Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Поради країнам з перехідною економікою. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поради країнам з перехідною економікою. Реферат

У рефераті подано відомості про уроки, які можна використати для тих країн з перехідною економікою, які все ще борються за досягнення макроекономічної стабільності та економічного зростання

Процес дефляції також має бути поступовим, щоб легше пристосуватися до великих змін у порівняльних цінах. На практиці дефляція була швидкісною лише в Хорватії. У країнах Центральної Європи і Балтії (за винятком Румунії в 1993 р. і Болгарії у 1997 р., що зазнали сильних інфляційних змін) процес дефляції більш чи менш поступовий.

Проте більшості країн СНД не вдалося втримати під контролем їх бюджетні дефіцити і, відповідно, вони зазнали періодів дуже високої інфляції, навіть гіперінфляції. Як уже зазначалося у попередніх розділах, спад продовжується, а підйом або ще дуже скромний, або ще не реалізований. Таким чином, на практиці повний провал макроекономічної політики вдалося обмежити переважно в країнах СНД у 1992–1994 рр. (у Таджикистані і Туркменістані це продовжилося в 1995 р.).

На прогресивній стадії переходу коефіцієнт дефляції обмежується міжнародним рухом капіталу, що обмежує свободу центральних банків встановлювати й підтримувати процентні ставки набагато вищі від світового рівня. Супровідні дилеми добре відомі. Якщо валютний курс фіксований, обмежувальна монетарна політика спонукає припливи капіталу, оскільки позичальники замінюють зовнішній на внутрішній борг і зарубіжні інвестори купують внутрішні активи. Стерилізація таких припливів можлива, але дорога і тому має свої обмеження.

Якщо обмінний курс коливається, припливи капіталу спонукають до підвищення вартості місцевої валюти. Це допомагає знизити інфляцію у короткий термін, але може також призвести до великого дефіциту поточного рахунку, і, отже, це знижує ризик раптової девальвації і вищої інфляції у середній термін. Позичальники в країнах з перехідною економікою мають мало досвіду в оцінюванні ризику обмінного курсу. Недооцінки особливо ймовірні, якщо очікування формуються протягом тривалих періодів реального подорожчання. Тенденція подорожчання – риса перехідного періоду, що підтримується кількома факторами, два основні з яких – зниження обмінного курсу на початковому етапі, поліпшення продуктивності і рівня доходів протягом подальшого перехідного періоду.

Поліпшення продуктивності є, зокрема, швидким у країнах, де реформи мають успіх. Такі країни належать також до ймовірних кандидатів для членства у Європейському Союзі і з цієї причини залучають більше прямих іноземних інвестицій, надалі підтримуючи подорожчання. Такі умови зобов’язують до політики регулювання процентних ставок, що не є дуже обмежувальною та покладає більше навантаження на уряд проводити обмежувальну фіскальну політику.

Однак якщо така фіскальна політика не буде прийнята, то будь-яка спроба здійснення швидкої дефляції за допомогою жорсткої обмежувальної монетарної політики і політики валютного курсу обміну може швидко дати зворотний ефект, оскільки це могло б спричинити дефіцит поточного рахунку, що може в якийсь період призвести до кризи довір’я і завершитися стагфляцією.

Короткотерміновий прибуток у рівні дефляції потім досягається за рахунок підвищеного ризику макроекономічної нестабільності. На шляху до членства у Європейському Союзі короткотерміновий зовнішній борг має тенденцію швидко збільшуватися, тому в цей період доцільно підтримувати міжнародні резерви високими та зростаючими, навіть якщо така тривога щодо стабільності зумовить певний спад рівня дефляції.

Які уроки можна використати для тих країн з перехідною економікою, які все ще борються за досягнення макроекономічної стабільності та економічного зростання?

Уроки, які варто взяти з цих 10 років перехідного періоду, подаємо нижче.

1.  Більшість колишніх підприємств державної форми власності, особливо великих, постраждали від британського синдрому Leyland/Rover: накопичення проблем, які стосуються їх структури, такої величини, що ці підприємства не підлягають ні значній "стратегічній" перебудові, ні швидкому відновленню, якими б не були їх нова власність і регуляторна основа. Маючи фінансові, управлінські та інші обмеження і слабке стимулювання позитивів, такі країни (крім тих, що мають великих іноземних інвесторів) переважно здатні лише на "захисну" реструктуризацію.

2.  Успіх перехідного періоду залежить, перш за все, від швидкого створення умов (інституційних, правових, мікроекономічних та макроекономічних), що є сприятливими для розвитку і зростання нового приватного сектора, внутрішнього і/або зовнішнього.

3.  Такий розвиток цього нового сектора полегшується зростаючою конкуренцією у результаті лібералізації цін, що дає змогу державним підприємствам продавати основний капітал, накладаючи на них жорсткі бюджетні обмеження, підтримуючи прямі іноземні інвестиції та зменшуючи перешкоди для входження в ринок новим сферам бізнесу. Кількість таких сфер, окрім сільського господарства, має становити близько 0,5 млн. на кожних 10 млн. населення, а малі та середні підприємства мають у кінцевому рахунку давати 50–60% від ВНП.

4.  Рівень інфляції на ранній стадії має бути не дуже низьким і не дуже високим (не більш ніж 40% щороку) та наближатися до рівня ЄС.

5.  Політика дефляції має містити всі ключові макроекономічні компоненти: фіскальні, грошові, валютний курс і, відповідно, заробітну плату й прибутки. У разі тісного зв’язку між бюджетним дефіцитом і зростанням грошової маси в країнах з перехідною економікою необхідна жорстка фіскальна політика. Однак її може бути не достатньо, тому інших політиків варто використовувати у ролі помічників. Вартість дефляції нижча, якщо керівні грошово-кредитні заклади політично незалежні. Незважаючи на крайні рішення, валютні ради можуть мати успіх.

6.  Вибір режиму валютного курсу не дуже важливий з точки зору антиінфляційної політики, але це допоможе мати на певному етапі помірно чи навіть повністю гнучкий режим з метою забезпечення приватного сектора точнішою інформацією про ризик обмінного курсу і, отже, встановлення ліпшого захисту проти спекулятивних припливів капіталу та надмірного зростання зовнішнього боргу.

7.  Суттєва інституційна основа для стабільного макроекономічного середовища включає, крім незалежного центрального банку, солідну регуляторну структуру для фінансових установ: банків, страхових і пенсійних фондів, фондових бірж.

8.  Для залучення прямих іноземних інвестицій та уникнення відпливу капіталу вкрай необхідною є зовнішня надійність. Для того, щоб забезпечити надійність, валютний курс має бути конкурентним впродовж тривалого періоду часу, щоб переконати, що міжнародні резерви високі щодо імпорту та зовнішнього боргу, особливо боргу короткотермінового.

9.  Щоб надати стабільності, фіксальну політику необхідно спрямовувати на задоволення критеріїв Маахтрістської угоди щодо загального урядового бюджетного дефіциту та державного боргу. До того ж якщо політика має обслуговувати мету розвитку, то додатково її потрібно спрямовувати на нижчі відносно ВВП податки (і, отже, державні витрати) та в межах державних витрат сприяти витратам на освіту й інфраструктуру за рахунок соціальних трансфертів, захисту і субсидій.

10.  Високий рівень структурного безробіття потребує змін у Кодексі про працю, щоб збільшити гнучкість ринку праці, наприклад зменшуючи витрати, пов’язані з наймом та звільненням з роботи. Він також спонукає уряд до активної ролі уряду в освіті та навчанні.

Ці 10 уроків збігаються з висновками, отриманими Виплошем у його останньому спостереженні: починати рано і рухатися швидко; макростабілізація – передумова для розвитку; режим валютного курсу значною мірою не відповідає інфляції; мікроекономічні основи/структурні реформи важливі і для стабільності, і для зростання. Проте додаткові питання, на яких ми наголошуємо, – це зв’язки між напрямками політики та зростанням нового приватного сектора і важливість політики валютного курсу для конкурентоздатності, надійності та стабільності.

Останні порівняльні емпіричні дослідження діяльності підприємств у країнах СНД, з одного боку, і в країнах, що досягли більшого успіху, – з іншого, намагалися з’ясувати ключові, основні фактори. Згідно з працею Джонсона, Макміллона і Вудрафа, макроекономічна стабільність не є достатньою для зростання приватного сектора, – суттєва інституційна особливість для розвитку підприємництва – наявність правової системи, доволі сильної, щоб захищати права власності.

Проте ця особливість – єдина з кількох необхідних умов. Зрештою, правова система є абсолютно однаковою в Угорщині чи Польщі, але розвиток приватного сектора все ще слабкий на околицях та в малих містах і більше сконцентрований у столицях та великих містах, де наявне високе забезпечення професійними вміннями та сприятливими інфраструктурними умовами і де є більше осіб із підприємницькими здібностями.

Які довготривалі перспективи зростання для країн з перехідним типом економіки?

У більшості цих країн інституційні реформи 1990-х рр. створили мікроекономічне та інституційне середовище, сприятливе для високоефективного використання їх підприємницького капіталу. У таких країнах важливість передачі міжнародних технічних досягнень переважно пов’язана з накопиченням капіталу та прогалиною в розвитку. Можна сподіватись, що ця передача більша у країнах, що досягли успіхів у сфері створення і збереження стабільного макроекономічного середовища.

Раніше мова йшла про результати емпіричного тестування таких тверджень, використовуючи дані після 1945 р. для 20-ти країн Західної Європи, Латинської Америки та Тихоокеанського басейну. Результати регресії є такими:

gY=-2.22+0.195 (I/Y) +5.63 log10 (yUS/y) -5.92 log10 (1+gp)

(–3.6) (7.9) (14.5) (–6.8) … (4)

де коефіцієнти t вказані в дужках і R2 = 0,80. У зв’язку з цим одиниця часу – це 10-річний період, gy – процентний коефіцієнт зростання ВВП, I/Y – загальний обсяг інвестицій/коефіцієнт ВВП, y – ВВП на душу населення в купівельній здатності, а gp – процентна ставка інфляції (дефлятора ВВП), поділеного на 100. Усі величини є середніми даними за 10-річний період.

У рівнянні регресії (4) log (1+gp) приблизно дорівнює gp (виражений дробом 100). Отже, він свідчить, що зростання коефіцієнта тенденції інфляції в процентному співвідношенні знижує коефіцієнт тенденції зростання ВВП на 0,06%. Коефіцієнт інфляції тісно взаємопов’язаний з дисперсією інфляції; отже, остання може також служити як змінна величина інструментарію факторів нестабільності.

Для перехідного типу економіки, який існує в країнах-кандидатах на вступ до ЄС, співвідношення уUS/y дорівнює приблизно 4, а log10 4 = 0,6. Отже, згідно з рівнянням Гомулки– Думаса фактор наздоганяння може забезпечити 3,4% поточного зростання ВВП. Для країн-кандидатів на вступ до ЄС з коефіцієнтом 1/Y у межах 20–25% та коефіцієнтом інфляції 10–15%. Згідно з рівнянням зростання коефіцієнт зростання ВВП буде перебувати у межах від 4,7% (при 1/Y = 20% і gp = 15%) до 5,8% (при 1/Y = 25% і gp = 10%). Подальше процентне збільшення коефіцієнта 1/Y на 5 одиниць до 30% приведе до збільшення коефіцієнта зростання на 6,8% і зменшення коефіцієнта інфляції на 7 одиниць, довівши її до 3%, а пізніше інфляція зросте до 6,9%. Однак після десятиліття зростання на 5–7% коефіцієнт yUS/y впаде з теперішнього рівня 4% до 3%, зменшуючи вклад у фактор наздоганяння на 0,7 і до 2010 р. знижуючи коефіцієнт зростання з 6,9% до 6,2%.

Ця задача не спрямована на те, щоб точно обчислити показник зростання певних періодів часу і певних країн. Мета цієї задачі – обчислення потенційного напрямку показника зростання на основі широкого та довготривалого переходу економіки країн певної групи від репрезентативного до середньорозвинутого та ринкового типу.

Результати обчислень, поданих у табл.  5, необхідно розглядати як показник можливого коефіцієнта зростання для перерахованих країн, в яких спостерігався негативний фактор "переваг відставання", на наступних 50 років. Політичні альтернативи відображені за допомогою двох коефіцієнтів заощаджень.

Важлива роль накопичення капіталу в перспективі зростання позначена непрямим припущенням, що міжнародний обмін технологіями пропорційний до інвестицій. Це припущення може бути реалістичним, коли технологічна прогалина велика у перші 20 – 30 років. В останні роки цього періоду має відбутися зменшення прибутку на власний капітал, тому прогноз, поданий у табл. 5, є менш реальним.

Після перших десяти років перехідного періоду внутрішні заощадження у більшості країн з перехідним типом економіки є невеликими. Головне, що є дві причини цього: успадкована політика великих соціальних перетворень і негативний вплив на доходи протягом спаду виробництва в перехідний період.

Після першої хвилі реформ (лібералізації, стабілізації та приватизації) країни з перехідним типом економіки можуть втілювати реформи і політику, спрямовані суто на підтримку заощаджень. Сюди входять пенсійні реформи, за допомогою яких державні пенсії різко скоротилися і було запроваджено схеми приватних пенсій. Податкові ж реформи спрямовані на те, щоб різко скоротити як субсидії, так і пряме оподаткування окремих осіб та компаній.

Кандидати на вступ до Європейського Союзу повинні бути здатними залучити прямі іноземні інвестиції в обсягах, важливих щодо ВВП. Макроекономічні ризики інвесторів потрібно надалі суттєво скоротити, оскільки нові країни-члени ЄС стануть частиною Єврорегіону. Лише тоді, коли це станеться, внутрішні заощадження більше не мають бути стримуючим фактором для інвестицій, а отже, стримуючим фактором економічного зростання.

Державним інвестиціям відводиться роль важливого вкладу в стимулювання економічного зростання у всіх сферах, де наявні позитивні зовнішні фактори. Сюди входять фізична інфраструктура, сфера наукових досліджень та освіта. Державні видатки у цих галузях були радикально скорочені у першому десятиріччі перехідного етапу. Скорочення соціальних трансфертів потрібне також для зміни цього курсу зовсім у протилежний бік.

Прикінцеві примітки

У всіх країнах з перехідним типом економіки, про які йшла мова у цій статті, лібералізаційні та стабілізаційні заходи 1990-х рр. складали основу, що сприяла швидкому розширенню нового приватного сектора, підтримувала скорочення і реструктуризацію державного сектора, глибоку переорієнтацію і швидкий розвиток міжнародної торгівлі. У більшості цих країн показник ВВП на душу населення становив близько 15% (порівняно з 30% – показником США на початку ХХ ст.), він все ще перебував на тому ж рівні до кінця століття.

Економічні зміни, що відбулися в останньому десятилітті, значно сприяли досягненню стратегічної мети щодо створення такої економічної системи, з допомогою якої можна було б суттєво скоротити різницю між рівнями доходів у ХХІ ст.

Приголомшливі макроекономічні дисбаланси і надзвичайно великі структурні спотворення були основними проблемами, успадкованими 25 постсоціалістичними країнами Центральної Європи та колишнього Радянського Союзу. Їх вони змушені були вирішити у першому десятиріччі періоду. Пакети реформ, ухвалені більшістю країн Центральної Європи та Балтики, великою мірою стосувалися гостроти макроекономічної кризи і важливості цих успадкованих структурних проблем. Вони були спрямовані на відновлення макроекономічної стабільності шляхом швидкої лібералізації цін, торгівлі та входження в ринок і розбудови інфраструктури інституцій та законів, здатних обслуговувати добре діючу, конкурентоздатну ринкову економіку.

Стратегія реформ, прийнята більшістю країн СНД, містила значну, але менш масштабну лібералізацію PTE і передбачала швидку приватизацію ще до встановлення макроекономічної стабілізації. У країнах СНД структурні спотворення від початку були значно більшими, приватні сектори меншими, а перші ринкові реформи – обмеженішими.

Ці вельми несприятливі початкові умови мали величезний вплив на реформи, політику та прогрес економічних перетворень. Однак відмінності у стратегіях реформування цих двох груп і різниця у межах кожної групи суттєво зменшились у другій половині 1990-х рр.

Таблиця 1. Дані про кількість населення та ВВП 25-ти країн Центральної Європи, Балтики та СНД з перехідним типом економіки (1994 і 1998 рр.)

Країни

1994 р.

1998 р.

Населення

(млн. чол.)

ВВП на душу населення ПКЗ,
 тис. дол.

ВВП ПКЗ,
млн. дол.

ВВП
 (млн. дол.)

ПКЗ
дол. /дол.

Албанія

3.4

2.9

9.9

3.2

3.1

Болгарія

8.4

4.8

40.3

10.9

3.7

Хорватія

4.5

6.8

30.6

21.9

1.4

Чехія

10.3

12.5

129

56.0

2.3

Естонія

1.5

7.6

11.4

5.4

2.1

Македонія

2.1

4.4

9.2

3.3

2.8

Угорщина

10.3

10.2

105

47.8

2.2

Латвія

2.6

5.6

14.6

6.9

2.1

Литва

3.7

6.4

23.7

10.8

2.2

Польща

38.5

7.7

296

148

2.0

Румунія

22.7

5.6

127

38.5

3.3

Словаччина

5.4

9.8

52.9

20.4

2.6

Словенія

2

14.3

28.6

19.1

1.5

СНД

 

 

 

 

 

Вірменія

3.6

2.2

7.9

1.8

4.3

Азербайджан

7.5

2.2

16.5

4.0

4.1

Білорусь

10.4

6.1

63.4

14.4

4.4

Грузія

5.5

3.3

18.2

5.3

3.4

Казахстан

17

4.3

73.1

25.2

2.9

Киргизстан

4.6

2.3

10.6

1.6

6.5

Молдова

4.4

1.9

8.4

1.9

4.4

Росія

148

6.5

962

275

3.5

Таджикистан

5.8

0.9

5.2

1.2

4.2

Туркменістан

4

3.2

12.8

1.7

7.6

Україна

51.9

3.2

166

43.7

3.8

Узбекистан

22.4

2.1

47.0

13.1

3.6

 

ПКЗ – паритет купівельної здатності.

Джерело: ВВП на душу населення в доларовому співвідношенні ПКЗ від МВФ, World Economic Outlook (Washington D. C.), October 1999. ВВП (1998) вказано в доларах за ринковим курсом, EBRD, Transition Report (London), 1999.

Таблиця 2. Основні макроекономічні показники економіки країн Центральної Європи та Балтики у 1991–1998 рр.

Показники

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

Зростання ВВП (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

–10.7

–4.1

–0.3

3.7

5.6

3.9

2.7

1.8

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

2.9

5.0

3.2

1.6

1.9

2.1

4.6

3.9

Інфляція, CPI (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

109.9

183

115

29.9

24.2

21.3

46.1

12.0

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

77.0

208

131

14.0

11.7

11.4

54.1

8.3

Баланс загального державного бюджету (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

–3.2

–4.8

–3.4

–3.2

–3.0

–3.2

–3.1

–3.1

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

3.8

2.6

2.9

1.9

1.3

1.3

0.9

1.1

Загальні державні витрати
 (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

47.3

45.7

44.7

43.8

43.4

43.1

43.1

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

4.9

6.5

5.2

4.5

4.7

5.2

3.0

Валові резерви (місяці витрат поточного рахунку)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

1.9

2.1

2.5

3.0

4.4

3.9

4.1

4.5

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

0.9

1.0

0.8

0.9

2.0

1.7

1.4

1.8

 "Великі гроші" (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

47.2

44.7

44.6

44.8

45.7

44.5

43.8

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

15.5

16.8

16.6

15.2

14.5

12.4

11.7

Коефіцієнт позики (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

141

45.9

35.7

27.7

45.9

25.4

24.4

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

196

26.3

16.4

9.3

42.2

9.4

10.0

 

Джерело: те саме, що і для табл. 1.

Примітка. Така сама, як і для табл. 1.

Таблиця 3. Основні макроекономічні показники для економіки країн СНД (1991–1998 рр.)

Показники

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

Зростання ВВП (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

–6.2

–14.3

–9.6

–13.7

–5.3

–3.3

1.0

–2.9

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

2.7

2.1

2.0

2.6

2.5

2.1

1.7

2.4

Інфляція, CPI (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

155

2 391

2 431

514

151

30.2

15.1

70.6

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

10.5

303

2 435

471

51

13.2

8.1

29.4

Баланс загального державного бюджету (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

–36.5

–15.9

–10.4

–6.4

–7.6

–6.8

–5.1

–5.3

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

10.2

3.0

2.6

1.1

2.2

1.9

0.8

1.3

Загальні державні витрати
 (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

64.8

45.2

44.0

35.6

37.1

38.2

35.0

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

9.1

4.0

3.5

3.3

5.2

4.4

4.0

Валові резерви (місяці витрат поточного рахунку)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

..

..

1.6

2.6

2.5

2.6

2.0

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

..

..

0.8

0.7

1.0

1.0

0.6

 "Великі гроші" (% від ВВП)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

39.3

25.4

19.2

13.7

12.8

13.9

16.6

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

3.3

6.4

5.8

0.9

1.1

0.9

1.9

Коефіцієнт позики (%)

 

 

 

 

 

 

 

 

Зважене середнє значення ВВП

..

..

..

..

191

65.2

36.6

39.6

Відхилення від зваженого абсолютного значення ВВП

..

..

..

..

49

5.3

4.2

3.9

 

Джерело: підрахунки автора, що базуються на офіційних даних ЄБРР, Transition Report (London).

Примітка. Інфляція вимірюється змінами протягом одного року (від грудня до грудня). Загальний уряд: центральні, місцеві та позабюджетні фонди. "Великі" гроші включають готівку в обігу, поточні депозити і термінові депозити як у вітчизняній, так і зарубіжній валюті.

Таблиця 4. Зростання ВВП і реформи у країнах Центральної Європи, Балтики та СНД (у%)

Країни

Зростання (%)

Реформи (індекс)

1998 р,
від найнижчого рівня

1989–1998 рр.

лібералізація

стабілізація

Албанія

43.1

–14

3

5

Болгарія

3.5

–34

3

5

Хорватія

20.6

–22

3

5

Чехія

12.7

–5

5

5

Естонія

25.7

–24

5

5

Македонія

5.3

–28

3

3

Угорщина

16.2

–5

5

5

Латвія

14.0

–41

3

5

Литва

19.8

–35

3

5

Польща

42.5

17

5

5

Румунія

1.8

–24

3

5

Словаччина

32.9

5

5

Словенія

25.7

4

5

5

СНД

 

 

 

 

Вірменія

31.8

–59

3

3

Азербайджан

17.9

–56

1

3

Білорусь

22.6

–22

1

3

Грузія

29.2

–67

3

3

Казахстан

–39

3

3

Киргизстан

20.4

–40

3

5

Молдова

–68

3

5

Росія

–45

3

3

Таджикистан

5.8

–58

1

3

Туркменістан

4.2

–56

1

3

Україна

–63

1

3

Узбекистан

6.1

–10

1

3

 

Джерело: ЄБРР, Transition Report 1999 (London).

Примітка. Ранній етап лібералізації має оцінку "5". Сюди належать країни, що досягли "повної цінової лібералізації, повної конвертованості валюти і майже повної маломасштабної приватизації". Пізня лібералізація досягла цього порогу після 1993 р. Такі країни мають оцінку "3". Решта країн мають "1". Щодо стабілізації країни поділяються на ті, що рано стабілізувались – до 1993 р., і ті, що досягли стабілізації пізно (решта держав). Бали вказані, відповідно, "5" і "3".

Таблиця 5. Зростання ВВП і ВВП на душу населення деяких країн з перехідним типом економіки (ВВП на душу населення у США дорівнює 1)

Країни

s=20

s=30

0

10

20

30

40

50

0

10

20

30

40

50

Росія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gY

..

4.66

4.09

3.65

3.29

3.02

..

6.24

5.34

4.63

4.07

3.63

Yt / (1.02) t

0.22

0.29

0.36

0.43

0.50

0.55

0.22

0.34

0.49

0.65

0.81

0.96

Польща

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gy

..

4.33

3.83

3.44

3.13

2.89

..

5.91

5.08

4.42

3.91

3.50

Yt / (1.02) t

0.26

0.33

0.40

0.47

0.53

0.58

0.26

0.39

0.54

0.70

0.86

1.01

Україна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gY

..

6.03

5.17

4.50

3.97

3.55

..

7.61

6.43

5.49

4.75

4.16

Yt / (1.02) t

0.11

0.17

0.23

0.31

0.38

0.45

0.11

0.20

0.31

0.46

0.62

0.78

Чехія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gY

..

3.37

3.07

2.84

2.66

2.52

..

4.94

4.32

3.82

3.43

3.13

Yt / (1.02) t

0.41

0.48

0.54

0.59

0.64

0.68

0.41

0.57

0.73

0.89

1.04

1.18

Угорщина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

gY

..

3.77

3.39

3.09

2.86

2.67

..

5.34

4.63

4.07

3.63

3.28

Yt / (1.02) t

0.34

0.41

0.48

0.54

0.59

0.64

0.34

0.49

0.65

0.81

0.96

1.11

 

Джерело: розрахунки автора на основі рівняння (4) і припущення, що зростання ВВП у США становить 2% щорічно.

Примітка. 1998 р. – початковий рік; t – роки від 1998 р.; s – інвестиції/ВВП в%.


08.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!