Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Як запорозька старшина перетворилася на російське дворянство. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Як запорозька старшина перетворилася на російське дворянство. Реферат

У рефераті подано відомості про перетворення запорозької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст.

Доля запорозької старшини після зруйнування Січі висвітлюється в кількох наукових працях. М. Кириченко пояснює прагнення колишньої запорозької старшини до нобілітації виключно економічним інтересом - бажанням старшин зберегти та розширити власну земельну власність.

Говорячи про долю запорозької старшини після 1775 року, він зазначає, що за російським урядом пішла переважно заможна землевласницька старшина, "запорозька магнатерія", тобто та соціальна верства, для якої збереження прибутків та добробуту залежало від збереження земельної власності. Тому, як вважає дослідник, "вона обрала шлях гетьманської старшини й, в свою чергу, перетворилася на новоросійське дворянство". Кириченко схильний значно перебільшувати участь колишньої запорозької старшини в формуванні місцевого дворянства. Дослідник ототожнює частку українців в місцевому дворянстві виключно з нащадками колишніх запорозьких старшин.

Щоб проілюструвати свою думку, він використовує матеріали статистики про національний склад Єлисаветградського та Ананьївського повітів в 1883-1886 роках, за якими поміщики-українці складають відповідно 64% та 52%. Проте у складі місцевого чиновництва, офіцерського корпусу поселених полків Південної України досить великою була частка українців-вихідців з Лівобережжя. Традицію пояснювати соціальну поведінку запорозької старшини після 1775 року мотивами економічного прибутку наслідує й В. Голобуцький.

О. Рябінін-Скляревськоий у дослідженні керуючої верстви Запоріжжя XVIII ст. викладає власний погляд на історію запорозької старшини після зруйнування Січі. Автор стверджує, що старшина в часи існування Коша не оформлюється в окрему соціальну верству, через це вона й змушена шукати компромісу з російським урядом, прагнучи "зачепитися" за нобілітацію та землі" і, таким чином, закріпити свій соціальний статус. Широко використовуючи матеріали Архіву Коша, дослідник змальовує галерею портретів представників кошової та паланкової старшини Запоріжжя XVIII ст., наводить подробиці їх життя, інформацію про їх родичів та знайомих, про маєтності.

Зустрічаємо біографії нобілітованих старшин: Якова Качалова, Сидора Білого, Івана Сухини, згадуються Павло Руденко, Федір Легкоступ, Григорій Василенко, Дмитро Корнієвський, Степан Биковський, родини Вірменків, Кованьків та багато інших.

Робота О. Рябініна-Скляревського тим більш цінна, що біографічних розвідок, присвячених запорозькій старшині XVIII ст. зовсім небагато й на сьогодні.

До початкового періоду формування чорноморського дворянства, до історії нобілітації старшини Чорноморського війська звернувся Г. Шевченко. Автор вважає, що В. Голобуцькому не вдалося до кінця розкрити історію виникнення та розвитку чорноморського дворянства. Якщо останній за основний чинник при аналізі соціального стану козацької старшини в Південній Україні, та на Кубані приймає виключно її земельні апетити, то Г. Шевченко зосереджується на дослідженні історії інтеграції чорноморської старшини до російського дворянства.

Отримання російських армійських рангів дослідник називає основним способом нобілітації старшини. Відходячи від формальної хронології існування Чорноморського війська вірних козаків, Г. Шевченко починає дослідження 1779 роком, часом першого масового нагородження колишніх запорозьких старшин офіцерськими рангами, ініційованого Г. Потьомкіним.

Аналізуючи поведінку старшини та законодавчі акти, які регламентували у 90-ті роки XVIII – на початку XIX ст. надання прав російського дворянства, дослідник доводить, що прагнення колишньої запорозької старшини зберегти або розширити свої земельні володіння було обумовлено не лише матеріальними інтересами збільшення прибутку, а й бажанням отримати відповідний соціальний статус.

Для Н. Полонської-Василенко катеринославське дворянство – перш за все "спадкоємці запорозької спадщини". Знищення Січі означало руйнацію соціального та економічного устрою краю та запровадження підвалин нового життя та господарства. Поміщицька колонізація – важлива складова цього процесу. Плідно опрацьований дослідницею комплекс архівних джерел та опублікованих матеріалів дозволив дослідниці вперше на науковому рівні реконструювати процес творення в краї поміщицького землеволодіння починаючи з 1764 року.

Авторка, спираючись на аналіз описів до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року, аналізує склад поміщицтва, розкладаючи його на складові та відсотки:

  • "російські офіцери" - 68,2%,
  • "російські службовці" - 13,4%,
  • "представники українського суспільства" - 10,4%,
  • "особи духовного стану" - 2%,
  • "купці та міщани" - 1,6% та деякі інші групи.

Щодо колишньої запорозької старшини дослідниця підкреслює значну її кількість серед поміщиків, проте зазначає, що "вона здебільшого дістала вже російські ранги і її тяжко вирізнити". Наталі Полонській-Василенко належить також докладний джерелознавчий аналіз описів конфіскованого майна запорозької старшини, у вступі до якого авторка подає короткий нарис історії запорозької старшини після 1775 року.

Роботи Н. Полонської-Василенко значно розширили межі історіографічне засвоєної джерельної бази з історії організації поміщицького землеволодіння в Південній Україні у другій половині XVIII ст. Зокрема, повідомлення про документи з фондів Новоросійської губернської канцелярії Дніпропетровського край-архіву та фондів межових експедицій Архіву Сімферопольського управління державного майна, переважна частина яких на сьогодні є втраченою, перетворює праці Н. Полонської-Василенко на цінне історичне джерело для дослідження процесів інкорпорації запорозької старшини російським дворянством.

Відтворимо хід подій. 4 серпня 1775 року Запорозька Січ була оточена російськими військами та здалася. Частину старшини заарештовано та віддано до суду: кошового П. Калнишевського, суддю П. Головатого, писаря І. Глобу, полковників Степана Гелеха, Івана Куліка, Івана Гараджу, Харько Чепігу, Мойсея Чорного.

Через військові суди по фортецях пройшли також старшини Йосип Параліч, Корнелій Яловий, Василь Пишмич, Макар Ногай, Василь Пугач, Давид Білий, Андрій Порохня. Накладено секвестр на майно, зимівники, табуни, отари. Конфіскації, як цілком справедливо визнає Н. Полонська-Василенко, відбувалися не з метою ліквідації заможних господарств запорозької старшини. Не тронутим, наприклад, залишається велике господарство Миколи Рудя.

Комплекс репресивних заходів, зорганізованих російським урядом, був спрямований перш за все проти старшин-учасників боротьби за кордон з Новоросійською губернією і носив, як здається, показовий характер. Частина старшин, серед яких Василь Пишмич, Макар Ногай, Харько Чепіга, були оправдані вже в 1776 році.

Щодо старшини, яка не підлягала арештам та конфіскаціям, то для неї відразу постали нові перспективи. Г. Потьомкін в своєму ордері від 18 червня 1775 року наказував П. Текелію одразу розділити старшину на дві великі групи: "затверделых в грубости старшин также и самых распутных пьяниц", яких було необхідно видалити з суспільства, та "заслуженных и достойных уважения людей". Про останніх, якщо вони дійсно перебували на військовій службі, а не були "простыми земледельцами", Текелію було доручено скласти відомость, до якої занести побажання старшин щодо їх подальшої служби.

Перетворення запорозької старшини на дворянство складалося з трьох взаємопов’язаних процесів:

  • по-перше, отримання й закріплення земельної власності,
  • по-друге, отримання російських службових рангів, які дають право на дворянство,
  • по-третє, нобілітація, в даному разі процедура документального підтвердження дворянських прав.

З самого початку, у 1775 році, російський уряд демонструє свою готовність включити запорозьку старшину до складу дворянства - службового стану імперії, адже в його розумінні старшина несла й буде нести військову службу російському престолу. Виплата жалування Опанасу Ковпаку та 17 курінним отаманам вже неіснуючої Січі цілком засвідчує подібне ставлення.

Серпневий Маніфест Катерини ІІ декларує отримання старшиною російських рангів: "…всем же старшинам, кои служили порядочно и имеют одобрения от Наших военных начальников, объявить Нашу Императорскую милость, что они соразмерные службе и званию получат степени".

Одним з розпоряджень про поземельний устрій Новоросійської та Азовської губерній колишня запорозька старшина наділялася рівними з російським дворянством та українською шляхтою правами.

Знаменно, що право володіння населеними земельними ділянками – виключно дворянський привілей – надавався запорозькій старшині незалежно від наявності обер-офіцерського чину, тобто формальної підстави дворянського звання, встановленої Табеллю про ранги. Таким чином, як і у випадку з інкорпорацією до складу російського дворянства шляхти Лівобережної України, уряд пішов на фактичне визнання за колишньою запорозькою старшиною прав та привілеїв російського дворянства, перш за все права володіння населеними маєтками та права брати участь у дворянському самоуправлінні.

Починаючи з липня 1775 року в Новоросійській та Азовській губерніях, між якими були поділені "запорозькі вольності", розпочинається масштабна роздача земельних ділянок колишнім запорозьким старшинам.

На території Азовської губернії на 1776 р. земельні ділянки отримали 15 колишніх запорозьких старшин:

  • Петро Хіжняківський - 1.500 дес.,
  • Василь Чернявський - 3.000 дес.,
  • Опанас Ковпак - 4.950 дес. на лівому березі р. Оріль,
  • Ілля Непійбрага - 3.218 дес.,
  • Антон Головатий - 3.593 дес.,
  • Павло Кореневський - 1.625 дес.,
  • Петро Рябой 9,087 дес. - на р. Кільчені,
  • Іван Гараджа 3.043 дес. - на р. Великій Терновці,
  • Кіндрат Гордієнко - 3.046 дес. на р. Малій Терновці та ін.

Новоросійський губернатор М. Муромцов в своєму рапорті, датованому липнем 1775 р. повідомляє Г. Потьомкіна, що він передав старшині для заселення внутрішні ділянки Новоросійської губернії. В 1776 році запорозькі старшини, які отримали землі на території Новоросійської губернії, направили до губернської канцелярії клопотання, у якому просять про "награждении за оказанные нами службы в прошлые годы дабы земля ныне нам отведенная состояла за нами на всегдашнем времени без всякого в казну платежа". Клопотання містило перелік осіб, що дістали дачі на території губернії.

Документ був виявлений Н Полонською-Василенко в фонді Канцелярії Новоросійської губернії, проте до нашого часу джерело не збереглося. В одній зі своїх праць дослідниця наводить поданий у клопотанні перелік старшин-землевласників, з 28 чоловік, а також доповнює його прізвищами старшин, відомими їй з розпоряджень про роздачу земель за 1776-1779 роки.

Із запровадженням на Півдні губернського устрою та інституту дворянських виборів запорожці-поміщики почали відігравати помітну роль в дворянському житті. Вже у 80-ті роки пости предводителів херсонського та олексопольського повітового дворянства Катеринославської губернії обіймали відповідно Сидір Білий та Опанас Ковпак.

У 1793 році дворянство Новомосковського повіту очолив Василь Чернявський. На посади дворянських засідателів обиралися Григорій Василенко, Мартин Височин, Данило Балицький.

У 90-ті рр. XVIII - на початку XIX ст. активну участь в дворянському житті починає брати молода генерація, сини запорозьких старшин: Григорій та Матвій Івановичі Тимківські, Іван Лаврентійович Миргородський, Козьма Антонович Гнєдін.

Водночас тривав процес надання запорозькій старшині офіцерських рангів. 4 січня 1776 року азовський губернатор В. Чертков за наказом Г. Потьомкіна доручив П. Норову скласти списки старшини на службу. Серія розпоряджень П. Текелія в 1776 році стосувалася справи звільнення старшини з армійськими рангами. За указом від 7 серпня 1779 року одразу 69 запорозьких старшин отримали армійські чини.

Наступними етапами були роки 1783 та 1788, коли за розпорядженнями Г. Потьомкіна колишній запорозькій старшині загальною кількістю більше 150 чол. були надані армійські ранги від прапорщиків до пример-майорів.

У 1783 армійські чини та жалування отримали Ф. Федоров, Х. Чепіга, С. Білий та кілька інших старшин, які брали участь у зібранні козаків до військових команд.

25 грудня 1788 р. за наказом Г. Потьомкіна чини полковників російської армії одержали І. Подлесецький та З. Сутика, 9 полковників одержали армійський чин майора, 11 чол. - чин капітана, 46 чол. - чин поручика.

Сенатським указом від 13 листопада 1802 року козачі чини Чорноморського війська, офіцерський штат якого складався з колишньої запорозької старшини, були зрівняні з армійськими рангами: військових старшин та полковників - з майорами (VIII клас), полкових осавулів - з ротмістрами (IX), сотників - з поручиками (XII клас). Чину хорунжого відповідав ранг корнета (XIV клас), що давало формальні підстави для отримання службового дворянства.

Отже, в проміжок часу після 1775 року й до кінця XVIII ст. частина колишньої запорозької старшини користується правами російського дворянства, зокрема такими важливими як право володіння населеними маєтками, право брати участь у дворянському самоуправлінні.

Отримання старшиною армійських військових рангів створило підстави для формальної нобілітації колишньої запорозької старшини, яка розпочинається з початком XIX ст. Виділення з реєстрів землевласників представників колишньої запорозької старшини пов’язано з певними дослідницькими труднощами, на які посилалася й Н. Полонська-Василенко.

Шляхом співставлення відомостей про роздачу земельних ділянок, надання армійських чинів, розподіл посад в губернських та повітових органах влади вдалося впевнено встановити 57 прізвищ старшин, які в останню чверть XVIII ст. перетворилися на поміщиків та дістали російські військові ранги, тобто були цілком інтегровані до російського служилого стану:

  • Балицький Данило,
  • Білі: Кирило, Назар, Андрій, Григорій, Давид, Іван, Мирон та Никифор,
  • Брага (Непійбрага) Ілля,
  • Биковський Степан,
  • Василенко Григорій,
  • Б (В) ершацький Яків,
  • Вірменко Олекса,
  • Височин Мартин та Іван,
  • Волошин Федір,
  • Гараджа Іван, полковий старшина,
  • Глоба Максим, полковий осавул,
  • Гніда Дмитро із синами Антіном та Степаном, полкові осавули,
  • Головатий Антон, полковий старшина,
  • Гордієнко Кіндрат, полковий осавул,
  • Додаток Федір, полковий старшина,
  • Доманічин Трохим, полковий хорунжий,
  • Домантович Сидір, полк. Осавул,
  • Домашній Трохим, полковий старшина,
  • Золотаревський Іван, полковий старшина,
  • Іванов Степан, хорунжий,
  • Каплун Ігнат, полковий осавул,
  • Караванець Климентій, полковий осавул,
  • Качалов Яків, полковник,
  • Ковпак Опанас, полковник,
  • Кореневський Павло, полковий осавул,
  • Котляревський Тимофій, хорунжий,
  • Красовський Іван, полковий старшина,
  • Легкоступ Федір, полковий осавул,
  • Лизандра Петро, полковник,
  • Ляхович Григорій, писар,
  • Малий Єремій, полк. Осавул,
  • Міргородський Лаврентій, полковий хорунжий,
  • Неїжмак Ілля, полковий хорунжий,
  • Оболонський Федір, полковий осавул,
  • Перехрист Афанасій, полковий хорунжий,
  • Перепілін Климентій, полковий старшина,
  • Пишмич Василь, полковий осавул,
  • Плакида Микита, полковий осавул,
  • Попатенко Михайло, полковник,
  • Попов Іван, полковий осавул,
  • Роменський Василь, полковий хорунжий,
  • Роменський Степан, полковник,
  • Рудь Микола та Федір, полкові осавули,
  • Рябий Петро, полковий старшина,
  • Свита Яким, полковий старшина,
  • Соколовський Яків, полковий осавул,
  • Сухина Іван, полковник,
  • Тимківський Іван, полковий старшина,
  • Федоров Пилип, кошовий отаман,
  • Хижняківський Петро, полковий старшина,
  • Цибодрига Сава, полковник,
  • Чепіга Харько, полковник,
  • Чорні Іван, Єфим та Мойсей,
  • Чернявські Андрій та Василь,
  • Шапаренко Яків, полковий старшина,
  • Щека Яків, полковий осавул,
  • Щенін Іван, полковий старшина.


12.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!