Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Литовсько-руський сейм. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Литовсько-руський сейм. Реферат

Подолання роздрібненості у Великому князівстві Литовському увінчалося остаточним сформуванням загальнодержавного представницького інституту - литовсько-руського сейму як зібрання представників усіх областей держави

Він склався шляхом еволюції різних національних інституцій як корінної Литви, так і українсько-білоруських князівств. Перше його скликання як загальнодержавного органу відбулося 1492 p., коли після смерті князя Казимира Ягайловича на сеймі було обрано його наступника.

Однак головним поштовхом до формування литовсько-руського сейму була зовнішня небезпека, пов'язана з активізацією наступальних дій Москви і Кримського ханства проти Литви, що змусило останню зосередити всі сили на оборот. Зовнішня небезпека значною мірою зумовила і склад сейму, що остаточно сформувався у XVI ст.

Чільне місце в сеймі, безперечно, посідав великий князь. Сюди входили також урядовці та представники вищого духовенства: католицькі й православні єпископи, воєводи, каштеляни і пани, урядники двірські, маршалки, хорунжі, старости, державці й намісники, тіуни і городничі. Всі вони були причетні до оборони держави як урядовці, а також як землевласники, що надавали в ополчення певну кількість ратних людей (залежно від величини маєтку) і сплачували воєнні податки.

Найчисленнішу групу на литовсько-руських сеймах становили обласні князі, пани і шляхта. Всі вони у випадку небезпеки могли зі зброєю в руках виступити на захист держави. Якогось визначеного порядку чи норми представництва в цьому органі не існувало. Не були представлені в сеймі міщани та волосні селяни. Представники цих станів могли виступити на засіданнях сейму або звернутися до великого князя з клопотаннями чи скаргами щодо місцевих і станових питань.

Відповідно до сеймової реформи 1564 р. було визначено порядок шляхетського представництва на загальному сеймі: шляхта мала обирати на повітових сеймиках по два посли від кожного повіту, яким виборці вручали писану інструкцію. В українських воєводствах нараховувалось 22 повітових сеймики. В цілому сейм мав деякі ознаки установи парламентського типу, але, на відміну від західноєвропейських станово-представницьких органів, тут була представлена лише шляхта.

Сейми розглядали питання обрання великого князя, військової повинності, податків, воєнних союзів і державних уній, законодавчої діяльності тощо. У своїх взаємовідносинах великий князь і сейм були деякою мірою рівносильними сторонами. В державі не було створено правового механізму, який би визначив прерогативи тієї чи іншої сторони, і згода досягалася, як правило, шляхом компромісу.

До складу сейму входили пани-ради. Радними панами були здебільшого литовці-католики, які мали виключне становище в державі, їхні маєтки були розташовані по всій території князівства, що зумовлювало їхній майновий зв'язок з різними регіонами. Вони постійно перебували у віданні найголовніших державних справ як члени великокняжої ради, обласні управителі, їх відрізняли економічна могутність і привілейоване становище в державі. Все це виділяло їх в особливу впливову групу, що вирішувала питання під кутом власних корпоративних інтересів.

Литовсько-руський сейм поділявся на дві палати: "лавицю" ("коло" панів радних) і "коло" рицарства - шляхти. Така форма станового представництва істотно відрізнялася від західноєвропейських станових інститутів. Якщо "лавиця" була багато в чому схожою з англійською палатою лордів чи польським сенатом, то нижня палата сейму сформувалася як одно-станова. Там все прибрали до своїх рук магнати і шляхта, відсторонивши городян та інші стани.

З іншого боку, центральному сейму не вдалося підпорядкувати собі місцеві сеймики, які нерідко діяли всупереч загальнодержавним інтересам. Такий характер станового представництва у Литовсько-Руській державі значно посилив вплив аристократично-шляхетського елементу в суспільстві, що поклало край спробам королів зосередити в своїх руках загальнодержавну владу.

Характерною рисою політичної організації Литовсько-Руської держави було те, що великий литовський князь, об'єднавши ряд державних організмів, взяв у свої руки лише найважливіші урядові справи, розділив управління не лише з литовськими можновладцями, а й з місцевими земськими князями і боярами. Останні й після ліквідації удільної системи продовжували відігравати вирішальну політичну роль на місцях, складали ради при литовських намісниках, збиралися на місцеві сейми для вирішення справ місцевого законодавства та судочинства.

В таких умовах українські князівства ставали складовою частиною європейського правового простору, в якому забезпечувались майнові та особисті права станів (в першу чергу привілейованих), сформувались і діяли феодальні представницькі органи.

На протилежних засадах формувалася Московська централізована держава, до складу якої увійшла частина земель колишньої Київської Русі. Вона всіляко придушувала будь-які прояви самобутнього розвитку захоплених і приєднаних земель. Усі стани, в тому числі й найвища аристократія, вважалися "государевыми холопами". Тут панувало безправ'я всіх верств і необмежена деспотична влада монарха, який вільно розпоряджався життям і майном своїх підданих, що не мали ні станових, ні корпоративних, ні особистих прав.

Література

  1. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х т. - Львів, 1991.
  2. Історія України: Хрестоматія. - К., 1996.
  3. Кульчицький В. С., Настюк М. І, Тищик Б. Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996.
  4. Музиченко П. Історія держави і права України. - К., 1999.
  5. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова // Статут Великого князівства Литовського: У 3-х т. - Одеса, 2002. - Т. 1.
  6. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст. - К., 1996.
  7. Українське державотворення: Словник-довідник. - К., 1997.
  8. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. - К., 1997.


12.02.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!