Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Критерії макроекономічного оточення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Критерії макроекономічного оточення. Реферат

Макроекономічний аспект: який прогрес відбувся? Які відмінності між країнами, що досягли успіху, та іншими? Наскільки недосконалі інституції або їх відсутність перешкоджають високоефективному здійсненню політики? Чи підсилюються політичні дилеми слабкими інституціями? Чи не надто багато уваги приділено зниженню інфляції – раптовому її послабленню – за рахунок економічного зростання?

Макроекономічний аспект: який прогрес відбувся?

Для того, щоб бути інвестиційно сприятливим та мати стабільне зростання, макроекономічне оточення має відповідати кільком критеріям. Перш за все, потрібно виділити ці критерії, а тоді використати їх для оцінювання прогресу, що відбувся у 25 країнах із перехідною економікою під час 1990-х рр.

Ці критерії, яким має відповідати макроекономічне оточення, є такими:

  • показник інфляції має в середньому коливатися від 10 до 40% з перспективою на те, що він впаде нижче 10 і залишатиметься в межах від 0 до 10%;
  • загальний дефіцит державного бюджету необхідно зменшити з початкових 5% від ВВП до 30% (у більшості країн цей показник нижчий за 3% від ВВП) разом із високим показником коштів на політику активного балансу бюджету;
  • державний борг має бути стабільним і значно нижчим за показник 60% від ВВП;
  • загальні витрати уряду необхідно скоротити з показника доперехідного періоду, що становив 50–60% від ВВП, до показника, який коливатиметься в межах 30 – 40%;
  • офіційні резерви іноземної валюти мають дорівнювати хоча б чотирьом місяцям імпорту товарів та послуг, перевищувати сукупний (державний та приватний) короткотерміновий зовнішній борг і дорівнювати одній третині державного зовнішнього боргу;
  • пряме оподаткування (особливо податок на прибуток) має бути низьким, тобто разом із вкладом на соціальний захист воно звичайно становить менш ніж 20% від ВВП;
  • монетизація економіки має бути суттєвою і дорівнювати хоча б 30% від ВВП;
  • номінальний показник позики має бути нижчим за 20%, а реальний – нижчим за 10%.

Перші три критерії – це критерії Маастрихтської угоди. Вони не є незалежними.

Для більшості країн ЄС показник g переважно низький (близько 3%). Максимальний дефіцит бюджету 3% таким чином відповідає максимальному показнику боргу, що становить 60% лише у тому разі, якщо показник інфляції підтримується на рівні 2%. А в країнах із перехідним типом економіки цей показник буде значно вищим за 3%.

Ті країни, які мають намір вступити до ЄГС, мають відповідати критеріям Маастрихтської угоди щодо інфляції та дефіциту бюджету, і, отже, рівняння (1) передбачає, що вони змушені будуть стримувати державний борг на рівні значно нижчому, ніж 60% від свого ВВП. Критерії (2, 4 та 6) також пов’язані між собою. Їх загальна мотивація – збільшення національних заощаджень і покращення засобів для стимулювання праці та інвестицій. Критерій (5) спрямований на скорочення показника ризику обміну, а критерій (7) служить для того, щоб вказувати на те, що банківський сектор був дуже розвинений для виконання ролі посередника між заощадниками (загалом сім’ями) та інвесторами (переважно підприємствами).

Різницю між цими двома групами країн можна відстежити у табл. 2 та 3. Порівняно з країнами Центральної Європи та Балтики, показники інфляції і дефіциту бюджету країн СНД значно вищі, а показники державних видатків різко скоротились. Сукупні резерви збільшились до відповідного рівня у країнах Центральної Європи, але все ж залишаються дуже низькими у державах СНД.

Співвідношення показника "великих грошей" до показника номінального ВВП було позначене стабільністю на доволі високих рівнях у країнах Центральної Європи та Балтики, але різко скоротилося, як і очікувалось, у період високої інфляції у державах СНД, де нині спостерігаються низькі показники. Незважаючи на ці істотні відмінності, значна конвергенція може відбутися між цими двома групами поряд із поліпшенням з часом ситуації в обох групах.

Щодо макроекономічного критерію (8), країни Центральної Європи та Балтики наближаються до того, щоб відповідати йому за змінними табл. 2. Ці дані державного боргу та податків також вказують на відповідність із даними критеріїв цих двох додаткових показників. Для країн СНД макроекономічний баланс все ще залишається слабким, а макроекономічне оточення, зростання в якому вже не таке повільне, як на початку 1990-х рр., має поліпшуватись, щоб сприяти зростанню.

Фінансова криза, що відбулась у серпні 1998 р., засвідчила дисбаланс Росії у повному обсязі. Однак після цієї кризи регулювання політики у Росії та у будь-якій країні СНД мало дестабілізуючий вплив, відновило рівновагу і, як наслідок, зменшило подальшу прогалину між діями цієї групи країн та державами Центральної Європи і Балтики.

Які відмінності між країнами, що досягли успіху, та іншими?

Ми пропонуємо визначати успішність проведення реформ у країнах з перехідним типом економіки за їх здатністю відновити інституційні, законодавчі та економічні умови для швидкого і тривалого зростання. Така здатність позначається на збільшенні обсягів виробництва від початку відновлення економіки. Це також мірило, що значною мірою відрізняє країни Балтики від, наприклад, Росії та України у межах колишнього Радянського Союзу чи держави більшої частини Центральної Європи від значної кількості країн колишнього Радянського Союзу. Було б цілком природно з’ясувати фактори, які підкреслюють ці відмінності: чи є вони початковими умовами, станом інституцій або політичним оточенням.

Кумулятивні зміни обсягів виробництва між 1989 та 1998 рр. і між найнижчим показником обсягів виробництва та його рівнем 1998 р. відображені у табл. 4, де країни також поділяються згідно з виконанням своїх зобов’язань з лібералізації та стабілізації. Деякі країни досягли значного рівня зростання показника ВВП, але у деяких з них спостерігається невідповідність цим реформам. Внутрішні конфлікти призводять до надзвичайно глибокого спаду в Албанії, Вірменії, Азербайджані та Грузії; від подальшого поліпшення політичної стабільності багато в чому залежало відродження економіки цих країн. Існують дві країни – Білорусь та Киргизстан, в яких істотне відновлення економіки може бути штучним, оскільки воно відображає лише перенесення необхідних структурних змін на пізніший період.

Існує ряд емпіричних досліджень, в яких зроблено спроби пояснити широту варіацій показників та термінів відновлення. Ці дослідження поділяються на дві групи, одна з яких ґрунтується на макроекономічних даних, а інша – на даних підприємств. Перша група складається з останніх та всебічних досліджень, де використовується підхід моделювання від загального до специфічного, тут можна віднайти деякі дані на підтримку "винятковості структурних реформ як початкових умов та макроекономічних змінних при поясненні міжкультурних відмінностей у здійсненні та визначенні термінів відновлення".

Зокрема, у більш лібералізованій економіці спостерігається швидше зростання. Однак оскільки терміни відновлення були короткими у більшості країн, економетричні результати ще не стабільні. Велика розбіжність у здійсненні відновлення економіки певної країни передбачає, що початкові умови можуть бути більш сильнодіючими, ніж ті, що вказані у сукупних даних. Насправді в іншому нещодавньому дослідженні, де використаний певний статистичний метод, показано, що економічне зростання, що відбувалося протягом 1990-х рр., "суттєво визначалося початковими умовами як прямо, так і опосередковано через їх вплив на структурні реформи".

Період позитивного зростання був коротким майже у більшості країн, але особливо у трьох великих країнах СНД – Казахстані, Росії та Україні – й у таких країнах Південно-Східної Європи, як Болгарія і Румунія. У цих п’яти країнах (разом із Молдовою) відновлення економіки відбувалося найменш успішно зі всіх 25 країн із перехідним типом економіки, згідно з табл. 4. Відновлення економіки як в Чехії (1997–1999 рр.), так і в Угорщині (1995–1996 рр.) переживало непередбачені випадки макроекономічної нестабільності.

Велика перерва у відновленні Чехії призвела до переоцінювання переваг приватизації типу такої, що відбувалась у Росії (із приватизаційними чеками). Як негативний досвід Чехії, так і успішніше проведення відновлення економіки у Польщі, Естонії та нещодавно в Угорщині зумовило визначення нового принципу: успішність перехідного етапу залежить, перш за все, від швидкого створення умов – інституційних, законодавчих, мікроекономічних та макроекономічних, що ведуть до розвитку і зростання нового приватного сектора (враховуючи FDI).

З цієї точки зору, зрозуміло, що, за винятком деяких авторів, наприклад Корнаї, традиційні погляди раннього періоду переоцінювали позитивний вплив на виконання швидкої приватизації державних підприємств і до того ж були не здатні оцінити достатньою мірою основну роль, яку відіграватиме зовсім новий приватний сектор у відродженні економіки та економічному зростанні.

Відводячи головну роль приватному секторові у відновленні економіки у постперехідний період, слід вказати і на наявність різнобічних міжнародних відмінностей у внутрішній та зовнішній структурах цього сектора, яскравим прикладом чого є Угорщина та Польща і не дуже яскравим – Естонія. У цих трьох країнах інтенсивна лібералізаційна політика щодо цін, торгівлі та входження в ринок була прийнята у ранньому періоді разом із політикою жорсткіших стримуючих факторів бюджету і збільшенням конкурентного тиску на підприємства державної форми власності. На початку перехідного періоду Польщі, крім сільськогосподарського, також допоміг вагомий приватний сектор.

Наскільки недосконалі інституції або їх відсутність перешкоджають високоефективному здійсненню політики?

У першій декаді перехідного етапу спостерігався сильний інституційний дефіцит, а це створювало додаткові труднощі для проведення політики. Макроекономічний менеджмент був особливо важким у новостворених країнах колишнього Радянського Союзу, що спочатку позначалося на їх валюті та центральних банках, де міжнародних резервів майже не існувало. Крім Угорщини і Словенії, запровадження оподаткування приватної власності та заміна податку з обороту таким видом оподаткування, як ПДВ, не могло мати місце на початку перехідного етапу.

Від початку ринку капіталу майже не існувало, а його розвиток був повільним. Результатом цих двох видів дефіциту стало те, що дефіцит бюджету був більшим і він покривався лише за рахунок емісії грошей. Велика інфляція та гіперінфляція ліквідували більшість банківських заощаджень майже у всіх країнах під час перехідного періоду, обмеживши, таким чином, роль банківського сектора у реструктуризації економіки.

Політично незалежний банківський контроль не існував за старої системи, а необхідність його поступового встановлення під час перехідного етапу означала, що він був настільки слабким, що не зміг запобігти банкрутству банків. Високий рівень інфляції та недостатній практичний досвід банківської системи – основні фактори, що спричинили зменшення обсягів банківських заощаджень, відплив внутрішніх грошей і користування паралельними валютами (особливо доларами та німецькими марками).

Беручи до уваги ці три екстремальні початкові обставини, слід зазначити, що для новостворених країн колишнього Радянського Союзу необхідно було чотири чи п’ять років для того, щоб створити інституційні основи для проведення послідовної макроекономічної політики шляхом створення центральних банків, нової валюти, банківського контролю, міжнародної системи розрахунків, нової податкової системи та системи збору податків, фондових бірж, бірж праці і нових систем соціального захисту.

У результаті цього в наведених країнах у другій половині 1990-х рр. наступало значне поліпшення макроекономічного середовища.

Проте новим центральним інституціям все ще не вистачає висококваліфікованих кадрів і їм ще належиться започаткувати традицію довіри та поведінки на основі прозорості і стабільних правил, традицію, що є невіддільною складовою далекоглядних державних інтересів та ринкових принципів.

Кінцевий результат перебудови залежить від впровадження відповідних ринкових інституцій для підтримки макроекономічної стабільності, підприємництва і конкуренції. Такі інституційні зміни за своєю суттю повільні, вони залежать від політичної підтримки реформ урядами та парламентами, від практичного ефекту запровадження цих реформ та курсу розвитку. В країнах Центральної Європи і Балтії ця підтримка була набагато сильніша, ніж у СНД. Тут дався взнаки не тільки довший і жорсткіший період соціалістичного планового ведення господарства в СНД, а й набагато сильніший вплив Європейського Союзу на країни Центральної Європи і Балтії, а також (на противагу СНД) велика притягальна сила стратегічної мети – членства у ЄС.

Чи підсилюються політичні дилеми слабкими інституціями?

У кількох випадках слабкі установи призвели до відновлення макроекономічної нестабільності або серйозної загрози. Яскравим прикладом була Албанія у 1996 р., коли різке зростання пірамідальної системи призвело до загальної кризи довіри і майже до громадянської війни.

Іншим важливим прикладом була ситуація з Болгарією у 1997 р., коли слабкий банківський контроль призвів до різкого зростання неліквідних депозитів. Це, у свою чергу, підняло процентні ставки до такого високого рівня, що вартість обслуговування державного боргу Болгарії стала несамодостатньою. Для Болгарії (і МВФ) були два шляхи виходу із ситуації. Один з них провести інфляцію цього боргу за допомогою нееквівалентного обміну валюти або випуску великої кількості грошей, а тоді запровадити програму стабілізації.

Інший шлях – скасувати центральний банк і замість нього утворити валютну раду. Така інституціональна реформа означає заміну внутрішнього монетарного контролю досягненням номінальної процентної ставки, і вона позбавляє уряд можливості покривати державний дефіцит шляхом емісії грошей. Вибір валютної ради був зроблений, зважаючи на припущення, що довіра зросте настільки, що забезпечить різкий спад як інфляції, так і процентних ставок. Це припущення було підтверджене реальними фактами.

Валютна рада була раніше утворена балтійськими країнами з аналогічних причин. Однак найгучніший інституційний провал стався в Росії. Там простежувалися недостатня співпраця між виконавчими та законодавчими гілками правління, недосконалість податкового управління і слабкий контроль за витратами, що призвели до надмірної кількості короткотермінових іноземних кредитів у 1997–1998 рр., і це виявилося у фінансовій кризі у серпні 1998 р.

У Польщі на ранній стадії переходу центральний банк керував системою кредитних лімітів для комерційних банків, ця практика була перервана лише з розвитком міжбанківського грошового ринку. Здійснення економічних реформ і проведення макроекономічної політики непрямо залежали також від слабкого корпоративного управління і невизначеності щодо посилення контактів, враховуючи ті, що стосуються прав власності. Очевидно, саме через ці фактори відбувся відплив капіталу з Росії і через них прямі зарубіжні інвестиції в більшість країн СНД були обмеженими

Останній тривалий спад у Чехії (1997–1999 рр.) також важко пояснити, не посилаючись на якість корпоративного управління підприємствами країни, після чого здійснювалась купонізована приватизаційна програма. Нарешті, банківський контроль міг бути неадекватним, щоб запобігти зростанню неліквідних кредитів у багатьох країнах, серед яких Чехія і Румунія. Це, у свою чергу, вимагало від урядів повторної і високозатратної зміни структури капіталу державних банків.

Чи не надто багато уваги приділено зниженню інфляції – раптовому її послабленню – за рахунок економічного зростання?

Як зазначалося раніше, перші програми МВФ у Польщі та Росії надавали великого значення швидкісній дефляції. Але ці програми також недооцінювали складність взаємодії попиту і пропозиції, пов’язаних з інституційною кризою та лібералізацією цін, та недостатньо зважали на те, що їх шокові ефекти різко зменшуватимуть обсяг виробництва і будуть високоінфляційними.

З метою оцінки як gіy, такі пі визначаються за допомогою кореня квадратного частки країни у загальному обсязі ВВП, вираженому в PPP дол. Остаточні оцінки вказують, що інфляція останнього року знижує поточне зростання і спад в обсязі продукції в останньому році підвищує рівень поточної інфляції. Однак існує найтісніший зв’язок між поточним спадом продукції і поточною інфляцією. Ці дані підтверджують, що трансформаційний спад належить до стагфляційного типу і спад випуску продукції, як і зростання інфляції, мали значною мірою спільні причини.


08.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!