Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Видавнича діяльність українських вчительських товариств
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Видавнича діяльність українських вчительських товариств

Ініціатори заснування українських педагогічних товариств розуміли, що ні навчання, ні виховання молоді не може бути ефективним без шкільних підручників, методичної літератури для вчителів, книжок для позакласного читання, календ ариків для дітей, що будуть в доступній формі розповідати школярам про видатні події та особистості в українській історії, літературі, мистецтві

Цілком зрозумілим було і те, що для вчительського запалу необхідне власне періодичне видання. Саме тому в статутах учительських товариств зазначалося про необхідність видавничої діяльності аби підняти рівень викладання та виховання дітей, а також згуртувати педагогів навколо фахового періодичного органу.

В Галичині УПТ відразу після свого створення у 1881 р. тісно співпрацювало із першим професійним вчительським журналом "Шкільним часописом". Він видавався приватними заходами редактора Григорія Врецьони починаючи із 1880 р., і ставив перед собою завдання: "розбудити загал крайового учительства в житті і шкільному русі" [1]. Тут публікувалися статті дидактично-педагогічного характеру, матеріали з різних галузей знань, чимала увага приділялася розвиткові й розбудові українського шкільництва. Друкувалося чимало матеріалів про українські початкові та середні навчальні заклади. Не маючи свого друкованого органу, УПТ вміщувало на сторінках "Шкільного часопису" інформацію про свою діяльність, через часопис зверталося до громадськості з проханням надсилати дані про українські школи в містах і селах. При цьому малося на увазі, що звіти Крайової шкільної ради віддзеркалювали лише загальний стан шкільної справи в краї, не диференціюючи її за мовно-національною ознакою, тобто вони не давали конкретного матеріалу про становище українських шкіл [2].

Зацікавити широкий загал справами освіти "Шкільний часопис" не міг, так як це було приватне видання. Тому на засіданні проводу УПТ 6 травня 1884 р. було порушені питання власного періодичного органу. Остаточне вирішення цієї справи відбулося 10 березня 1889 р., коли прийняли рішення видавати журнал під назвою "Учитель". Редактор та власник "Шкільного часопису" Г.Врецьона заявив про своє рішення передати цей журнал УПТ. Останній випуск "Шкільного часопису" побачив світ 10 травня 1889 р., а 1 липня цього ж року всім передплатникам вище згаданого журналу було надіслано інший - "Учитель" [3]. Грошову підтримку цей періодичний орган отримував від УПТ, а також Галицького сейму в розмірі 500 ринських щорічно. У 1891 р. Галицька Крайова шкільна рада рекомендувала шкільним бібліотекам передплачувати "Учитель" для своїх читачів [4].

Редакторами "Вчителя" в різні роки були такі відомі в краю педагоги та літератори як Т.Грушкевич, В.Шухевич, О.Чапельський, І.Копач, В.Щуран, С.Белів, І.Ющишин. Останній був призначений редактором "Учителя" 15 лютого 1911 р. і виконував своє завдання до 20 червня 1914 р. Саме в цей час вийшов у світ останній передвоєнний номер часопису [5]. Журнал друкував матеріали про тогочасні теоретичні та практичні здобутки в галузі педагогічної науки як в Австро-Угорщині, так і в інших країнах сувіту, про організацію шкіл і шкільних бібліотек, про форми і методи навчання, робив огляд педагогічної преси та літератури, публікував статті та реферати з літератури, історії, етнології, математики та природознавства. В часопису можна було знайти інформацію із шкільної статистики, дані про українські початкові та середні школи, а також навчальні та виховні заклади УПТ [6].

У перші роки існування журнал піддавався гострій критиці на загальних зібраннях УПГ за те, що не приділяв уваги злободенним справам учителів, не обговорював змін у шкільних законах, не піддавав критиці незадовільний стан українських підручників тощо. В 1895 р. редактор Володимир Шухевич обґрунтував це тим, що за наказом проводу УПТ редакційний комітет створює часопис, який би мав перспективу і надалі отримувати допомогу від Галицького сейму та бути рекомендованим для використання в бібліотеках [7]. Таке пояснення обурювало українських педагогів, котрі хотіли мати періодичний орган, щоб об'єктивно висвітлював стан освіти в державі та краї. Проте мале число передплатників робило неможливим його незалежне редагування (у 1897 р. їх було 190) [8]. Все ж таки критика на адресу "Учителя" спонукала його видавців сміливіше висвітлювати проблеми і негаразди українського шкільництва.

В "Учителі" з'явилися статті про мовну ситуацію в школах Галичини, в яких, зокрема, критикувалися виступи польських і німецьких викладачів, які нарікали на недостатність вивчення і знання польської та німецької мов у галицьких школах. Журнал подавав дані про те, що згадані мови користувалися чималими привілеями й за кількістю годин викладання стоять на перших місцях [9]. Тут були вміщені статистичні порівнювальні дані про початкові школи з вик ладовими мовами основних національностей, що населяли Галичину, які яскраво демонстрували те, що право українських дітей здобути освіту рідною мовою грубо порушувалося [9].

Заслуговує на увагу те, як в "Учителі" висвітлювалася діяльність УПТ. Як правило це були об'ємні і змістовні повідомлення про загальні зібрання товариства, детальна інформація про діяльність проводу УПТ, його філій. Це також стосувалося навчальних закладів та інтернатів, які утримувало педагогічне товариство. "Учитель" висвітлював на своїх сторінках і фінансовий стан УПТ: його прибутки та втрати (вказувалося скільки грошей було витрачено з тою чи іншою метою) [10].

Часопис намагався приділити увагу заходам українських вчителів щодо поліпшення свого матеріального становища. У 1907 р. у Львові відбулося перше загальне віче, в якому взяли участь українські та польські педагоги. З цієї нагоди "Учитель" опублікував матеріали про стан українського шкільництва та становище учителів в Галичині. Це були гострі матеріали, які незважаючи на цензуру, досить об'єктивно відображали сумну дійсність [11]. Таким чином з часу заснування і до 1904 р. журнал "Учитель" був єдиним педагогічним виданням в Галичині, який намагався подати якомога правдивіше відомості про розвиток української освіти в країн та сприяти її розвитку. У 1909 р. виникло професійне педагогічне товариство "Взаємна поміч", яке на сторінках свої періодичних видань доповнювало діяльність "Учителя" і висвітлювало фахові проблеми українських педагогів. Саме це дозволило періодичному органу УПТ залишитися суто науково-педагогічним журналом, належним чином виконувати поставлене перед собою завдання. Тому у 1905 р. число передплатників "Учителя" зросло і становило 600 чоловік [12].

Провід УПТ намагався проінформувати широкий загал про свою діяльність, тому вміщував інформацію про своє товариство в українській газеті "Діло". Тут регулярно подавалися повідомлення про діяльність товариства, заклики до громадськості з проханням вступати в ряди цього педагогічного об'єднання та підтримування його матеріально, публікувалися численні списки жертводавців УПТ [13].

На Буковині товариство "Українська школа" відразу ж після свого створення вирішило приступити до видання науково-методичного журналу. Після того, як крайових уряд надав допомогу в 50 ринських, наприкінці травня 1888 р. побачив світ перший номер "Руської школи" [14]. У вступній статті повідомлялася тематика публікацій, які передбачалося друкувати в часописі, що авторами була розділена за такими напрямками:

  • Наукова інформація з різних галузей людських знань (мета цієї рубрики: загальний розвиток світогляду читачів).
  • Українська література та історія.
  • Педагогічна сторінка (вона передбачала ознайомлення з новинками педагогічної літератури, особливу увагу планувалося приділяти методичній літературі, яка б сприяла підвищенню професійної майстерності вчителів краю).
  • Духовне життя українців та аналіз нових творів шкільної, наукової та белетристичної літератури.

Редакційний комітет зазначав, що незважаючи на своє глибоке переконання в тому, що фонетичний правопис більш пристосований до української мови та зручніший у використанні, все ж таки друкує журнал згідно з тими правописними нормами, які є обов'язковими для шкіл. Але якщо хто із авторів надішле статтю, написану фонетикою, автори її надрукують і не будуть чинити ніяких перешкод [15].

Журнал містив статті С.Смоль-Стоцького і Т.Партнера "Нова руска школа", Л.Галицького "Ціль цілого виховання молоді є одвертий і чесний характер", О.Поповича "Справа управильнення рускої правописі", замітки С.Смоль-Стоцького про "Галицьруську бібліографію І.Левицього" [16].

Безсумнівно, найбільшої уваги заслуговувала стаття "Нова руська школа", де автори писали, що найкращим і найсильнішим творінням нового часу і могутнім здобутком цивілізації й культури стала народна школа. Тому завдання свідомої інтелігенції всіма силами сприяти її розвитку [17].

Слід сказати, що дана стаття була не стільки педагогічною, як історичною, хоч і торкалася шкільної справи. Вона змальовувала розвиток національної думки на землях, заселених українцями, і цей розвиток пов'язувала із школою, при чому звертала увагу й на завдання школи: "Треба працювати над дальшим образованєм нашої образованої вже братії, чистити погляди на народ і розганяти всякі пережитки, викорінювати байдужість і невпевненість у власні сили, творити нові культурні орієнтири, виправляти недоліки у вихованні і в етиці, розширювати світогляд, будити свідомість 20-ти мільйонного руского народу, обдарованого щедро природою духовною красою, одним словом - дбати про вихованє рускої інтелігенції на національній основі, через власні сили і власну самопоміч" [18].

Продовжуючи думку С.Смаль-Стоцього і Т.Гарнера Л.Галицький у статті: "Ціль цілого виховання є одвертий і чесний характер" писав: "Дитина повинна вчитися в школі те тільки чітко мислити, добре відчувати, і до доброго пристосовуватися, вона має вчитися жити, вона повинна вміти наукоу застосовувати в житті" [19].

Іншим важливим питанням кінця ХІХ - поч. ХХ ст. для українців була боротьба за запровадження фонетичного правопису. Обґрунтування необхідності його в українській школі висвітлювалося у статті О.Поповича "Справа управильнення рускої правописи" [20].

Проте, незважаючи на свою змістовність, видавництво "Рускої Школи" наштовхнулося на значні труднощі. Видавати чотири номери щорічно як передачалося, не вдалося. Чи не найважливішою причиною була байдужість української інтелігенції, як з великою прохолодою поставилася до нового видання. Із розісланих 400 примірників вчителям, священикам та іншим лише 53 потрапило в такі руки, що зустріли "Руску Школу" радо й відразу вислали гроші на адресу товариства. Декілька примірників повернули редакції, не бажаючи їх придбати. Інші не повернули ні грошей, ні часопису і цим завдали видавцям значних збитків [21].

Ще на одну причину невдачі вказував В.Сімович у своїй праці "Стефан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог" - брак кваліфікованих співробітників. Він писав, що маже весь перший номер "Руської Школи" заповнив своєю працею сам редактор (С.Смаль-Стоцький).

На думку С.Смаль-Стоцького, сприятливіший час настав на початку 90-х років, бо часопис "Зоря" змінив свою програму настільки. що перестав публікувати статті наукового характеру, а газета "Учитель", виконуючи рішення загальних зборів УПТ, змушена була, в першу чергу, оглядатися на потреби народних шкіл. І саме тому, як зазначалося у вступній статті до другого випуску "Рускої школи", "показується конечна (нагальна - Л.Ш.) потреба поповнити недостаток, який через те повстав на ниві руского духовного життя і подати в осібній часописи приют рускій науці" [22].

Напередодні видання другого номера "Рускої школи" в газеті "Буковина" з'явилося прохання до вчителів-українців надіслати статті педагогічного або наукового змісту (наприклад, доповіді українською мовою для учительських конференцій) з метою опублікування їх у педагогічному часописі. Упорядники сподівалися, що більше, ні на 100 українських шкіл знайдеться хоча б декілька учителів, які працюють на полі педагогічно-наукового письменства [23]. Ці сподівання не виправдалися, і в другому номері "Руської школи" також не з'явилося жодної статті, що вийшла б з-під пера українського вчителя.

Як за складом авторів, так і за науковим рівнем другий випуск "Рускої Школи" став вагомим явищем в суспільному житті Буковини та Галичини. Тут були вміщені такі статті: "Про лан науки рускої мови в гімназіях" (С.Смаль-Стоцького і Т.Гарнтена), "Задачі і методи історії літератури" І.Франка, "Слов'янські перекази о пожертвуваню власної дитини", написані М.Драгомановим, літературні замітки (критичні статті) І.Франка та С.Смаль-Стоцького, а також "Посмертна згадка про д-ра Міклошича" [24].

Крім статті С.Смаль-Стоцького "Про план науки рускої мови в гімназіях", нічого педагогічного ця "науково-педагогічна часопись" не містила. Статті І.Франка та М.Драгоманова й рецензії вказують на задум редактора - зробити з "Руської Школи" чисто науковий журнал. Звичайно, бути близьким, зрозумілим і доступним за змістом для широкого загалу українського вчительства цей випуск "Рускої Школи", як попередній, не міг бути. Учительство, мабуть, більше потребувало часопису іншого характеру, де можна було б обговорювати ті питання, з якими українські педагоги зустрічалися у своїй повсякденній праці. Враховуючи те, що Наукове товариство ім.Шевченка у Львові почало видавати свої "Записки" суто наукового характеру. а також брак коштів та передплатників "Руської Школи", провід товариства "Українська школа" прийняла рішення припинити видання часопису [25].

Але необхідність власного періодичного видання гостро відчували члени товариства. На п'ятих загальних зборах, що відбулися 27 серпня 1896 р., старший учитель І.Савицький порушив питання про випуск "Українською школю" так званого педагогічного листка, зазначивши при цьому, що його конче потребують вчителі, аби обговорювати свої нагальні справи. В результаті жвавої дискусії прийнято рішення, що товариство через брак коштів не буде видавати педагогічної газети. Вчителям запропонували надсилати свої статі дидактично-педагогічног змісту до центральної управи "Української школи", яка, в свою чергу, буде пересилати їх до газети "Буковина", де вони будуть надруковані в спеціальній рубриці [26].

Незважаючи на це, питання власного періодичного видання гостро стоять на порядку дня. Враховуючи численні пропозиції вчителів, керівництво "Української школи" прийняла рішення, що, починаючи з 1 січня 1903 р., буде видавати свій учительський орган. Проте намір так і залишився наміром через те, що товариство заборгувало кошти друкарні за попередні видання, а прибутків від реалізації книг та членських внесків було недостатньо, аби покрити видатки на випуск нової учительської газети. Чи не найголовнішою причиною, що змусила "Українську школу" відмовитися від свого задуму було те, що внаслідок опитування зголосилося передплатити новий часопис лише 60 чоловік. Товариство боялося в черговий раз зазнати невдачі, тому закликало вчителів стати передплатниками газет "Учитель" та "Буковина", а також бути їх дописувачами [27].

Слід сказати, що саме газета "Буковина" надавала чи не найбільшу інформаційну підтримку діяльності "Української школи". На її сторінках регулярно повідомлялося про засідання товариства, вміщувалися оголошення і, що найголовніше, в публікаціях, присвячених освіті, була повна солідарність з усіма заходами, справами та пропозиціями "Української школи". Газета неодноразово закликала вчителів надсилати якнайбільше матеріалу до редакції або надрукувати її і виконувала свої обіцянки [28].

Отже, всі спроби видавати власний періодичний орган виявилися невдалими, а діяльність "Української школи" і найважливіші проблеми членів товариства висвітлювалися на сторінках "Буковини" [29].

На початку ХХ століття спостерігається підвищення активності українського вчительства, котре намагається боротися за свої права. Періодичні видання фахових організацій свідчили про це. Загалом педагогічна преса ВЛУВ і ВОУУБ була передовішою й сміливішою, оскільки матеріально залежали від крайової влади, а становище, в якому опинилося українське народне вчительство змушувало відвертіше говорити про його пекучі проблеми, ніж це робили на сторінках своїх видань культурно-просвітні педагогічні організації Галичини та Буковини.

Часопис "Промінь" побачив світ на початку 1904 р. Рішення про визнання його своїм фаховим періодичним виданням було прийнято на першому вічі українського народного вчительства Галичини та Буковини, що відбулося у Львові 18 липня 1904 р. Видавали часопис на Буковині (у Вашківцях над Черемошом). Головним редактором був І.Герасимович. До редакційного комітету входили представники від буковинського та галицького вчительства [30]. Спочатку "Промінь" виходив із таким підзаголовком: "суспільно-науковий орган русько-українського вчительства в Галичині і Буковині", в 1905-196 рр. - як  "суспільно-науковий орган українського учительства", у наступному році - з підзаголовком: "Независимий орган українського учительства"[31]. Цим декларувалася незалежна від органів державної влади позиція щодо становища українських педагогів та шкільництва загалом. Слід сказати, що двотижневик принципово і кваліфіковано стояв на захисті української освіти та педагогів Галичини та Буковини.

Часопис "Промінь" зіграв неабияку роль у заснуванні товариства ВПУВ, ставши його друкованим органом, в згуртуванні вчительство навколо національно-професійних інтересів [32]. Адже провідними темами публікацій були: організація учительства, його участь у загальнополітичному житті суспільства, розбудова українського крайового шкільництва [33]. Становить інтерес опублікована на сторінках "Променя" стаття "Народна руська школа руські учителі в Галичині" [34], яка друкувалась у кількох номерах журналу за 1904 р. У ній розглядалися такі проблеми, як брак шкільних приміщень, значна частина з котрих була непридатною для навчання, антиукраїнська шкільна політика крайової влади, її однобічне протежування польським школам і, навпаки, негативне, часом і вороже ставлення до українського шкільництва, тяжке матеріальне становище вчителів. В тому ж році побачила світ ще одна велика стаття під псевдонімом Свояк "Темні сторони народного шкільництва в Галичині" [35]. Вона насичена статистичними даними, які свідчать про масову неписьменність населення, недостатню кількість початкових шкіл у краї, надзвичайно низькі заробітки народних учителів.

Заслуговують на увагу статті про правничо-службові відносини учительства. Наприклад, "Регуляция учительської платні", "Дисциплінарний законопроект буковинського учительства" та інші. В 1905 р. в журналі започаткована рубрика "Причини до інтерпретації галицьких шкільних законів", яка давала кваліфіковані юридичні поради на запитання вчителів, з якими вони зверталися до редакції [36].

В "Промені" друкувалися ювілейні статті про видатних громадсько-політичних та культурних діячів: Б.Грінченка, І.Франка, М.Павлика, С.Пігуляка, Е.Канта [37]. Подавалася хроніка культурно-освітніх подій та заходів із життя українського вчительства [38]. Під рубрикою "Надіслане" надавали місце для публікацій різним політичним силам, які висловлювали свої погляди щодо розвитку українського шкільництва. Часто під цією рубрикою друкувалися також повідомлення з окружних учительських конференцій у Галичині і Буковині, відозви та приватні спростування [39].

Належне місце на сторінках двотижневика займала художня література: тут друкували поезії, оповідання та фейлетони таких знаних в Західній Україні та за її межами авторів як І.Франка, Д.Макогона, В.Лебедєвої, Н.Кобринської, О.Маковея. Бібліографічна частина "Променя" інформувала про нові видання та рецензувала окремі праці та підручники, що могли зацікавити українського вчителя, стати корисним у навчально-шкільному і виховному процесах [40].

Часопис "Промінь" залишався органом товариства ВПУВ до вересня  1907 р. В цей час припинив своє існування, так як головний редактор - учитель І.Герасимович змушений був, згідно розпорядження шкільної влади, змінити місце роботи [41]. Підводячи підсумок зробленому, він звернув увагу на те, що "Наше учительство стало важним чинником краю, завдяки невпинній і систематичній праці "Променя" вдалося зацікавити наш загал справою "вільної школи" [42].

Питання власного періодичного органу розглядалося на засідання Наглядової Ради товариства ВЛУВ. Було вирішено провести переговори з колишнім інспектором народних шкіл Юліаном Ловицьким аби він видавав періодичний орган для вчителів, щоб об'єктивно висвітлювати становище українських педагогів в тодішньому суспільстві. В результаті переговорів 5 жовтня 1907 р. світ побачила газета "Луна" із підзаголовком: "незалежний орган українського учительства" [43]. 15 листопада 1907 р. з'явився у Львові ще один часопис під назвою "Наше слово", який видавали Павло Кирчів і Онофер Власійчук, активні члени товариства ВПУВ. Він мав такий підзаголовок: "для справ учительських, шкільних, просвітніх, суспільно-політичних і наукових". Поява одночасно двох педагогічних видань однакового спрямування, які представляли ВПУВ, пояснювалося тим, що редакційний комітет "Нашого слова" вважав, що українські освітяни повинні об'єднатися в боротьбі за свої фахові права разом із польськими вчителями в одній інтернаціональній організації, тоді як видавці "Луни" дотримувалися протилежної думки [44]. У першому номері цієї газети було окреслено тематику публікацій цього видання, згідно якої передбачалося друкувати матеріали з оцінкою діяльності шкільної влади, полемічні статті з неприхильною до українських вчителів крайовою пресою, статистичні дані щодо розвитку шкільництва та становища педагогів, а також справи товариства ВПУВ [45]. Видавці строго дотримувалися цієї програми, тому "Луна" неодноразово наголошувала на негативних сторонах українського шкільництва, спричинених у першу чергу політикою властей, а також слабкою організованістю самого вчительства. Йшлося про політичні утиски вчителів, про необхідність зменшення вчительської служби з 40 до 35 років, піднімалися пекучі проблеми професійної організації народних вчителів [46]. Чималий об'єм в газеті займали звіти з діяльності товариства ВПУВ та його філій, організацій, що створювалися в рамках цього товариства [47].

Проте, через брак коштів видання "Луни" та "Нашого слова" довготривалими не були. Останній номер "Луни" (восьмий) вийшов у світ 23 листопада 1907 р., а "Наше слово" припинило своє існування 15 грудня 1907 р., після випуску трьох номерів газети [48].

У 1907-1912 рр. виходив журнал "Прапор". До 1911 р. він був органом ВПУП, але через непорозуміння з управою товариства перестав з нею співпрацювати. Першим редактором "Прапора" був Л.Лотоцький. Згідно рішення редакційного комітету 15 вересня 1908 р. "Прапор" почав видавати у Коломиї силами "Видавничої спілки українського учительства". Головним редактором було призначено колишнього народного вчителя І.Петришина [49]. "Прапор" приділяв чималу увагу консолідації українських педагогів у боротьбі за свої прова, висуваючи на перший план акції політичного характеру [50]. Часопис також розповідав про розгляд шкільних справ на засіданнях Галицького сейму [51], переймався становищем української мови в державі [52]. Огляд найновішої літератури в газеті подавався під рубрикою "Бібліографія та критика"[53]. Чимало було матеріалів, які ставили собі за мету розширити кругозір народних вчителів. Регулярно в "Прапорі" була детальна інформація про роботу головної управи товариства ВПУВ та його філій, діяльність "Видавничої спілки" ВПУВ в Коломиї [54].

В 1911 р. в Станіславі з'явився часопис "Український учитель" із підзаголовком "становий орган українського народного учительства в Галичині". Журнал підтримував традицію свої попередників - органів ВПУВ. У ньому наводилися факти про пожертви української громадськості на власне шкільництво, містилися дані про створення нових "інститутів", приватних навчальних закладів, середніх шкіл [55]. В "Українському учителі" серед іншого публікувалися свідчення про позицію вчителів на виборах до парламенту 1907 р. Була критика українських педагогів за їх недостатню активність у розбудові шкільного життя [56]. Разом з цим часописом видавався педагогічний додаток до нього під назвою "Рідна школа", науково-популярного змісту [57]. "Український учитель" та "Рідна школа" після виходу у світ кількох номерів припинили своє існування.

З 1912 р. і до початку першої світової війни виходив ще один орган ВПУВ - "Учительське слово". Чи не найбільшу увагу часопис приділяв політичній активності вчительства, адже постійно друкувалися матеріали про учительські віча та з'їзди, про роботу "Союзу слов'янського учительства в Австрії" [58]. Дуже гострими в "Учительському слові" були редакційні статті, із закликами до солідарності вчителів в боротьбі за свої права, а також матеріали, котрі стосувалися підвищення учительської платні [59]. У статтях, замітках журналу порушувалася проблема заснування державних учительських семінарій. Часопис закликав створювати статистичні бюро, які б збирали дані про реальне становище українських учителів та українських шкіл. Проблемною була публікація "Галицьке шкільництво під національним оглядом", що друкувалася в кількох номерах за 1914 р. [60]. В журналі можна було знайти звіти з учительських конференцій, огляд педагогічної преси і, звичайно, повідомлення про діяльність товариства ВПУВ, а також "правильники", "регулярники" різних інституцій, що виникали в рамках цієї організації [61]. Були в "Учительському слові" й такі рубрики: "Критика і бібліографія", "Нові книжки й видання", "Всячина".

Двотижневик "Каменярі" у довоєнний час виходив у світ протягом 1909-1914 рр. Він був другим після "Променя" суспільно-науковим фаховим періодичним виданням українського вчительства, що видавався на Буковині, як орган ВОУУБ. Головним редактором "Каменярів" були: І.Карбулицький та О.Іваницький. До складу редакції часопису також входили К.Данилюк, Д.Макогон, Л.Ясінчук, І.Бережан та інші [62]. Активними авторами окрім редакторів були І.Герасимович, О.Маковей, а також дописувачі під псевдонімами Об'єктивний і Оміркон [63].

"Каменярі" відігравали важливу роль не тільки в житті вчительства, а й всього українського населення краю загалом. Перебуваючи в опозиції до українських депутатів Буковинського сейму і ведучи окрему від них політику "Каменярі" вже з перших номерів жваво цікавилися політичними справами [63]. Газета зайняла активну і чітку позицію щодо єдності української нації, виступаючи проти буковинського сепаратизму стосовно Галичини та галичан. Цій меті служили як теоретичні, так і пропагандичні статті, листи читачів, що сприяли формуванню національної самосвідомості, об'єднанні зусиль різних соціальних верств, політичних партій та організацій для побудови української держави. Спроби румунізації українського населення гостро критикувалися на сторінках "Каменярів" [65].

У публікаціях часопису постійно обговорювалися умови праці і заробітної плати педагогів, дисциплінарне законодавство, аналізувався стан шкільництва й учительства Галичини та Буковини [66]. Редакція приділяла постійну увагу проблемам розвитку національної культури, формуванню світогляду учительства та інтелігенції краю. "Каменярі" друкували матеріали про урочисті вшанування визначних українських письменників та поетів: Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, О.Кобилянської, Ю.Федьковича, історика М.Грушевського, громадського діяча С.Смаль-Стоцького [67].

Часопис публікував також статті із учительської практики, знайомив освітян із досягненнями модерної педагогіки, подавав рекомендації щодо їх використання для потреб української школи. Вагоме місце на сторінках "Каменярів" займали матеріали про організаційну діяльність ВОУУБ [68].

Педагоги навчальних закладів середніх і вищих шкіл Галичини та Буковини видавали спільними зусиллями у Львові часопис "Наша школа". Журнал виходив спочатку із підзаголовком: "Науково-педагогічний журнал: орган товариства "Учительська громада" у Львові" [69]. В 1912 р. в підзаголовках зазначалося, що часопис є органом двох педагогічних організацій "Товариства ім.Сковороди" в Чернівцях та "Учительської громади". "Нашу школу" редагували І.Кревецький (1909-1912 рр.), С.Томасівський (1913), М.Чайковський (1914). Редакторами буковинського відділу були М.Кордуба та І.Прийма [70].

На відміну від інших педагогічних видань, журнал "Наша школа" менше уваги приділяв нагальним проблемам українського шкільництва, шкільній політиці, зосереджуючи увагу на науково-методичних матеріалах, адже часопис поставив перед собою завдання "служити не тільки трибуною бажань і жалів, принагідних гадок і помічень представників нашої учительської верстви, а органом студіювання нашої середньої школи і його організацій  відповідно до потреб нашого народу"[71]. З першого року видання вагоме місце на сторінках журналу зайняли науково-педагогічні статті та дослідження з історії, розвитку та реорганізації української школи, методики і дидактики [72]. Дуже цікавими були праці С.Томасівського "Історія державної середньої школи в Галичині", А.Крушельницького "Українські підручники в середніх школах Галичини", М.Кордуба "Українські підручники в середніх школах Буковини" надруковані в часописі за 1909 р. [73]. Під назвою "На правописні теми" редакція у 1913 р. відкрила дискусію щодо запровадження однакових правил в українському правописі.

Змістовна інформація про проблеми українського шкільництва подавалася у запровадженій рубриці "Хроніка шкільного життя", а також у статистичних таблицях про стан українських середніх шкіл у Галичині і Буковині, що часто містилися на сторінках часопису [74]. Час від часу друкувалися матеріали про культурних діячів та педагогів, що внесли вагомий вклад у розвиток української культури й освіти: Костянтина Личаківського, Едварда Маркевича [75].

Оскільки часопис "Наша школа" був органом "Учительської громади" і товариства ім.Сковороди в Чернівцях, то систематично публікував матеріали про діяльність товариств та їх філій під постійною рубрикою "З товариства "Учительська Громада", а також історію організаційного руху буковинських викладачів середніх шкіл, які об'єдналися у Товаристві ім.Сковороди, подає у своїй статті В.Кмицевич [77].

Українські періодичні вчительські видання, що виходили у світ завдяки педагогічним товариствам, ставили перед собою завдання правдиво висвітлювати становище українського шкільництва в Галичині та Буковині. Матеріали, що вміщувалися на їх сторінках, свідчили про низький рівень розвитку української освіти: недостатню кількість початкових і середніх шкіл, складне матеріальне та моральне становище вчителів. Разом з тим учительські товариства у власних періодичних органах намагалися підвищити інтелектуальний та фаховий рівень педагогів, а також висвітлювали власну організаційну діяльність та суспільну працю, спрямовану на розв'язання існуючих проблем.

Не менш важливою і необхідною була діяльність педагогічних організацій спрямована на видання періодичних видань для дітей та молоді, аби подбати про належне національне виховання підростаючого покоління. У 1890 р. професор Володимир Шухевич почав видавати ілюстрований часопис для дітей і молоді під назвою "Дзвінок", про який газета "Учитель" писала: "вже давно ожидана ілюстрована газета для "дітей і молодіжи" стане як можна судити після змісту першого числа на висоті своєї задачі і заступить бодай в части великий брак книжок для читання молоді" [78]. Проте В.Шухевич зіткнувся із значними матеріальними втратами [79], і тому у 1892 р. звернувся із пропозицією до проводу УПТ аби воно взяло на себе обов'язки пов'язані із виходом у світ "Дзвінка". Позитивну відповідь на таке прохання було дано 26 травня 1892 р. [80].

Провід УПТ призначив редактором В.Шухевича, а адміністративну діяльність було доручено здійснювати К.Паньківському (За редакцію "Дзвінка" у різні роки відповідали: В.Білецький (1896-1902 рр., 1904-1999 рр.), К.Галицька (1909 р.), К.Гринечева (1909-1913 рр.), а також І.Крип'якевич (1914 р.) [81]. У 1890-1893 рр. часопис виходив із підзаголовком: "письмо ілюстроване для дітей і молодіжи", в  1894-1906 рр. письмо ілюстроване для науки і забави руских дітей і молодіжи", а в 1907-1914 рр. - "ілюстративний часопись для дітей і молодіжи". Часопис вміщував на своїх сторінках оповідання та казки І.Франка, В.Лебедєвої, І.Крип'якевича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та інших, а також майстерно зроблені переклади Р.Кіплінга, Р.Бернсона; поезії Л.України, С.Воробкевича, Б.Лепкого, Ю.Федьковича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та багато інших авторів. "Дзвінок" ставив перед собою завдання розширити кругозір української молоді, тому публікував матеріали не тільки про українських князів та гетьманів, видатних культурних та громадських діячів, про призначення релігійних свят і їхнє святкування українцями, а й про політичну ситуацію в Росії, повінь в Парижі, Новий рік у Філадельфії, храм св.Петра в Римі, про католицьку державу Ватикан. Цьому сприяли й інші наукові статті та популярні розповіді із всесвітньої та української історії та культури, географії, природничих наук, посмертні згадки про видатних людей [82].

Заслуговували на увагу дитячі п'єси та спеціально складені сценарії, які могли використовувати вчителі для проведення позакласних заходів. Регулярними на сторінках двотижневика були такі рубрики "Веселий кутик" (публікувалися жарти та смішинки), "Золоті зернятка" (вміщувалися корисні поради). Величезною популярністю серед дітей користувалися кросворди та ребуси. Був у "Дзвінку" також додаток для дітей дошкільного віку [83]. Редакція вела постійне листування із своїми юними читачами, в якому знаходяться численні схвальні відгуки, на все те, що публікувалося, а також побажання дітей якнайчастіше бачити нові номери журналу у своєму домі. Юні дописувачі надсилали загадки, кросворди, смішинки для того, аби їх надрукували у "Дзвінку", повідомляли про те, як вони збирають гроші на потреби УПТ під час Різдвяних свят та купують різні атрибути товариства, таким чином допомагаючи йому [83].

Загалом літературний та естетичний рівень "Дзвінка" був високим. Редактори зуміли підібрати цікавий та змістовний матеріал і подавати його молоді в доступній формі. На особливу увагу заслуговують ілюстрації "Дзвінка", які були досить вдалим доповненням до надрукованого в журналі. Щодо перших років видання, то важко високо оцінити професійний рівень часопису, але поступово його видавці зуміли виправити стан справ на краще і зробити дитячий журнал таким, що повністю відповідав потребам українських дітей та молоді. Перший український просвітньо-економічний конгрес у своєму рішенні щодо видавничої діяльності, опублікованому у 1910 р., рекомендував передрукувати найкращі поезії, оповідання, п'єси для дітей, що друкувалися на сторінках "Дзвінка", і видати окремими книжечками [86].

Проте "Дзвінок" не міг похвалитися великою кількістю передплатників, адже у 1897 р. їх налічувалося 91, а в наступному ця цифра зменшилась до 85. Після того, як головним редактором в 1903 р. було призначено М.Малицьку, число передплатників зросло до 120, і в 1905 р. становило 500, а в 1913 р. - 514. "Дзвінок" мав своїх читачів і серед українців Буковини: у 1913 р. його одержували 18 приватних осіб і 28 шкіл, 36 примірників в цьому році УПТ надіслало до навчальних та виховних закладів безкоштовно [87]. Спроба розповсюджувати часопис у Східній Україні була невдалою, так як російський уряд не дав на це згоди [88].

Цілком зрозумілим є те, що за такої кількості передплатників видання журналу було збитковим, але УПТ не відмовлялося його фінансувати, розуміючи важливість цієї справи. Витрати покривались за рахунок щорічних дотацій від Галицького сейму в розмірі 100 ринських, а також із добродійних внесків на рахунок товариства [89].

Буковинське педагогічне товариство "Українська школа" також вирішило зайнятися справою випуску періодичного видання для молоді. Ініціатором цієї справи був А.Клим, голова товариства в 1912-1914 рр. Розраховуючи вартість видання, виходячи з того, що на Буковині в школах навчилося 50 тис. українських дітей, і якщо 20 тис. читали б новий часопис, то товариство могло б наважитися на видання дешевого журналу. Але через те, що на це не було відповідних коштів, вирішили укласти угоду з фірмою С.Раях у Чернівцях, за якою дане підприємство взяло на себе обов'язок профінансувати видання і зайнятися його розпродажем. Товариству залишалася лише творча праця. Для цього було вибрано редакційний комітет, до якого ввійшли: В.Сімович, Т.Ільницький, І.Каву ля та М.Гулат. 1 вересня 1913 р. повинен був зявитися перший часопис для шкільної молоді (тій, котрій виповнилося 15 років) під назвою "Квітник". Редакційний комітет підготував рукопис. На жаль, він не вийшов з причин цілком незалежних ні від виділу, ні від редакторів [90].

Окрім видання учительськими товариствами власних періодичних видань та часописів для дітей і молоді, вагоме місце в їхній видавничій діяльності зайняла робота, спрямована на випуск у світ книг. Це були методичні посібники для вчителів та інші книги, що пропагували ідею національної школи, підручники, література для позакласного читання дітям різного віку.

Педагоги українських шкіл гостро потребували інформативної та методичної літератури рідною мовою, яка б познайомила їх із наводками педагогічної науки, а також розширювала кругозір вчителів. Саме тому УПТ започаткувало видання спеціальної серії книг під назвою "Книжки і видання до бібліотек учительських". Тематика літератури, що виходила в цій серії була досить різноплановою, про що говорять назви виданих книг: "Коротка історія педагогіки" Т.Грушкевича, "Приписи для іспитів кваліфікаційних для шкіл народних і ви ділових", "Нариси з домашньої педагогіки" Віри Лебедєвої, "Короткий огляд історії німецьких університетів" Г.Кричуна, "Нинішня географія" С.Рудницького, "Новий напрямок у науці малюнків" М.Коця та інші. Всього УПТ видало 20 книг призначених для вчительських бібліотек [91].

На Буковині вчителі змогли одержати методичні посібники українською мовою завдяки видавничій діяльності товариства "Українська школа". Це були: "Методика науки в школі народній" М.Гаврищука, "Дидактика" С.Канюка, "Педагогіка" М.Барановського, що рекомендувалася для використання в учительських семінарах та учителям народних шкіл; "Наука читання й писання в першім шкільнім році" О.Поповича, "Вступ до методики науки природної" М.Гаврищука.

Ціль даних методичних посібників - зорієнтувати вчителя народної школи, як заохотити українських дітей до навчання, прищепити любов до рідного краю і всього національного. М.Гаврищук у своїй "Методиці" звертає увагу на те, що успішне навчання у вищих навчальних закладах можливе тільки тоді, коли викладання в народній школі проходитиме на належному рівні. Від давав дуже важливі рекомендації, як зробити виховання якомога ефективнішим і змістовнішим [92].

"Виховання повинне бути національне. Виховання космополітичне, що виховує дитину людиною всесвіту, минаючи рідний край, є зовсім хибре", - зазначалося в "Педагогіці" М.Барановського. Тут детально характеризувалися основні складові виховання дитини, його форми, методи та засоби. Дуже цікавими бути такі розділи, як "Родина", "Школа й церква як виховні чинники", "Народний учитель як вихователь" та інші [93].

В рецензії на "Дидактику" С.Канюка газета "Нова Буковина" писала: "Сей підручник визначає ся тим, що оброблений фахово, цікаво і в поступовім (прогресивному - Л.Ш.) напрямі, а надто написаний гарною українською мовою. Річ ясна, що користь з такої книжки може бути дуже велика" [94].

ВОУУБ також своєю видавничою діяльністю сприяла формуванню активної життєвої позиції педагогів початкової школи. В цьому плані заслуговує на увагу праця І.Герасимовича "Подрібний розклад праці українського народного учительства по громадах". В першу чергу автор зазначає: "повинен учитель свою працю, почату в школі, безперервно продовжувати із підростаючою молоддю і господарями, давати ініціативну до всяких хосенних організацій, служити своєю допомогою і порадою як у всіх проявах громадського і товариського життя, як рівно ж бути дорадником і приятелем в справах приватних, особистих своїх громадян". В таких розділах як: "Робота в поодиноких товариствах", "Курс анальфабетів", "Приготовленє молодіжи до середніх шкіл", "Виклади й відчити для народа" подаються цінні рекомендації педагогам, як організовувати свою працю поза школою в сільській громаді якомога краще [95].

Книга "Про основуванє і веденє прилюдних бібліотек кружків У.П.Т." М.Коця, що вийшла заходами УПТ була присвячена важливому культурному значенні бібліотек та в необхідності їх відкриття. Автор переконував, що "бібліотеку можна вести взірцево дуже дешевим коштом" [97]. Як це зробити практично, детально розповідали такі розділи: "Інструкція про бібліотеки УПТ", "Яким чином придбати книжки до бібліотеки", "Як порядкувати зібрані книжки". І.Ющишин у своїй рецензії до книги зазначав, що нею може користуватися з однаковою користю для себе, як велика міська бібліотека, так і маленьке зібрання книжок у невеличкому селі [98].

Вищезгадані книги для вчителів зіграли неабияку роль для підвищення професійного рівня педагогів на формуванню їх активної громадської позиції. Проте учительські товариства не ігнорували і виданням книжок для дорослих повчального змісту, спрямованих на розвиток народної освіти. Досить цікавими за змістом були праці І.Герасимовича, "Не залишаймося позаду" Колешуків та Д.Пігуляка "Сила книжки, або о просвіті народній" виданих товариством "Українська школа" в Чернівцях. У першій автор порушував наболілу проблему для української громадськості, якою було заснування української приватної реальної гімназії у Вашківцях. Друга звертала увагу на необхідність освіти для простого народу. "Коли не опам'ятаємося і не візьмемося щиро до науки поки час, - писав народний учитель Дарій Пігуляк, - то станеться з нами по довшій нужді те, що зі всіма тими народами, котрі самі про себе не дбали... Ми пропадемо, як збіжжя в бур'яні пропадає без сліду" [96].

Товариство ВПУВ також взяло на себе завдання пропагувати ідею розвитку та реформування української освіти та самовідданої праці громадськості з цією метою. Цьому сприяли й видання товариства. В книзі "Народне учительство і суспільство", де автор підписався псевдонімом О.Г., розповідається про стан української освіти учительства, про товариство ВПУВ та його діяльність, спрямовану на вирішення найважливіших проблем національної школи та їх педагогів. Тут було показано за допомогою статистичних даних та прикладів із життя організаційну та політичну діяльність учительського товариства. В книзі було сформульовано основні завдання, що стояли перед українськими педагогами та громадськістю, що зводилися до праці в трьох напрямках: просвітньому, економічному та політичному [99].

Конкретні рекомендації щодо реформування початкового шкільництва в Австро-Угордині, з метою її демократизації, а також надання кожному із народів реальної можливості здобути освіту рідною мовою, містилися в книзі ВПУВ "Проект на зміну державного шкільного закона з дня 14 мая 1869 року". У вступній частині цієї праці було сказано: "Цей проект можна вважати висловом поглядів на самого автора, але всього загалу українського вчительства". Провідну ідею книги було сформульовано так: "Школа повинна бути розсадником національного розвою кожного народу". Тут багато приділялося організації навчання у народній та виділовій школах, освіті педагогів цих навчальних закладів, дисциплінарному законодавству, організації приватних шкіл.

Для народних і середніх шкіл вкрай необхідними були підручники українською мовою. Частково вирішити цю пробле5му вдалося культурно-просвітнім учительським товариствам. В Галичині УПТ видало більше десятка шкільних підручників із грецької та латинської граматики, географії, природознавства, хімії, зарубіжної літератури, алгебри, геометрії та німецької мови [102]. На сторінках шкільних часописів можна було нерідко зустріти схвальні відгуки про них. Щодо навчального посібника А.Алиськевича і Р.Галичикевича часопис "Наша школа" в своїй рецензії писав: "Новий підручник для четвертого класу є найліпшим підручником з усіх, які є прийняті в українських гімназіях, і ледве чи яка з середніх шкіл в Галичині з німецькою вик ладовою мовою має кращий" [103]. Вищезгаданий журнал також дав схвальний відгук на "Основи хімії для вищих гімназійних класів" Ю.Гірняка, пишучи про те, що: "книжечка написана ясно, доступно, а що головне оригінально, тому заслуговує зі сторони учительських кругів на повне визнання" [104].

Початкова та середня школи Буковини радо зустріли читанки О.Поповича та С.Шпайнаровсього, підручники з географії та історії, написані М.Кордубою, "Пажинські вправи" Ю.Кобилянського, "Основи хімії" Р.Цегельського, "Підручник рільництва" Є.Жуковського та інші, видані товариством "Українська школа" [105]. Всі вони відповідали вимогам і потребам тогочасної школи. Наприклад, підручник "Картини із всесвітньої історії для народних та виділових шкіл" М.Кордуби не тільки подавав змістовний і короткий виклад подій у світі від найдавніших часів, але й приділяв належну українській історії та її видатним особам. Дітей знайомили з діяльністю князів Володимира Великого та Данила Галицького, гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. Книга була гарно ілюстрована, надрукована на якісному папері, вміщено додатки у вигляді карт [106].

Управа товариства "Українська школа" також зацікавилася підручниками з музики та арифметики для учительських семінарій, написаних відповідно І.Карбулицьким та П.Никоновичем. Хоча через брак коштів їх так і не вдалося видати [107].

І.Герасимович в своїй брошурі "Боронім народну школу!", що побачила світ завдяки ВОУУБ показує своє бачення політичних процесів на Буковині та розвиток освіти в контексті суспільно-політичних подій. Автор закликає учителів активно боротися за свої права, а також докласти власних зусиль до того аби ліквідувати неписьменність [108].

І.Франко так оцінив працю цієї вчительської організації в своїй праці "Молода Україна": "Згадаю немалу вже видавничу діяльність Руського Педагогічного Товариства, виданий майже повний цикл учебників для гімназійної науки..." [109].

Організації учителів вищих шкіл "Учительська громада" та Товариства ім.Сковороди доклали своїх зусиль до створення підручників. У вересні 1909 р. представниками від цих товариств було обговорено справу видання українських підручників у середніх школах. Результатом наради стало створення спільної комісії, яка слідкувала за якістю навчальних підручників [110]. В часописі "Наша школа" постійно була рубрика "Огляд книжок і часописей", де давалася оцінка підручників, виданих українською мовою.

Не меншу увагу педагогічні товариства приділили літературі для дітей та молоді для позакласного читання. Адже добра книжка за словами дитячої письменниці К.Галицької: "один з приватних чинників, виховуючи, яким посередньо (безпосередньо - Л.Ш.) можемо впливати на інтелектуальний і моральний розвиток молодого покоління" [111]. Книги для дітей та молоді зайняли найбільшу частку серед виданих УПТ. Всього їх налічувалося 110 [112]. В каталозі видавництв УПТ їх було поділено на видання для малюків; для дітей, котрим виповнилося 8 літ, та книги для дітей старшого шкільного віку. Серед книжок для найменших заслуговують на увагу такі: "З царства звірів", "Діточі вигадки", "Мамин подарунок".

Література для дітей середнього шкільного віку складалася із казок, оповідань, повістей, поезій, книжок наукового змісту. Надзвичайно цікавими були втори І.Фрака "Лис Микита", "Пригоди Дон Кіхота" в новій інтерпретації, "Робінзон Крузо"Д.Дефо, казки Г.Андерсена, братів Гриммів, Л.Толстой, Р.Кіплінга, "Подорожі Гулів ера" Д.Світа в українському перекладі. Серед численних оповідань звертають на себе увагу написані О.Чайгенком [113], книжечка під назвою "Дарунок для дітей" С.П'ятки [114], повчальні оповідання В.Лебедєвої "Малі герої", де письменниця повчала дітей за допомогою прикладів із життя [115], І.Петренко в ілюстрованому оповіданні з часів Хмельниччини "Малі козаки" змальовує козака як "символ героя, недосяжний ідеал лицарської свободи, честі, слави, уособлення всіх найкращих прикмет національного характеру [116].

Слід сказати. що українська історія та класична література не зайняли провідного місця серед видань УПТ. Хоча "Кобзар" Т.Шевченка, книжечки про життя Кобзаря в сценічних виставах Крайова шкільна рада рекомендувала закупити до шкільних бібліотек [117], а "Короткий огляд руско-українського письменства від ХІ до ХVIII століття для ужитку молодим" О.Макарушки одержав схвальні відгуки від своїх читачів [118]. Остання із книг носить науковий характер і подає відомості про появу писемності у слов'ян, життя та діяльність Кирила та Мефодія, відомості про літератури Київської Русі, про видавництво перших друкованих книг українською мовою та найвидатніших письменників досліджуваного періоду [119].

Для молоді старшого шкільного віку товариство видало "Перекази старовинного світу" І.Дем'янчука, де стародавні міфи були подані у доступній формі [120], арабську казку "Аби Касимові капці" І.Франка, твори Шекспіра, повість "Інститутка" М.Вовчка, оповідання історичного змісту під назвою "Марта Борецька", "Орлеанська дівчина", а також книги наукового характеру з історії, літератури, географії [121].

Серед видань УПТ були досить оригінальні календарі. Коломийська філія УПТ видала ряд кишенькових студентських календарів, призначених для одного шкільного року. Кожен із календарів містив в собі астрономічний календар, чисті листки для заміток, вимоги до вступних іспитів в гімназію, обов'язкові правила для гімназистів, визначні дати в українській історії, зразки розв'язання завдань з алгебри та геометрії та багато іншого. В календ ариках Коломийської філії УПТ зазначалося, що прибуток від їх розпродажі буде спрямований на інтернат УПТ в Коломиї [122].

Товариство "Українська школа" для позакласного читання українських дітей видало "Образки з природи" І.Синюка, "10 казочок для дітей", "Малий катизизм", повість "Як бідні збагатіли", казку "Тисяча і одна ніч". Воно мало також гарну традицію дарувати дітям книжечки з нагоди ювілеїв. На честь 50-літнього ювілею перебування на престолі цісаря Франца-Йосифа товариство видало ювілейну книжечку "Наш цісар", яку в день свята одержали учні народних шкіл [123]. В пам'ять 50-х роковин смерті Тараса Шевченка "Українська школа" закупила декілька тисяч книжок із життєписом Великого Кобзаря, що їх видавала чернівецька заміська філія товариства і вручила молоді в народних школах [124].

Цілком зрозуміло, що цієї кількості книжечок для дітей не було достатньо. Тому наприкінці 1902 р. газета "Буковина" повідомила: "Чернівецька філія товариства "Руська Школа" ухвалила видавати "Крейцарову бібліотеку" для шкільної молоді. Всі ми знаємо, що така бібліотека потрібна, і тому кожний учитель повинен видавництво морально підтримати. Оскільки наших філіальних грошей вистачить, доти будемо бодай щомісяця пускати між наших школяриків брошурки, що мали би своєю цікавістю  вщіплювати в дитячі серця охоту до читання. любов до рідного слова". Далі редакційний комітет на чолі з учителем І.Карбулецьким просить надсилати на його адресу коротенькі оповідання, байки, віршики. прислів'я, загадки бажано гумористичного змісту, бо упорядники задумали перших 2-3 книжечки випустити саме такого характеру. Учителі відгукнулися на дане прохання, і тому перша книжечка із серії "Крейцарова бібліотека" вийшла вже в січні 1903р. [125].

Брошурки, що видавала Чернівецька заміська філія, були не тільки гумористичного змісту, тут були вірші й оповідання патріотичного змісту, що прищеплювали дітям любов до рідного краю. Наприклад, в травні 1903 р. вийшла книжечка з біографією О.Поповича, його віршем, написаним для дітей, смішинкою С.Воробкевича, а також приказками та прислів'ями.

Важливою справою було і розповсюдження видань Українські періодичні видання Галичини та Буковини повідомляли про вихід нових книжечок для дітей, їх ціни (слід сказати, що вони були дешевими і цілком доступними для всіх верств населення) допомагали розповсюджувати видання "Крейцарової бібліотеки", а також закликали батьків підтримувати як морально (надсилати цікавий матеріал до редакції), так і матеріально (замовляти якнайбільше книжечок у видавців, причому кожен 10 примірник вони могли одержати безкоштовно) [126].

З метою одержання якомога більше матеріалу придатного для друку в "Крейцаровій бібліотеці" чернівецька філія товариства оголосила конкурс на краще оповідання гумористичного або серйозного змісту, яке ніде раніше не було надруковане. Для переможців були визначені 3 премії (в розмірі 20, 10 та 5 крон) за найкращі твори, на думку редакції. В такий спосіб малося на меті не тільки заохотити українських батьків та вчителів збирати матеріал до "Крейцарової бібліотеки", а й одержати велику кількість оповідань, бо за умовами конкурсу надіслане авторам не поверталося назад [127].

Слід сказати, що українські вчителі взяли активну участь у розповсюдженні видань "Крейцарової бібліотеки". Деякі філії "Української школи" закуповували книжечки із даної серії і дарували їх дітям вчителів, що належали до товариства та кращим учням народних шкіл. Учительська газета "Промінь" як додаток до деяких своїх номерів надсилала своїм передплатникам брошури із серії "Крейцарової бібліотеки". Тут можна було прочитати: "Сподіваємося, що не найдеться ні в Буковині, ні в Галичині рускої школи, в котрій не розходили би ся книжечки. Тим способом ширили би у нас просвіту, підтримувало би видавництво, а коли б розходилося кожного числа не як до тепер 3-5 тисяч примірників, а 10-13 тисяч, то книжечки могли б продаватися вдвічі дешевше [128].

1905 р. учитель І.Карбулицький, який редагував "Крейцарову бібліотеку" і доклав чи не найбільше зусиль, щоб видання із цієї серії могли побачити світ, на загальних зборах Чернівецької філії "Української школи" заявив, що не може надалі виконувати свої обов'язки, тому був обраний редакційний комітет у складі народних учителів Івана Синюка, Іллі Ілюка та Дарія Пігуляка. Це не знизило якості книжок, що видавалися в такому ж самому об'ємі і за такою ж ціною, як раніше. Ці книжечки і наділі користувалися великою популярністю серед українського населення завдяки гарному добору матеріалу й доступній ціні [129].

В цілому під управою "Крейцарової бібліотеки", яку протягом декількох років (1903-1908) видавала Чернівецька філія товариства для дітей окремими маленькими і дуже дешевими книжечками, випущено приблизно 200 тисяч примірників даного видання. Вони досить швидко розповсюджувалися в Галичині та Буковині і мали великий виховний вплив на дітей та молодь [130].

Правда на цьому видання книжечок для дітей Чернівецькою заміською філією "Української школи" не припинилося. Воно продовжувалося в період з 1909 до 1914 рр. під назвою "Дитяча бібліотека", хоч і не настільки активно, як це робилося раніше. Із видань цієї серії на особливу увагу заслуговують календ арики для дітей, де, окрім самих календарів із зазначеними святковими днями, були навчальні оповідання, розповіді про видатні постаті та події в українській історії й літературі, а також корисні поради [131].

Українська преса постійно закликала батьків купувати саме календ арики, випущені "Українською школою", бо прибуток від їхнього розпродажу йшов на потреби товариства, відповідно і на потреби національної школи та її вчителів [132].

Серед книг для дітей виданих ВПУВ відзначається своїм цікавим змістом та літературною майстерністю збірка поезій Марійки Підгорянки "Відгуки душі". Прибуток, одержаний від продажі цієї книги, передбачалось спрямувати на будівництво бурси для учительських синів [133]. З цією метою видавалися також товариством ВПУВ кишенькові календ арики [134].

Товариство "Учительська громада" взяло на себе завдання видавати книги для молоді середніх шкіл. У 1910 р. цією справою зайнялася Коломийська філія "Учительської громади". Їй вдалося видати збірку поезій І.Франка, вибрані новели цього ж автора під назвою "В поті чола", а також оповідання В.Стефаника та Л.Мартовича. З нагоди Шевченкового ювілею в 1914 р. центральний провід товариства у Львові видав "Кобзар" для молоді [135]. Кожне із видань "Учительської громади" одержувало, як правило, схвальні відгуки преси.

Вступне слово до "Вибору поезій" І.Франка було написане письменником А.Крушельницьким, де розповідалося про життя та творчість І.Франка. "Вибір зроблений взагалі добре і дає змогу познайомитися дійсно з тою глибокою поезією, - писав М.Євшан [136]. Упорядником вибраних оповідань І.Франка "В поті чола" був також А.Крушельницькій, ним було написане і вступне слово. Перевагу при виборі оповідань, було надано тим, які мали відношення до дітей, молоді та їхньої поведінки [137].

До "Кобзаря" Т.Шевченка ввійшло 136 поезій, частина із них в скороченому вигляді. Також до нього ввійшла біографія поета і пояснення до творів, котрі були важкими для розуміння молоддю. Слід сказати, що редактор цього видання професор Ю.Романчик виконав свою роботу на високому рівні [138].

Серед видань учительських товариств були власні статути та статути для філій. УПТ крім цього видавало щорічні звіти про свою діяльність, роботу навчальних закладів та інтернатів, а також інформативні календарі та заклики до громадськості з проханням вступати до товариства і робити пожертви на його користь [139].

Товариство "Українська школа" видавала також "Збірник законів і розпоряджень для народних шкіл Буковини", статути для вчительських семінарій, яку створило товариство. За кошти цієї вчительської організації було видано статут товариства "Шкільна поміч". Це було зроблено тому, що новостворене товариство переслідувало мету - підтримувати матеріально тих учнів краю, що навчалися в народних та середніх школах, тобто дбати про підручники, одяг [149]. Товариство ВПУВ друкувало звіти про свою діяльність, котрі відзначалися змістовністю та детальністю [141].

Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш плідною видавнича діяльність була в УПТ, якому в період від 1884 р. до 1913 р. вдалося випустити в світ, згідно каталогу всіх художніх книг - 190 видань [142]. Деякі із них було видано тиражем в 100 тис. примірників [143]. Товариство "Українська школа" до Першої світової війни видало більш ніж 80 книг різними тиражами (від 17 до 5000 примірників) [144]. Видавнича діяльність інших вчительських організацій (ВПУВ, ВОУУБ та "Вчительської громади") була невелика. Товариство учителів вищих шкіл ім.Сковороди взагалі не здійснювало діяльності в цьому напрямку.

УПТ розпочало видавати книги у 1884 р. [145]. Оскільки матеріалу для друкування вистачало у 1885 р. було проведено конкурс на кращі дитячі твори. Згідно умов конкурсу товариство взяло на себе зобов'язання забезпечити їх випуск, а частину  доходу від продажі одержали автори [146]. У 1886 р. УПТ організувало "Бібліотеку для молоді" з редакційним комітетом у складі Г.Врецьоки, Р.Заклинського та Зарицкого [147]. Згодом було створено "фонд видавничий", а також товариство розпочало видавати літературу для молоді старшого віку [148]. В 1905 р. із членів проводу УПТ було створено видавничу секцію на чолі з доктором Левицьким [149], а в 1909 р. почала діяти при товаристві видавнича комісія під головуванням О.Макарушки. Створення даних організаційних структур говорило про те, що товариство приділяло видавничій діяльності значну увагу. Керівництво УПТ намагалося проінформувати якомога більше число людей про свої видання. а також мало свої розповсюджувачів. Крім того, товариство постійно дарувало свої книги культурно-просвітнім організаціям, школам, читальням, завдяки чому його видання потрапляли до української громадськості [150].

Проте у 1909 р. у видавничій діяльності УПТ простежується спад, причиною якого був брак коштів. Борг товариства друкарні Наукового товариства ім.Шевченка на цей час становив 25 тис. 255 крон [151]. Причиною цього було те, що як повідомляв провід товариства у часописах, всі свої прибутки він спрямовував на фінансування навчальних закладів та інтернатів. УПТ вирішило розрахуватися із друкарнею НТШ власними книгами, що не вдалося продати. Видавнича діяльність УПТ в цей час стала збитковою через те, що інтерес з боку української інтелігенції до неї різко змінився.

"Українська школа" почала здійснювати плідну видавничу діяльність починаючи з 1900 р. Цю активність можна пояснити і тим, що головою товариства в цей час був Омелян Попович, який як шкільний інспектор добре розумів наскільки українська школа потребує підручників та книг рідною мовою [152].

З метою більш ефективного розповсюдження видань в 1912 р. був підписаний договір з фірмою С.Раях у Чернівцях, за яким дана організація брала на себе обов'язок продавати книжки та брошури, видані товариством. В такий спосіб видавці намагалися частину своїх справ передати в руки досвідченій організації (однієї із поважних у місті книгарень) аби вивільнити час для редагування видань. Слід сказити, що дана працю плідною та ефективною не була. Адже, починаючи з 1913 р. у видавничій діяльності товариства простежується спад, причиною якого стала недостатня кількість коштів [153].

Видавництвом та розповсюдженням книжок товариства ВПУВ зайнялася "Видавнича спілка" товариства, що була створена у Коломиї в серпні 1909 р. [157].

Щоб дозволити якомога більшій кількості населення користуватися книгами, в тому числі й виданнями українських педагогічних товариств, їхні філії та кружки створювали бібліотеки. Найінтенсивнішу діяльність в цьому напрямку розгорнули УПТ та ВПУВ.

УПТ відкрило свої бібліотеки в Тернополі, Перемишлі, Надвірній, Золочеві, Збаражі та в інших містах. У Львові організував бібліотеку кружок ім.Ганни Барвінок, а на території Калушського повіту діяла мандрівна бібліотека. Деякі з них могли похвалитися значною, як на той час, кількістю книг. Наприклад, бібліотека в Золочеві в 1909 р. налічувала більше тисячі томів. Всього, станом на 1914 р. налічувалося 10 бібліотек, що були власністю УПТ [155].

Провід "Української школи" постійно переймався проблемами шкільних бібліотек в українських селах, і неодноразово звертався з проханням до шкільної влади, аби та відкривала бібліотеки там, де їх потребує українське населення, а також закуповувала видання товариств "Українська школа" та "Руська бесіда" до вже існуючих [156]. В 1912 р. товариство організувало бібліотеку для чернівецьких середніх шкіл, щоб дати можливість українським дітям користуватися книгою на рідній мові [157].

При 18 окружних відділах товариства ВПУВ в 1913 р. були організовані бібліотеки та діяли спеціальні комісії, які працювали над тим, щоб вони діяли належним чином і поповнювалися новою літературою. Найчисельнішою була бібліотека Коломийського окружного відділу, яка налічувала в цей час 8 тис. 229 томів. Непогано розвивалися бібліотеки в Зборові, Болехові, Калуші, Снятині, Вайнилові [158].

Таким чином, українські педагогічні товариства, виконуючи положення своїх статутів, здійснювали активну видавничу діяльність. Кожна із учительських організацій мала власний періодичний орган, що висвітлював її організаційну роботу зокрема і розвиток української освіти загалом. Вагоме місце у видавничій діяльності ряду товариств зайняв випуск методичних посібників для вчителів, пропагандистської літератури для різних верств населення, підручників українською мовою, науково-популярних книжок для дітей та іншої літеру тари. Разом з тим, не все заплановане вдалося здійснити. Брак коштів та байдужість з боку української громадськості, відсутність підтримки від державних органів негативно впливали на видання та розповсюдження книг, тому чимало задумів не було реалізовано до кінця. Однак, незважаючи на це, українські вчительські товариства зробили вагомий внесок у справу видання педагогічної та науково-популярної літератури свого часу, сприяючи розвитку національного шкільництва.Шкільний часопис. - 1880. - Ч.1. - с.1.


15.01.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!