Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Північно-Східна Русь та монголо-татарське ярмо. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Північно-Східна Русь та монголо-татарське ярмо. Реферат

У рефераті подано відомості про вплив монголо-татарського ярма на суспільно-економічний розвиток Північно-Східної Русі ХІІІ - ХV ст. в історіографії

Питання про вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства – одне із найбільш складних в історіографії Росії. Крайня недостатність джерел ускладнює відповідь на нього, тому вповні можливою стає поява таких робіт, в яких заперечується який-небудь вплив нашестя на розвиток Русі. Більшість істориків, однак, є прихильниками думки про те, що іноземний гніт затримав економічний і соціальний розвиток Русі, завершення процесу складання феодалізму, відродивши архаїчні форми експлуатації.

Такий односторонній підхід до висвітлення даного питання панував і у радянський період. У зв'язку із цим питання впливу монголо-татарського гніту на соціально-економічний розвиток Північно-Східної Русі потребує переосмислення, глибокого вивчення його конкретно-історичних обставин. Тим більше, що досі не існує вузькоспеціалізованих праць з даної тематики.

Предмет дослідження становлять причини та фактори, що обумовили характер і напрями впливу монголо-татарського панування на соціально-економічне життя Північно-Східної Русі; економічний розвиток північно-східних князівств після монгольського нашестя; зміни у соціальній сфері, становлення національних особливостей.

Досліджуючи вказану проблему, автор поставив собі за мету висвітлити найважливіші, на його думку, аспекти соціально-економічного розвитку Північно-Східної Русі після монголо-татарського завоювання, визначення ролі і впливу монголо-татарського гніту на даний процес.

Аналіз поглядів, історіографів проблеми для цього було поставлено ряд завдань:

  • систематизувати й узагальнити досліджений матеріал з даного питання, з'ясувати рівень репрезентативності різних джерел, які використовувалися дослідниками;
  • оцінити рівень розвитку князівств Північно-Східної Русі після монгольського нашестях в історіографії;
  • зрозуміти роль ординського панування в становленні національних особливостей - в галузі держави і права, економіки;
  • визначення проблем з даного питання, які потребують подальшого опрацювання на сучасному етапі.

Розпочинаючи розгляд визначеної теми з часу монголо-татарського нашестя, автор намагався поєднати проблемність з принципом хронологічної послідовності викладу. З огляду на предмет дослідження, його хронологічні рамки охоплюють значний відрізок часу: друга половина XIII – ХХ ст.

Методологічною базою даного дослідження є комплекс принципів, прийомів і методів. Автор при висвітленні проблеми користувався принципами історизму та об'єктивізму. Цьому сприяло застосування методів аналізу і синтезу даних, здобутих у різнорідних за характером джерел і наукової літератури.

Наукова новизна. Проаналізовані різні точки зору на проблему впливу монголо-татарського гніту на соціально-економічний розвиток Північно-Східної Русі, визначено його провідні напрями, проведена систематизація накопиченого матеріалу. Зроблено аналіз вірогідності окремих джерел, які широко використовувалися при вивченні даного питання. Виявлено недостатньо досліджені питання з історіографії дослідження, а також проблеми, які потребують негайного розроблення на сучасному етапі.

Джерела

В ранній руській історії, письмові джерела містять надто мало свідчень, які б дозволили зробити який-небудь висновок про реальні збитки, політичні, економічні чи культурні, нанесені монголо-татарами. Нема ніяких вказівок на чисельність втрат серед дружинників чи громадського населення, ми не знаємо, скільки було захоплено в полон. Літописці, мандрівники і історики того часу вперто відмовляються навести хоча б перебільшені цифри: вони або зберігають мовчання, як у випадку з Києвом, або лякають своїх читачів безпомічними гіперболами.

Мандрівники більш пізнього часу, посол папи Іоан де Плано Карпіні і францисканський монах Вільгельм Рубрук, правда, говорять про полонених, яких повели у кочування чи в рабство, а східні історики (Рашид-ад-Дін, Ібн-ал-Асир), як і Іоан де Плано Карпіні, повідомляють про те, що татари систематично уганяли професійних ремісників і майстрів із завойованих міст.

Археологічні дані про фізичне знищення чи економічні утиски надто малі, щоб подати скільки-небудь реальну картину становища руських міст і сільської місцевості після нашестя.

Радянський історик Б. А. Рибаков в своїй фундаментальній праці "Ремесло Давньої Русі" пише, що руські землі "були в значній мірі обезкровлені... з цілого ряду виробництв ми можемо прослідкувати падіння чи навіть повний занепад складної техніки, огрубіння і спрощення ремісничого виробництва в другій половині XIII століття".

Його висновки базуються, в основному, на відсутності в захороненнях XIII і XIV віків таких предметів, як прикраси пряслиці, буси, амулети і браслети, зникнення глиняного посуду, кераміки і емалевих виробів, характерних для археологічного прошарку XII і початку XIII ст.

Звичайно, відомості про татаро-монгольське ярмо могли потрапити в ці акти лише в рідких випадках через сугубо ділове призначення цих документів, що фіксують, так сказати, повсякденні, насамперед - поземельні, відносини в країні. І дійсно, кількість таких актів (у статті розглядаються лише акти Північно-Східної Русі), у яких маються які-небудь зведення про татаро-монгольське ярмо, порівняно невелике (їхній нараховується кілька десятків). Однак саме в силу самої "щоденності" цих грамот нечисленні і лаконічні звістки про ярмо, що зустрічаються в них, набувають особливого сенсу. Перед нами відображення "звичайних" проявів іноземного гніта, переломлення окремих подій і явищ, зв'язаних з існуванням ярма, у свідомості різних шарів населення тодішньої Русі.

У цікавлячій нас групі джерел насамперед одержала відображення експлуатація Ордою населення Русі. Так, у давно і добре відомій науці жалуваній грамоті московського великого князя Дмитра Івановича новоторжцю Микулі з дітьми (1363 – 1389 р.) у числі повинностей, від яких звільняються Микула, його діти і його селяни ("сироти"), згадане "ординське срібло". Для позначення платежів в Орду тут ужитий термін, що не зустрічається в інших джерелах.

Цікавий у грамоті і факт звільнення великим князем від цих платежів світського феодала (у Микули є "його сироти" і "городищани його"). З погляду більш загальних проблем це свідчення грамоти підтверджує право московського великого князя в другій половині XIV в. за своїм розсудом розкладати ординський "вихід". З грамоти також видно, що обличчям, відповідальним за збір "ординського срібла" із селян, був їхній феодальний пан (у даному випадку Микула), що передавав зібрану їм зі своїх селян данина "нагору" - питомому (чи великому, у залежності від того, чиїм безпосередньо васалом був даний феодал) князю.

Ця відповідальність вотчинників за збір ординської данини знайшла відображення й в інших актах. У жалуваній грамоті (близько 1450 р.) тверського великого князя Бориса Олександровича Кашинського Сретенському жіночому монастирю (тобто вже не світському, а духовному феодалу) на монастирських "сиріт", що проживають на землях монастиря й у його слободі в м. Кашину, говориться: "А прийде моя данина, великого князя, неминуча, і ігуменя збере сама данина з тих людей, так надішле до моєї скарбниці".

Аналогічне свідчення мається в міновій грамоті, датованої часом біля 1440-х - 1470-х років, князя Ф. Д. Пожарського на промінявши їм села Іванівської М. І. Голибесовському за його село Троїцьке: "А ми та ординські і вихід мені, князь Федорові, знімати". З цих слів з очевидністю випливає, що князь Пожарський, як обличчя відповідальне за збір платежів в Орду із села Іванівської, зобов'язується при обміні розрахуватися по них. Терміни, застосовувані в міновій для позначення цих платежів - "мита ординські" і "вихід", добре відомі, наприклад, по духовних і договірних грамотах великих і відомих князів XIV-XV ст..

Про "данину" і "виході" на користь Орди говориться й у так називаній "статутній" грамоті Василя І і митрополита Кіпріана (1392 чи 1404 р.): "А коли данину дати в Татари, тогди й оброк дати церковним людей; а коли данину не дати в Татари, тогди й оброк не дати церковним людей"; "А имати мені, князю великому, данини з Луху у вихід по своїй грамоті по оброчній; а лише того оброку не взимати" [26, с. 104]. Ця грамота й у цілому за своїм характером, і по даному пункті близька до князівських докончаніїв.

Серапіон відрізняє представників влади і її апарат, тобто тих, хто задумав похід і хто використовував у своїх інтересах перемогу, від тієї маси кочівників, що вони систематично розбещували вигодами грабіжницької війни і військового видобутку.

Це відношення сучасників до факту татарського завоювання, до його ініціаторів, з одного боку, і до народної татарської маси, з іншої, невидимому, позначилося і на судженнях про цей час наступних поколінь.


29.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!