Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Історія України у 1914-1917 роках. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія України у 1914-1917 роках. Реферат

Аналізуючи нелегкий історичний шлях нашої Батьківщини, слід враховувати всі чинники, що впливали на долю українського народу впродовж того чи іншого періоду

Розглядаючи даний період, ми маємо бути обізнаними з історії таких могутніх імперій, як Російська та Австро-Угорська, у складі яких на початку XX ст. перебували українські землі.

Після утворення Австро-Угорщини Австрія мала свій представницько-законодавчий орган - рейхсрат, Угорщина - сейм. Формально вони обмежували владу імператора і короля.

Територія Австро-Угорщини поділялась на провінції, або коронні краї. Згарбавши під час першого поділу Речі Посполитої (1772) західноукраїнські й частково польські землі, австрійська корона штучно об'єднала їх в одну провінцію - Королівство Галичини і Лодомерії. Цей край був неоднорідний - населення східної його частини було українським, у західній переважали поляки. Провінція (будемо називати її Галичина) мала права самоврядування.

Буковина з середини XIX ст. була самостійною провінцією і також підпорядковувалася Відню. Закарпаття входило до Угорського королівства і управлялося з Будапешта.

Українці жили також на Північному Кавказі, в Туркестані, в Сибіру, на Далекому Сході.

У містах переважали росіяни і євреї, населення було російськомовним. Офіційна влада всіляко посилювала русифікацію українців.

Геополітичне положення України неминуче перетворювало її на зону зіткнення інтересів супротивних коаліцій. При цьому інтереси українського народу аніскільки не враховувалися. Зайвий раз підтвердилося сказане І. Франком іще в 1889 р.: "На шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою".

Між українцями ворогуючих сторін виросла прірва. У межах Російської та Австро-Угорської імперій відбувся розкол на прибічників та противників переможної війни.

Відверто про-австрійські позиції зайняла утворена 1 серпня 1914 р. у Львові Головна українська рада (ГУР), що була між-партійним блоком, до складу якого входили радикальна соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі ГУР став К. Левицький.

У маніфесті ГУР від 3 серпня зазначалося: "Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю... яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави".

З ініціативи ГУР було створено Легіон Українських січових стрільців (УСС), найвідомішими ватажками якого були Д. Витовський, Г. Коссак, С. Горук.

СВУ вів активну пропагандистську й агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були зібрані в окремі табори. Союз отримував матеріальну допомогу від країн Троїстого союзу, що зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України.

Переважна більшість українських політиків і партій ставилися до СВУ негативно або й вороже. Так, один із лідерів УСДРП С. Петлюра назвав ідею відриву України від Росії сепаратизмом, а членів СВУ - "безвідповідальними запроданцями". Недоброзичливо відгукувався про СВУ М. Грушевський, уникаючи будь-яких контактів з цією організацією.

Влітку 1914 р. загострення протиріч між імперіалістичними державами сягнуло фатальної межі, світ опинився у полум'ї Першої світової війни. Про масштаб катастрофи свідчать статистичні дані: 34 країни, які брали участь у війні, мобілізували 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. поранено. Майже такими були жертви і серед мирного населення.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці змушені були воювати за чужі інтереси й брати участь у нав'язаному братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, в австро-угорській - 250 тис.

Безпосередньо на території України воєнні дії вів Південно-Захід-ний фронт, що простягався на 450 км від Івангорода до Кам'янця-Подільського. Командуючим спочатку був генерал Н. Іванов, а з березня 1916 р. - генерал О. Брусилов.

Одночасно з операцією Північно-Західного фронту проти Німеччини на Південно-Західному розгорнулася грандіозна битва, яка отримала назву Галицької. Вона тривала 33 дні - від 10 серпня до 13 вересня 1914 р. З обох боків, Австро-Угорщини і Росії, в ній брало участь 1,5 млн. солдатів і офіцерів.

21 серпня російські війська зайняли Львів. У подальших боях, 24 - 30 серпня, біля містечка Городок (40 км на захід від Львова) австрійські війська були розгромлені й відступили спочатку на р. Сян, а потім, на початку вересня, до р. Дунаєць. Російські війська оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль. На 13 вересня російська кіннота вийшла на рубіж р. Віслока у 80 км від Кракова.

Запеклі бої відбувалися на Ужоцькому перевалі в Карпатах, де Легіон УСС у складі австрійської армії отримав бойове хрещення.

Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли Східну частину Західної Галичини, а також майже всю Буковину з м. Чернівці. Австрійська армія втратила 400 тис. чоловік, зокрема 100 тис. полоненими, російська армія - близько 230 тис. чоловік. Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини зазнали краху.

Коли розросталися бої на західноукраїнських землях, виросла загроза з півдня. Наприкінці липня 1914 р. у Чорне море через Дарданелли увійшли німецькі крейсери "Гебер" і "Бреслау". У ніч з 15 на 16 жовтня німецько-турецький флот несподівано обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію. Туреччина втяглася у війну на боці австро-німецького блоку. Дл Росії створився ще один фронт - Кавказький.

На виконання цього завдання були спрямовані такі "заходи" новопризначеного генерал-губернатора Галичини графа О. Бобринського:

  • закриття "Просвіт", українських установ, шкіл;
  • насильницька русифікація;
  • репресії проти місцевої інтелігенції;
  • гоніння на греко-католиків (200 уніатських громад були перетворені на православні парафії);
  • масові депортації населення (з Галичини було виселено 12 тис. звинувачених у неблагонадійності).

Навіть добре відомий своїми консервативними поглядами лідер партії кадетів П. Мілюков, член Державної думи, змушений був назвати політику царського уряду в Західній Україні "європейським скандалом".

Яскравим прикладом репресивної політики щодо греко-католиків, зокрема відомих представників духовенства, є арешт (15 вересня 1914 р.) та ув'язнення митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького.

У ході подальшого розгляду матеріалу повз увагу класу не повинна пройти така деталь: коли внаслідок зміни ситуації на фронті російські війська змушені були відступити, залишивши Галичину, австрійська влада спрямувала жорстокі репресії проти тих українських громад, які перейшли до православ'я. Було створено 21 концтабір, де загинули десятки тисяч галичан, звинувачених у москвофільстві.

Серед українських політичних діячів Росії виникло дві течії - так звані "оборонці" й "пораженці".

Більшість українських партій і організацій Наддніпрянської України виступали за перемогу у війні. Оборонницьку проросійську позицію зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газета "Рада" закликала українців стати на захист Російської держави. "Ми, - згадував пізніше відомий діяч ТУПу О. Лотоцький, - ділили долю з Росією... ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії - це заразом і наша перемога".

До "оборонців" належала й частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) з її лідером С. Петлюрою. Вона теж закликала виконати "свій обов'язок громадян Росії". Прихильники С. Петлюри вважали, що після перемоги в Росії з'явиться можливість конституційним, демократичним шляхом вирішити проблеми Україні.

Пораженці" (частина УСДРП на чолі з В. Винниченком) вважали, Що поразка Росії у війні призведе до революції і здобуття Україною автономії в межах нової, демократичної Росії. Прихильники цієї тактики висували гасло "Геть війну! Хай живе автономія України!

З метою підтримки російської армії, посилення її оборонного потенціалу було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітету стали відомі представники українського руху Д. Дорошенко, П. Ніковський та інші. С. Петлюра був призначений помічником уповноваженого Союзу. Українська інтелігенція відкрила й утримувала на власні кошти госпіталь для поранених.

У лютому-березні 1915 р. російські війська вели важкі бої в Карпатах, 9 березня капітулював австро-угорський гарнізон Перемишля. Російські війська захопили 120 тис, полонених, серед здобутих трофеїв виявилося 900 гармат.

Тим часом німецьке командування зосереджувало на Східному фронті за рахунок перекидання частин із Західного великі військові сили, готуючись розгромити російські війська і, отже, вивести Росію з війни. Головний удар передбачалося завдати в Галичині. Для цього було створено нову, 11-ту німецьку армію під командуванням генерала Макензена. Разом з нею діяла 4-та австрійська армія. У районі прориву, на 35-кілометровій ділянці фронту між містами Горлице і Громнік, Макензен створив значну перевагу: в живій силі - вдвічі, в артилерії - у 8 разів, зокрема у важкій - у 40 разів.

Увечері 18 квітня 1915 р. німецька артилерія почала масований обстріл позицій російських військ, який тривав майже добу. Після цього 11-та німецька армія перейшла в наступ. 3-тя російська армія змушена була відступити за р. Сян, почали відступ й інші армії Південно-Західного фронту: 8-ма 21 травня залишила Перемишль, 11-та і 9-та перейшли за Дністер. 9 червня російські війська залишили Львів, а на кінець червня - переважну частину Галичини. Російське командування, щоб уникнути оточення і розгрому своїх військ у "польському мішку" - між Віолою і Бугом, почало їх відводити.

До осені 1916 р. російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Під німецько-австрійську окупацію потрапили й українські землі - Східна Галичина, Північна Буковина і п'ять повітів Волині.

У 1916 р. найбільш активні й широкі воєнні дії мали місце на Південно-Західному фронті, де розгорнувся успішний контрнаступ. Під керівництвом командуючого фронтом генерала О. Брусилова було проведено ретельну й добре замасковану підготовку прориву по всьому фронту (він отримав назву Брусиловського). Після тривалої артилерійської підготовки чотири російські армії перейшли в наступ і незабаром прорвали фронт австрійських військ. 8-ма російська армія зайняла м. Луцьк, а 4 червня - м. Чернівці, За три дні наступу було взято в полон 100 тис. чоловік.

На середину серпня російські війська підійшли до карпатських перевалів, визволили від австрійських військ усю Буковину й південну Галичину, Але через нестачу боєприпасів, не маючи підтримки інших фронтів і союзників, війська Південно-Західного фронту просунутися далі не змогли. Унаслідок Брусиловського прориву німецьке командування вимушене було припинити наступ у Франції на м. Верден і перекинути із заходу на російський фронт 11 дивізій. Цим була врятована від розгрому Італія. У серпні 1916 р. у війну проти Німеччини вступила Румунія.

Звичайно, під час війни населення Галичини й Буковини опинилось у скрутному становищі. Сучасний історик Т. Гунчак зазначає: "З одного боку його мордували росіяни, намагаючись вибити з нього почуття національної свідомості й самопошани, з іншого - над ним знущалися австрійці та мадяри, звинувачуючи у русофільстві".

Наприкінці 1916 р. на фронтах, у тому числі на Південно-Західному, знову велася позиційна війна.

Багатим на військово-політичні події виявився 1917 р. У Росія перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція, внаслідок якої було повалено самодержавство і до влади прийшов Тимчасовий уряд (ТУ). З'явилась перспектива покінчити з війною. Але ТУ стояв на позиціях продовження війни до "переможного кінця".

Організований ТУ наступ призвів до розгрому російських військ у Галичині і на Буковині. Вже вкотре західноукраїнські землі стали ареною кривавих битв.

Після бурхливих подій у Росії, які згодом докладно розглядатимуться, 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 р. до влади у Петрограді внаслідок перевороту приходять більшовики. ТУ були повалено, у грудні уряд В. Леніна починає мирні переговори.

Австрійське командування не поспішало вводити "усусів" у бій, оскільки не було впевнене в їхній лояльності.

Відтепер, після успішного випробування, австрійське командування направляло "усусів" на найнебезпечніші ділянки фронту. В 1915-1916 рр. вони брали участь у боях із частинами російської армії під Галичем, Бережанами, біля містечка Козова. Та найбільшу мужність і героїзм "усуси" засвідчили в боях за гори Маківка та Лисеня.

Під час кривавих боїв за гору Маківка в Карпатах, що тривали протягом квітня 1915р., "усусам" випало стати головною ударною силою. Саме в боях за Маківку стався перелом у військових операціях на користь німецько-австрійських союзників. "Усуси" перейшли в наступ і в червні першими увійшли до Галича.

У липні 1915 р. був сформований полк УСС на 2200 бійців, яким командував Г. Коссак. Зазнавши в боях великих втрат, полк був відведений у тил на переформування і лише на початку травня 1916 р. повернувся на фронт.

Протягом серпня-вересня полк витримував артилерійський вогонь і безперервні атаки російських військ під час Брусиловського прориву. Ще одна гора - Лисоня, на якій закріпилися "усуси", стала місцем їхньої героїчної слави. Опинившись в оточенні, полк УСС перестав існувати. Залишки "усусів" удруге було відправлено на переформування й поповнення, взимку 1917р. вони знову були в окопах. На початку 1918 р. у Києві було завершено створення куреня УСС – найбоєздатнішої частини тодішніх українських військ на чолі з Є. Коновальцем. Це була перша спроба організувати українську національну армію.

З початком війни різко зросла потреба в паливі, насамперед у кам’яному вугіллі. З втратою в 1915 р. Домбровського вугільного басейну (Польща) і припиненням імпорту вугілля Донбас залишався єдиним постачальником вугілля дол. Всієї країни. Загальний видобуток його тут із 1544 млн. пудів у мирному 1913 р. сягнув за три роки ледве 1744 млн. пудів. Хоча кількість найманих робітників, які спускалися в забій зросла. Парадокс?

Навіть оборонні підприємства не завжди одержували потрібну кількість палива. Країна переживала гостру енергетичну кризу.

Поступово розруха охопила залізниці. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, страшним лихом насувалась дезорганізація, паралізуючи транспорт. На початку 1916 р. на залізничних станціях зосередилося 150 тис. вагонів не перевезених вантажів.

До армії з сіл України було мобілізовано 1/2 працездатних чоловіків. Посівні площі скоротилися на 1880 тис. десятин, знизилася врожайність - у середньому на 8%, збір зернових зменшувався на 200 млн. пудів щорічно.

На 1917 р. з 4 млн. селянських господарств в Україні 640 тис. не мали посівів, 1 млн. 400 тис. були безкінними, 1 млн. 142 тис. не мали корів.

Наростання господарського занепаду посилювалося розладом грошового обігу. Щоб покрити величезні воєнні витрати, царизм збільшував насамперед випуск паперових грошей, забезпечуваних золотом тільки на 14-15%. Збільшувалися прямі і непрямі податки, накопичувалися внутрішні та зовнішні борги.

Усе це важким тягарем лягало на трудящі маси.

  • Збільшувався робочий день, на багатьох підприємствах він тривав 15-16 годин;
  • З початком війни на ряді фабрик і заводів, зокрема тих, що працювали на потреби фронту, знизилася номінальна заробітна плата;
  • Різко підскочили ціни на продукти і товари масового споживання, наприклад у 1916 р. вони зросли в 4-8 разів на предмети першої необхідності.

З кожним днем загострювалася продовольча криза. У містах стали типовим явищем тисячні черги біля хлібних крамниць. Солдати часто одержували не більше половини належного їм за нормою пайка.

З весни 1915 р. під впливом значного погіршення економічного становища робітників, а також під впливом поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно зростати. Тривалими і масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Таким чином, погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху.

Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим, від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиціям продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає; всього від серпня 1914 до кінця 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі - 50, на Київщині - 32, на Харківщині - 28. Приблизно у 20% бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалась арештами та ув'язненням заводіїв і активістів.

Форми окопного протесту були різноманітними. Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон тощо, а часом почалося братання з солдатами противника.

25-27 жовтня 1918 р. сталося повстання в Кременчуку, де на розподільному пункті зібралося до 6 тис. солдатів. Вони відмовились їхати на фронт, побили і порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном.

Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. у Харкові, коли відмовився виступити на позиції 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії. Таких фактів ставало дедалі більше.


03.03.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!