Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Українська історія з другої половини XVIII ст. і до наших днів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська історія з другої половини XVIII ст. і до наших днів. Реферат

Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду

Поезія великого Тараса "перевернула свідомість" багатьох молодих галичан. Видані 1859 р. в Лейпцигу деякі не цензуровані вірші Т. Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване".

Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.

У шевченківській моделі культури був закладений величезний заряд народних морально-етичних і духовних цінностей, який дав можливість українському народові вистояти у найтяжчих випробуваннях. Українська культура в таких умовах виявляла дивовижну життєздатність, оскільки була невід'ємним явищем історичного поступу. Цю свою нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об'єднанням навколо шевченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов, О. Духнович, Ю. Федькович, С. Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не лише за межі Росії, але й на культуру слов'янських та багатьох інших європейських народів.

Центром національного відродження в Україні був Харківський університет. Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім'ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний, М. Гамалія, І. Пулюй, І. Горбачевський, С. Тимошенко - аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначили, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Потебня, М. Дашкевич, Ф. Вовк. У галузі філософії з'являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького, галицького філософа К. Ганкевича.

Чи не головною науковою подією того часу була участь членів "Київської громади" у діяльності Південноросійського відділення "Русского географического общества" (1873-1876 рр.). Підсумком експедиції стало семитомне наукове дослідження, яке б могло скласти честь найславетнішій європейській академії того часу. Тут були зібрані і досліджені документи з усіх сфер буття українського народу - про природу, географію, історію краю. У виданні взяли активну участь М. Драгоманов, Ф. Вовк, М. Лисенко, О. Русов, П. Житецький, В. Антонович.

Престиж української мови, віру у її великі можливості утверджувала й поширювала передусім українська література. Початком нової доби в українській літературі було опублікування "Енеїди" І. Котляревського в 1798р. На світовий рівень підніс українську літературу Тарас Григорович Шевченко. У творчості він поєднав національне і загальнолюдське, "став велетнем у царстві людської культури" (І. Франко). Т. Шевченко був видатним поетом-романтиком. Прикладом романтизму є твори "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія". Творами реалістичного спрямування є його поеми "Кавказ", "Наймичка" та ін.

Як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження ("Гайдамаки").

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX - початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур.

69 років, з 30 грудня 1922 року до 24 серпня 1991 року Україна перебувала в складі СРСР – державному утворені, яке виникло на руїнах колишньої Російської імперії.

Формально – друга за розмірами і рівнем розвитку Україна була самостійною республікою з чітко окресленою територією, економікою і культурою, з своїм адміністративним центром, судовою системою, управлінським апаратом. Вона мала власну Конституцію, Герб, Гімн, прапор – символи, які нібито відображали національну самобутність українців їх держави.

Фактично, з утвердженням жорстокого централізму і одноосібної влади, Україна перетворилася в звичайну провінцію підпорядковану московському центру з його грубим диктатом і дріб’язковою опікою. Українці змушені були заплатити страхітливу ціну за соціалістичні експерименти, які в кінцевому підсумки відкинули СРСР на узбіччя цивілізованого світу.

Перебуваючи в складі СРСР Україною прокотились кілька хвиль масових репресій:

  • Перша (1929-1931 рр.) - пов’язана з колективізацією.
  • Друга (1932-1934 рр.) - викликана голодом, правлінням Постишева, вбивством Кірова.
  • Третя (1936-1938 рр.) - породжена політичним недовір’ям;
  • Четверта (1939-1940 рр.) - обвинуваченням західноукраїнського населення в націоналізмі.

Арешти, допити, суди йшли щоденно. Кількість репресованих не встановлено, але про їх число можна судити по цифрі "виявлених" в Україні з 1930 р. по 1941 р. (понад 100) всілякого роду "центрів", "блоків", "організацій".

Починаючи з 1933 р. почалося справжнє гоніння на українську інтелігенцію – еліту народу. Жертвами репресій стали: С. Єфремов, В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас та сотні інших.

В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків. Розгрому піддалась спілка письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушено емігрувати. Масові репресії прокотилися по освітянській ниві. В 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників облвно і 90% керівників районної ланки та кожен десятий вчитель. Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, навіть партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р. репресовано 100.

За розмахом знищення населення власної країни сталінська практика не має рівних у світовій історії. Мова йде про десятки мільйонів громадян. Мабуть не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб в державі: Голови Верховній Ради СРСР М. І. Калініна і голови Ради Міністрів В. М. Молотова перебували у в’язницях.

Вся ця кривава вакханалія творилася під прапором захисту соціального експерименту побудови соціалізму – найсправедливішого суспільства – від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Під час Другої світової війни народ України приймав безпосередню участь у військових діях. Саме на території України проходили важкі бої фашистських та радянських військ. В 60 з’єднаннях і майже 2 тисячах партизанських загонах і групах про-радянського спрямування налічувалося до півмільйона українських бійців. Понад 100 тис. вояків нараховувала УПА. Вони дезорганізували тилові комунікації, зривали економічні і політичні заходи окупантів, здійснювали диверсії, вели розвідувальну й ідеологічну роботу.

За літо 1941 р. – осінь 1944 р. партизани України здійснили на транспортних артеріях ворога близько 5 тис. великих операцій і масу дрібних диверсій. Партизанами підірвано 4959 залізничних ешелонів, 1566 танків і бронемашин, знищено 211 літаків, 915 складів, 248 вузлів зв’язку і т. д.

Україну сміло можна віднести до одних з найголовніших вкладників у загальносвітову перемогу над фашистською силою.

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму.

Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру. 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Україна безпосередньо взяла участь у розвалі радянської імперії.

Сьогодні Україну визнають всі країни світу, вона підтримує дипломатичні зв'язки з сотнями країн світу, веде культурний обмін, здійснює економічні та політичні зв'язки з державами світу. Щоправда сьогодні відношення світових держав до України різнобарвне, від повного ігнорування до іронізації українських спроб ввійти в світовій простір. Однак не дивлячись на це, Україна приймає участь у багатьох міжнародних організаціях, залучає своїх громадян до різноманітних загальноєвропейських та світових справ і продовжує вносити свою часточку у всесвітню історію.

Висновки. За географічним вектором українська історія та культура - це, безперечно, історія та культура європейського типу. А тому в українській національній історії та культурі так чітко виступає європейський індивідуалізм.

Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду виявити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж характерну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній свободі над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Україна внесла чимало до загальносвітової історії. Щоправда предки зробили в цьому плані дещо більше, ніж сучасники. Але ще не вечір. Хочеться вірити, що Україна ще не сказала своє останнє слово в світовій історії.

Література

  1. О. Д. Бойко. Історія України. – К., 1999.
  2. В. Й. Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.
  3. В. І. Семененко, Л. О. Радченко. Історія України. – Харків, 2000.


29.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!