Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Умови праці жінок в українському сільському господарстві у 1979-1991 роках. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Умови праці жінок в українському сільському господарстві у 1979-1991 роках. Реферат

У рефераті подано відомості про зміни умов праці жінок в сільському господарстві України протягом 1979-1991 рр.

Глибока соціально-економічна криза суспільства в Україні 90-х рр. ХХ століття не обійшла аграрний сектор економіки, вкрай загострила катастрофічні для села явища в соціально-економічній сфері. Ці проблеми мали свої корені ще у радянський період історії держави. Актуальність проблеми посилюється тим, що вивчення соціально-економічного становища сільських жінок – необхідна умова для практичних зрушень у вирішенні питання суттєвої зміни становища селянок.

Сутність поняття "умови праці" полягає в тому, що воно містить в собі соціальні, економічні, технічні, організаційні, природні умови трудового процесу. В сукупності вони сприяють розкриттю і розвитку фізичних і розумових здібностей кожного з учасників виробництва, їх особистісних характеристик.

Характерною особливістю соціального статусу жінок взагалі, в тому числі і селянок, був багатофункціональний за змістом характер їх діяльності в основних сферах життя суспільства. З початку утворення радянської державі у короткій термін було вирішено поставлене керівництвом СРСР завдання по залученню жінок в сферу суспільної праці.

За 70 років радянської влади сформувався новий образ жінки - трудівниці, матері, громадянки соціалістичної держави. Селянки в радянський період трудилися у колгоспах і радгоспах, брали участь в суспільно-політичному житті, разом з тим зростала їх самосвідомість. Образи радянських жінок-колгоспниць зображались як привабливі і сильні жінки, що навіки порвали зі своїм безправним минулим. Про них писали книги, знімали фільми, газети поміщали портрети стахановок і ударниць. Вони привертали до себе загальну увагу, примушували говорити про свої проблеми. Особливо, якщо показували виключно високі трудові рекорди.

Таким чином, у Радянському Союзі в 80-і рр. жінки посідали перше місце у світі за рівнем зайнятості, що можна пояснити екстенсивним характером радянської економіки, для якої була характерна потреба в багато-чисельних робочих руках при відсутності передових технологій. Отже, за статистичними даними на початок 1979 р. в сільській місцевості проживали 53,4% жінок від загальної кількості всього населення СРСР, та 55,4% жінок відносно загальної кількості значилися селянками в УРСР. До того ж в самому господарстві трудові ролі були розподілені так, що на жінок деколи лягало неприпустимо важке навантаження.

Можна стверджувати, що сільські жінки не витримували четвертний тягар, який змушені були нести:

  • по-перше, вони працювали як наймані працівники в сільськогосподарських підприємствах;
  • по-друге, трудилися в особистих підсобних господарствах;
  • по-третє, виконували домашню роботу;
  • по-четверте, доглядали та виховували дітей.

Статистичні дані показують, що частка сільського населення безумовно зменшувалася, в порівнянні з 1970 р. у 1979 р. на 0,6%, та ще на 0,8% у 1989 р.

Гострота проблеми для поєднання жінкою соціальних ролей, на жаль, не усвідомлювалася суспільством, яке не віддавало звіт в тому, до яких невиправних наслідків для сьогодення і майбутніх поколінь може привести зневажливе ставлення до жінки.

Наскільки ж деформовано було свідомість людей, якщо в суспільстві того часу "звиклися" з фактом, що на важких фізичних роботах було зайнято понад 150 тисяч жінок, зокрема, по Держагропрому СРСР - 120 тисяч!. У деяких галузях норма вироблення у жінок і чоловіків була однакова, при нормуванні навантажень жіночий чинник не враховувався.

Сама трудомістка галузь в системі АПК - молочне скотарство, де виробничі процеси були менш механізовані, ніж у рослинництві, хоча стаціонарність робіт створювала для цього сприятливіші умови. Величина перевантажного дояркою за зміну тягарю складала близько 3 тонн за зміну. Маса вантажу, що одночасно піднімався нею, коливалася від 5 до 40 кг, при чому зона робочої дії була від 30 до 150 метрів.

Опитування, проведене ВННИОТСХ, дало наступні результати: 75% доярок були незадоволені умовами праці, 86% - режимом роботи. Ця реальність безпосередньо порушувала встановленні граничні норми підйому і перенесення ваги жінками - 15 кг.

Основні види польових робіт у рослинництві були майже повністю механізовані. Але малокваліфікованою роботою зайняті знову ж таки були жінки - на, так званих, "різних" та другорядних роботах - при машинах і механізмах. Особливістю таких галузей, як рільництво, овочівництво, садівництво, де було зосереджено 98% працюючих жінок, була вкрай низка механізація. Так, посадка овочів в середньому по країні була механізована тільки на 62%, прибирання картоплі - на 47%, овочів - на 18%. Умови роботи ускладнювалися широким застосуванням хімічних добрив, що приводило до підвищення змісту пестицидів у повітрі, ґрунті, воді, продуктах харчування, до забруднення одягу і тіла.

Взагалі, у СРСР в умовах дії шкідливих виробничих чинників трудилися 4,5 млн. жінок, близько 1 млн. були зайняті в умовах підвищеного рівня шуму і вібрації, майже 700 тисяч - при недостатній освітленості робочих місць, 400 тисяч - на важких ручних роботах, 1 млн. 23 тисячі - в умовах великої запиленості, понад 1 млн. - при несприятливому температурному режимі, 4 млн. - працювали в нічну зміну, причому жінок в нічну зміну трудилося більше, ніж чоловіків.

Отже, не було соціальних технологій та механізму для реалізації висунутих державних завдань по виведенню жінок з важких ручних робіт. Тому, за період 1975 – 1985 рр. застосування важкої фізичної праці жінок в промисловості зменшилися лише на 7%, або на 1% на рік, у будівництві - на 3%, у сільському господарстві – на 5% і залишалося дуже високою (44 - 83%).

Професійні сфери застосування жіночої праці в сільському господарстві – це професії переважно фізичної праці, багато серед яких нескладних, але не завжди відповідних особливостям жіночої природи. Такі робочі місця були привабливими для багатьох жінок, які починали своє трудове життя в зрілому віці, не встигнувши здобути освіту і спеціальність. Безумовно, сільських жінок ці роботи привертали вищими заробітками, додатковими днями відпустки, пільговими умовами виходу на пенсію і т. д.

Найбільш зручною формою зайнятості жінок, що мали дітей, була робота вдома або по неповному робочому тижню. Як надомники було зайнято 350 тис. жінок і більше 700 тис. – по неповному робочому дню або тижню. Основними причинами, стримуючими розвиток таких форм праці, були відсутність транспорту, незабезпеченість приміщеннями, а головніше те, що дві третини керівників були категорично проти впровадження гнучких режимів роботи для жінок. Тому, якщо у СРСР працювало 60 млн. жінок, то неповний робочий день - лише 0,5 млн. жінок (0,8%).

Шляхом виходу з тяжких умов праці було підвищення професійної кваліфікації жінок. Але недоліки в організації професійної підготовки надавали негативну дію на службове зростання професійної майстерності жінок. У 1988 р. в сільському господарстві в загальному числі тих, що пройшли навчання по підготовці, жінки складали найменші показники - 14%, підвищили кваліфікацію - 29%, у промисловості цей показник був більше - 37%. Тому, що середній тарифний розряд жінок був нижче, ніж у чоловіків, зарплата селянок становила від 53 до 86% від зарплати чоловіків.

Маючи більш високу професійну освіченість, чоловіки переважали над жінками й серед керівників підприємств: наприкінці 80-х рр. кожний другий чоловік з вищою освітою займав адміністративну посаду - 48%, а серед жінок "начальників" було лише 7%, при тому 150 жінок очолювали колгоспи, 33 – радгоспи, адже на нижньому рівні спеціалістів селянки складали 45% усіх спеціалістів.

Отже, в досліджуваний період спостерігалася величезна кількість порушень реалізації конституційних прав жінок, відмова адміністрації різних сільськогосподарських підприємств надавати селянкам пільги по підвищенню кваліфікації з відривом від виробництва і збереженням зарплати, догляду за малолітніми дітьми, раціональному працевлаштуванню вагітних жінок.

Можливістю поліпшити свої умови праці молоді селянки бачили у виїзді до міста. У кінці 80-х рр. в республіці такий відплив щорічно складав 238 тис. чоловік. В результаті, село дуже постаріло, а за статтю воно прийняло вигляд жіночого обличчя.

Однією з гострих соціальних проблем суспільства 80-х рр. була демографічна проблема. Села, як і міста, наприкінці існування УРСР, стали відчувати спад народжуваності дітей: за період 1985 – 1989 рр. вона знизилась на 3,9%. Пояснювалася ця тенденція тим, що перепонами для виконання жінками дітородної функції був високий рівень зайнятості у суспільному виробництві, у тому числі в умовах шкідливих для здоров’я, велике навантаження – на роботі і в сім’ї, а також умови праці і побуту.

Керівники радянської держави лише з другої половині 80-х рр. заговорили про істотні прорахунки та важливість вирішення проблем в забезпеченні соціальної рівності жінок на селі.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально-економічного становища сільських жінок у досліджуваний період, ми зазначаємо, що широке використання жінок у суспільній праці мало як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, виконання жінками різних соціальних ролей виступало необхідною умовою розвитку їх особистих якостей.

З другого боку, не була подолана тенденція "заміни" чоловіків на некваліфікованих ручних роботах жінками, перш за все, в сільськогосподарських галузях; тисячі жінок працювали частіше в незадовільних санітарно-гігієнічних умовах праці; сільські жінки мали наднормовий робочий час; на порядок меншу заробітну плату, ніж чоловіки, що і було причинами плинності жіночої робочої сили, від’їзду, насамперед, молодих селянок із села, які і були головною репродуктивною силою сільської місцевості.

Отже, соціальні проблеми на селі у 80 рр. ХХ століття продовжували чекати вирішення, роботу уряду та відношення суспільства взагалі в цьому напряму треба було якісно змінити. Поки ж соціальне становище та економічні умови праці сільських жінок продовжували бути на порядок нижче, ніж жінок-городянок.

Література

  1. Женщины в СССР, 1991: Статистические материалы / Гос. ком. СССР по статистике, Информ. изд. центр. – М.: Финансы и статистика, 1991. – С. 15.
  2. Шинелева Л. Т. Женщина и общество: Декларации и реальность. – М.: Политиздат, 1990. – С. 41.
  3. Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні. Вказ. праця. – С. 28.
  4. Левченко К. Б., Левченко Є. Б., Білецька О. В. Проблеми формування та впровадження жіночої політики в сучасній Україні. / Рівність: проблеми ґендерної дискримінації, 1998. – С. 62.


04.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!