Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Договірно-правове забезпечення системи українсько-польських культурних зв'язків у пострадянський період
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Договірно-правове забезпечення системи українсько-польських культурних зв'язків у пострадянський період

Розробка договірно-правової бази міждержавних українсько-польських стосунків у 90-х роках ХХ ст. виявилася процесом, який зазнав впливу демократичних змін у всій Європі. Його тривалість та насиченість, поступова зміна пріоритетних геополітичних орієнтирів обох країн дали вітчизняним історикам і політологам підстави виділити ряд етапів у відносинах між незалежною Україною та Польщею

Працюючи над цим, учені (зокрема І. Мельникова) відзначають, що нові засади зовнішньої політики України було сформульовано у проголошених Верховною Радою Декларації про держав­ний суверенітет від 16 липня 1990 р. та Акті незалежності від 24 серпня 1991 р., затвердженому всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. [4, 59].

У цьому сенсі обидва документи спрямовувалися насамперед на утвердження нашої держави як рівноправного суб'єкта міжнародного права, на забезпечення її територіальної цілісності, недоторканості кордонів, врахування іншими народами національних інтересів українців, поширення образу України як надійного партнера для міждержавної співпраці. Їх здійснення мало ґрунтуватися на дотриманні загальновизнаних норм і міжнародного права - добровільності, взаємоповаги, рівноправності, невтручання у чужі внутрішні справи [4, 60].

Зміна геополітичного становища країн колишнього соціалістичного табору потребувала і відповідного теоретичного обгрунтування. Традиційно ним вважається комплекс двосторонніх угод, спрямованих на врегулювання практичних контактів між певними державами світу. Так, Д.Горун і В.Глібов розробили такий подібний до запропонованого Л.Чикаленко й О.Васильєвим [12, 159] варіант періодизації українсько-польських стосунків[3, 17-18]:

  • підготовчий (1990 р. - 1 грудня 1991р.) - включає в себе дії української та польської сторін щодо розбудови відносин в умовах неповного суверенітету України. До них належить схвалення Сеймом Республіки Польща 27 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Підвалини якісно нової прямої двосторонньої співпраці було закладено у Декларації про принципи й основні напрями розвитку українсько-польських відносин, підписаній 13 жовтня 1990 р. у рамках офіційного візиту до Києва Міністра закордонних справ Польщі К. Скубішевського.

Щодо питань культури, то в документі наголошувалося на необхідності поліпшення становища відповідних національних меншин в обох країнах. Збереження їх самобутності мало стати запорукою зближення українського та польського народів, етнічно і політично споріднених. Визнавалася потреба примноження позитивної спадщини багатовікових взаємин між ними.

  • "романтичний" (1 грудня 1991 р. - початок січня 1993 р.) - його характерними ознаками є пошук політичних партнерів серед великих держав, таких як ФРН, США, при одночасній мінімалізації стосунків з Росією. Головні події: 2 грудня 1991 р. Польща першою у світі визнала незалежність України, 8 вересня 1991 р. досягнута домовленість про обмін надзвичайними послами, 4 січня 1992 р. відбулося встановлення повноцінних дипломатичних стосунків. 18 травня 1992р. у Варшаві, під час першого офіційного візиту Президента України Л.Кравчука до Польщі, укладено Договір про добросусідство, дружні взаємини та співробітництво.

Таким чином, у цей період активно велася легітимізація українсько-польських  контактів. З другого боку, не вистачало конкретної роботи по зміцненню міждержавних зв'язків. Польща обережно ставилася до спроб нашої країни встановити тісніші відносини з Німеччиною.

  • "прагматичний" (січень 1993 р. - кінець 1995 р.) - розпочався з приходом до влади в обох державах прагматично налаштованих прем'єр-міністрів: Л.Кучми та Г.Сухоцької. Цей етап відзначався, на думку В.Глібова і Д.Горуна, деякою стагнацією у двосторонніх відносинах. До його позитивних здобутків можна зарахувати організацію Консультаційного Комітету Президентів України і Польщі - результат відвідин Києва 24 - 26 травня 1993 р. Президентом Л.Валенсою. Тоді ж розпочалося співробітництво обох країн з міжнародними організаціями, зокрема з НАТО [3, 17-18].

Події наступних років дають змогу нам доповнити періодизацію українсько-польських стосунків у 90-х рр. ще двома етапами:

  • "стратегічне партнерство" (1996 р. - березень 1999 р.) - міжнародні стосунки цього типу передбачають, що їх суб'єкти дотримуватимуться спільної лінії у зовнішніх відносинах, політики найбільшого сприяння в економічному співробітництві, взаємно здійснюватимуть посильну допомогу щодо вступу у європейські структури: ЄС і НАТО, активізують взаємодію у всіх галузях життя і на всіх рівнях - від загальнодержавного до локального.

Як найважливіші віхи у розробці цієї концепції можна назвати такі події. В ході державного візиту Президента України Л. Кучми до Польщі 25-27 червня 1996 р. керівники  сусідніх держав уклали Спільну декларацію Президентів України і Польщі, яка, підсумовуючи досвід двосторон­нього спілкування, проголосила новий курс. Конкретизовано цей намір було у Меморандумі стратегічного партнерства між Польщею та Україною, підписаному найвідомішими політиками наших країн [3, 20-21].

Моральне право твердити про досягнення такого рівня відносин дала Спільна заява Президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання", завірена їх підписами під час візиту в Україну А.Кваснєвського [12, 157-158]. Поява цього документа стала можливою тільки після серії зустрічей політиків і науковців з обох країн, спрямованих на усунення негативних стереотипів в українсько-польських стосунках, що вкорінилися у суспільній свідомості впродовж віків. Хоча україно- та полонофобські настрої подолати дуже важко, перші кроки на цьому шляху виявилися вдалими і перспективними.

  • "пріоритетне стратегічне партнерство" - під такою умовною назвою можна виділити період українсько-польських стосунків, що розпочався з березня 1999 р., після вступу Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО. Польщі було відведено роль промоутера України, її провідника в інтеграції до міжнародних структур. У цей час розпочалося поступове здійснення завдань, поставлених перед  українською і польською зовнішньою політикою у попередні роки. Їх виконання не в останню чергу ускладнюється тим, що, на відміну від Польщі, Україна, завдяки своїй географічній та історичній пограничності досі перебуває на роздоріжжі між Європою та Євразією.

Оновлення принципів міжнародних відносин, що призвело до таких результатів, на нашу думку, розпочалося ще у другій половині 80-х рр. Звичайно, у зовнішній політиці та економіці здобутки цього часу проявилися не так яскраво і швидко, як у культурно-ідеологічній галузі, що мала статус основоположної у міждержавних відносинах. Однак уже тоді намір демократизації та гуманізації стосунків всередині соціалістичного табору було задекларовано у ряді документів. підтвердженням цього можуть бути тексти серії договорів, підписаних керівниками відомств ПНР та УРСР, котрі опікувалися діяльністю установ культурної сфери. Так, у преамбулі Угоди про співробітництво між Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти ПНР на 1989-1990 рр., укладеної у Львові 27 червня 1989 р., наведено перелік законодавчих актів, що послужили базою для її розробки. До них належать Спільна радянсько-польська заява від 14 липня 1988 р.; Декларація про співробітництво в галузі ідеології, науки і культури,  скріплена підписами М. Горбачова і В. Ярузельського у Москві 21 квітня 1987 р.; Програма розвитку ідеологічного співробітництва між КПРС і ПОРП на період до 1990 р.; План культурного і наукового співробітництва між СРСР і ПНР на 1986-1990 рр.; Протокол переговорів голови Державного комітету СРСР з народної освіти Г.Ягодіна і міністра національної освіти ПНР Г.Беднарського [1, 70].

Протокол про співробітництво між Міністерством культури УРСР та Міністерством культури і мистецтва ПНР на 1988-1990 рр. дає підстави додати до цього списку План співробітництва в галузі культури і науки, підписаний 19 лютого 1986 р. у Москві представниками цих же урядових організацій [5, 1]. Спільною рисою всіх зазначених документів є те, що поряд з проголошенням традиційних комуністичних лозунгів у них трапляються визнання необхідності налагодження відвертого обміну думками з приводу різних видів зв'язків між обома країнами, впровадження нових форм взаємин, особливо у прикордонних регіонах.

Цілеспрямована реалізація цих тенденцій дійсно розпочалася у рамках охарактеризованого вище "підготовчого" періоду пострадянських українсько-польських відносин. Масштабності вона набула на "романтичному" етапі, після здобуття Україною незалежності. Поступова еволюція співпраці між двома сусідніми країнами у мистецтві, освіті та науці виявилася процесом складним і неоднозначним, що повною мірою усвідомлюється тільки з плином часу.

В основу оновлених стосунків, як засвідчує науковий аналіз, було покладено позитивний досвід  українсько-польського культурного спілкування, накопичений у радянські часи. Наприклад, в Угоді про співробітництво між Міністерством вищої освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти Республіки Польща на 1991-1995 рр. (Варшава, 28 червня 1991 р.)[2, 155] та Програмі виконання у 1997 р. Угоди про співпрацю між Міністерством освіти України та Міністерством національної освіти Республіки Польща на 1996-1998 рр. (Варшава, 17 березня 1997 р.) [10, 1-4] наводяться такі напрями взаємин:

  • обмін досвідом з найважливіших напрямів планування й розвитку в галузі освіти; розвиток і вдосконалення вивчення української мови у навчальних закладах Республіки Польща і польської мови в навчальних закладах України:
  • проведення спільних наукових досліджень з пріоритетної тематики в галузі гуманітарних, природничих, технічних, педагогічних наук;
  • підготовка і перепідготовка кадрів зі спеціальностей, що викликають взаємний інтерес, за допомогою повного та включеного (часткового) навчання, аспірантури, докторантури, наукових стажувань, підвищення кваліфікації, інших видів обмінів;
  • розвиток дружніх зв'язків і співробітництва безпосередньо між дитячими дошкільними установами, школами, професійно-технічними училищами, середніми спеціальними і вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами України і Польщі;
  • співпраця із суспільними організаціями національних меншин - української в Польщі та польської в Україні.

Співставлення їх з положеннями зазначеної вище Угоди про співробітництво між Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти ПНР на 1989-1990 рр. засвідчує їх майже дослівну ідентичність [1, 70-71]. Єдиний серйозний виняток становить зміст пункту, наведеного тут під номером 2. У документі від 27 червня 1989 р. він звучить таким чином:

  • підвищення ефективності технічного та наукового співробітництва вищих навчальних закладів, зокрема й у галузі суспільних наук [1, 70].

Із 1991 р. утвердилася практика уточнення договірними сторонами протягом 1-2 місяців з моменту укладення чергової угоди про співробітництво (або від початку року) робочої програми її виконання на поточний рік. Це теж є беззаперечним здобутком розпочатої реформації українського суспільства.

Проте не обійшлося і без певних втрат. Про них, зокрема, свідчить відсутність у нових партнерських домовленостях таких раніше невід'ємних додатків: 1) список науково-дослідних праць, які розробляються спільно вузами України і Польщі; 2) список учбових закладів України, де вивчають польську мову, й учбових закладів Польщі з українською мовою навчання; 3) список співпрацюючих учбових закладів, бібліотек, музеїв, будинків культури [5, 3-6]. Вірогідно, це відбулося з причини тимчасового зміщення акцентів співпраці на  політичні й економічні проблеми.

Таким чином, "романтичний" період (1 грудня 1991 р. - початок січня 1993 р.) виявився часом становлення основ культурної дипломатії нашої держави, засадничими принципами якої стали гуманізм, відкритість, дотримання норм міжнародного  права і загальнолюдських цінностей. У даному випадку безпосередній вираз цього процесу - оновлення договірно-правової бази українсько-польських відносин у гуманітарній сфері.

У "прагматичний" період (січень 1993 р. - кінець 1995 р.) на перший план у цій галузі двосторонніх взаємин виходить розв'язання проблем національних меншин. На офіційному рівні це затверджується утворенням у травні 1993 р. уже названого раніше Консультаційного Комітету Президентів України та Республіки Польща, що від початку мав у своєму складі відповідну комісію [3, 18].

На її засіданні, що проходило 15-16 листопада 1993 р. у Києві, було проаналізовано ситуацію у сфері української та польської державної політики щодо етнічних меншин. Учасники форуму підкреслили важливість розв'язання проблем міжнаціональних відносин для творення відкритого суспільства. Вони погодилися з необхідністю задоволення потреб поляків України та українців Польщі, у тому числі й шляхом прийняття відповідних законодавчих актів.

Із таких позицій обговорювалися питання національного шкільництва, підготовки та переквалі­фікації кадрів, роботи національно-культурних товариств і перспектив їх розвитку, охорони пам'яток історії та культури національних меншин як складової частини загальнодержавного культурного комплексу, етнікосів у церковному житті України і Польщі, перспективи двостороннього співробіт­ництва щодо забезпечення запитів національних меншин в обох країнах.

Було прийнято рішення про відкриття українського культурно-інформаційного центру у Варшаві та польського - у Києві [6]. На жаль, це питання для нашої сторони залишається відкритим дотепер: утворено тільки Польський Інститут у Києві. Залишаються на порядку денному й інші проблеми національних груп, про нагальність яких Консультаційний Комітет заявив у 1993 р.

Із 1996 р. (початок етапу "стратегічного партнерства" ) особливої актуальності набуває та частина українсько-польських відносин, що пов'язана з поверненням та реституцією культурних цінностей. Відповідно до Угоди між Урядом України й Урядом Республіки Польща про співробітництво у справі збереження та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни цінностей (червень 1996 р.) 14-15 травня 1997 р. у Львові відбулося перше засідання Міжурядової українсько-польської комісії.

Українська сторона на засіданні, якому передував тривалий переговорний процес, була представлена 12 особами з числа відомих учених та державних діячів. Поляки делегували 10 осіб. Співголовами стали професор О.Федорук - голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, голова української частини комісії та професор Т.Поляк - Уповноважений Уряду Республіки Польща з питань польської культурної спадщини за кордоном, голова польської частини комісії [11, 59].

Під час роботи відбувся конструктивний обмін думками. Члени української частини форуму приділили увагу обговоренню питань, пов'язаних із втратами історико-культурної спадщини Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Центрального державного історичного архіву України у Львові, музеїв міста. Сторони висловилися з приводу збереження українських і польських документальних пам'яток в архівах обох держав.

У результаті засідання було створено українсько-польські експертні групи (історико-архівних, бібліотечних, художніх цінностей) для опрацювання конкретних пропозицій щодо взаємного повернення втрачених цінностей, визначення подальшої долі пам'яток культури, котрі становлять взаємний інтерес. Окрема експертна група займається врегулюванням питань колишньої бібліотеки "Оссолінеум"[11, 60-61]. У наступні роки розпочалося також вивчення долі книгозбірні Перемишльської капітули, бібліотеки І.Огієнка, музею "Стривігор", архіву НТШ у Варшавській бібліотеці [8, 2].

На етапі "стратегічного партнерства", фактично, було остаточно визначено мету українсько-польського культурного співробітництва: входження двох сусідніх держав у єдиний європейський духовний простір. Офіційно, на наш погляд, це підтверджує Угода між Урядом України й Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (Київ, 20 травня 1997 р.).

У її преамбулі до договірно-правової бази  стосунків між цими країнами вперше було включено документи загальноконтинентального значення. Це Заключний Акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, Паризька Хартія для нової Європи, Документ Краківського симпозіуму з питань культурної спадщини, Європейська культурна Конвенція від 19 грудня 1954 р.[7, 1].

Аналізуючи цю угоду, ми можемо виділити і засадничі принципи українсько-польських взаємин у гуманітарній сфері. До них варто зарахувати:

  • усвідомлення етнічної і культурної близькості українського і польського народів, а також визнання значного внеску, який роблять ці народи у розвиток обох держав та їх культур;
  • виявлення волі до розвитку взаємовигідного співробітництва в галузі культури, мистецтва, науки, освіти та інформації;
  • надання особливого значення безпосереднім творчим контактам та контактам між людьми [7, 1].

Значимість наведених положень підкріплюється проектом Протоколу про співробітництво між Міністерством культури і мистецтв України та Міністерством культури і національної спадщини Республіки Польща на 2001-2003 рр., що його має бути невдовзі підписано [9, 1]. Цей та попередній документи дають підстави визначити безпосередні завдання культурних відносин між двома державами:

  • продовження обміну художніми й театральними колективами та окремими митцями у рамках міжнародних фестивалів, великих культурних заходів або по запрошенню іншої сторони;
  • проведення музейних виставок та виставок сучасного мистецтва;
  • підтримка зв'язків між вищими навчальними закладами, насамперед культурно-мистецького профілю;
  • сприяння співробітництву між українськими і польськими установами, організаціями, виробниками у кінематографічній галузі, зокрема - асоціаціями кінодіячів  і національними кіноархівами;
  • безпосередня співпраця між бібліотеками й видавництвами;
  • пряма взаємодія між областями, воєводствами, містами, установами культури і мистецтва, музеями, художніми школами, творчими спілками, об'єднаннями, а також з іншими установами і центрами культури;
  • взаємна повага авторських прав та споріднених з ними прав громадян і організацій;
  • пріоритетне забезпечення умов для розвитку національних меншин, усебічне сприяння діяльності їх спілок та суспільно-культурних об'єднань у рамках своїх компетенцій;
  • продовження співробітництва у сфері збереження культурної спадщини[9, 1-5].

Планомірне здійснення заходів у цих напрямах, забезпечене підтримкою державних структур, сприятиме розвитку партнерських добросусідських відносин між Україною та Республікою Польща. Закономірним результатом цього має стати досягнення стратегічної мети стосунків між двома країнами - взаємної інтеграції до європейського співтовариства. Однак, як показує досвід , Україна повинна подолати на цьому шляху ряд перешкод, однією з яких є неповна відповідність її законодавчих актів міжнародним стандартам.

Договірно-правова база взаємин нашої держави з іншими країнами є винятком, оскільки від початку будувалася на основі загальновизнаних норм поведінки у зовнішній політиці. Як засвідчило дослідження такої її складової частини, як українсько-польські угоди у сфері культури, цей процес буде продовжуватись і надалі.

Література

  • Архів Міністерства освіти та науки України, ф. 166, оп. 17, спр. 100, т. 2, арк. 70-75.
  • Архів Міністерства освіти та науки України, ф. 166, оп. 17, спр. 139, т. 1, арк. 155-160.
  • Глібов В. В., Горун О. Д. Українсько-польські відносини в пострадянський період. Деякі аспекти політичного й економічного співробітництва // Політика і час. - 1997. -  № 5-6. - С. 15-21.
  • Мельникова І. М. Україна у взаємовідносинах з прикордонними державами Центрально-Східної Європи:створення міжнародно-правових підвалин добросусідства і співробітництва (90-ті роки) // Україна в європейських міжнародних відносинах. - К., 1998. - С. 59-87.
  • Поточний архів Міністерства культури і мистецтв УРСР за 1988 рік. Протокол про співробіт­ництво між Міністерством культури УРСР та Міністерством культури і мистецтва ПНР на 1988-1990 рр. - К., 1988.
  • Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України за 1993 рік. Програма перебування польської делегації та засідання Консультаційного Комітету (КК) Президентів України та Респуб­ліки Польща (14-16 листопада 1993 р., Київ). - К., 1993.
  • Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України за 1997 рік. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти. - К., 1997.
  • Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України за 1999 рік. Звіт про відрядження до Республіки Польща Міністра культури і мистецтв України  Д. І.Остапенка (3-5 лютого 1999 року). - К., 1999.
  • Поточний архів Міністерства культури і мистецтв України за 2001рік. Проект Протоколу про співробітництво між Міністерством культури і мистецтв України та Міністерством культури і національної спадщини Республіки Польща на 2001-2003 рр. - К., 2001.
  • Поточний архів Міністерства освіти та науки України за 1997 рік. Програма виконання у 1997 році Угоди про співпрацю між Міністерством освіти України та Міністерством національної освіти Республіки Польща на 1996-1998 роки. - К., 1997.
  • Федорук О. Україна і Польща - питання спадщини // Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення. - К., 2000. - С. 55-64.
  • Чикаленко Л. Д., Васильєв О. О. Українсько-польські відносини в контексті сучасних інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі // Україна в європейських міжнародних відносинах. - К., 1998. - С. 140-161.


18.01.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!