Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Основні види вільних економічних зон. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні види вільних економічних зон. Реферат

Торгові ВЕЗ. Промислово-виробничі ВЕЗ. Техніко-впроваджувальні ВЕЗ. Сервісні ВЕЗ. Зміст і види офшорних операцій. Податкова гавань і центр "офф - шор". Офшорна компанія. Інші види ВЕЗ

По своїй загальній меті спеціальні економічні зони, як правило, подібні, але їхні функції досить різноманітні. У науковій літературі виділяються до 30 різновидів ВЕЗ. Велика розмаїтість спеціальних економічних зон визначена безліч факторів впливу на їхнє виникнення і розвиток. Хоча зони проявилися давно, проте, загальноприйнятої типології цього розповсюдженого економічного феномена дотепер немає.

Однак російськими фахівцями була розроблена зразкова класифікація по ознаці господарської спеціалізації - по профілі діяльності більшості фірм, що хазяюють у зоні.

Торгові вільні економічні зони

Однієї з форм спеціальних економічних зон є вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це обмежені ділянки території морського порту, чи аеропорту розташовані в безпосередній близькості від них, що виведені за межі національного митного простору. Тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, упакуванню, маркіруванню й ін.

У ВТЗ передбачається також можливість демонстрації товарів у виставочних центрах з метою подальшого їхнього продажу. При цьому товари можуть бути реалізовані тільки оптом. Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагають значних інвестицій і швидко окупають витрачені засоби.

Відповідно до існуючого законодавством США вільні торгові зони, що діють на території країни, підрозділяються на зони загального призначення і спеціалізовані (субзони). Зони загального призначення займають невеликий простір (трохи кв. км) і національної митної території, що знаходяться за межами. У них здійснюються операції по складуванню і переробці завезених товарів (упакування, сортування, маркірування, доробка і т. п.)

Субзони створюються для окремих великих компаній, діяльність яких виходить за рамки зон загального призначення. У субзонах виробляється експортна чи імпортозаміщуюча продукція. Субзони є результатом використання комбінації режимів зон вільної торгівлі і імпортозаміщуючих виробничих зон. До середини 90-х років у США нараховувалося близько 500 зон вільної торгівлі.

До числа найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальні магазини "дьюті фрі" у великих міжнародних аеропортах, портах. З погляду режиму, вони розглядаються як знаходяться за межами державних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також і традиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом.

Однієї з версій вільних торгових зон є широко розповсюджені в США так називані зони зовнішньої торгівлі (ЗЗТ - Foreign Trade Zones). Вони були створені відповідно до закону 1934 р. для активізації зовнішньої торгівлі США. Це був час глибокої економічної кризи, і за допомогою створення ЗЗТ передбачалося значно знизити рівень безробіття в країні.

Компанії, що діють у зонах зовнішньої торгівлі, можуть відстрочувати виплати, знижувати тарифи на минаючі через зону товари і т. д. Ці товари не виступають об'єктами митного контролю, однак у випадку їхнього переміщення з зони на митну територію США підлягають проходженню всіх передбачених митних процедур.

Доставка товарів через вільну торгову зону може відбуватися у всіляких напрямках. Наприклад, одні товари імпортуються в зону і потім доставляються в третю країну чи в США, а товари вітчизняного виробництва направляються в зону для їхньої доробки перед остаточним вивозом за рубіж.

Другою формою торгових спеціальних економічних зон є вільні митні зони.

Ці зони, як і вільні торгові зони, відносяться до зон першого покоління. Вони існують з XVII - XVIII вв.

Вільна митна зона - це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземні товари розміщаються і використовуються у вільній митній зоні без стягування митних пошлін, податків, а національні товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту.

Такі зони часто називають бондовими складами чи вільними митними територіями.

Промислово-виробничі зони

Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, характерного для вільних торгових зон, наприкінці 50-х рр. була застосована для заохочення промислового виробництва в окремих країнах. З цього часу починається створення зон виробничої спрямованості, за яких незабаром закріпилася назва експортно-виробничих зон (ЕВЗ). Спочатку така зона була створена в ірландському аеропорті Шеннон.

У зв'язку з відкриттям трансатлантичних ліній, що минають проміжну посадку літаків у Шенноні, над аеропортом зависла серйозна погроза втрати роботи. Тому уряд Ірландії пішов на застосування безмитного режиму, щоб залучити іноземних інвесторів у промисловість, торгівлю і туризм. Ірландській компанії в 1959 році було доручене формування спеціальної зони в регіоні аеропорту Шеннон на площі 15 га для створення 300 робочих місць. Через 15 років їх там уже нараховувалося 23 тисячі.

Згодом багато країн, що розвиваються, особливо ті держави Азії, що пройшли стадію індустріалізації, скориставшись ірландським досвідом з метою якнайшвидшої інтеграції у світову економіку. Замість стратегії розвитку, що невідбулася, на основі імпортозаміщення вони стали застосовувати політику заохочення експортного виробництва.

Суть цього курсу полягає в тому, що машини, устаткування, матеріали імпортуються на територію даної країни, звичайно розташовану біля міжнародних портів, без митного контролю. Тут надійшла продукція піддається обробці і потім експортується знов-таки без утручання митної влади приймаючої країни. Поширення практики створення ЕВЗ сприяло швидкому зльоту нових індустріальних країн, що підтвердив існування залежності між значним припливом інвестицій у вільну зону і загальні економічні успіхи країни.

Експортно-виробничі зони сформувалися внаслідок заохочення експортного виробництва на анклавній території деяких країн. Однак, незважаючи на обмежений ареал їхньої дії, вони вплинули на всю національну економіку, що здійснюється декількома шляхами. Насамперед, ЕВЗ впливає на вітчизняні підприємства, розташовані в її митних кордонах.

Контактуючи з закордонними інвесторами, керівники вітчизняних фірм підвищують їх технологічний і управлінський рівні до іноземних. Крім того, ЕВЗ забезпечують "ефект навчання" для національних кадрів. Десятки навчених у Експортно-виробничій зоні інженерів, майстрів і робітників, що наміряються працювати на вітчизняному підприємстві поза зоною, здатні невпізнанно змінити його діяльність. Нарешті, Експортно-виробничі зони можуть зіграти вирішальну роль у прискоренні переходу від закритої до відкритої економіки.

При цьому процес поступового "відкриття" може проходити більш прискореними темпами, чим при загальній лібералізації зовнішньоекономічної політики країни. Далі, у міру розвитку ЕВЗ заробітна плата робітників та службовців завдяки високій продуктивності праці і понаднормових робіт виявляється значно вище, ніж на аналогічних вітчизняних підприємствах поза зоною. А це забезпечує приймаючій країні велику частину її валютних надходжень.

Таким чином, розвиток експортного виробництва на анклавній території якої-небудь країни забезпечує ріст обсягу її експорту, підвищення рівня зайнятості, проведення промислової модернізації і прискорене освоєння нових технологій. Ці досягнення й обумовили той інтерес, що виявили багато країн до організації на своїй території ЕВЗ.

У 1980 році в Сполучених Штатах Америки з'явилася так називана зона підприємства (Enterprise Zones). Це спеціальна територія, на якій функціонуючі підприємства одержують від місцевої чи федеральної влади визначені преференційні права. Суть цих прав полягає в податкових і неподаткових стимулах. Податкові знижки поширюються на виробництво, будівництво і торгівлю.

Неподаткові стимули відносяться до сфери керування, до стандартів по навколишньому середовищу і т. д. Терміни дії преференційних прав у зонах більшості штатів складають від 10 до 20 років. Федеральні зони спочатку орієнтуються на двадцятилітній термін, що згодом може бути продовжений. Число зон у деяких штатах лімітується. Наприклад, у штаті Коннектикут можна створити шістьох таких зон, а в штаті Кентуккі - сім.

Багато штатів виявляють активність у створенні нових зон і наданні їм нових стимулів для розвитку. Приймаючи рішення по організації зони підприємства, влади користаються декількома критеріями. Найбільш важливими з них є:

  • відсоток безробіття в районі повинний значно перевищувати національний рівень;
  • більш 70% жителів району повинні мати прибуток на родину нижче 80% середнього національного рівня.

Концепція зон підприємства постійно міняється. У кінцевому рахунку, подібні утворення є фінансовим тягарем для місцевих, штатовських і федеральної влади, але у виді компенсації внаслідок підприємництва, що активізується, і зростаючої зайнятості в цих зонах влади територій знижують витрати на соціальні програми.

В останнє десятиліття західні економісти виділили ще один вид промислово - виробничих економічних зон - "Макіладорас".

Перші "макіладорас" з'явилися в Мексиці в 1965 році. "Макіла" - старий іспанський термін, що позначав плату мірошнику за помел зерна. Великі американські корпорації одержали право створювати в прикордонній зоні Мексики свої підприємства для використання дешевої робочої сили, куди безмитно завозили своя сировина і напівфабрикати, а відвозили готові чи вироби вузли для остаточної зборки на головних підприємствах у США.

У Мексиці залишалася "плата за помел" - заробітна плата, оплата енергії й інших витрат, збільшувалася зайнятість, росла кваліфікація робочої сили. У 1993 році в Мексиці було зареєстровано вже 2142 підприємства - "макіладорас" з числом зайнятих 532 тисячі чоловік (17% усіх зайнятих в обробній промисловості) і доданою вартістю продукції 5,9 млрд. доларів.

При цьому, хоча абсолютна більшість "макіладорас" належало корпораціям США (більш 50%), багато підприємств були створені капіталами Мексики (40%), Японії, Німеччини, Іспанії, що працювали на американський ринок. Основна продукція - трудомісткі компоненти, вузли й апарати електротехніки й електроніки (36%), автомобільної промисловості (28%), швейні вироби, взуття, деревообробка. Близько 70% підприємств розміщені в прикордонних ЕВЗ.

Починаючи з 80-х років "макіладорас" поширюються і на інші країни регіону. У 1993 році в Латинській Америці діяло близько 200 Експортно-виробничих зон - у Мексиці, Гватемалі, Сальвадору, Гондурасу, Коста-Ріці, Домініканській Республіці, Ямайці, Колумбії, Еквадору. Нижче наводяться дані про динамік значення ЕВЗ у товарному експорті деяких країн.

Країни

Частка ЕВЗ в експорті,%

 

1980

1985

1990

1992

Мексика

16,1

19,0

34,6

40,9

Домініканська Республіка

10,8

22,5

53,3

67,8

Коста-Ріка

0,4

13,7

18,4

20,9

Ямайка

-

11,5

21,8

30,1

 

Цікаво відзначити, що в останні роки на англомовних Ямайці, Гренаді, Сент - Люсії корпорації США розвивають зовсім нову галузь експортної переробки - комп'ютерну обробку інформаційних масивів, що приймаються і передаються обробленими назад за допомогою параболічних антен через супутники. У середині 90-х років на Ямайці було задіяно близько 2500 операторів ПК, і ще близько 300 чоловік проходили курс навчання.

Техніко-впроваджувальні ВЕЗ

В останнє десятиліття широке поширення одержали так називані техніко-впроваджувальні, чи науково - технологічні зони. Цей процес в окремих країнах має помітні національні особливості. У різних країнах вони носять оригінальні назви - технопарки, технополіси, інноваційні центри й інші.

Але як би вони не іменувалися, вони завжди, як правило, створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення передачі нової технології в промисловість. Ідея створення цих зон, хоча і під іншою назвою виникла й одержала визначене втілення в Росії.

До числа попередників сучасних науково - технологічних зон можна віднести Академмістечко під Новосибірськом, міста науки Дубну й Обнінск у Підмосков'я. Досвід їхнього створення ретельно вивчався, приміром, японськими фахівцями при розробці власної концепції науково-технологічних зон.

Сучасні науково-технологічні парки вперше з'явилися в США ще на початку 70-х рр., але значний ріст їх спостерігався в 80-і року. Наукові парки США - це райони з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, що знаходяться поблизу великих наукових інститутів чи університетів.

Особливістю розвитку наукових парків США є те, що спочатку вони виникли спонтанно завдяки сполученню ряду факторів - економічного, соціального, географічного й інших. Так, поруч з містом Санта - Клара, біля університету, виникла науково - технологічна зона Кремнієва Доліна (Силікон Веллі).

Це найбільш велика в США науково - технологічна зона, що дає 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США нараховується понад 80 технопарків, де трудяться більш 140 тисяч робітників і 45 тисяч учених. Аналогічні технопарки стали створюватися у Франції, Великобританії і Німеччині. (№7, стор. 189).

У Японії науково - технічні центри одержали назву технополисів (від грецького techne - майстерність + polis - місто). Під технополісом розуміється місто і прилягаюча до нього територія, де розміщені органічно взаємодіючі підприємства високотехнологічних галузей промисловості, науково - дослідницькі інститути, вузи, що готують для технополісу наукові й інженерні кадри, і житлова забудова із сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою.

Програма створення технополісів переслідувала наступні цілі: перерозподіл промисловості з центра на периферію; інтенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження й ін. Для досягнення цих цілей передбачалися різні міри кредитного і податкового стимулювання.

Приміром, підприємствам з високою технологією дозволялося списувати в перший рік функціонування 30% вартості устаткування і 15% вартості будинків і споруд. При цьому держава брала на себе третину витрат по проведенню досліджень розташованими тут науковими лабораторіями і місцевими фірмами.

Основним досягненням американських технопарків і японських технополісів є створення локалізованої наукове - виробничого середовища, що постійно генерує передові технології, висококваліфікованих фахівців і підприємців і систематично одержує підтримку від сучасної мережі науково - дослідницьких, навчальних і комерційних організацій.

Однак, незважаючи на очевидні досягнення науково - впроваджувальних зон, їм так і не вдалося досягти деяких ефектів, що очікувалися. Ні в США, ні в Японії так і не відбувся перерозподіл економічного потенціалу країни на користь відстаючих районів, хоча це було ключовою метою національних програм створення технопарків і технополісів. Це означає, що в черговий раз була доведена непередбачуваність результатів здійснення великих економічних проектів.

Сервісні ВЕЗ

Серед безлічі спеціальних економічних зон з'явилися і такі, у яких розвивається який-небудь один вид діяльності - банківська, аграрна в агрополісах, екологічна в екопарках, туристична й ін. Приміром, зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва. Тут йде торгівля алмазами і функціонує алмазна біржа країни.

Такі зони одержали назва сервісних економічних зон. Але найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони.

Зміст і види офшорних операцій. Виникнення офшорних операцій викликано реалізацією зменшення податків на доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку.

Підприємець - резидент зобов'язаний сплатити податки з обороту і з прибутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за рубежем.

Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, платить податки двічі.

Подвійне оподатковування - це оподаткування прибутку іноземного учасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладання цього ж прибутку в країні іноземного учасника.

Тому для запобігання подвійного оподатковування і для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємця багато держав уклали між собою угода (конвенцію, договір) про виключення подвійного оподатковування. (№2, стор. 339).

Наприклад, за станом на 1 січня 2001 р. у Республіці Молдова діють угоди (конвенції) про запобігання подвійного оподатковування з поруч країн (Румунія, Болгарія, Чехія, Польща, Німеччина, Японія й ін.)

Крім усунення подвійного оподатковування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі, що покладений в основу офшорних зон.

Офшорні операції (англ. off - chore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) являє собою законодавчу основу міжнародних фінансових і торгових операцій, здійснюваних підприємствами, зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані, різновидом якої є центр "офф - шор".

Офшорні операції по своєму змісті являють собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційної таємниці.

Офшорні операції включають:

  • Консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору офшорної зони й ін.;
  • Послуги по створенню і реєстрації офшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, із продажу цих підприємств і ін.;
  • Послуги по ефективному використанню офшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;
  • Послуги по керуванню офшорної компанією через довірчий керуючого;
  • Спекулятивні операції по керуванню капіталом (валютний дилинг, інвестиції, володіння і розпорядження закордонним майном, операції з нерухомістю, трансферні, трастові операції і т. п.);
  • Консалтингові послуги по податковому плануванню.

Податкове планування означає використання різноманітних факторів (географічних, правових, економічних) з метою зниження податкових утрат.

Податкове планування являє собою вибір оптимального сполучення і побудови правових форм відносин і можливих варіантів їхньої інтерпретації в рамках діючого податкового законодавства. Іншими словами, податкове планування є вибір між різними варіантами методів здійснення діяльності і розміщення активів, спрямований на досягнення можливо більш низького рівня виникаючих при цьому податкових зобов'язань.

Процес податкового планування включає 4 стадії:

  • Рішення питання про найбільш вигідному з податкової точки зору місця перебування (реєстрації) самої організації, її керівних органів, основних, виробничих і комерційних підрозділів і т. п.;
  • Вибір правової організації і її структури з урахуванням характеру і мети її діяльності;
  • Правильне і повне використання можливостей податкового законодавства і податкових пільг при визначенні оподатковуваного доходу і численні податкових зобов'язань, а також їхнього взаємного ув'язування з правовими формами оформлення угод;
  • Раціональне з податкової точки зору розміщення отриманих прибутків і інших грошових нагромаджень, використання оборотних коштів.

В основі офшорних операцій лежить конфіденційність офшорного підприємництва. У багатьох офшорних юрисдикціях прийняті спеціальні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації для осіб, що мають до неї службової доступ.

Захист комерційної таємниці звичайно зводиться до нерозголошення імені фактичного власника офшорної компанії. Такий захист забезпечується шляхом випуску акцій на пред'явника або на основі використання довірчого керуючого (тобто номінального власника) офшорної компанії.

Довірчий керуючий (номінальний власник, номінальний партнер) - це фактично підставне обличчя, що вводиться до складу власників фірми і займаючу посаду директора, але за умовами установчого договору і статуту позбавлене практично всіх прав.

Конфіденційність також зв'язана з наявністю банківських рахунків офшорної компанії, інформацію про які банк може видати тільки у випадку судового розгляду (наприклад, при кримінальних справах по торгівлі наркотиками і т. п.).

Податкова гавань і центр "офф - шор". Усі країни світу можна розділити на три великі групи, що розрізняються за рівнем оподатковування і державного контролю за комерційною діяльністю, по розміру витрат на створення дочірніх фірм. У першій групі, у котру входять найбільші промислово розвинуті країни (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія), податок на прибуток може складати 40-50% чистого прибутку.

Діяльність господарських суб'єктів строго регламентована, діють спеціальні правові норми, що обмежують внутрішньо фірмові операції і використання закордонних фірм із метою відхилення від податків. Закони цих країн звичайно установлюють великий мінімальний статутний капітал акціонерних товариств: у Німеччині - 100 тис. марок, у Франції - 500 тис. франків. Для товариств з обмеженою відповідальністю цей капітал значно менше.

Країни, що входять у другу і третю групу, розглядаються як зони податкових пільг.

До другої групи відносяться юрисдикції, де при досить високому рівні прибуткового податку застосовується система спеціальних податкових пільг, що стосуються:

  • Діяльності компаній визначених типів, у тому числі холдингових, фінансових і торгових;
  • Механізму перекладу доходів і репатрування прибутків.

Податки, стягнуті в цих країнах при вивозі і репатруванні дивідендів, банківського відсотка, платежів роялті і деяких інших видів доходу, звичайно знижені. Країни цієї групи відрізняються ліберальними валютними і митними режимами. Дочірні фірми країн другої групи звичайно здійснюють "транзит" капіталів і доходу від них. У число країн з помірною податковою системою входять Нідерланди, Швейцарія (деякі кантони), Ірландія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн і деякі інші.

До третьої групи відносяться державні утворення й адміністративні території, у яких гранично спрощений порядок реєстрації юридичних осіб і значно знижені (чи відсутні) податки на прибуток, - "податкові гавані".

"Податкова гавань" (податковий притулок, фіскальний оазис) являє собою невелику чи державу територію, що проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових і інших пільг. "Податкова гавань" надає пільги іноземним і місцевим підприємцям (фірмам, компаніям).

Іноді пільгове оподатковування поширюється тільки на окремі види одержуваного доходу, наприклад, у Люксембурзі - це пільговий податковий режим для банків; у Швейцарії і Ліхтенштейну - для холдингових посередницьких і торгових компаній; на Багамськ островах - повне звільнення від прибуткового податку.

Законодавства держав, що мають "податкові гавані", передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку (Ірландія, Ліберія) чи обкладання їх невеликим паушальним податком (Ліхтенштейн, Антильськ острова, Панама й ін.). У Швейцарії встановлений більш низький розмір податку, що за певних умов може і не стягуватися. (№2, стор. 341).

До найважливіших переваг розміщення фірм у "податкових гаванях", що роблять їх привабливими для іноземних інвесторів, відносяться наступні:

Податок на прибуток у "податкових гаванях" відсутній, чи не перевищує 1 - 2%, чи замінений щорічним збором, що у різних країнах знаходиться в межах 150 - 1000 доларів у рік і не залежить від розмірів доходу. Податки на вивіз доходів - дивіденди, банківський відсоток, платежі роялті - відсутні.

У "податкових гаванях" максимально спрощена процедура реєстрації: мінімальний розмір статутного капіталу звичайно не встановлюється; особистості власників фірм не підлягають розголошенню.

У "податкових гаванях" відсутні обмеження на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в будь-яких закордонних банках, здійснювати й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

Процедура керування фірмою також гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. У деяких "податкових гаванях" анонімність власника забезпечується також можливістю випуску акцій на пред'явника.

Більшість країн "податкової гавані" не вважає порушення податкового кодексу і митного законодавства карним злочином. Надання фірмами звіту по веденню чи обліку податкових декларацій тут не потрібно. Єдина форма звітності - щорічний фінансовий звіт.

Різновидом податкової гавані є центр "офф - шор". Центри "офф - шор" - це невеликі держави і території, розташовані в основному на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму і провідну політику залучення іноземних кредитних (стара назва - позичкових) капіталів, і на відміну від податкових гаваней, що надають податкові й інші пільги тільки для фінансово - кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.

До найбільш відомих центрів "офф - шор" відносяться Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавэр у США й ін. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації офшорної компанії, як правило, заборонено.

Центи "офф - шор" принципово відрізняються від зон вільної торгівлі. Зони вільної торгівлі надають податкові та інші пільги всім підприємствам, що діють усередині зони, а центри "офф - шор" - тільки підприємствам (офшорним компаніям), що ведуть діяльність поза їхньою територією.

Центри "офф - шор" мають визначену спеціалізацію, в основу якої покладені різні типи юрисдикції.

Юрисдикції бувають банківські, трастові (довірчі), страхові. Серед страхових юрисдикцій маються також і такі, котрі більше підходять для внутріфірмового страхування, і такі, котрі більше підходять для перестрахування.

На ринку одного профілю може конкурувати між собою кілька центрів "офф - шор". Наприклад, реєстрація офшорних судовласницьких компаній здійснюється в Ліберії, Панамі, на островах Кіпр, Мен і інших місцях.

У центрах "офф - шор" вимоги до обов'язкових резервів комерційних банків зм'якшені в порівнянні з іншими країнами, а в ряді центрів створення резервів банками взагалі не потрібно. Також відсутня пряма залежність вартості кредитних ресурсів з дисконтними ставками центральних банків країн.

У центрах "офф - шор" фінансово - кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами й в іноземній для даної країни валюті. Внутрішній ринок кредитних (позичкових) капіталів ізолюється від міжнародного (зовнішнього) шляхом відділення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів, надаючи останнім податкові пільги, звільняючи їх від валютного контролю і т. п.

Зазначені фінансові центри привабливі для валютних операцій тим, що тут не ущемляються інтереси посередників в операціях з іноземною валютою.

Центри "офф - шор" іноді називають офшорними зонами. Країни, що створили такі зони, здобувають цілий ряд соціально-економічних вигод. А саме: вони залучають іноземний капітал, одержують додаткове джерело податкових платежів, зборів і інших внесків, збільшують зайнятість місцевого населення і, насамперед адвокатів, бухгалтерів, секретарів, співробітників банків, засобів зв'язку, страхових компаній і ін.

Негативною стороною створення центрів "офф - шор" є те, що ці центри можуть служити місцем відмивання "брудних грошей" і проведення різного роду фінансових афер.

Офшорна компанія. Комерційні підприємства, створені в центрах "офф - шор", одержали назву "Офшорні компанії".

Термін "офшорна компанія" не є юридичним терміном. Поняття офшорної компанії і її статус визначається спеціальним чи законом іншими аналогічними нормативними актами.

Офшорна компанія - це компанія, що є стосовно країни реєстрації не резидентської і цілком звільненої від податків. Однак така компанія зобов'язана щорічно платити фіксоване мито за це звільнення.

В офшорних компаніях ведення бухгалтерського обліку і звітності зведено до мінімуму (Ірландія, Швейцарія). У деяких центрах вимоги вести бухгалтерський облік взагалі відсутнє (Антильськ і Нормандські острови, Ліберія, Ліхтенштейн, Панама). Офшорним компаніям надана повна воля в розпорядженні своїми коштами, як в інтересах їхніх учасників, так і у власних інтересах компанії. Вони можуть здійснювати будь-які фінансові і торгові операції по усьому світі. Великою перевагою діяльності офшорних компаній є:

  • можливість висновку торгових угод на пільгових умовах;
  • здійснення в найкоротший термін міжнародних фінансових операцій відповідно до валюти покупця і продавця;
  • списання на місці усіх витрат, зв'язаних з висновком угод;
  • анонімність власників, що по різних причинах може мати велике значення у видачі ліцензій і наданні ексклюзивних прав визначеній фірмі, не крім при цьому можливості збуту товарів в інші чи країни під іншою маркою в тій же країні.

Офшорна компанія створюється з чітко визначеними цілями. Такими цілями можуть бути:

  • зведення сплати податків до мінімуму;
  • здійснення спеціальних бізнес - функцій професійної орієнтації;
  • організація холдингових компаній;
  • створення іміджу (національного чи міжнародного);
  • придбання і утримання нерухомості від імені офшорної компанії;
  • забезпечення конфіденційності створення офшорної компанії, тобто таємності імені власника, банківських рахунків і ін.;
  • комерційна необхідність, зв'язана з обходом різних організацій і ембарго по окремих видах діяльності і товарів;
  • збільшення ефективності фінансових і торгових операцій.

Форми реєстрації офшорних компаній (див. таблицю) визначаються наявністю у світі двох глобальних правових систем:

Форми реєстрації офшорних компаній

Континентальна

Острівна

Індивідуальне підприємство

---

Повне товариство

Повне партнерство

Командитне товариство

Обмежене партнерство

Закрите акціонерне товариство

Приватна компанія

Відкрите акціонерне товариство

Публічна компанія

 

  • острівний, чи англо - саксонської;
  • континентальної, чи франко - німецької

Місцеві правові нюанси залежать саме від прийнятої в даній юрисдикції системи.

Основні принципи, покладені в основу класифікації форм ведення бізнесу і визначальні діяльність офшорної компанії, в острівній і континентальній юрисдикції багато в чому аналогічні.

До них відноситься:

  • Принцип юридичної особи, що означає, що суб'єкт правовідносин існує незалежно від засновників. Власник офшорної компанії вступає в правовідносини не безпосередньо, а через контрольоване їм юридична особа, що несе відповідальність тільки в межах своїх активів;
  • Принцип "обмеженої відповідальності", що означає, що всі організаційно - правові форми підприємництва підрозділяються на підприємства з повною відповідальністю і на підприємства з обмеженою відповідальністю власників. Можуть існувати і комбіновані форми підприємництва: товариство на вірі (командитне товариство), товариство з додатковою відповідальністю;
  • Принцип "відкритості/закритості", що означає, що "закрита" компанія є приватною компанією, а "відкрита" компанія - це публічна компанія з відкритим продажем акцій.

Податковий статус будь-якої компанії визначається критерієм резидентності і критерієм територіальності.

Критерій резидентності припускає, що компанія є резидентом даної території. Резидентські компанії даної країни підлягають у ній оподатковуванню щодо усіх своїх доходів, що витягаються як на території цієї країни, так і за її межами.

Критерій територіальності припускає, що оподатковуванню в даній країні підлягають доходи, що витягаються тільки на її території.

Більшість країн застосовують різні сполучення цих двох критеріїв: за основу береться критерій резидентності, що доповнюється системою обкладання доходів "у джерела".

Іноземна компанія, що збирається вести активну діяльність у країні, зобов'язана зареєструватися в податкових органах.

Якщо в більшості країн компанія повинна зареєструватися тільки маючи на це бажання, то в країнах СНД вона не зможе навіть відкрити рахунок у банку, не вставши на облік податкової інспекції.

Якщо іноземна компанія не збирається вести активну діяльність у даній країні, але буде одержувати в ній які-небудь доходи, то вона обкладається податком "у джерела", що повинний утримуватися при виплаті їй цього доходу.

Наприклад, для одержання пільгового оподатковування на Кіпрі, в Ліхтенштейні, Швейцарії необхідно відповідати наступним умовам нерезидентності стосовно держави реєстрації:

  • Постійне місце ведення бізнесу і керування компанією перебуває за межами країни реєстрації;
  • Джерело походження доходів перебуває за межами країни реєстрації, тобто на території країни реєстрації компанія не веде ніякої комерційної діяльності.

Можливі три види офшорних компаній:

  • Нерезидентська (Non - Resident)
  • Компанія, звільнена від податків (Exempt)
  • Компанія міжнародного бізнесу (International Business Company)

Нерезидентська компанія - це фірма, власником якої є нерезидент. Головний (центральний) офіс цієї компанії офіційно зареєстрований в іншій країні. Для такої компанії вводяться податкові пільги. Вона зобов'язана щорічно проводити аудиторську перевірку, за результатами якої сплачуються податки.

Компанія, звільнена від податків - це нерезидентська компанія, для якої введене пільгове оподатковування (чи цілком звільнене від сплати податків, чи платить невелику процентну ставку податку на прибуток) і яка зобов'язана щорічно проводити аудиторську перевірку.

Компанія міжнародного бізнесу - це, власне кажучи, і є офшорна компанія. Вона також є нерезидентської, цілком звільнена від податків, але зобов'язана щорічно виплачувати фіксоване мито.

Великі компанії з міжнародними активами організують свою власність шляхом створення офшорного холдингу. Основною функцією офшорного холдингу є ведення керування іноземними дочірніми підприємствами як проміжну ланку між ними й остаточним власником.

Такий фінансовий центр може мінімізувати вплив різних податкових систем і політичних ризиків, накопичувати прибуток дочірніх підприємств; контролювати їхній стан, реінвестувати накопичені засоби. Така форма холдингу є оптимальною для інвестування за рубежем не прямо, а через власного посередника, у статутні капітали компаній, у нерухомість і т. п.

Офшорні компанії часто займаються торговим реінвойсингом.

Реінвойсинг - процес руху товарів від постачальника до покупця, у якому офшорна компанія використовується лише для оформлення контрактів і рахунків.

Головна (материнська) компанія укладає з офшорною компанією контракт на весь товар за єдиною ціною, а офшорна компанія бере контракт на партії цього товару з покупцями в різних країнах.

Головна компанія дістає фіксований прибуток, а на рахунку офшорної компанії залишається різниця, одержувана від окремих контрактів, що цілком виводиться з-під оподатковування.

Офшорні компанії не тільки займаються торговим реінвойсингом. Вони володіють судновим флотом, створюють свої страхові філії для страхування власних ризиків (якщо мають можливість уключити страхові премії в собівартість чи продукції її перевезення), створюють лізингові офшорні компанії (якщо інвестовані ресурси офшорної компанії використовуються на придбання устаткування для головної компанії).

Інші види ВЕЗ

Поряд із ВЕЗ, орієнтованими на один вид діяльності, одержали поширення вільні економічні зони багатогалузевого призначення, чи комплексні зони. Практично вони мають характерні риси всіх інших зон. У цьому відношенні становить великий інтерес вільна зона "Манаус" у Бразилії.

У 1967 році в бразильської Амазонії на площі 3,6 млн. кв. км. був виділений "промисловий округ вільної зони "Манаус". Тут поступово складається унікальний господарський комплекс, що являє вражаючий приклад могутнього економічного підйому території практично з нульового стартового рівня розвитку.

Особливість вільної зони "Манаус" полягає в тому, що вона направляє на експорт тільки 3-5% виробничої продукції, а інша споживається в самій Бразилії. У цю зону вкладено більш 13 млрд. доларів інвестицій. У 30 галузях виробництва, що розвиваються тут, організовано 600 промислових підприємств із загальною чисельністю працюючих близько 80 тисяч чоловік.

Наприкінці 70-80 р. у Китаї одержали розвиток спеціальні відкриті райони. Ще в 1978 р. на вищому партійному рівні там було прийняте рішення про створення ВЕЗ у 14 прибережних містах із загальною чисельністю населення більш 20 млн. чоловік. Фактично ці території містять у собі весь приморський пояс країни і значно поширюються всередину країни.

Вони формуються шляхом пільгового в порівнянні з загальним режимом господарської діяльності. У відкритих районах розміщаються експортоорієнтоване виробництво, технопарки, торгові підприємства. Власне кажучи вони є різновидом зон комплексного типу. Виробництво Китаю затратило великі засоби на облаштованість цих районів. У цілому з урахуванням недержавних засобів у кожен гектар зони вкладалося 15-17 млн. доларів. По офіційним даним, через економічно зони Китаю проходить 2/3 його зовнішнього обороту.

У 90-і роки активізуються процеси по формуванню міжнародних вільних економічних зон. Так, мається проект створення спеціальної економічної зони "Туманган" (Туманцзян). Ця вільна економічна зона повинна бути створена на стику границь Росії, Китаю і КНДР. Проект розрахований на 20 років, його вартість на першому етапі оцінюється в 90-110 млрд. доларів.

ВЕЗ "Туманган" припускає участь Японії, Південної Кореї, Монголії, Китаю, КНДР і Росії. У вільній економічній зоні буде побудований великий порт, численні промислові підприємства з використанням китайською і корейською робочою силою. Росія повинна буде поставляти на ці підприємства сировина для переробки. Підприємці, що організували виробництво у вільній економічній зоні, будуть користатися поруч пільг. Передбачається, що зони будуть мати гнучкі границі, до участі в спільному освоєнні можуть підключатися також і суміжні райони.

Відпрацьовування ділових контактів не на міждержавному, а на регіональному рівні привела до появи так званих єврорегіонів, як форми організації зовнішньоекономічної взаємодії. Єврорегіон являє собою добровільне об'єднання прикордонних областей різних держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації зв'язків один з одним.

Вищі органи влади кожної країни, що здійснює свою діяльність у рамках єврорегіона, делегують даної області повноваження, що сприяють інтенсифікації прикордонних господарських і інших зв'язків. Активну роль у створенні єврорегіону грають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, а також Україна і Бєларусь.


05.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!