Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Гетьман Іван Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Гетьман Іван Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади

Участь українського козацтва в Кримських та Азовських походах. Початок Північної війни. Боротьба за відновлення незалежності України. Антимосковський виступ Івана Мазепи та причини його поразки

В 1654 р. гетьман Б. Хмельницький вступив у союз з Москвою, підписавши Переяславську угоду. Ця угода підписувалась на умовах, що обидві сторони не втрачають своєї незалежності, то була, навіть не автономія, а федерація двох держав. Але Москва мала свої погляди на цю угоду. Вона відразу почала дивитись на Україну, як на свою провінцію і вживала максимум зусиль аби вбити в українському народі дух самостійності. Найявнішим затвердженням намірів самодержавної Москви стало введення до Києва сильного гарнізону московського війська та призначення там московського воєводи. З того часу в Україні починаються антимосковський рух. Яскравими представниками якого були на той час Виговський, Тетеря, Брюховецький, Дорошенко. Сплески цієї боротьби за долю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі.

25 червня 1687 р., тобто через 30 років після смерті Хмельницького, у Глухові було обрано гетьманом військовий осавул Іван Мазепа. По звичаю новообраний гетьман та московський уряд підписували додаткові угоди. Було укладено таку угоду і між Мазепою та князем В. Голіциним з московського боку. Всього та угода налічувала 22 пункти. В першому ж пункті цієї угоди Москва визнає за Україну збереження всіх прав та свобод. Як завжди було до того, Москва давала згоду на все тільки на папері, вже на той час крім Києва, московські воєводства стояли у Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Крім того, Москва залишила право обирати гетьмана вільним голосуванням, але вводилося нова умова, якої до цього не було: узгоджувати кандидатуру гетьмана з царем і брати в нього дозвіл на вибори. Зберігалося і право гетьмана вести незалежну від Москви зовнішню політику, за одним лише виключенням: гетьман не мав права мати відносити з Кримом і заборона торгівлі з Кримом. Найцікавішим з погляду історії є 19 пункт, який був прямим втручанням в економіку тогочасної України. Царський уряд самодержавної Москви на оплату війська випускало так звані "чехи" - паперові замінники грошей, у 19 пункті угоди між Мазепою і Голіциним Москва вимагала щоб гетьман звелів приймати ці "чехи", а за непокору передбачувалася смертна кара. А найважливішим було закінчення цього пункту:

"... никто б голосов таких не испущал, что малороский край - Гетманского Регименту, а отзывались везде единогласно - Их Царского Пресветлаго Величества Самодержавной Державы..."

Тобто цим пунктом передбачалось знищення України як держави.

Після підписання цієї угоди 13 жовтня Мазепа отримує офіційну "жалувальну грамоту", де було вписано всі пункти тієї угоди і ще дещо було додано. А саме було накладене значне обмеження на зносини гетьмана з іншими державами, по суті гетьману було заборонено писати листи іншим правителям, а отримавши листи від них було наказано негайно пересилати ці листи цареві. Крім того зменшувалися і свободи українських старшин, хоча їх і не підчиняли напряму Москві, але  прив'язували до гетьмана намертво, чого раніше не було. Військо гетьмана повинно було взяти на себе обов'язок по охороні кордонів і державної цілісності Московської держави. Столицю гетьману приписувався Батурин і вводився в Батурин полк московських стрільців, якоби для охорони гетьмана. А гетьману було приписано  збудувати своїм коштом фортеці навпроти Кодака, на р. Самарі, р. орелі та в устях річок Берестової та Корчика. Найважливішою з тих фортець була фортеця на р. Самарі, але вона мусіла стояти на запорозьких землях. Гетьман знав, що запорожці будуть протестувати, тому мотивав це запорожцям скорим походом на Крим, а фортецю лише тимчасовим явищем на час того походу. Проте час йшов, а походу все не було. Запорожці почали хвилюватися, наростало заворушення. Було чути вимоги до гетьмана негайно розірвати угоду з Москвою.

Похід на Крим почався лише 19 вересня 1688 року. На чолі війська стояв князь Василь Голіцин. В його підпорядкування перейшла і значна частина козацького війська. Князь не вирізнявся особливим талантом ведення війни, тому похід був невдалим і велика частина козацького війська було загублена.

В цей час в Москві назрівали великі зміни. Виростав малий царевич Петро. Петро скинув з престолу свою сестру, а з нею і Голіцина, і сам став на чолі держави. Софію він заточив у монастир, а Голіцина відіслав до Сибіру, боярам порубав голови. Ходили чутки, що Петро розправиться і з Мазепою, але новий цар залишив гетьмана при його уряді. Але на Україні все ж таки почалися невеликі заворушення, відомо про лист, написаний запорожцями польському королеві з проханням заступництва перед свавіллям Москви. Хоча з того листа нічого не вийшло, але це показує, що в Україні на той час не було стовідсоткової покори царському уряду.

Були і незадоволені Мазепою. До царя постійно сипалися доноси на гетьмана, що той збирається передати Україну Польщі. В 1689 році у Варшаві з'являється якийсь чернець, що передає королю листи, буцімто від самого гетьмана, де гетьман просить прийняти Україну назад до складу Польщі. В 1690 р. в Києві появилося "предметне письмо", в якому говориться, що Мазепа хоче віддати Україну Польщі. Хоча листи 1689 року виявилися фальшивими і було доведено, що гетьманські регалії на них було підроблено, в 1691 р. думний дяк Українцев секретно поручає генеральному писареві Кочубею поглядати за Мазепою. Але в той час Мазепа вів себе дуже обережно і, принаймі, робив вигляд вірного служіння Москві. Ходили навіть чутки, що гетьман продався цареві і хоче зруйнувати Січ.

На Запоріжжі знов стає дуже неспокійно. На Січ з усієї України починають сходитися люди, що розповідають про московське самодержавне свавілля. Зріло велике повстання, бракувало лише сильного лідера. І такий лідер знайшовся. Ним став військовий канцелярист Петро Іваненко. Він прийшов на Січ у 1692 р. і підняв запорожців проти Москви. Це повстання було дуже швидко і жорстоко придушене. Сам Іваненко втік до татар і опинився в Кизикирмені. І вже звітам писав листи запорожцям, в яких закликав до нових повситань, але тепер підкріпившись допомогою татар. Ці заклики робили шум не тільки на Запоріжжі але й по всій Україні. Люди почали масово втікати на Січ. Цим явищем сильно занепокоїлась козацька старшини. Відомі листи до Мазепи з проханням щось зробити із міським свавіллям. Саме запоріжжя також не було одностайним: одні підтримували заклики Іваненка, інші підтримували московський уряд (Москва щороку присилала на Запоріжжя гроші). Мазепа писав Кошовому, щоб той і надалі зберігав вірність Москві. Кошовий відповідав, що Запоріжжя на Москву не піде, але Хмельницький укладав мир з Москвою на рівних правах, тому вимагав в Мазепи, щоб той заступився за народ України і не допускав свавілля Москви на Українських землях.

Тим часом Петрик уже підписав договір з Кримом, по якому княжество Київське і Чернігівське разом з Військом Запоріжським складуть самостійну державу. І Петрик пішов з ордою до Запоріжжя. Зустріч Іваненка з запорожцями відбулася в Кам'янім Затоні, фортеці неподалік Січі. Кошовий не погодився йти за Петриком, але дозволив йди всім охочим. Таких набралося близько 3 тисяч. Вони проголосили Петрика гетьманом. Петрик Іваненко першим ділом випускає універсал, звернений до всього народу, де писав, що хоче визволити Україну з-під Москви і наказував готуватися до зброєної боротьби. У відповідь Мазепа висилає на Іваненка 5 полків, а сам з іншими п'яти йде слідом, крім того він висилає гінця до Москви, аби та прислала ще і своє військо. Вислані вперед полковники повідомляли, що деякі міста перейшли на бік Петрика. У Москві схвилювалися положенням в Україні, бо вже не раз отримували звістки про прихильність народу до Петрика Іваненка. Похід Петрика міг перерости в загальнонародне повстання, але закінчилося все дуже несподівано. Татари ніколи не були добрими союзникам. І тепер також вони несподівано кинули все і Іваненко залишився один. Він пішов назад з ордою і осів в Перекопі.

Подібна історія повторювалася ще декілька раз. Перший - відразу після зміни хана в Криму. Тоді Петрик Іваненко дійшов аж до Полтави, але знов, майже, без боїв повернувся назад. Ще раз Петрик з'являється в Україні 1695 року. І знов він був проголошений гетьманом, знов писав універсали, але і на цей раз татари кинули Петрика. Мазепа пообіцяв 1000 рублів тому хто вб'є Петрика Іваненка. І такий знайшовся. Якийсь Вечірченко догнав Петрика й проколов його списом, але винагороди так і не отримав, бо сам був тоді убитий.

В той час Україна була втягнута у постійні війни Москви. За наказом царя 5 тисяч козаків під командуванням генерального осавула Ломиківського йдуть на штурм Очакова. Козаки держали сторожу у фортаці на р. Самарі. Під проводом Гамалії йдуть на татар під Доматовим. Після того всього відбувається новий штурм Очакова. Лизогуб із 20 тисячами козаків йде на Бужаки за Дніпро. Відбувся, також і похід на Перекоп. Будувалися укріплення на р. Синюхи. Мазепа з козацьким військом активно підтримував Петра в Азовському поході.

Під час першого штурму Азова, Петро особисто віддав наказ Мазепі брати все військо козацьке і йти під Азов. Чернігівський полковник Яків Лизогуб пішов на байдарках Дніпром, а гетьман з рештою війська степом. Козаки за час цього походу взяли 14 міст, а сам Петро - нічого. Як пише тогочасний літописець: "Государь царь Петр Алексиевич с войском ходил под Азов, но не взял, токмо каланчу."

Наступного року цар Петро розпочав новий похід на Азов. Проаналізувавши минулорічну поразку Петро вирішив основну частину роботи покласти на плечі гетьмана з козацтвом. 17 червня українські полки першими увірвались в місто і заволоділи одним міським больверком с чотирма великими гарматами. Там закріпились і додавши власні гармати, цілу добу обстрілювали Азов. Турки не витримали такого масового вогню і здали місто. Петро на радощах поїхав до Москви святкувати перемогу, а утримувати Азов доручив Мазепі. Ще два роки Мазепа з козаками тримали на собі турецький натиск, аж поки турки не заключили  з Москвою 30 річний мир.

Не встигли козаки повернутися з походу, як цар знову віддає наказ готуватися до війни. Петрові потрібен був вихід в Балтійське море, якого Москва ніколи до цього часу не мала.

Мазепа добре розумів, що Україна, яка витерпіла спустошливу Кримську компанію, не встані витримати ще одну війну. На той момент Україна вже не мала ну економічних ні військових сил достатніх для досконалого ведення війни. Було зрозуміло, що Петро основні надії в цій війні має саме на Мазепу з козацьким військом.

Мазепа писав цареві:

"... От уже 11 літ вершиться війна з Кримом і всі війська московські йдуть через нашу землю. Люди терплять бо їм топчуть трави й хліб, витинають і випалюють байраки. Гінці безперестанно їздять не тільки з царськими грамотами, а й з воєводськими листами, требують від жителів собі корму і пиття, а ні - то б'ють і безчестять навіть старшину козацьку. Хоч і є царський указ без царської грамоти і гетьманських проїзжих листів нікому нічого не брати, але на то ніхто не дивиться й знати того не хоче..."

Воєводи московські дійсно, в прямому значені слова, грабували Україну. Були випадки, коли царські війська вимагали зустрічати їх зі всіма почестями, а потім, отримавши те, що просили, грабували поселення, палили хати, гвалтували дівчат і жінок, забирали з собою всі харчі і худобу, доходило навіть до того, що забирали в полон самих людей. Якщо якесь місто відважувалося протистояти воєводському свавіллю - вимуштрувані московські війська просто стирали це місто з лиця землі.

На той час Мазепа був гетьманом вже дванадцять років. За ці роки козацьке військо здійснило одинадцять літніх і десять зимових походів. І похід проти Швеції був майже неможливий для України. На Україні був голод - люди їли хліб наполовину з лободою. Саме після того, як цар Петро прислав гнівну відповідь на лист Мазепи з вимогою негайно йти воювати, Мазепа вперше задумався над становищем України. Мазепа думав про це не один, його підтримувала майже вся старшина, але для виступу проти Москви ще було зарано.

Незадоволення народу московськими порядками перекинулося і на козацьке військо. Відомо щонайменше десять сутичок між козацькими загонами і московськими військами. Найкривавіша розігралася у місті Пскові. Сотня козаків хотіли закупити фураж у місцевого населення і розрахуватися "чехами", які отримували від царського уряду за службу. Проте московські люди відмовились приймати "чехи". Козаки звернулись до московського управителя тих земель, мотивуючи, що є закони, як постановив сам уряд самодержавної Москви. Але і тут їм було відмовлено. Тоді козацький загін відмовився підчинятися московському командуванню. У відповідь проти них було вислано стрілецький полк. Сорок козаків було втоплено або вбито, у решти забрали зброю і коней. Козаки скаржилися на це самому Шереметьєву, але він нічого не зробив. Більше того звинуватив у всьому самих козаків.

З того часу у листах Мазепи до царя постійно бачимо неприязне ставлення. Мазепа не виступав відкрито проти царської волі, але й вже не підкорявся їй так, як раніше.

Зростало незадоволення і на Січі. Запорожці прямо відмовились приймати присягу на вірність цареві, поки не буде знесено всіх фортець навколо Січі. Більше того в одному із листів до гетьмана була пряма погроза піти на Батурин і вбити гетьмана за те, що він підтримує Москву.

У 1700 році Петро І розпочинає похід на північ проти Швеції. Гетьман знарядив військо під командуванням полтавського полковника Іскри, та приходить новий наказ, в якому Петро вимагає, щоб Мазепа особисто очолив десяти тисячне козацьке військо. Як тільки гетьман зібрав військо приходить ще один наказ від Петра - не йти зовсім, бо Петро не зміг організувати належної підтримки московськими військами, а кинути саме козацьке військо проти шведів цар не наважився. Але все таки через місяць Петро збирає армію і знову кличе Мазепу, але вже з дванадцяти тисячами козаків. Поки козацьке військо дійшло до Нарви, Карл маючи двадцять тисяч війська розбив вісімдесят тисяч московського війська. Наказним козацького війська був Обидовський. Коли він привів козаків на північ, йому нічого не залишалося, як зимувати там і чекати поки Петро збере нові сили. Не маючи ніякої підтримки з боку царського уряду і місцевого населення, козаки дуже важко переносили це зимування. Почалося масове дезертирство. Щоправда гетьман карав втікачів, але написав ряд гнівних листів до царя, в яких вже прямо вимагав припинити знущання над українським військом.

На зміну війська Обидовського гетьман посилає 7 000 козаків під командуванням гадяцького полковника Боруховича. Але ті, що верталися з півночі почали розповідати про всі біди яких зазнали на півночі і військо Боруховича постановило вертатись назад, лише гетьманський наказ з погрозами перевішати всіх хто не підчиниться його волі йти на підмогу Петрові спинив їх. Петро, дізнавшись про це пробачив Мазепі листи, які отримав раніше і навіть видав ряд наказів посприяти пересуванню козацького війська до московських воєвод.

В лютому 1701 року Петро заключає військовий союз з польським королем Августом про спільну війну проти шведів. У договорі крім того було ще обговорено поділ замель між Польщею і Росією. За такої нагоди Август попросив Петра віддати йому назад і Правобережну Україну. У Петра вистарчило розуму порадитися з Мазепою перед прийняттям такого рішення. Гетьман роз'яснив цареві, що за таких умов люди з лівого берега почнуть селитися на правому, Січ тоді відокремиться взагалі з-під гетьманської влади і буде слухати гетьмана і будуть його слухатися лише за крайніх умов. Повернення до Польщі, яка, ще й до того союзна з Москвою, зруйнувало б гетьманську владу.

Невдовзі Петро знову віддає наказ гетьману відрядити військо на війну. Мазепа відряджає загін на чолі з миргородським полковником Данилом Апостолом. Цей загін самостійно без царської підтримки розбив військо шведського генерала Шліппенбаха. І знову московський уряд несправедливо повівся з козаками, після бою в козаків забрали всю здобич і ще й познущалися з них. Почало зароджуватися незадоволення царським урядом в рядах козацької старшини..

В 1702 році стародубський полковник Миклашевський вдало проводить ряд боїв і виграє велику баталію під Биховим. Полковник Раїч проводить переможний рейд по Литві. Козаки беруть Нарву. Чернігівський полковник Юхим Лизогуб бере Орішок. Петро відряджає частину козацького війська воювати з башкирами, іншій частині доручає утримувати Нарву, та стояти дозором на Неві. Москалі не давали козакам ні крупи, ні сухарів, а хліба видавали лише половину від призначеної пайки.

В 1704 році Петро відсилає все козацьке військо на чолі з Мазепою до Польщі. Попереду війська йде 3 000 козаків під командуванням Апостола. Загін Апостола підпорядковується на місці царському посланцю німцеві Паткулю. Паткуль, бувший німецький військовий, почав муштрувати козаків на німецький лад. Учив козаків німецькому військовому строю. Хоча й козацьке військо було досить організованою армією, але німецькі порядки дуже сильно відрізнялися від звичних козакам. За непокору Паткуль мало не повісив сотника Родзянко, який відважився сказати, що козаків таким премудростям потрібно навчати щонайменше півроку, аби з того хоч щось получилось. Апостол відправив гетьману листа в якому говорив, що козацьке військо зазає великої наруги з боку Паткуля, в них позабирали коней і провізію, майже голих і босих женуть у бій, якщо таке буде продовжуватися то козаки, навіть під страхом смертної кари розбіжаться. Паткуль відпустив козаків без коней, відібравши їх для свого німецького гарнізону. Зазнавши декілька поразок від шведів назад з того загону повернулося близько 80 чоловік.

В 1705 році Мазепа отримав наказ йти на Волинь, потім на Брест, а потім наказ іти самому на Садомир і відіслати у Литву відділ козацького війська. Мазепа йшов по Галичині і 14 серпня був під Львовом. Новий король Станіслав Лещинський чотири рази присилав до Мазепи листи, в яких досить прозоро натякав на допомогу у звільненні з-під московської тиранії. Мазепа всі ці листи відіслав Петрові.

Мазепа послав під Ригу прилуцького полковника Горленка. І ось що той писав:

"... Панове полковники драгунські з полками своїми стоять по селах, а козакам не дозволяють не тільки в селах ставати, але й випросити корму в села не пускають, а як хто піде то драгуни б'ють..."

Писав і Орлик, що козакам дають хліба вдвоє менше ніж московським військам, не дають круп, сала, м'яса, солі. Коні козацькі знесилені від піврічної роботи, а козаки всі голі і босі.Про наругу над українським народом неслися до гетьмана листи і з України.

Коли цар сподівався приходу короля Карла із шведським військом на Україну, він виставив проти нього корпус війська на чолі із Меншиковим. Мазепі ж цар наказав стати під командування Меншикова. Вже раніше цар грозився нагородити Мазепу титулом "князь Римської імперії", з козацьких полків зробити загони драгун, з українських земель викроїти княжество для герцога Мальборо, а гетьманську булаву віддати Меньшикову. Останню крапку у списку терпіння козацької старшини було поставлено у Києві під час візиту царя. Меньшиков прилюдно, при всій старшині, заявив, що вже пора перевішати всю старшину і найкращий момент це негайно, поки тут цар з усім своїм військом. Гетьман, який вже вирішив піти на великий крок і заключити союз із шведами, побачив, що йде не сам. Вже перед цим Мазепа мав зносини з княгинею Дульською, яка була посередником між ним і королем Карлом. Гетьман дуже обережно пробував грунт перед тим як зробити свій крок.

Петро вирішив у Києві будувати фортецю. Коли почали закладати цю фортецю рознесли багато дворів, повирубувано було багато садів, а людей просто вигнано на вулицю і наказано йти жити куди хочуть. Жодної компенсації московський уряд не надав. Будувати фортецю було зігнано козаків. Будівництво йшло 5 місяців силами козаків і за їх же кошти. Над козаками цар приставив німецького полковника Гейнса із московськими стрільцями.

Тим часом армія Карла ХІІ отримувала одну перемогу за іншою. Петро шукав підтримки по всій Європі.  Відбулась велика зустріч між Польщою і Росією у Жовкві. Мазепу також було туди запрошено, але не для поради, а для того, щоб сказати йому рішення Петра віддати Польщі Правобережжя, скасувати козацьке військо. Цар сказав це Мазепі 20 квітня на великій військовій раді. Мазепа після ради не пішов на вечерю до царя і нічого не повідомивши розпустив козацьку старшину. Старшина дізналася про ці царські плани не від гетьмана, а з інших джерел. Звістка про близький кінець їх сильно схвилювала. Проводилися таємні ради в обозного Ломиковського і в миргородського полковника Апостола. Назрівав великий бунт. І коли пізно вночі Мазепа отримав перший лист від польського короля Станіслава, ставленика шведського Мазепа прийняв рішення прийняти бік Карла ХІІ.

Частина військової старшини незалежно від Мазепи теж прийшла до рішення, що теперішня історична хвиля - єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиківський вже порозумілися між собою і лише думали як перетягти на свій бік Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала, що і гетьман думає про те саме, що і старшина. Як і в кожної великої ідеї, був і свій зрадник. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Кочубей склав донос в Москву про зраду гетьмана і старшини, цей донос налічував 32 пункти. Щоправда з кочубеївського доносу нічого вийшло: московський уряд не повірив Кочубею і Іскрі (бувшому полтавському полковнику) і приговорив їх до страти. Після їх смерті донос був ліквідований. В доносі брали ще участь сотник Кованько, піп Святайло і вихрест жид Яненко їх наказано було взяти на муки і бити кнутом.

Тим часом шведський король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з'єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду на якій було вирішено не йти на це з'єднання, а направити листа Карлові, аби він навіть не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, зіславшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла ХІІ. Батурин залишає сердюцькому полковнику Чечелю, якому було залишено чотири сердюцьких полки та частину полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були "солдати". Козакам досі нічого не сказали про зносини Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ, а солдат послухає, і діло революції буде зроблене. Вцьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року. Лише в останній момент перед лицем швецького війська Мазепа проголосив військові про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. Ось імена тих хто пішли:

  • з генеральної сиаршини обозний Ілля Ломиківський, суддя Семен Чуйкевич, писар Пилип Орлик, осаул Антін Горленко, хорунжій Іван Сулима, бунчужний Дмитро Максимович. Племінник Мазепи Андрій Войнаровський, бунчуковий товариш Федір Миронович, Клим Довгополенко, Григорій, Іван і Афанасій Герцики, Федір Нахимовський, Федір Третяк, Антін Гамалія, Семен Лизогуб.
  • З канцелярії: писарі Михайло Ломиковський, Яків Гречаний, Іван Максимович та канцеляристи Антонович і Григорович.
  • Полковники: київський Мокієвський, прилуцький Горленко з зятем Бутовичем, лубенський Зеленський, миргородський Апостол, компанейські Гнат Галаган та Кожуховський, сердюцький Яків Покотило, усі з своїми полками але такими яким навіть не сказано куди вони ідуть.

Перше офіційне побачення Мазепи і шведського короля відбулося 29 жовтня, при чому гетьманові з огляду на його літа (на той час Мазепі вже було 70 років) було дозволено сидіти, а король його слухав стоячи.

На цей час Петро І вже знав про крок Мазепи. Положення було грізне. Сильне шведське військо, підкріплене козацькими військами могло повернути московське колесо історії в небажаний для Москви бік. Петрові було потрібно терміново щось робити. Перш за все він наказав Меньшикову "сколь возможно ласково призывать" козацьку старшину, а сам кличе всю старшину до Глухова обирати нового гетьмана. Видається маніфест в якому Мазепу безпідставно звинувачується в накладені аренди та податків на народ України без відома царя.

Меньшиков же з великим військом виступає в Батурин. Козаки мужньо відстоювали гетьманську столицю і Меньшиков вже почав відступати, якби не зрада сотника прилуцького полку Носа. Він послав уночі свого прибічника Соломаху доганяти Меньшикова і провести його в місто насвітанку, коли всі оборонці сплять, потайним ходом. Меньшиков так і зробив: увійшов в місто і напав на сонних козаків. Москалі перебили всіх козаків, спалили мість, а Меньшиков з катами вішав і мучив всіх хто був у місті.

Шведи ж йшли по землях України зовсім інше. Під страхом смерті король заборонив своїм військам грабувати чи вимагати будь-що у місцевого населення. Війська обходили поля і пашні, не торкаючись жодної власності українців. Все, що було потрібно військові виторговувалося шляхом вільної торгівлі за справжні гроші. Кожен швд був навчений фрази: "Не бійтеся: ми ваші, а ви наші." Сам же Карл випустив універсал до українського народу в якому говорив, що на цих землях він не як завойовник, а лише переслідує царя московського, який осмілився напасти на нього. Там же він говорив, що хоче повернути всі права і свободи українців, за які ще його предки вступалися перед польськими королями.

Петро також випустив подібний універсал, який був цілковитою брехнею. В ньому говорилося, що цар ніколи не помишляв чинити безчинства на Україні, а все, що чинилося, чинилося без його відома, а з відома і дозволу Мазепи. Зрештою на протязі всієї історії співіснування українського народу і москалів ми бачимо подібні універсали. Розпускалися найнеймовірніші чутки про Мазепу з метою дискредитувати його в очах народу. Говорили, що Мазепа в церкві в селі Дехтярі зірвав зі стіни образ Матері Божої став на нього ногами і відрікся від своєї віри та прийняв католицтво.

У Глухів на вибори нового гетьмана з'їхалося лише чотири полковники. Вибори відбувалися в оточені полку московських стрільців. Все ж таки у старшини вистарчило духу вимагати у царя перед виборами потвердити всі права і свободи, які до цього мала козацька старшина. Цар на це пристав. Спочатку було обрано Полуботка, але ця кандидатура не сподобалася царю і тому вибраним став старий стародубський полковник Скоропадський.

В кінці цих театралізаваних виборів цар, не маючи живого, повісив опудало Мазепи. Потім зібрав всіх попів і дяків під проводом свого архієрея Прокоповича. Одгнув їх всіх у чорні ряси і дав до рук чорні свічки. Знявши опудало Мазепи з шибениці, його втягнули до церкви і проголосили анафему. З того часу, ще довго співалася по московських церквах анафема Мазепі. Так Петро познущався над Мазепою, принизивши його по всій Україні.

Новий гетьман аби піддобритися цареві, 8 грудня видав універсал в якому дякував цареві за його заступництво за Україну, говорив, що святий обовязок кожного українця пристати до московського війська і піти на оборону землі великої московської перед лицем ворожим шведським.

Мазепа ж був у той час у Ромнах. Гибель Батурина справила на старшин велике враження. Старшина почала боятися московського гніву і тікати до Петра. Першими втекли до царя Апостол, Сулима, Галаган, Гамалія, Кандиба, Бунтович і Антонович. Всіх їх цар прийняв і не тільки повернув їм колишні посади, а й возвисив. Зате кожного, хто підозрювався в прихильності до Мазепи хапав, мучив, а потім убивав.

Єдиним відразним моментом був перехід на бік Мазепи запорізького кошового Кості Гордієнка. З 15 000 запорожців він вітав гетьмана в Диканці. В той же час був підписаний договір з королем Швеції, в якому Карл ХІІ присяга піти на мир з Москвою лише за умови, що Україна відділиться від Москви і стане незалежною державою. У відсутності Гордієнка на Січ прийшов полковник Яковлєв з Галаганом. Вони запевнили козаків, що цар не хоче Україні зробити нічого поганого, а Мазепа - зрадник українських та козацьких інтересів. І козаки повірили.

27 червня 1709 року відбулася рокова для тогочасної України Полтавська битва. Вже значно послаблена тривалими боями на чужій території, шедська армія і трохи більше 15 000 козаків виступили проти царського війська. Битву було програно. Це був кінець не тільки автономії України, а й взагалі Української державності. Україна стала житницею Росії, український народ власністю великоросійських панів, українська мова - мужицькою, ім'я рідного краю - забороненим звуком.

Захоплених у полтавській битві українців цар віддав на страшні муки. Мазепа і Карл ХІІ змушені були втікати під протекцію турецького султана. Де і 22 серпня 1709 року Іван Мазепа помер. Похований він був у Яссах. Король Швеції Карл ХІІ сам супроводжував гріб. Попереду їхали шведські трубачі, за ними на шести білих конях везли труну гетьмана, оббиту червоним оксамитом. По обох боках катафалку йшло козацтво з голими шаблями. Попереду бунчужний ніс булаву, а за домовиною йшли українки, жінки тих, хто був з Мазепою до самого кінця. А за ними вже йшла старшина і козачество з опущеними прапорами і зброєю.

Так ховали українці всю майбутню долю рідного краю і рідного народу.

Список використаної літератури:

  • Д. Дорошенко "Нарис історії України"
  • М. Грушевський "Історія України - Русі"
  • Субтельний "Історія України"
  • Субтельний, Жуковський "Нарис історії України"
  • Г. Хоткевич "Два гетьмани. Б. Хмельницький. І. Мазепа"


16.01.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!