Osvita.ua Вища освіта Реферати Міжнародні відносини Особливості управління валютними ризиками. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості управління валютними ризиками. Реферат

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій. Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки "неприйнятний" ризик (ризик, вірогідність якого досить велика)

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту.

Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають свої системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності і економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів інституту. Для ТНК оцінка ризиків необхідна при включенні результатів діяльності закордонних компаній в баланс всієї групи.

Правильна оцінка валютного ризику в умовах крайньої неврівноваженості ризикової кон'юнктури приймає важливе економічне значення. Стихія ринку в котрий раз може звести нанівець довгострокові зусилля навіть крупної компанії і тому передбачення можливих валютних збитків має велике значення в внутрішньо фірмовому фінансовому плануванні, в підвищенні ефективності основної діяльності банку або корпорації.

Оцінка ризику завжди включає величину ризикового періоду, суму під ризиком, а також ризик втрат по зобов'язанням, які можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключені контракти, про які початі переговори).

В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не відіграє великого значення. Але для банків або крупних ТНК з значним об'ємом міжнародних операцій такий підхід неприйнятний.

Посилення валютної нестійкості зробило актуальним питання про централізацію управління валютним ризиком на рівні всієї корпорації. По кожній іноземній валюті визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, яку центральна ланка монополії страхує тим чи іншим способом. Наприклад, французька автомобільна монополія Пежо ще в 1981 році створила спеціалізовану компанію, яка здійснює всі валютні і грошові операції групи.

Взаємний залік ризиків по пасиву і активу – "метчінг" – один з самих ефективних методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити реальний розмір ризику). Багато ТНК і ТНБ активно використовують цей та інші методи, зокрема так званий "неттинг" – максимальне скорочення числа валютних угод шляхом їх укрупнення і узгодження дій всіх підрозділів банку або корпорації.

Характерним прикладом є десять великих міжнародних банків в Лондоні, які в 1986 році організували компанію Форекснет для взаємозаліку і зменшення числа конверсійних операцій і зниження валютного ризику та операційних витрат.

Необхідно відзначити, що і при централізації захисту від валютного ризику відповідальність за валютні збитки з конкретних підрозділів знімається і переноситься на материнську компанію не повністю. Прийняття любих комерційних рішень в теперішній час обумовлено фактором валютного ризику. Крім того, в окремих випадках невиправдана централізація ризиків може ускладнити діяльність корпорації.

"Транснаціональний" валютний ризик виникає перед усім при перерахунку в національну валюту балансу компанії і її прибутків на якусь дату (це стосується в першу чергу закордонних дочірніх компаній). Основне питання в даному випадку полягає в виборі валютного курсу, по якому проводиться "трансляція" – по поточному (на дату перерахунку) або по "історичному" (тобто на дату проведення операцій).

Існує декілька основних методів перерахунку балансу закордонної філії в національну валюту. По-перше, усі поточні операції можуть оцінюватись по поточному валютному курсу, а довгострокові (в тому числі товарні запаси) – по "історичному". По-друге, усі фінансові операції можуть перераховуватись по поточному курсу, а товарні – по "історичному". По-третє, всі операції можуть обліковуватись або по поточному, або по "історичному" курсу валюти.

Доходи і збитки від валютних (конверсійних) операцій зазвичай враховуються як частина поточної операційної діяльності корпорації, тобто заносяться в рахунок прибутків і збитків (прибутки обкладаються податками). Результати "трансляцій" (перерахунку) інколи розглядаються як особлива стаття в балансі, а деяких випадках розцінюються як поточні прибутки і збитки.

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій.

Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки "неприйнятний" ризик (ризик, вірогідність якого досить велика).

Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон'юнктури – питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відказуються.

Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Ці методи в практиці ТНК прийнято підрозділяти в першу чергу на "внутрішні" і "зовнішні".

Перші являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другі впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслідки шляхом їх усунення. І "внутрішні" і "зовнішні" методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегічного) характеру.

Серед найбільш часто використовуваних "внутрішніх" методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення платежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції "лідз енд легз"). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірніми компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.

Ще більш важливим і відносно довгостроковим "внутрішнім" методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США в національній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії – 29 і 3, в Великобританії – 76 і 30%.

Корпорації в цілях внутрішньо фірмового планування віддають перевагу використанню стабільної валюти, хоча дане питання тісно пов'язане з вибором країни постачальника або покупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем).

В довгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов'язаний з активною цільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіння зовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національної валюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витрат виробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітні сторони виробничої і побутової діяльності корпорації.

Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при зміні на якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу. Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторона відказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управління валютним ризиком поступово зменшується.

Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.

"Зовнішні" методи управління валютним ризиком в своїй масі є банківськими, так як основані на різноманітних інструментах банківської діяльності. Використовують їх банки в власних інтересах. Визначну роль відіграє також державне страхування валютного ризику як засіб заохочення національного експорту.

Усі "зовнішні" методи покликані перед усім перенести валютний ризик на інші установи, які виступають учасниками відповідних фінансових операцій.

Найбільш широко для зменшення валютного ризику використовуються строкові валютні операції: форвардні, ф'ючерсні, опціонні (на міжбанківських ринках і на біржах). Строкові угоди використовуються для покриття валютного ризику або для його страхування (хеджування).

"Строкове" покриття валютного ризику полягає в купівлі-продажу іноземної валюти на строк для забезпечення майбутніх платежів і надходжень (є також форма "готівкового" покриття – купівля-продаж готівкової валюти з наступним розміщенням її в депозити або залучення депозитів на строк).

Страхування валютного ризику в будь-якому випадку полягає в купівлі-продажу валюти на термін з наступним здійсненням зворотної операції, так як збиток по основній готівковій угоді корпорації повинен покриватися прибутком по строковій або навпаки.

Все більш широке розповсюдження отримують довгострокові валютні угоди – на 5 і більше років. Міжбанківський ринок по таким операціях в доларах США і фунтах стерлінгах добре розвинутий і має високу ліквідність, що дозволяє корпораціям страхувати крупні довгострокові проекти. Що банки зазвичай йдуть на таке страхування лише при наявності рівних по сумі і строках і протилежних по знаку замовлень клієнтів (щоб компенсувати операції і ліквідувати свій ризик).

Серед інших методів "зовнішнього" управління валютним ризиком використовується ведення рахунків в іноземній валюті (конверсію в національну валюту можна відкласти до більш благоприємного моменту). Широке використання знаходить запозичення і інвестиції в іноземних валютах (на різні терміни). Наприклад, якщо у французької компанії виявлений нетто-актив в доларах США строком на 1 рік, то можна взяти кредит на таку ж суму і термін.

При цьому необхідно враховувати рівень процентних ставок по відповідних валютах, податковий режим та інші умови. В більш широкому плані при необхідності отримання кредиту в іноземній валюті або наявності коштів для інвестицій корпорація вимушена оцінювати перспективи даної валюти (підвищиться її курс або знизиться). Строкові угоди і кредити досить широко застосовуються і в стосунках між материнськими і дочірніми компаніями.

В 80-х роках швидко поширюється використання довгострокових валютних свопів, що заключаються в обміні еквівалентними сумами в різних валютах з умовою зворотної операції по закінченню 5–10 років. Вартість валютного свопу як і любої строкової угоди, полягає в різниці між процентними ставками по валютах.

Одержання валюти по свопу допомагає, наприклад, компенсувати відкриті валютні позиції (коли на протязі деякого часу іноземну валюту не можна обміняти на національну), а інколи використовується для кредитування власної дочірньої компанії корпорації.

Близькі по своїй природі до валютних свопів паралельні кредити. Наприклад, американська компанія А в США дає кредит американській компанії Б, а Перу бере у неї кредит в місцевій валюті (тобто прямого валютного ризику також немає). У компанії Б ситуація аналогічна і валютний ризик відсутній. Все ж використання паралельних кредитів ускладнено по юридичним причинам.

Наприклад, банкрутство дочірньої компанії А не завжди означає, що її зобов'язання по свопу автоматично переходять материнській компанії, хоча кредити надавались в рамках однієї угоди. Тому з’явились кредити "бек-ту-бек" (back-to-back), в яких головні компанії є і позичальниками, і кредиторами один одного, а кредитують свої дочірні компанії у відповідних країнах. І ті і інші кредити часто використовуються для вивільнення заблокованих в країнах, що розвиваються, грошових коштів.

В основі використання любих "зовнішніх" методів управління ризиком лежать наступні основні принципи: доступність для корпорації даного конкретного методу страхування ризиків, прийнятна вартість страхування, наявність обмежувальних умов (наприклад, відсутність точних даних про дати валютних надходжень і платежів).

В повсякденній практиці "зовнішні" і "внутрішні" методи управління валютним ризиком часто комбінуються для досягнення найбільшого ефекту.

Певне значення для страхування валютного ризику корпорації при поставках на експорт має діяльність спеціалізованих державних установ. Доля офіційних програм страхування валютного ризику в загальному об'ємі страхування невелика. Пояснюється це рядом причин.

Так, державне страхування зачіпає тільки експорт. Більше того, воно зазвичай надається по експортним кредитам понад двох років, тобто на протязі перших двох років держава в страхуванні валютного ризику участі не приймає. В Японії, Германії, Бельгії та інших країнах страхуються тільки збитки, що виникли в результаті коливання курсів більше ніж на 3%. Відповідно прибуток при перевищенні валютним курсом 3%-ної позначки здається державному органу.

Крім того, є обмеження на використання окремих валют, на загальну суму відшкодування, а вартість страхування може бути значною. Вказані недоліки призводять до того, що лише відповідно невелика частина міжнародних операцій капіталістичних корпорацій покривається державним страхуванням валютного ризику (фінансові операції взагалі не страхуються). Ряд державних установ поніс суттєві збитки по валютним гарантіям, в зв'язку з чим в Швейцарії, наприклад, іх надання було заборонено з 1 квітня 1985 р.

Найбільш розповсюдженим серед крупних банків і ТНК є метод балансування активів і пасивів по валютам і строкам. Після того як все можливе зроблено на рівні дочірньої компанії ризик передається в головну контору. В цьому випадку немає необхідності страхувати кожну конкретну операцію і проводиться захист всього балансу корпорації в цілому.

На першопочатковому етапі в основному використовуються "внутрішні" методи управління валютним ризиком, а на заключному – "зовнішні". Все частіше корпорації і банки одночасно удаються до страхування ризику зміни відсоткових ставок, комбінують різноманітні валютні і кредитні інструменти.


04.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!