнича програма якої охоплює практично всю електротехніку. Кому б не належав винахід, вигоду від нього завжди отримає "Сімменс", оскільки він має змогу застосовувати його у всіх електротехнічних приладах.

Типовим "неповоротким бегемотом" є концерн "Філіпс". Німецький журнал "Менеджер магазин" так охарактеризував проблеми цього електротехнічного концерну: "Концерн має близько 350 фабрик, розкиданих по всьому світу. Часто страждаючи від їх неповноцінного завантаження, "Філіпс" намагається все, аж до останнього цвяшка, виробляти сам... Як у дрібній лавці, асортимент "Філіпса" охоплює від бритви до приладу для лікування нервів, від платівки до персонального комп'ютера".

Особливості стратегії середніх фірм. Середні фірми ніби стиснуті лещатами великих і малих фірм. Втриматися на ринку середні фірми можуть лише з допомогою нішової спеціалізації.

Ніша для середніх фірм потрібна насамперед як засіб захисту від прямої конкурентної боротьби з великими фірмами, бо іншого захисного засобу - переваг малого розміру - у них нема.

Середні фірми, що дотримуються нішової спеціалізації, можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії росту. Вибір залежить від темпів росту середньої фірми та темпів зростання ніші, в якій ця фірма оперує (табл. 4).

Таблиця 4. Вибір стратегії росту середньої фірми

Темпи росту фірми

Темпи росту ніші

 

Помірні

Прискорені

Помірні

Стратегія збереження

Стратегія пошуку завойовника

Прискорені

Стратегія виходу за межі ніш

Стратегія лідерства у ніші

 

Стратегія збереження спрямована на збереження існуючого становища підприємства, позаяк немає необхідності розширювати його діяльність (темпи росту ніші стабільні) та можливості (темпи росту фірми невеликі). У цій стратегії є небезпека втратити нішу через зміну потреб.

Стратегія пошуку завойовника застосовується тоді, коли фірма відчуває гострий брак засобів для збереження свого становища у межах ніші. Опинившись у такій ситуації, середня фірма звичайно починає шукати велику компанію, яка могла би поглинути її, зберігши при цьому її як відносно самостійний, автономний виробничий підрозділ. Використання фінансових ресурсів великої компанії дозволить середній фірмі не втратити свого місця у ніші. Фірма при цьому може постійно змінювати власників, але зате зберігати свою нішову спеціалізацію.

Стратегія лідерства у ніші придатна тільки у двох випадках:

  • Фірма росте так само швидко, як і ніша, що дозволяє їй перетворитися на ведучу монопольну компанію і не допустити в нішу конкурентів.
  • Фірма має відповідні фінансові ресурси для підтримання свого прискореного росту.

Стратегія виходу за межі ніші ефективна лише тоді, коли межі ніші надто вузькі для фірми. Фірма може спробувати перетворитися на велику монополію, втративши при цьому своє "нішове обличчя". Дійшовши до межі ніші, фірма вступить у пряму конкуренцію зі сильнішими та більшими фірмами. Для цього "бою" фірма мусить нагромадити ще у межах ніші достатню кількість І фінансових та інших ресурсів.

Вироблення ринкової стратегії фірми - це процес сканування світового ринку, визначення глобальної та локальної цілей зовнішньоекономічної діяльності, вибір оптимальних сегментів (ніш). Ця діяльність значною мірою сприятиме досягненню поставлених цілей, зокрема приведенню експортного потенціалу фірми у відповідність із цими цілями, вибору партнерів для експортно-імпортних операцій із метою запобігання неефективним міжнародним ринковим трансакціям.

Об'єкти валютного регулювання

Поняття валютного курсу. В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко- та довгострокових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т. д.

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць, або ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.

Встановлення валютного курсу. У більшості країн при встановленні валютного курсу застосовується пряме котирування. Воно означає, що певна постійна сума іноземної валюти (наприклад, 1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 дол. рівний 0,6305 ф. ст.).

Рідше застосовується непряме котирування. Основою у цьому разі служить одиниця національної валюти, порівнювана, скажімо, з доларом. Це котирування використовувалося б у Великобританії, наприклад, 1 ф. ст. рівний 1,586 дол.

Валютні котирування звичайно встановлюються банками. При, цьому залежно від того, чи здійснює банк купівлю чи продаж валюти, розрізняються курси продавця та покупця.

За курсом покупця банк купує іноземну валюту, а за курсом продавця - продає її. Так, скажімо, котирування 1,9430/50 марок ФРН за 1 дол. означає, що банк готовий купити у клієнта 1 дол. за 1,943 марки, а продати йому 1 дол. за 1,945 марки. Різниця між курсами продавця та покупця використовується для покриття витрат банку і звичайно містить банківський прибуток. Ця різниця, що називається маржею чи спредом (від. англ. зргеасі), як правило, становить десяті або й навіть соті частки процента і може коливатися залежно від конкретної ситуації на валютному ринку.

Види валютних курсів. Розрізняють валютні курси за видами платіжних документів: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, ні одна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, крос-курсом вважатиметься курс японської ієни до марки ФРН, встановлений українським банком.

Звичайно під крос-курсом розуміють також будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох відповідних валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської ієни та марки ФРН, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс ієни до марки.

Залежно від видів валютних угод розрізняють курси поточні та термінові (спот і форвард). При укладенні поточних валютних угод обмін валюти здійснюється після заздалегідь обумовленого терміну за попередньо встановленим форвардним курсом.

Форвардний курс отримується вирахуванням премії від поточного курсу чи додаванням дисконту до нього. Валюта котирується з премією чи дисконтом на валютному ринку залежно від очікуваних перспектив динаміки її курсу і від рівня міжнародних процентних ставок у ній та інших валютах. Якщо валюта котирується на термін зі знижкою, то її форвардний курс нижчий від поточного, і навпаки.

Із 1973 р. високорозвинуті ринкові держави відмовились від встановлення постійних співвідношень взаємного обміну валют (фіксованих курсів) і перейшли до "плаваючих" курсів, які вільно складаються на основі попиту та пропозиції відповідних валют на валютних ринках. З огляду на нестабільність чинників, що діють на валютних ринках, курси ведучих західних валют, особливо долара США суттєво коливаються (5-10% протягом місяця).

Такі постійні коливання "плаваючих" валютних курсів дуже ускладнюють здійснення зовнішньоекономічних розрахунків. Через це деякі держави об'єднуються у валютні угруповання, встановлюючи фіксовані співвідношення між своїми валютами.

Валютні угруповання. Серед розвинутих країн таким угрупованням є Європейська валютна система (ЄВС), до якої входять 9 західноєвропейських країн (ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Данія, Ірландія, Бельгія, Люксембург, Іспанія). Обмінні курси валют цих держав між собою не можуть відхилятися більш ніж на 2,25% від встановлених фіксованих курсів (щодо італійської ліри - понад 6%).

При наближенні поточного курсу до верхньої чи нижньої межі коливань країни-члени ЄВС проводять валютні інтервенції і вживають інших заходів, стараючись утримати курс у встановлених межах; якщо ж це не вдається, то здійснюють офіційну девальвацію чи ревальвацію національної валюти.

Ряд країн, які розвиваються, "прив'язують" курси своїх національних валют до основних західних валют чи міжнародних валютних одиниць, що також є прикладом встановлення фіксованих валютних курсів. Сьогодні понад ЗО держав "прив'язують" свої національні валюти до долара США, 13 - до французького франка, більше 10 - до СДР.

Множинність валютних курсів. У деяких країнах існує не один, а два чи більше курсів національної валюти, які використовуються у різних видах операцій. Серед таких країн близько 20 тих, що розвиваються, і одна розвинута держава (Бельгія). У Бельгії діє два курси: один - для комерційних, другий - для фінансових операцій. У ряді країн, що розвиваються, множинні курси використовуються для заохочення до експорту певних товарів і обмежень деяких видів експорту.

Окрім обмінних валютних курсів є також різні розрахункові курси, які застосовуються у статистичних співставленнях та економічному аналізі. До них належить, наприклад, середній курс, що являє собою арифметичне середнє курсів продавця та покупця. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щорічно повідомляється засобами масової інформації.

Індекси валютних курсів. Широко поширені на Заході також різноманітні індекси валютних курсів. Оскільки одночасно і в різному напрямку можуть змінюватися курси багатьох валют, то існує проблема визначення ступеня обезцінювання (чи подорожчання) окремих грошових одиниць відносно інших.

Валютний "кошик" становить собою умовний фіксований набір різних грошових одиниць. Він використовується насамперед тоді, коли необхідно визначити, наскільки змінюється курс валюти по відношенню не до однієї, а до багатьох грошових одиниць.

Однією зі сфер застосування валютних "кошиків" є індекси т. зв. ефективних валютних курсів, що відображають динаміку курсу щодо відповідного "кошика", в який звичайно включаються валюти держав, котрі займають найважливіше місце у зовнішньоекономічних зв'язках даної країни. Причому залежно від складу валют, що входять до неї, динаміка вказаних курсів може бути різною внаслідок неоднакових змін взаємних курсів валют на міжнародних валютних ринках.

Найчастіше індекси валютних курсів використовуються для оцінки впливу, який справляють зміни курсів національної грошової одиниці на конкурентоспроможність товарів, а також на торговий і платіжний баланси відповідної країни.

Найвідомішими серед індексів ефективних валютних курсів долара США є індекс Ради директорів ФРС, Індекс "Морган геранті траст" та індекс МРФ (МЕРМ). Останній постійно розраховується Міжнародним валютним фондом не тільки для долара, але й для всіх валют найбільших розвинутих країн. Валютний "кошик" індексу, шо включає 18 валют, складений із урахуванням впливу змін курсів відповідних грошових одиниць на платіжний баланс.

Аналізуючи динаміку валютних курсів, активно використовують номінальні і т. зв. реальні валютні курси. Останні звичайно застосовуються тоді, коли стоїть завдання глибшого вивчення впливу змін курсів на конкурентоспроможність, особливо у тих випадках, коли валюти сильно обезцінюються через інфляцію.

Індекс реального валютного курсу - це індекс валютного курсу, який враховує відносні зміни внутрішніх цін відповідної пари країн. Вказаний індекс відображає сукупний вплив грошових факторів

78 на конкурентоспроможність, оскільки він враховує і таке погіршення чи поліпшення відносної конкурентоспроможності експортерів тієї чи іншої країни, яке пов'язане з інфляцією.

Як дефлятор в індексах реальних валютних курсів звичайно використовують індекси росту внутрішніх цін чи елементів витрат, наприклад, індекси питомих затрат на оплату робочої сили.

Відповідно індекси реальних ефективних валютних курсів є індексами ефективних валютних курсів, скоригованими на відносні зміни внутрішніх цін (витрат) певної країни відносно їх змін у відповідній групі країн. Багато індексів ефективних курсів долара США, які нині використовують, розраховуються як у номінальному, так і в реальному виразі.


08.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!