Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Іван Заруцький, полковник Сiверський, наказний гетьман України (реферат)
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Іван Заруцький, полковник Сiверський, наказний гетьман України (реферат)

Поява на політичній арені Лжедмитрiя I, що претендував на московський трон, виявилася чи не найобурливiшим проявом польскої дипломатичної iнтриги. Посадивши на цей трон розстриженого ченця Григорiя Отреп'¤ва, що видавав себе за сина росiйського царя, Рiч Посполита розраховувала навiчно оволодiти не тiльки росiйською короною, але й усiм потенцiалом цiєї безкрайої землi. Й iнтрига майже вдалася: Лжемитрiй зумiв пробитися до трону i був оголошений царем Московiї

Оскiльки розвитком цiєї авантюри займалися й урядовцi та сенатори, i сам король Польщi, то чи ж могли козаки виявитися поза нею? Звичайно ж, нi. Поляки дуже й дуже розраховували на козацьку вiйському силу. Для командування українськими вiйськами король навiть призначив спецiального наказного гетьмана України. Ним якраз i став сiверський полковник, тобто адмiнiстратор Новгород- Сiверського полку, Iван Заруцький.

Вибiр на нього впав не випадково. Адже саме тут, на Чернiгiвщинi, на сiверськiй землi, розпочався перший етап цiєї мiжнародної авантюри. В Москвi досить швидко вiдчули, що поява Лжедмитрiя може вкрай дестабiлiзувати ситуацiю в країнi, а возведення його на трон - закiнчитися втратою Росiєю незалежностi. Ось чому царь Борис Годунов, для якого вже давно не було секретом, хто такий насправдi Лжедмитрiй i що, проживаючи в домi сандомирського воєводи Юрiя Мнiшека, Отреп'єв не просто опинився в тенетах батька своєї майбутньої дружини - польки Марiї Мнiшек, - але й заручником польської iмперської полiтики, негайно спорядив вiйська, якi мали зупинити просування полкiв претендента на трон.

Головнi подiї того часу розгорталися в районi росiйського мiста Севська, куди прибуло понад 12 тисяч українських воїнiв, що одразу ж приєдналися до вiйськ полякiв. Та перш нiж розпочати цю битву, вiйська самозванця мусили взяти штурмом Новгород-Сiверський, що опинився в руках росiян. Свiй табiр росiяни розташували за мiськими мурами, прикриваючись обводними ровами. Поляки й українцi теж заклали свiй неподалiк мiста, на березi Солоного озера.

Певний час жодна iз сторiн не наважувалася йти на штурм, отож обмежувалися перестрiлками. Але однiєї ночi гетьман Заруцький повiв своїх пiхотинцiв до росiйського табору i потай заховав їх у ровах та в прилеглих яругах i перелiсках. Поляки знали про цю хитрiсть козакiв i вдарили на росiян в iншому мiстi, вiдволiкаючи на себе основнi сили ворога та увагу його командування. Цим i скористалися українцi. Вискочивши iз засiдок, вони так раптово i навально атакували росiян, що тi навiть не встигли органiзувати як слiд опору...

Пiсля жорстокої битви росiяни змушенi були залишити свiй табiр, i частина з них вiдходила берегом Десни, а потiм, бiля мiстечка Грем'яча, переправилася через рiчку i тiльки завдяки цьому врятувалася. Iнша ж частина увiрвалася в мiсто, зачинила ворота i спробувала оборонятися за фортечними мурами. Але поляки одразу ж розпочали облогу мiста. Й ось тут погляди на ситуацiю рiзко розiйшлися. Поляки були настроєнi на те, щоб негайно штурмувати Новгород-Сiверський i винищити всiх росiян, якi засiли там. Одначе гетьман Заруцький пам'ятав, що мiсто українське. I якщо вже поляки увiрвуться до нього, постраждає чимало населення.

Розташувавшись табором поблизу Преображенського монастиря, гетьман вирiшив розпочати переговори з мiським головою Березовським. Вiн розраховував, що вдасться обiйтися без кровi. Посли гетьмана зiбрали в мiстi чиновникiв i звернулися до них з пропозицiєю оголосити всiх росiян полоненими та вiдчинити браму. Судячи з того, що козаки пропонували подiбний варiант, росiян було небагато, з ними могли впоратися самi городяни. Принаймнi невеличкий гарнiзон мiста й ополченцi досить легко могли допомогти козакам увiйти в мiсто, захопивши якусь дiлянку муру.

Одначе мiщани вирiшили, що краще буде, коли вони вночi випустять росiян тiєю брамою, що вела до Десни, i дозволять їм переправитися на протилежний берег. Iм здавалося, що, мирно позбувшись непроханих вiзитерiв-росiян, вони в такий спосiб позбудуться й iнших вiзитерiв - полякiв.

Але поляки не знали про втечу московитiв. Вони штурмом взяли однi з ворiт, увiрвалися до мiста й, вирiшивши, що жителi переховують солдатiв, заходилися прочiсувати вулицю за вулицею. Коли ж переконалися, що мiщани потай випустили ворогiв, почалася розправа.

"Убивство над ними (мiщанами - Б.С.) учинено всезагальне, - мовиться з приводу цiєї трегедiї в "Iсторiї Русi", - незважаючи нi на стать, нi на вiк, мордували всiх без пощади... Жiнки та дiвчата погвалтованi були й перебитi; немовлята, що бiля забитих матерiв повзали вулицями, - тi були знесенi на списах, а решту хапали за ноги i розбивали головами о стiни".

Опис, як бачимо, страшний. Втiм, подiбнi розправи над мирним населенням в тi часи були рiччю буденною. Неординарнiсть ситуацiї полягала хiба що в тому, що мiщани були союзниками полякiв. А неподалiк вiд мiста стояли табором українськi вiйська.

Припускаю, що гетьман Заруцький i його офiцери просто не знали, що дiється в мiстi, оскiльки їх вiйська туди не входили. А коли дiзналися, втручатися вже було пiзно. Та все ж таки козаки вирiшили помститися полякам. Коли через кiлька днiв, уже на територiї Московiї, розпочалася битва пiд мiстечком Кроми, українцi демонстративно вiдсиджувалися в своєму укрiпленому таборi, турбуючись тiльки про те, щоб московити не увiрвалися до нього. А росiйськi офiцери, збагнувши суть їх тактики, теж зосередили всi сили на розгромi наступаючих полякiв.

Одначе так довго тривати не могло. Вiдчуваючи, що битву програно, поляки кинулися до гетьмана Заруцького: "Рятуй якщо вже не вiйсько польське, то хоча б Лжедмитрiя!" Й ось тодi українцi вiдтiснили полякiв i, прикриваючи рештки вiйськ самозванця та його свиту, почали вiдходити в напрямку Рильска, а згодом Путивля. Хронiсти донесли до наших часiв такий факт. В найкритичнiший момент битви росiйськi вiйська пiд командуванням Федора Мстиславського та Василя Шуйського сконцентрували удар по українськiй пiхотi, яку гетьман залишив на прикриття. Розумiючи, що тепер все залежить вiд них, пiхотинцi згуртувалися на узвишшi, на якому знаходилася козацька артилерiя, i гарматно-рушничним вогнем, та раз у раз переходячи в рукопашну, стримували росiян доти, доки всi не полягли в бою. Тiльки мужнiсть та самопожертва цього пiхотного українського полку дозволили гетьману Заруцькому з його козаками i штабом Лжедмитрiя вiдiйти до Путивля, а вже звiдти, дочекавшись пiдкрiплення, знову перейти в наступ. I знову успiхами своїми, особливо в першi тижнi походу, поляки завдячували мужностi i воїнському талантовi гетьмана Iвана Заруцького та його козакiв.

Ясна рiч, може виникнути питання: чи варто було українським козакам i, зокрема, гетьману Заруцькому допомагати полякам у їх захопленнi московського трону? Мiркувати з цього приводу можна по- рiзному. Але не слiд забувати, що українськi козаки на той час служили пiд прапорами польського короля. А сама Україна була складовою частиною польської iмперiї. Отже кожен гетьман, який вiдмовлявся вести вiйська за наказом короля, мусив оголошувати цьому королевi вiйну. Деякi гетьмани, як ми вже бачили, так i робили. Та тiльки тодi, коли вiдчували, що здатнi виступити проти Польщi i що український народ готовий їх пiдтримати. Якщо ж вони не враховували цих передумов, то поводилися, як самогубцi, призводячи народ український до страшної трагедiї, до загибелi десяткiв тисяч вiдбiрних воїнiв-українцiв.

А крiм того, не слiд забувати, що в тi часи в уявi козакiв московити здебiльшого поставали такими ж друзями-недругами (все залежало вiд того, яка складалася полiтична ситуацiя мiж Московiею та Україною i Польщею), як i поляки, татари, турки чи молдавани.

Iм'я Iвана Заруцького зникає з писань хронiстiв у тi часи, коли поляки почали пiдступатися до Москви, тому важко сказати, як склалася доля цього наказного гетьмана України. Одначе вiн був, воював, а отже, належить нашiй iсторiї.


19.01.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!