Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Імперська політика російського самодержавства в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Імперська політика російського самодержавства в Україні. Реферат

У тривалому визріванні об’єктивних передумов зміни феодалізму капіталізмом особливе місце посідає передреформне шістдесятиріччя

Воно характеризується дальшим розкладом феодально-кріпосницької системи, яку в 40 – 50-их роках ХІХ ст. охопила глибока криза, що призвела до падіння кріпосного права і встановлення капіталістичного ладу в Росії. Тут, як і всюди, економічна "структура капіталістичного суспільства, – писав К. Маркс, – виросла з економічної структури феодального суспільства. Розклад останнього звільнив елементи першого".

В умовах розкладу феодально-кріпосницької системи панівний клас дворян-поміщиків всіляко намагався зберегти свою владу. Царизм проводив політику, метою якої було зміцнення кріпосницьких порядків, забезпечення панівного становища поміщиків у господарському і політичному житті. Водночас царизм змушений був рахуватися з інтересами буржуазії, що формувалася, і вживав заходів, які об’єктивно вели до розвитку капіталістичних відносин.

З метою уніфікації системи управління і зміцнення самодержавно-поліцейської влади на місцях на українські землі, що перебували в складі Росії, наприкінці ХІХ ст. було поширено загальноросійський адміністративний устрій. Територію України поділили на губернії та повіти. Всі українські землі було поділено на дев’ять губерній. Вся адміністративно-виконавча влада в них здійснювалася губернаторами, яких призначав цар, а в повітах – справниками.

У 1837 р. повіти поділили на стани, очолювані поліцейськими приставами, які, спираючись на підлеглих їм сільських соцьких і десяцьких, тримали населення міст і сіл в покорі самодержавній владі царя та його органів на місцях. Судочинство на Лівобережжі України здійснювали генеральний суд, відновлений Павлом І (його склад затверджувався сенатом), а на місцях – повітові дворянські суди. На Правобережній Україні зберігалися земський та підкормський суди. Пізніше судові установи були реорганізовані за єдиною загальноросійською системою. У селах які належали поміщикам, вся адміністративна і судова влада зосереджувалася в руках останніх.

Протягом першої половини ХІХ ст., зокрема в 1840 – 1850 рр., на Україні, як і в усій Росії, відбувався процес дальшого розвитку продуктивних сил не лише у промисловості, а й в окремих галузях сільськогосподарського виробництва.

Невпинно розвиваючись, продуктивні сили зумовили зміни у виробничих відносинах. Ці зміни проявлялись як у формах власності на знаряддя виробництва, у становищі виробників, так і в сферах розподілу продуктів праці. Хоча феодально-кріпосницька система господарства, заснована на власності поміщиків на землю, прикріпленні селян до землі та їх особистій залежності від власників, лишалася в першій половині ХІХ ст. пануючою, виключне право дворянського стану на землю все більше підривалося зростаючими товарно-грошовими відносинами та іншими факторами капіталістичного розвитку. Нові умови розвитку спонукали царський уряд йти на поступки іншим станам.

Зокрема царським указом від 12 грудня 1801 р. купецтву, міщанству і державним селянам надавалося право надавати землю, не заселену кріпосними селянами. Завдяки цьому почало зростати приватне землеволодіння, що мало здебільшого буржуазний характер. Наприкінці 50-их років лише на Лівобережній Україні, Катеринославщині і Херсонщині вже було понад 34,5 тис. державних селян, які володіли на правах приватної власності понад 86 тис. десятинами землі.

Помітні зрушення в розвитку економіки і торгівлі в Росії, в тому числі й на Україні, що відбулися протягом першої половини ХІХ ст., зумовили певні зміни в класовій структурі тогочасного феодального суспільства.

Українська, як і російська, торгово-промислова буржуазія формувалася з дворянства, що капіталізувалося, купців, власників ремісничих майстерень, багатих міщан та заможних селян.

У 30 – 50-их роках на Україні зростала кількість поміщиків, які засновували в своїх маєтках різні промислові підприємства, впроваджували правильну сівозміну, засівали лани технічними культурами. що давали значний прибуток, використовували вільнонайману працю, машини та інші удосконалені знаряддя праці, тобто вдавалися до різних видів підприємництва, вели товарне господарство, одержуючи значні прибутки.

Суспільно-політичний рух на Україні у другій чверті ХІХ ст. розвивався в умовах розкладу і кризи феодально-кріпосницької системи, загострення класових суперечностей і антифеодальної боротьби селян.

Посиленню суспільно-політичного руху сприяли такі історичні події, як повстання декабристів 1825 р., революція 1830 р. у Франції, повстання 1830 – 1831 рр. У Польщі, революційні події 1848 – 1849 рр. у багатьох країнах Європи.

На весь світовий суспільний процес того часу справляла могутній вплив перша революційна організація пролетаріату – "Союз комуністів" та його вожді К. Маркс і Ф. Енгельс.

На Україні революційну справу декабристів продовжило нове покоління борців, яке прагнуло зблизитися з народними масами і підняти їх на боротьбу. Поряд з дворянами у визвольну боротьбу почали втягуватися різночинці – вихідці з міської бідноти й селян, купецтва, чиновників тощо.

У цей період формувався революційний демократизм як ідеологія пригнобленого селянства, що прагнуло звільнитися від кріпосництва. Першими ідеологами його виступили В. Г. Бєлінський та О. І. Герцен. На Україні найвидатнішим діячем революційного демократизму став їх соратник Т. Г. Шевченко. Революційні демократи рішуче виступали за селянську революцію, яка повинна була повалити самодержавство й ліквідувати кріпацтво.

Водночас з революційним демократизмом формувався лібералізм як ідеологія буржуазії, що народжувалася. Існування цих течій на Україні знайшло свій прояв у програмі та практичній діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, де революційно-демократичну частину очолював Т. Г. Шевченко, а буржуазно-ліберальну – М. І. Костомаров. Між ними не було й не могло бути примирення в принципових питаннях боротьби проти самодержавства і кріпосництва.

Література

  1. Кирило-Мефодіївське товариство збірник документів у ІІІ томах т. ІІІ – К., 1990.
  2. Декабристи і Шевченко – Сергієнко В. Я. – К., 1990.
  3. Історія Української РСР у Х томах – т. ІІІ за ред. А. Г. Шевелєва, А. К. Волощенка –Київ. 1978.


03.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!