Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Литовські князі: Мендовг, Гедимін, Ольгерд та інші. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Литовські князі: Мендовг, Гедимін, Ольгерд та інші. Реферат

Мендовг. Гедимін (1316-1341). Ольгерд (1341-1377). Ягайло-Яків-Владислав (1377-1434). Вітовт (1382-1430). Свидригайло Болеслав-Олександр (1430-1440). Сигізмунд (1431-1440) та Свидригайло

Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. Отже, Україна, наче дозрілий плід, чекала наступного завойовника.

Серед перших, хто скористався цією можливістю, були литовці. У середині XIII ст. князь Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об'єднаними, ніж будь-коли.

У перші десятиліття XIV ст. під проводом великого князя Гедимінаса (Гедиміна) вони рушили на Білорусію. А у 1340-х роках, під час правління його сина Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям", вони вступили на українські землі.

До 1350-х років Альгердас поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло Київ.

У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Його утворення було видатним організаційним звершенням, особливо з погляду на те, що здійснене воно було менш ніж за 150 років.

Не слід уявляти собі захоплення литовцями українських земель як тотальне нашестя лютих орд чужинців. По суті, до опису цього цілеспрямованого процесу краще пасують такі слова, як проникнення, включення, приєднання. Під час просування Альгердаса вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з українських підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою.

Мендовг

Оточені з усіх боків ворогами, литовські племена почали об'єднуватися. Ім'я першого князя, що розпочав об'єднання, невідоме, літопис називає його просто "великим королем". На початку XIII ст., в 1219 році, вперше згадує літопис імена князів, синів "великого короля": Мендовга та Довспрунка. Княжичі почали вперту боротьбу з іншими князями: братами, братаничами; одні загинули, інших вигнали з їх землі.

В 1230-1240 роках Мендовг виступає вже як головний репрезентант інших князів, як могутній король литвинів. У 1260-их роках під владою Мендовга об'єдналася Німанська Русь: Гродно, Вслонім, Волковийськ, Новгородок, деякі сусідні землі понад Ясольдою, Березиною.

Князі, що залишилися в живих, виступають як служебники, хто - Мендовга, хто - волинського князя. Зростала сила Мендовга. Навіть Данило, що уклав був коаліцію проти Мендовга з Мазовією, Пруссією, ятвягами, жмуддю, не спромігся подолати Мендовга.

У 1251-1252 рр. Мендовг, несподівано для Данила, уклав союз з Пруссією, вихрестився і коронувався як король Литви. Мендовг укладає мировий договір з Данилом, відступаючи йому частину Чорної Русі з Новгородом (р. 1254), і Данило одружується з його небогою. Син Мендовга, Войшелк, віддає Данилові Вслонім та Волковийськ. Син Данила, Роман, як була мова вище, одружився з дочкою волковийського князя. Противники поділили ятвязькі землі: в 1254 році Земовит Мазовецький з цього приводу уклав угоду з Данилом.

Але мир не був міцний: року 1258 Мендовг розірвав угоду з Данилом і забрав Чорну Русь. Мендовг розпочинає захоплювати сусідні землі. В 1250-их роках він зорганізував спільний похід на Смоленськ, заохочуючи до нього дрібних литовських князів; в 1258-1260-их роках його братанич Товтивіл князював у Полоцьку. Перед смертю в 1263 році Мендовг хотів був зорганізувати похід на Чернігівщину.

Зі смертю Мендовга в 1263 році почалася в Литві колотнеча. На короткий час, з волі Мендовгового сина Войшелка, велике князівство Литовське перейшло до сина Данила, Діварна (р. 1267), але незабаром обидва, Войшелк і Шварно, померли і влада перейшла до князя Тройдена (1270-1280). Про його правління мало відомо, але видно, що українські та білоруські землі поволі опинялися під владою Литви.

У Полоцьку, по смерті Товтивіла, сидів литовський князь Ерденя, який мав вищу владу над Полоцьком та Вітебськом, хоч там залишалися дрібні місцеві князі. Поволі вся Дреговицько-Кривицька, а з нею й частина Деревської землі перейшла під владу Литви.

Гедимін (1316-1341)

Гедимін знов об'єднує велике князівство Литовське і захоплює Берестейсько-Дрогочинську землю. Влада Гедиміна ширилася також на північну частину Київщини. У своїй політиці об'єднання білоруських та українських земель з литовськими Гедимін увесь час підкреслював, що він е спадкоємцем руських князів, і називав себе "королем Литовським та Руським".

Своїх дітей - 7 синів та 5 дочок - Гедимін частково охрестив, а решту залишив поганами. Християнами були: Ольгерд, Явнутіван Заславський, Коріят-Михаїл - Новгородсько-Литовський, Любарт-Дмитро - Волинський.

Дочки, були всі християнки, бо були одружені: Марія - з князем Тверським, Єлизавета - з Мазовецьким, Альдона-Анна з Казіміром, королем Польським, Офка - з Юрієм Волславом Галицько-Волинським та Августа-Анастасія - з великим князем Московським. Ольгерд був одружений з Вітебською княжною, Любарт - з Волинською. Гедимін заснував нову столицю великого князівства Литовського - Вільну над р. Вілією. Тут були поганські божниці та християнські храми - католицький і православний.

Року 1325 династія Романовичів вимерла. Обрання на князівський престол Юрія ІІ Волеслава, сина ворога Литви, Тройдена Мазовецького, не внесло ворожнечі у взаємовідносини держав, і Гедимін видав за Юрія-Болеслава свою дочку, Офку.

Литва трималася нейтрально під час боротьби князя з боярами. Але, можливо, що до вбивства Юрія-Болеслава волинські бояри вже мали стосунки з Литвою, і негайно після смерті Юрія-Болестава, в 1340 році, обрано князем Волині та Галичини ґедимінового сина Тюбарта-Дмитра. одруженого з дочкою Юрія Болеслава. Це формально давало йому право виступати як месникові за смерть тестя та обстоювати свої права на спадщину. Обидва князівства в оссзах своїх бояр радо прийняли його кандидатуру.

Ольгерд (1341-1377)

Після смерті Гедиміна в 1341 році Великим князем Литовсько-Руської держави став його син Ольгерд, який виявив себе дуже талановитим організатором. Д. Дорошенко називав його геніальним. Головну увагу Ольгерд звернув на експансію вбік руських земель на південь та південний схід.

У 1350-их роках Литовське князівство не спромоглося опанувати Новгорода та Пскова, хоч політичне становище там було дуже загрозливе; ці міста були між двома вогнями: шведи і лівонські лицарі - з одного боку й Московське князівство - з другого. Ця боротьба вимагала більше сил, ніж мала Литовська держава й утвердитися там Литовському князівству не вдалося.

У 1350-их роках, внаслідок розбиття між окремими слабими князівствами, піддалася Литовському князівству більша частина Чернігівщини. Брянськ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Стародуб, Новосіль та інші дістають окремих князів, родичів Ольгердових братів Дмитра, Корибута-Дмитра і братанича Нарімундовича. На східних землях залишилися старі українські князі під його зверхністю. На території Чернігово-Сіверщини Литовське князівство вступило на шлях конкуренції з Московським князівством і спочатку перемагало його.

У 1360-их роках Ольгерд опанував Київщину і посадив у Києві свого сина, Володимира. Тоді ж перейшла під литовську зверхність Переяславщина. Історія Києва в ХІІІ ст. мало висвітлена, але безспірною є залежність його від татар. Підлягав їм і князь Федір, про якого згадується в XIV ст.

Після перемоги над татарами, Ольгерд призначив на Поділля своїх племінників, синів Коріята: Юрія, Олександра та Константина. В літописі збереглася дуже цінна вказівка, що ці князі "увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали". Ця вказівка пояснює успіхи литовської експансії в українських землях: не як окупанти приходили вони, що ламають старі звичаї і поводяться як завойовники, а як люди, що шукали спільної мови з населенням. Коріятовичі порозумілися з місцевими громадами, обороняли населення від татар, будували фортеці - Бакоту, Смотрич, Кам'янець, який став столицею Поділля.

Ягайло-Яків-Владислав (1377-1434)

Після смерті Ольгерда в 1377 році між його синами почалася колотнеча заправа на великокнязівський престол.

У момент смерті під владою Ольгерда були властиво Литва, всі білоруські й значна частина українських земель:

  • Берестейщина - Кейстута,
  • Волинь - Любарта Дмитра,
  • Турово-Пинщина - Нарімунда-Гліба,
  • Київщина зі Переяславщиною - Володимира,
  • Чернігівщина - Корибута-Диитра
  • Поділля - Коріятовичів.

Під час розподілу земель Ягайло дістав Віденську і Вітебську області, Мєнськ, Мстислав і Новгородок. Головною причиною колотнечі, було те, що Ольгерд, оминаючи старших синів, призначив своїм спадкоємцем Ягайла, сина від другої жінки.

За Ольгерда сила й рівновага спиралися на союзі і щирій солідарності трьох князів-братів: Ольгерда, Любарта та Кейстута, що мав багато прихильників серед представників старої Литви. В боротьбі переміг Ягайло, і Кейстута задушено 1382 року у в'язниці. Син його, Вітовт, утік з в'язниці до німців.

Одночасно із боротьбою з Кейстутом Ягайло боровся з іншими братами: року 1377, ображений тестаментом на користь Ягайла, Андрій Полоцький, найстарший серед Ольгердовичів, перейшов до Пскова, а далі - до Москви; 1379 року він брав участь в московському поході на Сіверщину, а пізніше уклав союз з Тевтонським орденом проти Ягайла.

Року 1386 проти Андрія виступило велике литовське військо; його взято в полон і до 1394 року продержане у в'язниці. Під час походу московського війська на Сіверщину Брянський князь Дмитро перейшов на сторону Москви.

Кревська угода зліквідувала Велике Литовсько-Руське Князівство і зробила його частиною Польщі. М. Грушевський питає: чи розумів Ягайло та його брати глибину того акту, що його підписали? Ядвіга зрозуміла Кревську угоду: вона вимагала від Литви грошей, роздавала землі, а Ягайло призначив намісників-поляків до Вільни.

Таке становище не могло тривати довго, воно повинно було викликати протест. Речником протесту Великого Литовсько-Руського Князівства проти свавільного, антидержавного акту Ягайла виступив Вітовт, син Кейстута, задушеного з наказу Ягайла у в'язниці 1382 року.

Вітовт (1382-1430)

Політична діяльність Вітовта розпочалася після втечі з в'язниці у 1382 році. Він був талановитий політик, і вся діяльність його була спрямована, на скасування Кревської угоди. Після втечі з в'язниці Вітовт підбурив Тевтонський Орден на похід проти Ягайла, але, на прохання Ягайла, замирився з ним. Ягайло обіцяв йому повернути землі Кейстута, але не виконав своєї обіцянки. До особистої образи приєдналося обурення, викликане призначенням поляка-намісника.

Вітовт знову звернувся до тевтонів - і знов Ягайло замирився з ним у 1392 році. Вітовт став господарем Великого Князівства спочатку, як заступник Ягайла, а далі за ним визнав польський уряд титул Великого князя.

Авторитет Вітовта зростав. Вітовт, продовжуючи політику Данила та його наступників, закликав німецьких колоністів і надавав їм Магдебурзьке право. Міста Великого Князівства Литовського розцвітали.

Творячи могутню державу з централізованою владою, Вітовт не зміг довести справи до кінця. Він увесь час виявляв вагання супроти Ордену, Ягайла, навіть у справі коронування й відокремлення князівства від Польщі.

Свидригайло Болеслав-Олександр (1430-1440)

Свидригайло був наймолодшим братом Ягайла. Він був охрещений разом з Ягайлом у Кракові і після того жив у Вітебську з своєю матір'ю, що правила тим містом. Після її смерті в 1392 р., коли Ягайло надіслав до Вітебська поляка-намісника, Свидригайло забив його і зчинив повстання, вважаючи, що Вітебськ належить йому. Вітовт приборкав повстання і в кайданах вислав Свидригайла до Кракова.

Після того його Ім'я зустрічається багато разів: то він їде до Угорщини, де організує боротьбу проти Ягайла та Вітовта, то мириться з ними, дістає Галичину та частину Сіверщини, а пізніше тікає до Москви; то опиняється при дворі Вітовта і організує повстання проти нього за допомогою німців. Вітовт повідрубував голови його спільникам, а самого Свидригайла забрав до в'язниці, де він пробув 9 років, аж поки 1418 року його викрав князь Острозький.

З 1420 року Свидригайло знову дістав Сіверщину і сидів тихо до смерті Вітовта.

У всіх Свидригайлових авантюрах червоною ниткою проходить те, що він завжди спирався на православних білорусів та українців, хоч до кінця залишався католиком. Підтримували його й литовці, які були проти інкорпорації й прагнули зберегти свою державу. Свидригайло не виявляв ні адміністративних здібностей, ні послідовності.

Сигізмунд (1431-1440) та Свидригайло

На боці Сигізмунда стали старі литовські землі: Вільна, Троки, Ковно, Жмудь, Городно; силою забрав він і Берестя. На боці Свидригайла залишилися: Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь, східне Поділля. З руських князів до Сигізмунда перейшли: Семен Гольшанський, Олелько та Іван Володимировичі і Федір Коріятович. "Литва посадиша в. князя Сигізмунда Кейстутовича на великое княженьє Рускос" - характеризував цей розлам сучасник, русько-литовський літописець. Але, крім національної різниці, існувала соціальна.

Пізніша русько-литовська хроніка Виховця так характеризувала Сигізмунда: він переслідував князів, шляхетство, грабував їх, хотів увесь рід шляхетський вигубити і "піднести рожай (рід) хлопський, псю кров".

З другого боку, безперечні тісні зв'язки Свидригайла з князями, магнатами. За нього не окреслена раніше рада великого князя набуває значення правного інституту. Тому він мав прихильників серед аристократії Литви та Польщі.

Так боротьба Свидригайла була боротьбою руської аристократії - князів, панів. Ягайло потвердив вибори Сигізмунда великим князем, і в грамоті з 15 жовтня 1432 року Сигізмунд зазначив, що Ягайло залишається "зверхником" над великим князівством. Він відступав Польщі Поділля; все князівство, по смерті Сигізмунда, мало перейти до Корони, а великого князя мали обирати поляки та литвини.

Таким чином, про інкорпорацію знову не було мови, але підкреслювалося виборність великого князя; на скасування виборності не наважилися польські пани. Можливо, з метою ослабити вплив Свидригайла, дало привілеї для православної шляхти: вона може уживати польських гербів і клейнодів, натомість поширено права, які дано Городельськими привілеями католикам.

Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв Білорусії та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників - Рюриковичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію "збирання земель Русі" й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва - міцніючий суперник литовців у змаганнях за київську спадщину.

Саме тому Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

Література

  1. Субтельний О. Історія України. – К., 2000.
  2. Полонська-Васильченко Н. Історія України. В 2-х книгах. – К., 1996.


22.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!