Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Судочинство та судова система Великого князівства Литовського. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Судочинство та судова система Великого князівства Литовського. Реферат

До кінця XIV ст. суд великого князя литовського був аналогічний суду княжої доби. Вся повнота судової влади належала главі держави або удільним князям

Від себе вони передавали справи судочинства посадовим особам - воєводам, намісникам, державцям, старостам, тіунам. Удільні князі підлягали тільки суду великого князя. Суд не був відокремлений від адміністрації. Міські та сільські громади мали власні суди, існував церковний суд.

З кінця XIV ст. судова система в державі окреслюється у відповідну структуру, якої не було ні в Київській Русі, ні у Галицько-Волинському князівстві. Найвищою інстанцією вважався великокнязівський суд, який був одноосібним, мав необмежену компетенцію і міг розглядати будь-які справи. Якщо хто-небудь і брав у ньому участь за наказом князя, то рішення все одно залишалось за володарем. Через велику кількість справ він іноді передавав право чинити суд своїй довіреній особі, але таке доручення мало тимчасовий характер.

Поряд із великокнязівським існував суд панів-ради, проте він так і не сформувався у судову установу. Обласні (регіональні) суди належали намісникам великого князя, які пізніше передали судові повноваження старостам та воєводам. Судочинство ними здійснювалось також одноосібне. Інколи справи розглядалися князем спільно з панами-радою. У випадку здійснення судочинства тільки панами-радою рішення можна було оскаржити князю, який у такому випадку розглядав скаргу спільно зі своїм дорадчим органом. Нижчою ланкою судової системи були суди державців-намісників, які управляли невеликими містами і територіями. Апеляційною інстанцією для цього суду був суд воєводи, від якого можна було апелювати до сейму землі (князівства) або суду великого князя.

Ще одним різновидом судів Литовсько-Руської держави були домініальні - одноосібні суди пана-шляхтича над підлеглим населенням. Юридичною підставою для них була відповідна грамота великого князя. Такі суди були узаконені привілеєм 1457 p., а судебник 1468 р. врегулював їхню компетенцію.

Існували ще громадські суди селян та міщан, які називались "копнеш" (люди сходились на їх засідання копою, тобто гуртом). Копнеші суди були найдавнішими, досить авторитетними і тому навіть у Третьому Литовському статуті йшлося про їх збереження. Це був суд звичаєвого права, він перебував у тісному зв'язку зі старим вічевим зібранням (в його актах копа часто називалася віче). Юрисдикції такого суду підлягало все населення "копного" округу. Але пани і шляхта швидко звільнилися від підпорядкування цим судам, і вони стали, таким чином, виключно селянськими сулами.

У середині XVI ст. державні суди було реформовано. Під тиском шляхти магнати відмовились від прав здійснення власного судочинства. Замість нього великий князь запровадив земські (або виборні) та гродські (або замкові) суди.

Земські шляхетські суди (їх ще називали шляхетськими трибуналами) були запроваджені в усіх повітах і складалися з судді, підсудка і писаря, яких обирала шляхта та затверджував великий князь, їхні засідання тривали два тижні та проходили тричі на рік. Земські суди судили шляхтичів у всіх справах, за винятком значних кримінальних випадків (наїзд на сусіднє володіння, підпал, вбивство, розбій, зґвалтування). Здебільшого тут розглядалися цивільні справи. Апеляція на вирок такого суду подавалася до суду великого князя.

Гродські суди були одноосібними - судочинство в них здійснював намісник, староста або воєвода. За дотриманням формальної сторони судового процесу стежив замковий суддя, судові книги вів писар. Ці суди розглядали переважно кримінальні справи, судили шляхтичів, міщан, селян. Апелювати на вирок цього суду можна було також до суду великого князя.

Відповідно до Другого Литовського статуту, в кожному повіті утворювалися підкоморські суди, які розглядали земельні справи. До складу цих установ входили підкоморний суддя, призначений великим князем, та його заступник - коморник.

На початку XVI ст. з'явився суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду великого князя, діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд - роз'їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участі засідателів-шляхтичів. Він був дещо подібний до англійських судів "загального права", які були започатковані практикою роботи роз'їзних королівських судів.

Населення різних місцевостей складало певного роду союз для власної охорони від злочинних елементів і боротьби зі злочинами. Коли хтось помічав злочин або сам ставав його жертвою, він скликав копу (віче всіх правоздатних осіб своєї округи, які мусили з'явитись самі або прислати представників), щоб учинити слідство і суд. Перші копні збори, що проводили слідство "по гарячих слідах", складалися з найближчих сусідів і мали назву "гарячої копи". Після неї вже скликалася велика копа.

В урочистій обстановці, з дотриманням визначених обрядів і формальностей відбувався судовий процес. За його результатами виносився (усно чи у письмовій формі) присуд і здійснювалося його виконання. До компетенції копного суду належали майже всі карні та цивільні справи, що виникали на його території. Сюди могли звертатися представники всіх станів суспільства. Копний суд мав право передати справу до вищої інстанції - гродського суду, до якого дозволялося також надсилати апеляції.

Судовий процес спочатку мав змагальний характер. Він розпочинався із заслуховування скарги потерпілого. Представники сторін називалися речниками або прокураторами. Відповідно до Першого Литовського статуту, якщо звинувачений не з'являвся в суд, вирок міг бути винесений заочно.

За Другим Литовським статутом тільки після триразової неявки в суд вирок виносився заочно. У випадку неявки в суд з неповажних причин винний сплачував штраф. Суд міг порушити справу без скарги потерпілого.

У XVI ст. з'являються також елементи слідчо-розшукового (інквізиційного) процесу із застосуванням тортур.

Кожний суд поєднував слідчі та судові функції, діяв за звичаєвим правом, присуджував до штрафу, відшкодування заподіяних збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження.

Доказами в судах були: власне зізнання (допускалося навіть "виривання" такого зізнання шляхом застосування тортур); показання свідків, речові докази, письмові документи, присяга, характеристика підсудного, яку давали "добрі люди".

При оцінці доказів більш достовірними вважалися показання шляхтича, аніж непривілейованої людини. Не могли давати свідчення особи, раніше засуджені за тяжкі злочини, слуги проти своїх панів, співучасники злочинних дій, божевільні.

Література

  1. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х т. - Львів, 1991.
  2. Історія України: Хрестоматія. - К., 1996.
  3. Кульчицький В. С., Настюк М. І, Тищик Б. Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996.
  4. Музиченко П. Історія держави і права України. - К., 1999.
  5. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова // Статут Великого князівства Литовського: У 3-х т. - Одеса, 2002. - Т. 1.
  6. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. - К., 1996.
  7. Українське державотворення: Словник-довідник. - К., 1997.
  8. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. - К., 1997.


12.02.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!