Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Економічний розвиток Київської Русі (реферат)
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічний розвиток Київської Русі (реферат)

Розвиток ремесла в Київській Русі. Торгівля як важливий фактор економічного розвитку.

Вступ

Розділ І. Розвиток ремесла в Київській Русі

Розділ II. Торгівля як важливий фактор економічного розвитку

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Роль її історичного ядра відігравало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська Держава, Давня Русь.

Існування відносно єдиної Київської держави охоплює період з IX по 30-ті роки XII ст. Політична форма - ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В ЗО- х рр. XII ст. вона вступила в період феодальної роздробленості,  який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств. Видозмінюючи свою феодальну структуру, Русь проіснувала до 40-х рр. XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників. Саме цей хронологічний період (IX -XIII ст.) і охоплює курсова робота.

Основою давньоруського літописання є "Повість минулих літ", до якої ввійшли давніші літописні твори, написані в Києві в кінці Х - XI ст. Перша редакція "Повісті минулих літ" здійснена літописцем Нестором близько 1111 року. Її публікацію, переклад на сучасну російську мову, текстологічний аналіз і археографічний опис списків здійснили Д.Лихачов та В.Романов.

У "Повісті минулих літ" літописець ставив своєю метою показати звідки походить народ руський і держава Русь з центром у Києві. Ці питання були висунуті політичним життям кінця XI й на початку XII ст. в часи зростаючих князівських міжусобиць - ознак розпаду Київської держави і спроб Володимира Мономаха зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.

Історія Русі розглядається літописцем на широкому тлі з точки зору тодішніх про неї уявлень з певною державною і церковно-

політичною тенденційністю. Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно правдивих історичних даних, зокрема і інформацію про соціально-економічний розвиток Русі.

Цікаві дані про взаємини Русі IX ст. з Візантією, зокрема торговельні зв'язки подає "Літопис Аскольда".Ґрунтовний коментар до "Літопису Аскольда" подав М. Брайчевський.

Оригінальним історичним джерелом є "Києво-Печерський патерик", в основі якого лежить листування єпископа Володи-мирського Симона, колишнього ченця Печорського монастиря з ченцем того ж монастиря   Полікарпом. "Патерик" містить замальовки київського життя.

Важливим писемним джерелом з історії Київської Русі є "Руська Правда" - звіт юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. В статтях "Руської Правди" містяться цікаві дані, що мають безпосереднє відношення до досліджуваної теми. Це матеріали про розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, грошовий обіг.

Чималий матеріал по досліджуваній проблемі містять збірники документів та матеріалів та хрестоматії.

Вивчення питань соціально-економічного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних джерел. Їх незнання або ігнорування, що, на жаль, також має місце, призводить до значних дослідницьких втрат. Нерідко в історичних працях повторюються висновки, висловлені ще в XIX ст., але давно вже спростовані археологією.

В останні десятиріччя археологічна база Київської Русі значно поповнилась, особливо багато дали для дослідження Київської Русі в цілому та економічного розвитку, зокрема, розкопки Києва в 60-80-х роках XX ст. Цінні археологічні матеріали виявлено розкопками у Чернігові, Любечі, Галичі, Луцьку, Новгород-Сіверському, Переяслав-Хмельницькому та ін. містах, де працювали В.Й.Довженок, Б.О.Рибаков, Р.О.Юра, П.П.Толочко та інші. Проведено планомірні та систематичні розкопки багатьох городищ, селищ, могильників уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Горині. Матеріали цих досліджень підсумовані в колективній праці "Археологія Української РСР".

Питанням історії і культури Київської Русі присвячена велика наукова література. Уже в працях істориків кінця XVIII - І пол. XIX ст. В.М.Татищева, М.М.Карамзіна, М.П.Погодіната ін. розгорнуто панораму розвитку Київської держави ІХ-ХІІІ ст.

Широка картина політичного розвитку Київської держави IX-XIII ст. знайшла своє відображення в працях істориків кінця XIX -початку XX ст. - В:Й.Ключевського, С.М.Соловйова, М.Костомарова.

Велику увагу приділяв Київській Русі в своїй творчості М.С. Грушевський. Опрацювавши широке коло писемних і археологічних джерел, він показав всю суперечливість історичного розвою Київської Русі. Ним проаналізоване політичне, культурне та релігійне життя Русі.Чимала увага зосереджена вченим на соціально-економічних проблемах розвитку Давньоруської держави. Про це,зокрема, свідчать як популярна "Ілюстрована історія України", так і багатотомна "Історія України-Руси" й "Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя". Упродовж Х-ХІІІ ст., стверджує М.Грушевський, досягли високого рівня розвитку економіка, культура, право, виплекані Києвом, але сам державний організм поступово занепадав. Історик, на відміну від більшості дослідників, навіть часи Ярослава Мудрого відніс до періоду розкладу Київської держави. Процес цей продовжився аж до монголо-татарської навали, мав свої застої і перерви, коли окремим князям вдавалося відновлювати давню державну систему. Переломним моментом в існуванні Київської Русі М.С.Грушевський вважав 1109 р. (взяття Києва військами Андрія Боголюбського), а фіналом - монголо-татарську навалу.

Дискусії з приводу державно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку Русі продовжуються і в наш час. У працях Б.Д.Грекова, С.В.Юшкова, А.М.Наносова, Д.С.Лихачова, М.М.Тихомирова, Б.О.Рибакова, І.Я. Фроянова та інших істориків спільним є твердження про феодальну сутність розвитку Русі. Що стосується державного устрою, економічного та культурного  розвитку, то тут думки істориків розійшлися. Б.Д.Греков у роботі "Київська Русь" пов'язав розклад Київської Русі в XII ст. з економічним запустінням Середнього Подніпров'я. Залучення археологічного матеріалу дало можливість автору детально охарактеризувати стан сільського господарства та техніку землеробства стародавньої Русі, суспільні відносини та категорії залежного населення. Широко використаний і матеріал з політичної історії Київської Русі, висвітлено структуру політичного ладу, класову боротьбу, взаємозв'язки Київської Русі з іншими державами.

Соціально-економічній природі Київської Русі присвячені роботи С.В. Юшкова. Досліджуючи економічний розвиток Київської Русі, автор стверджує, що причиною занепаду Київської Русі був як економічний фактор, так і князівські міжусобиці та зовнішня небезпека - половецькі орди.

Ряд праць присвятив Київській Русі й Б.О.Рибаков. Коло його наукових інтересів широке. Це - і дослідження взаємовідносин Києва з руськими князівствами XII - XIII ст.,і аналіз літературної спадщини Київської Русі, і розгляд досягнень прикладного мистецтва. Особливо слід відзначити роботу вченого "Ремесло Древней Руси", в якій детально проаналізовані причини значного поширення ремісничого виробництва на Русі, види ремісничої діяльності, вироби ремісників та значення розвитку ремесла для розширення торговельних операцій, розвитку міст. Б.О.Рибаков не поділяє думки тих, хто твердить про економічний занепад Середнього Подніпров'я та Києва в ХІІ-ХІІІ ст. На його думку, Київська земля навіть в кінці XII ст. становила один з найрозвиненіших регіонів Русі, а Київ був її найбільшим економічним та культурним центром. Серед значної кількості робіт М.М.Тихомирова особливо слід відзначити дослідження "Древнерусские города" (5). В ньому автор доводить, що місто в Київській Русі було не просто торговищем, а значним ремісничим і торговим, політичним і культурним центром.

Проблеми соціально-економічного розвитку Київської Русі знайшли своє обгрунтування в роботах українських істориків, які присвячені розвитку сільського господарства, сіл, міст, ремесла та торгівлі, грошовому обігу. Серед таких робіт виділяються дослідження В. Й. Довженка. Особливої уваги заслуговує робота "Земеробство древньої Русі". На підставі великого фактичного матеріалу, археологічних пам'яток, писемних джерел, лінгвістичних та етнографічних даних В.Й. Довженок доводить, що землеробство було панівною галуззю господарства і основою всього суспільного життя східних слов'ян з найдавніших часів. В період Київської Русі воно досягло високого для того часу рівня розвитку. Автором розглядаються питання про техніку обробітку грунту, землеробські системи, про склад культурних рослин, що вирощувалися на полях древньої Русі, про збирання врожаю і обробіток землеробських продуктів, рівень розвитку продуктивності праці землеробства, організацій селянського та панського господарств.

Питанням торгівлі та торговельним шляхам, які сполучали Київську Русь з іншими країнами, присвячені роботи О. Ф. Сидоренко та О. Ємченко. їх дослідження переконливо доводять, що Київська Русь мала широкі торговельні зв'язки з країнами Близького Сходу, Візантією, західноєвропейськими та скандинавськими країнами, а українські землі відігравали важливу роль у міжнародній торгівлі.

Розвиток ремесла і торгівлі привів до використання грошей в обмінних операціях.Грошовій системі України ІХ-ХІІІ ст. присвячені дослідження Котляра М.Ф., Брайчевського М.Ю., Дубиняка Р. та Цибаняка П., Пуцко В.

Ведучи активні археологічні дослідження, П.П.Толочко глибоко аналізує у своїх працях соціально-економічні аспекти історії Київської Русі, зокрема, розвиток населених пунктів - міст і сіл, категорії феодально залежного населення та форми його експлуатації, форми феодального землеволодіння та структуру феодальної верхівки, стан ремесла, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Деякий фактичний матеріал для дослідження соціально-економічного розвитку Київської Русі міститься в узагальнюючих працях з історії України, дослідженнях Д. І. Дорошенка, І. П.Крип'якевича, Н.Полонської-Василенко та інших.

Наявна література дала можливість поставити за мету курсової роботи - розкрити особливості соціально-економічного розвитку Київської Русі в ІХ-ХІІІ ст. Для досягнення цієї мети автор прагне: висвітлити розвиток ремісничого виробництва; дослідити внутрішню та зовнішню торгівлю Давньоруської держави, як важливого фактору її економічного розвитку.

Розвиток ремесла у Київській Русі

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося важливе місце. Наукові дослідження Б.О.Рибакова, Б.О.Колчина, Ю.Л.ЩаповоЇ, Т. 1.Макарової, Г. Ф.Корзухіної, Г.О.Вознесенської дозволяють говорити про високий технічний і технологічний рівень ремесла, його широку спеціалізацію. У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/ відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами. Б.О.Колчин на основі аналізу свідчень писцевих книг ХУ-ХУІ ст. вважає, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігає общинний характер.

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні ремісники займалися виплавкою заліза. Потім продукція поставлялась князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх сезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також виявлені залишки залізоробного ремесла.

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16, предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших часів.

Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям: цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка, полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота", виявлений на Полтавщині біля села Хвощево, є свідченням цього. Руків"я меча прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошарових стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізній основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це було свідченням ринкового характеру ковальської справи, що розвивалась на вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.

Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також філігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони надходили на широкий ринок. Хрести-енколпіони були монополією київських ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським перегородчастим емалям. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород, Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей. Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Проте найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення, техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських центрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI ст. Давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII -XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції: горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд, який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і характеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці, писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі. Майстерні виявлені у Києві,Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне будівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій Рязані, Полоцьку.

У свій час Б.О.Рибаков вважав, що цегляне виробництво існувало в більш як 25 великих центрах Русі. П.П. Толочко вважає, що сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці /шифер, вапняк/ або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій/смальта, скло, полив'яна кераміка/.

Відомі були також кравецьке ремесло, обробка шкіри і виготовлення взуття. Кожум'яки і усмошевці неодноразово згадуються у писемних джерелах. Прядіння і ткацтво, переробка сільськогосподарської продукції теж мали значне поширення на Русі.

За соціальною формою давньоруське ремесло поділялося на вотчинне або помісно-вотчинне, до якого близько стояло церковно-монастирське, вільне , або посадське, і державне.

В межах феодальних садиб розвивалося помісно-вотчинне ремесло на Русі, а в містах - в їх центральних частинах, де була велика концентрація дворів знаті. Вотчинні ремісники жили на території феодальних садиб. Вони працювали в майстернях, що належали їх господарям. Здебільшого ювелірне ремесло мало вотчинний характер. Таке дороге виробництво було під силу тільки багатим феодальним господарствам. На феодальних садибах працювали також ковалі, гончарі, склороби, ремісники інших спеціальностей. Однак вони не мали права власності на знаряддя праці і її результати. Спочатку вотчинні ремісники працювали на обмежене коло замовників. Але вже у XII -XIII ст. з розвитком товарних відносин вийшла на ринок продукція вотчинних майстрів.

Однак ми не володіємо , на жаль, механізмом виходу вотчинного ремесла на вільний ринок.

Поряд з помісно-вотчинним розвивалось і вільне ремесло у давньоруських містах. Посади стали місцем його зосередження. Цікавим в цьому плані є Подол- посад найбільшого міста Русі Києва. Дослідження показують, що вже у IX ст. він був повністю сформованим міським районом. До Х ст. сягають сліди ремісничої справи. Залишки майстерень по обробці бурштину, шиферу, виготовленню скляних і ювелірних виробів, сліди ковальської справи виявлені в різних районах Подолу. Це дає підстави констатувати про розвинену виробничу діяльність жителів цього міського району. Новгород, Чернігів, Переяслав, Галич, Смоленськ, Полоцьк характеризуються аналогічною ситуацією. Посадські райони цих міст в XIII ст. дедалі більше набувають значення центрів дрібнотоварного виробництва.

Разом з тим існував ще один сектор ремісничого виробництва, який можна кваліфікувати як державний. Князівська влада була його організатором. Потребами загальнодержавного розвитку були - будівництво міст та оборонних укріплень.

Міське монументальне будівництво було компетенцією князів. Маються на увазі князівські резиденції, церковні споруди. В літописах містяться численні свідчення про їх будівництво. Князівська адміністрація підпорядковувала роботу майстрів кам'яних справ.

На основі аналізу археологічних матеріалів можна виділити два основні періоди давньоруського ремесла, що відповідають загальній картині економічного розвитку країни.

Малорозвинене ремесло відповідає ранньофеодальному етапу. Більш розвинене ремесло характерне для періоду феодальної роздробленості. На даному етапі воно характеризувалось збільшенням обсягів виробництва. У літературі ці періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний.

Одним із важливих і не до кінця з'ясованих є питання організаційної структури вільного ремесла. Чи знало давньоруське місто домонгольського часу цехову організацію, уже в XII -XIII ст. характерну для західноєвропейських міст? В літературі з цього приводу висловлювалися різні думки: від обережного визнання на Русі цехоподібних організацій до повного їх заперечення (1).

Ранньофеодальний етап об'єднував всіх ремісників у феодальні господарства. Деякі писемні джерела повідомляють про досить ранні прояви артільних форм праці на Русі. Але це не дає підстав стверджувати ,що вони були зародками самоуправних міських общин.

Немає прямих свідчень корпоративної структури давньоруського ремесла. В такому разі великої ваги набувають опосередковані - історичні назви міських районів, вулиць, урочищ, які стали відображенням процесу концентрації ремісників за виробничими ознаками. Нам відомі урочища Гончарі і Кожум'яки в Києві, Гончарі у Вишгороді.

Результати археологічних розкопок вказують на важливі консолідаційні процеси у давньоруському ремеслі ХІІ-ХІІІ ст. На думку П.П.Толочка, можна вважати,що "вони торкнулися не лише територіальних , а й організаційних структур". Проте цього замало для висновків про наявність цехової організації ремесла. Вона штучно стримувалась феодальним характером руського міста і не одержала в домонгольський період свого завершення.

Торгівля як важливий фактор економічного розвитку

Торгівля була важливою галуззю економічного розвитку Київської Русі. У свій час у вітчизняній історіографії домінувала переоцінка торговельного фактора. В.Й.Ключевський, С.М. Середонін і ряд інших істориків висунули положення про те, що східнослов'янські міста виникли переважно завдяки торгівлі зі Сходом. Історики - норманісти стверджували пріоритет скандинавів у заснуванні міст на Русі - їх заходом уздовж Дніпровського басейну виникали укріплені табори, які швидко стали центрами обмінної торгівлі.

Ми дотримуємося думки, що торгівля на її ранніх стадіях не є причиною господарського розвитку, а його наслідком, результатом появи товарної продукції землеробства і ремесла. Київська Русь зайняла помітне становище у системі міжнародних торговельних зв'язків завдяки високому рівневі розвитку.

Головними партнерами міжнародної торгівлі Русі УІІІ -Хет. були країни Арабського Сходу,Хозарія,Волзька Булгарія, а також Візантія. Ібн Хаукаль, Ібн Хордадбех, ал Істархі, ал Масуді /автори ІХ-Х ст./ підтверджують не тільки участь руських купців у східній торгівлі, але й наводять дані про характер торгівлі, про шляхи, які зв'язували Русь з іншими народами, про товари, які продавали.

Арабський географ першої половини IX ст.Ібн Хордадбех писав:"Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов'ян. Вони вивозять заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших окраїн країни слов'ян до Румійського моря....Якщо вони відправляються по Танаїсу -річці слов'ян, то проїжджають повз Халімдж, місто хозар... Іноді вони везуть свої товари відджурджана до Багдада на верблюдах" (3). Як передає Ібн Хаукаль у "Книзі шляхів",більшу частину товарів перевозили купці /арабські/ із країни русів і булгар /волзьких/, а також із Куяби /Києва/. Свідчення того, що Русь мала торговельні зв'язки не тільки з периферією арабського світу, а й з глибинними районами , знаходимо у Масуді. Він пише, що країна хозар не виробляє нічого, що вивозилося б на південь, крім риб'ячого клею, оскільки мед і віск, які Персія отримує відХозарії, привозять туди із Русі, Булгар і Києва.

Як наслідок торгівлі зі Сходом, крім різних предметів розкоші і прянощів, з'являється на Русі велика кількість монетного срібла. Дослідники вважають, що арабські дірхеми були найдавнішими монетами. Вони співвідносились з гривнами, ногатами і кунами.

На той час було дві зони стійких контактів з арабським світом. Ними були басейн Дніпра і Волго-Окське межиріччя. Це підтверджується виявленням саме тут переважної більшості арабських монет. В Києві їх знайдено 11 тисяч. Це свідчить про значну концентрацію їх у міських районах. Склад монетного карбування показує, що вони відрізнялися певною спрямованістю своїх контактів. Наприклад у Дніпровський регіон попадало більше монет східних дворів. На Волгу йшло срібло західних дворів. Ця тенденція зберігалася і пізніше.

Дослідники арабських монет констатують, що найдавніший час проникнення їх на східнослов'янські землі датується VIII ст. Наприклад, Л.Янін вважає, що це сталося у 70-80-х роках VIII ст., причому потреба в східних монетах виникла не в окремих районах Східної Європи, а на всій території розселення східних слов'ян (2). Аналіз монетного срібла, виявленого в Києві і Середньому Подніпров'ї, дає підстави поширити час торговельних контактів Русі з Арабським Сходом на всю другу половину УІІІ ст..

Середина УІІІ -X ст, - період інтенсивних зв'язків з країнами Арабського Сходу. Проте зі зміною історичної ситуації різко припинилося надходження дірхемів на Русь. Занепадає і втрачає своє торговельне значення Хозарія.Як наслідок походів Святослава Хозарія перестає бути стримуючим щитом. В простори східної Європи переселяються орди тюрків- кочовиків. Вони й перерізали шляхи Русі на Схід, Однак в XI ст. відновилися торговельні зв'язки Русі з країнами Середньої Азії, Іраном, Кавказом. Такий стан був до монголо-татарської навали. Для XI-XII ст. характерне функціонування двох основних шляхів, через які здійснювалися торгові операції зі Сходом. Перший пролягав із Києва і Чернігова по Дінцю-Дону і далі на нижню Волгу. Другий-через кримські і східно-чорноморські міста до портів Малої Азії.

Кілька століть успішно функціонував торговий шлях Київ-Булгар.Він відомий з часів Джейхані /900р/. У 1154 р. його детально описав ал Ідрісі у книзі" Насолода мандруючих довкола світу". В.М.Татищев вважає, що в часи Володимира Святославовича булгарським купцям дозволялося вільно торгувати в містах по Волзі і Оці, а руські купці користувалися аналогічними привілеями на території Булгарії ."Й дал им / Володимир булгарським купцям / во все градьі печати, дабьі они везде й всем вольно торговали, а русские купцьі с печатьми от наместников в Болгари с торгом ездили без опасения." Маємо повідомлення східних авторів Ібн Русте, Ібн Фадлана про торгівлю Русі з Булгаром. В археології підтверджуються ці свідчення, В Булгарії були виявлені речі руської роботи,на Русі вироби з Булгарії. Пріоритетною була торгівля продуктами сільського господарства, хоча мала місце і торгівля ремісничими виробами. Мала помітне місце також торгівля рабами, яких продавали у Хорезм і країни Арабського халіфату.

Шлях Київ - Булгар становив частину великої трансєвропейсь-кої торговельної системи шляхів. Із Булгара вони йшли на Балтику, Каспій і Арабський Схід, із Києва - до чорноморських, балтійських і західноєвропейських ринків.

Таким чином ми прийшли до висновку, що Київська Русь і Булгарія були посередниками між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю. Булгар був для арабів вікном у світ східних слов'ян, балтів і скандинавів. Аналогічну роль виконував Київ у торгівлі Русі і країн Західної Європи з Арабським Сходом.

Вагома роль належала торгівлі Русі і Тмутараканського князівства. Руським купцям був відомий шлях до нього через Керченський півострів і Корчев. Є дані, що руські купці досягли Ірану і навіть Єгипту. На підставі знайдених під час розкопок у Києві і Новгороді /розписна кераміка /, Смоленську /посуд з арабськими написами/, можна стверджувати про факт торговельних зв'язків Русі з Середньою Азією, Іраном і Близьким Сходом.

Проте з другої половини ІУ ст. до початку VIII ст. головним напрямом зовнішніх торговельних зв'язків був південний. Тут основним партнером виступала Візантія. Маємо з цього приводу багато писемних і археологічних джерел. Тим не менше, ранній етап економічних контактів не раз супроводжувався військовими конфліктами. Ці конфлікти були зумовлені бажанням встановити рівноправність у торгівлі з економічно сильнішим партнером. Ряд договорів /860р.,907,911,971 і ін./ в цілому свідчать про високий рівень торговельних відносин з Візантією. Торговельні зв'язки між обома країнами не припинялися. У літописах знаходимо свідчення про Грецький торговельний шлях і заходи щодо його охорони.

У результаті суперництва з Візантією Київська Русь відстояла своє право на гирло Дунаю, Дністра і Дніпра. Там знаходилось місто Києвець, а також руська гавань Олешшя. Надалі торгові судна із Дністра морем і далі по Дніпру пливли до Києва.

Торгівля Русі з Візантією базувалася в основному на обміні товарів. Візантія поставляла шовкові і парчеві тканини, багатий одяг, килими, вино, посуд, прикраси, дорогі предмети. Руська знать купувала їх охоче. Русь платила за це медом, воском, хутрами, а також рабами. Надзвичайна популярність руського хутра засвідчується таким фактом. Вигнаний латинянами афінський митрополит просив Нікейського імператора Федора Ласкаря:"Якщо ти мені ще пришлеш і /шкірку/ білого зайця, які Русь поставляє у Велике місто /Константинополь/, то надаси мені велику допомогу, оскільки лікарі говорять, ще вона чудово зігріває"

Русь купувала у Візантії прянощі, ювелірні та скляні вироби, ікони.

Києво-Печерський ігумен Варлаам заповідав Феодосію свій скарб, придбаний у Константинополі."Я же бе купил в Константино граде иконьї й иное, еже на потребу".

В Києві та інших південноруських містах знайдені червоно-глиняні амфори і корчаги. Це є свідченням регулярності торговельних зв'язків Русі з Візантією. Розкопки дають підставу говорити про масове побутове використання імпортного посуду, про його доступність.

Київська Русь мала торговельні відносини і з кавказьким світом. Маємо літописні повідомлення про "Залозний шлях", який проходив із Києва на Тамань і Північний Кавказ. Володіємо знахідками мідних і бронзових хрестів -енколпіонів руського виробництва в Керчі на Тамані і Північному Кавказі.

Київська Русь вела торгівлю і з країнами Центральної і Західної Європи. Цілком ймовірно, що уже в ІХ-Х ст. функціонував торговий шлях Київ- Галич-Прага-Регенсбург. Раффельштетенський устав 903-906 рр. містить згадку про руських купців на Верхньому Дунаї.

Русь мала також стійкі торговельні зв'язки з Німеччиною. У жалуваній грамоті кельнського архієпископа Райнальда вестфальському місту Модебах/1165 р./ говориться про торгівлю з Руссю (4). На думку німецького дослідника Р.Відера, Русь поставляла до Німеччини ювелірні вироби і хутра. Особливо цінувалися в Німеччині руські соболі. Якийсь Маврикій повертався із Русі в Регенсбург з дарованими на монастирський храм св. Якова і Гертруди хутром і іншими цінностями на суму 100 марок. Регенсбурзький купець Гартвік, що проживав у Києві, подарував у 1178 р. монастирю Еммерама в Регенсбурзі 18 фунтів срібла. У грамоті герцога Австрії і Штирії Леопольда,виданій регенсбурзьким купцям у Відні 1192 р., серед інших купців-руцаріїв, які торгували з Руссю, названий якийсь Отто з Києва.

Є ще й інші свідчення, які підтверджуються археологічними матеріалами, зокрема, знайденими бронзовими водоліями, які виготовлялись в Лотарингії і Північній Німеччині і поставлялись на Русь,

Між давньоруськими містами Новгородом і Києвом пролягав торговельний шлях до Південної Прибалтики /Стариград, Любек і ін./ Були також два торговельні шляхи до Польщі і західнослов'янського Помор'я: сухопутний /Київ-Володимир-Люблін/ і водяний /Дніпро-Прип'ять-Західний Буг/.

Польща вивозила з Русі сіль, торгувала на Русі тканинами, свинцем та іншими товарами. Стабільні торговельні зв'язки мала також Русь з Угорщиною:

Центром русько-угорської торгівлі був Естергом. Жалувана грамота короля Імре /1196-1204/ підтверджує старовинний привілей Естергомського монастиря на збирання мита, на першому місці називає купців із Русі. Придворний нотарій короля Бели III відзначає у "Діяннях угрів", що угорцям на Русі дісталися "численні хутра ласки і соболя".Угорщина поставляла на Русь мідь.

Є писемні джерела, які стверджують торговельні зв'язки Русі з Англією. На англійські ринки поставлялися хутра білок і соболів. Крім англійських купців, у торгівлі з Руссю брали також участь ірландські купці. Торгівля Русі з країнами Скандинавії знайшла своє відображення в сагах. Цікавими в цьому плані є саги про Гескулда і про Магнуса Доброго.

Новгородський літопис містить цікаві свідчення про русько-скандинавську торгівлю. Так, там повідомляється про шторм, який завдав величезних збитків новгородським купцям, що припливли з-за моря. Це було близько 1132 р. Через десять років на купців напала шведська флотилія, але цей напад вдалося відбити.

Давніми були торговельні відносини з Данією. Під 1190 р. літопис повідомляє про благополучне повернення новгородських купців із Данії. Маємо свідчення про торгівлю Русі із Францією, В багатьох творах французької художньої літератури ХІ-ХІІІ ст. говориться про соболині хутра, які поставлялись з Русі.

Про торговельні зв'язки між Руссю і Францією свідчать знахідки лімозьких емалей у Суздалі, Новгороді, Ростові, в районі дніпровських порогів, а також французькі монети.

Країни Центральної і Західної Європи експортували на Русь предмети озброєння, дорогий посуд, вовняні тканини. Русь була зацікавлена також в експорті з країн Західної Європи цінних металів,зокрема,монет і злитків із срібла.

Певна частина срібла надходила на Русь із Чехії Угорщини. На це вказує літописна стаття 969 р. "Повісті минулих літ".

На той час формувався і ринок внутрішньої торгівлі у Київській Русі. Зростало виробництво продуктів сільського господарства і ремесла. Формувалися внутрішні ринкові зв'язки. З'явилися міські ринки. Є свідчення про наявність у Києві восьми торжищ. Руські літописи називають два - Бабин торжок на Горі і Торговище на Подолі. Популярним був новгородський торг на Торговій стороні.

Для ринків руського міста було характерним спорудження на них, або недалеко храмів. Це було мотивовано уставом князя Володимира про перехід еталонів торговельних мір до відання церкви, а також про мито за користування ними.

Місцем знаходження мір і вагів була церква св. Богородиці Пирогощі, споруджена на київському Торговищі в 1136. Ця важлива функція зберігалася за нею аж до пізнього середньовіччя. Аналогічними були храми П'ятниці у Чернігові, Параскеви-П'ятниці в Новгороді.

Важливе місце у внутрішній торгівлі займала продукція сільського господарства і промислів. На київських ринках продавалося багато різних продуктів харчування. Продукція землеробства мала великий попиту містах Північної Русі, оскільки місцеве населення не могло забезпечити достатньою кількістю товарної продукції міські центри у зв'язку з періодичними неврожаями. Дані берестяних грамот і літописні свідчення

вказують на постійну потребу Новгорода в привозному хлібі. Цілком ймовірно, що єдиним експортером хліба на північ Русі був Київ. В одній з берестяних грамот розповідається про дешевий київський хліб.

Новгород експортував мід, віск, хутра. Був традиційний зв'язок південноруських міст з північноруськими містами.

Галицьке купецтво торгувало сіллю, так як лише Галицька земля мала величезні запаси солі. Шлях, яким ішли каравани з сіллю в літопису називається соляним.

Матеріали археологічних розкопок дають підстави стверджувати, що обмінювалася також реміснича продукція.

Київ забезпечував інші регіони Русі емалями, виробами в техніці скані, склом, зброєю, полив'яною керамікою. Овруч поставляв шиферні прясла, плити для будівництва храмів. Городськ був центром товарного заліза.

Київська Русь ввійшла в систему європейських економічних зв'язків. Це зумовило ранню появу купецтва. Маємо свідчення про це арабських і візантійських писемних джерел. Підтвердженням цього служать і скарби монет УІІІ-Х ст., виявлення поховань представників купецтва в некрополях давньоруських міст.

Середні віки характерні колективною формою торгівлі -караванною. Так як існувала постійна небезпека грабунків, купцям доводилося в цій ситуації бути воїнами, які оберігали товар. Найнебезпечніші ділянки торгівельних шляхів охоронялися державою.

Торгові колонії були важливим елементом торгівлі. Тут перебували купці і зберігалися товари. Русько-візантійські договори дають підстави говорити, що вже в Х ст. руські купці мали свій торговий двір у Константинополі біля церкви св. Мамонта. Тут вони проживали довший час. Згодом, після прийняття Руссю християнства, в Константинополі виник руський квартал. Арабський автор Ібн Аласір повідомляє, що руські купці мали торгові двори у містах Криму. Археологічні розкопки підтвердили існування одного з них в Судаку.

Двостороннім був процес заснування дворів. Одночасно з появою руських дворів у містах інших країн виникали іноземні на Русі. Наприклад, урочище Козари у Києві вказує на існування у ІХ-Х ст. торгової слободи хозарських купців. Без сумніву, було в Києві торгове подвір'я візантійських купців.

УХІІ-ХІІІ ст. були створені колонії німецьких, а також ірландських купців. Джерела свідчать про торговий двір у Новгороді. Торгові ряди "латинських купців" відомі в Галичі, про що свідчить назва одних кріпосних воріт - Німецькі, а також у Володимирі-Волинському, де німецькі купці входили до числа місцевих бюргерів.

Відомий випадок, коли багатий німецький купець Марколот давав обід на честь волинського князя Василька.

Міжнародна торгівля в період ранього феодалізму була централізованою і велася державою. Соціальна структура її не зазнала принципових змін в період феодальної роздробленості. Різниця полягала в тому, що на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї величезної країни, прийшли кілька. Це Володимир-на-Клязьмі, Чернігів, Галич, Новгород, Смоленськ і ін.

При цьому створювалися умови для консолідації купецтва і організації гостинних дворів, їх створення базувалося на принципі спеціалізації у торгівлі з певними країнами.

Руське купецтво отримувало від торгівлі значні прибутки. Їх вкладали у торговий обіг, позичали під проценти. Купці ставали і лихварями.

Отже, торгівля не посідала провідного місця в системі господарства, але її роль була вагомою. Давньоруські міста були центрами внутрішньої та міжнародної торгівлі. Торгівля сприяла розриву замкнутості земель і економічному розвитку країни.

Висновки

У результаті тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племен на рубежі УІІІ-ІХ ст. виникла Київська Русь з центром у Києві. З IX ст. по 30-ті роки XII ст. Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними і культурними процесами. Особливу роль в становленні держави відіграли соціально-економічні фактори.

Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку грунту і вирощення врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці. Вживання парової системи землеробства з двопільною та трипільною сівозмінами, висока продуктивність праці давали змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення.

Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка. Давньоруські ковалі опанували всіма видами і прийомами технічної і технологічної обробки заліза, які були відомі тоді. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання.

Ремесло розвивалося як у структурі господарства феодалів, так і на вільній міській основі. У ХІІ-ХІІІ ст. посадські ремісники починають об'єднуватися в корпорації, подібні до ремісничих цехів країн Західної Європи. Свідченням цього є назви міських кінців (районів) - гончарський, теслярський, міських воріт - ковальські та ін., а також згадки письмових джерел про артілі городників, теслярів, мостників.

Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі - як внутрішньої так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи -"Грецький", який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Залозний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної і Західної Європи. Для захисту торговельних шляхів від половців неодноразово виступали з'єднані дружини руських князівств.

Основними торговельними партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандінавські, центральні та західноєвропейські. Об'єм і рівень торговельних операцій був досить значним, про що свідчить існування купецьких об'єднань, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами, або певними видами товарів. У великих містах розташовувались торговельні двори іноземних купців. Широкою була практика кредитних операцій.

Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Якщо на ранньому етапі на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліарісії, західноєвропейські динари, то з Х ст. карбуються свої гроші - срібники та златники, а у великих торговельних операціях використовується гривна.

Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі, розвинутих ремесел. Це забезпечувало поступальний розвиток всієї держави. Напередодні монголо-татарської навали Давньоруська держава досягла високого європейського рівня, але цей поступ був насильно зупинений.

Список використаних джерел та літератури Джерела

1. Історія України в документах і матеріалах. - Т.1: Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХІІІ ст. - К.: АН УРСР, 1939. - 293 с.

2. Києво-Печерський патерик // Художественная проза Киевской Руси XI-XIII вв. - М.: АН СССР, 1957. - С.147-226.

3. Повесть временньїх лет. 4.2. - М.-Л.: АН СССР, 1950. - 404 с.

4. Правда Русская. Т.П: Комментарии.-М.-Л.: АН СССР, 1947. - 863 с.

5. Хрестоматія з історії Української РСР: В 2-хт. - Т.1. - К.: Рад. школа, 1959.

- 747 с.

Монографії. Статті.

6. Археологія Української РСР. Т.З. - К.: Наук.думка, 1975. - 456 с.

7. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені. - К.: Наук.думка, 1992.

- 85 с.

8. Греков Б.Д. Київська Русь. - К.: Рад.школа, 1961. - 500 с.

9. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К., 1990. - 524 с.

10. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12 кн. - К.: Наук.думка,

- Т.2: ХІ-ХІІІ вік. - 1992. - 633 с.; Т.З: До року 1340. - 1993. - 592 с.

11. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. - К.: Наук.думка, 1991. - 560 с.

12. Довженок В.Й. Військова справа в Київській Русі. - К.: АН УРСР, 1950. -86 с.

13. Довженок В.Й. Землеробство древньої Русі: До середини XIII ст. - К.: АН УРСР, 1961. -267с.

14. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 1991. - 576 с.

15. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів: ІХ-ХІІІ ст. //Київська старовина. - 1992. - N 4. - С.52-56.

16. Ємченко О. Як ходили "із варяг в греки": Про водний трактат, який за часів Київської Русі єднав Європу з Азією // Київська старовина. - 1992.

- N 2. - С.93-96.

17. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10-ти кн. - Т.2. - К.: Наук.думка, 1979.

- 615 с.

18. Колчин Б.А. Черная металлургия й металлообработка в древней Руси. -М.:АНСССР, 1953. - 259с.

19. Костантинов В.А. Стеклопроизводство Киевской Руси // Строительньїе материальї й конструкции. - 1992. - N 2. - С.9-10.

20. Корзухина Г.Ф. Киевские ювелирьі накануне монгольского завоевания // Советская археология. - 1950. - N 4. - С.56-74.

21. Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України за доби феодалізму. -К.: Наук.думка, 1971. - 245 с.

22. Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 520 с.

23. Нариси з історії України. Вип.1: Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХІІІ ст. - К.: АН УРСР, 1939. - 309 с.

24. Новосельцев А.П., Пашуто В.Т. Внешняя торговля Древней Руси: До середини XIII в. // История СССР. - 1967. - N 3. - С.81-108.

25. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-хт. Т.1. - К.: Либідь, 1992. -640с.

26. Пуцко В. Де виготовлено "чернігівську гривну"? // Київська старовина. -1992. - N 4. - С.160-162.

27. Раппопорт П.А. Из истории киево-черниговского зодчества XII в. //Краткие сообщения ин-та археологии. -М., 1984. - Вьіп.79. - С.59-63.

28. Рьібаков Б.А. Ремесло Древней Руси. - М.: АН СССР, 1948. - 792 с.

29. Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі: IX - середина XVII ст. - К.: Наук.думка, 1992. - 228 с.

30. Смирнов Й.Й. Очерки социально-зкономических отношений Руси ХІІ-ХІУ вв. М.: АН СССР, 1963. - 364 с.

31. Толочко П.П. Київська Русь. - К.: Абрис, 1996. - 359 с.

32. Толочко П.П. Древнерусский феодальньїй город. - К.: Наук.думка, 1989.

33. Толочко П.П. Про торговельні зв'язки Києва з країнами Арабського Сходу та Візантією. УІІІ-Х ст. //Архітектурні дослідження стародавнього Києва. -К., 1976. -С.3-11.

34. Тихомиров М.Н. Древняя Русь. - М.: Наука, 1975. - 429 с.

35. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. - М.: Госполитиздат, 1956. - 477 с.

36. Щапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси. - М., 1972.


20.01.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!