Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Наукові суперечки щодо проблеми виникнення Київської Русі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Наукові суперечки щодо проблеми виникнення Київської Русі. Реферат

Історія виникнення державності у східних слов’ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму

Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов’ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями із Скандинавії - "норманськими" або "варязькими" князями.

Норманська теорія була створена ще в XVIII ст. Головним аргументом на її користь Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлецер вважали літописну легенду про виникнення Давньоруської держави у результаті покликання варягів і варязьке походження династії руських князів. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої половини XVIII ст., правила в Росії під ім’ям Романових.

В своєму подальшому двохсотрічному розвитку норманізм все більше перетворювався в анти-слов’янську політичну доктрину.

Проти норманізму першим, ще у середині XVIII ст., виступив М. Ломоносов, який вказав на наукову неспроможність норманської теорії. Боротьбу з норманізмом продовжили революціонери-демократи. До антинорманістів належали С. Гедеонов, І. Забелін та інші історики Росії. Антинорманістами була і більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров. Велика заслуга у боротьбі з норманізмом належить видатному вченому О. Шахматову.

У своїх дослідженнях він довів, що найдавніший літопис - "Повість временних літ" - у тому вигляді, в якому він дійшов до нас, не був першим твором з історії Русі, він - лише результат тривалої попередньої роботи літописців. О. Шахматов виявив порівнянне пізніше походження й штучний характер розповіді про покликання варязьких князів і дійшов такого висновку.

Сюжети "Повісті временних літ", які стали основою побудови норманської теорії, насправді є результатом творчості пізніших літописців, що виконували замовлення київських князів, котрі родинними узами були міцно зв’язані з Північною Європою і тому перебільшували роль варягів у долі Русі. До таких князів належав, наприклад, Мстислав Володимирович - син Володимира Мономаха. Однак повністю заперечувати вплив норманістів та варяг на Русь було б неправильним. Особливо це стосується варязьких дружин.

Сучасна історична й історико-правова наука також виступила проти норманізму. Б. Греков, Д. Лихачов, В. Мавродін, І. Рибін, С. Юшков, П. Толочко, М. Котляр, В. Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам.

Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов’язана не з покликанням варягів, а з явищами, характерними для розвитку суспільно-економічного ладу східних слов’ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов’ян нормани ніякої ролі не відігравали. Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і перш за все тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що і Давня Русь.

На сьогодні крайності старої норманської школи (як, до речі, й анти-норманізму) подолані, однак, проблема залишається. Неонорманісти оголошують варягів однією з історичних сил, котра відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні давньоруських міст тощо.

Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов’ян, їх суспільно-економічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.

У сучасній західній історіографії зустрічаються також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму, згідно з якою династія київських князів була тюркського походження, а Давньоруська держава відповідно утворена Хазарським каганатом. Цю політичну доктрину фахівці теж відкинули як таку, що не має нічого спільного з історичною дійсністю. "Заслугою" хазарів було лише те, що вони змушували східних слов’ян консолідувати сили для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася і міцніла в боротьбі з хазарською експансією.

У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов’янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Роль її історичного ядра відіграло Середнє Подніпров’я, де традиції політичного життя сягали ще скіфоантичних часів. У зв’язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська держава, Давня Русь.

Давньоруська держава після її утворення продовжувала розширяти свої території.

За князя Олега (882-912 p.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залежність радимичів від хазар, яким вони платили данину.

За часів Ігоря (912-945 p.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега.

Князі Святослав (965-972 p.) і Володимир (978-1015 p.) здійснювали походи у землі в’ятичів. Таким чином, рушилися й зникали старі розмежування і складалася величезна територія Давньоруської держави.

У Х ст. вона простягалася вже від південних берегів Ладозького і Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході і південному заході - до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю.

У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основних етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завершувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.

Наприкінці Х - першій половині XI ст. Київська Русь вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігається тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку - етап феодальної роздробленості. До періоду феодальної роздробленості відноситься час зародження української, російської та білоруської державності.

Іншої думки, правда, дотримувався видатний дореволюційний історик М. Костомаров, концепція якого будувалася на протиставленні двох основ: демократичної федеративної, що втілювалася у південно-руській ("малоросійській") народності, і "єдинодержавної", яку уособлювала великоруська народність.

Згодом теорія контрасту двох народностей була розвинута видатним істориком М. Грушевським, який часто заперечував зв’язок Київської Русі з Північно-східною Руссю, давньоруської народності з великоруською. Проте у М. Грушевського іноді зустрічається й інша думка. Так, він писав, що мало місце глибоке проникнення в життя Руської держави "юридичних інститутів і норм, форм суспільної і політичної організації, вироблених Київською державою".

Слід зазначити, що прагненню висунути на перший план відмінності в розвитку Київської і Московської держав об’єктивно сприяли праці деяких представників дореволюційної російської науки, котрі протиставляли розвиток Київської Русі тому, що робилося у Володимиро-суздальському, а пізніше - у Московському князівстві. До них належали С. Соловйов і В. Ключевський, для яких Північно-східна Русь була колискою нових відносин в економічних, політичних і суспільних сферах.

Погляд на Північно-східну Русь як на щось самобутнє, зовсім не схоже на попереднє, набув поширення. Серед дореволюційних учених були і такі, що заперечували це. До них належав, наприклад, А. Пресняков.

Література

  1. О. І. Гуржій, Я. Д. Ісаєвич, М. Ф. Котляр та ін.; під ред. В. А. Смолія, Історія України: нове бачення - К., Альтернатива, 1997 – 424 с.
  2. Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр "Академія", 1999. – 568 с. (Гаудеамус).
  3. Борисенко В. Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1996. – 616 с.


22.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!