Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Події церковного та культурного життя у 17 ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Події церковного та культурного життя у 17 ст. Реферат

Навчання на українських землях проводилось в школах, які існували при церквах і монастирях

Тут учні вчилися не лише читати й писати, а й набували деяких знань з богослов'я (теології), літератури, грецької мови. Вчителями в таких школах були дяки ("бакаляри", "дидаскали") - здебільшого молоді люди, які потім ставали священиками. Найздібніші міщани і шляхтичі (в студентських списках вони записані як "рутені") навчалися в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.

Деякі з них згодом ставали видатними вченими з європейською славою. До таких належали Юрій Дрогобич із Дрогобича - професор медицини і астрономії при Краківському і Болонському університетах (і навіть був ректором останнього) і Павло Русину Кросна - магістр Краківського університету, поет. У зв'язку з активним проникненням ь Україну католицької віри українці ч, і білоруси намагалися зберегти національний характер школи з навчанням слов'яно-руською мовою і збереженням Православ'я.

В середині ХVІ ст. розвиток освіти в Україні суттєво змінюється. Протестанти засновують школи, до яких охоче йдуть діти українців. Відтак ' виникають єзуїтські школи (колегії) з бурсами для учнів, у яких працюють кваліфіковані педагоги. У таких школах українських дітей перевиховували на католиків. Навчання велося латинською мовою.

Першою українською школою вищого ступеня в Україні була Острозька академія заснована близько 1576 р. на Волині в маєтку князя К. Острозького, її очолював український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький, а працювали в ній викладачами випускники європейських університетів, відомі культурні діячі, такі як Іван Федорович (Федоров), Андрій Римша, Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах з Острога Кипріян, котрий навчався в Падуї і Венеції, та ін.

Цю академію закінчили видатні політичні і церковні діячі, серед яких були гетьман Петро Сагайдачний, Іов Борецький та інші борці за Православ'я. Протягом 60 років (1576-1636) в академії навчалося 500 осіб. Після смерті князя К. Острозького (1608) академія занепала. Пізніше князева онука Анна Алоїза на місці академії заснувала єзуїтську колегію.

Згодом в Україні почали створюватись православні братства. Вони мали свій писаний статут і давали знання в галузі "семи вільних наук" - граматики, піїтики, риторики, діалектики, математики, астрономії та мов - грецької, латинської, польської, слов'янської, руської (української). Викладачами у братських школах працювали видатні культурно-освітні діячі і письменники-полемісти: Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памва Беринда та ін. Великі братські школи у крупних містах відіграли прогресивну роль у розвитку культури українського народу і у вихованні борців проти національно-релігійного гноблення.

У 1615 р. відкрилась Київська братська школа, в якій заснували друкарню і паперову фабрику (папірню). В ній також працювали видатні культурні діячі України Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький та ін. Важливою матеріальною і морально-політичною підтримкою в діяльності школи Київського братства був вступ до нього гетьмана Петра Сагайдачного "з усім військом запорозьким". "У 1632 р. Київська братська школа об'єдналася із школою Києво-Печерської лаври. Це сталося за архімандрита Петра Могили. Так виникла знаменита протягом півтора століття Києво-Могилянська колегія (пізніше - академія) - вищий навчальний заклад, якому підпорядковувались братські школи у Вінниці, Гощі, Кременці.

В цілому освіченість серед широких мас України була дуже високою, що відзначали іноземні мандрівники. Архідиякон Павло Алеппський, котрий зі своїм батьком антиохійським патріархом Макарієм пробув в Україні 100 днів (1654), у своєму щоденнику відзначив високу грамотність українців: - "Починаючи з міста Рашкова, тобто по всій козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їх жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужіння й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях".

Багато відомих церковних і культурних діячів України закінчили зарубіжні вищі навчальні заклади. Так, у польській Замостській академії (м. Замостя) навчалися Касіян Сакович, Сильвестр Косів, професор Києво-Могилянської академії; у Вюртемберзькому німецькому університеті -М. Смотрицький, Гальському університеті - вчитель Г. Сковороди Симон Тодоський, в Оломоуцькому університеті (Чехія) - ректор Києво-Могилянської академії Варлаам Ясинський. Так, згідно із списками студентів Падуанського університету за XVII ст., в ньому нараховувалось 1946 студентів з Литви, України і Білорусії.

Зауважимо, що в Україну приїздили і працювали також освічені іноземці, котрі українізувалися і зробили великий внесок у розвиток української культури. Наприклад, - німці Венедикт Гербест та митрополит Інокентій Гізель, молдаванин Петро Могила, - засновник Києво-Могилянської колегії, та ін.

В Європі друкарство виникло в середині XV cт. Першою друкованою слов'янською книгою була "Троянська хроніка" (1468 р., м. Пльзень). У східнослов'янських народів засновником друкарства став білорус з Полоцька, доктор медицини Франциск Скорина, котрий надрукував у Празі кирилицею "Псалтир" (1517) і "Біблію руську" (1519), а потім у Вільно - "Апостол" і "Малую подорожную книжицу" (1525).

В Україні першим з відомих друкарів вважався Іван Федорович (Федоров). Він прибув до Львова на початку 70-х років XVI cт. після своєї видавничої діяльності в Москві та Білорусії. Отримавши матеріальну допомогу від львівських міщан-ремісників і небагатих купців, Федоров у 1574 р. видав богослужебні книги "Апостол" і "Буквар". "Апостол" започаткував українське друкарство, що сприяло розвиткові писемності. У 1576 р. Федоров, маючи фінансові труднощі, на запрошення князя К. Острозького переїхав до Острога. Тут він надрукував майже 30 видань, серед яких вирізнялась Біблія" - шедевр поліграфічного мистецтва XVI ст.

Останні роки свого життя І. Федоров провів у Львові. Він помер 5 грудня 1583 р. і був похований в Онуфріївському монастирі. На надгробній плиті було написано: "Іоанн Фёдорович Друкарь Москвитин, который своим трудом друкуваніє занєдбалоє обновил... Друкаръ книгъ пред тымъ невиданныхъ". Друкарню Івана Федорова у Львові, викупили братчики. Згодом в ній вийшло з друку багато творів полемічної літератури.

Крім Острога, Львова, Києва, друкарні працювали і в ряді інших міст і навіть у селах при монастирях (напр., у Почаєві). Були також "мандрівні" друкарні у приватних осіб.

На розвиток української культури другої половини XVII-XVIII ст. вплинула Визвольна війна (1648-1657) та її суспільно-політичні і соціально-економічні наслідки. Ліквідація на значній частині українських земель магнатсько-шляхетського феодального гніту і кріпосного права стала важливим фактором розвою творчих сил українського народу. Звільнення від національно-релігійного гніту та процес консолідації народу в ході Визвольної війни сприяли піднесенню національної самосвідомості українців, що проявилось у всіх сферах життя.

Культурні традиції Київської Русі одержали для розвитку новий поштовх. Героїка визвольної боротьби народу стала лейтмотивом різних жанрів літератури та мистецтва.

Особливістю культурних процесів в Україні другої половини XVII-XVIII ст. було те, що на Гетьманщині, з одного боку і на Правобережжі та Західній Україні, з другого, вони відбувалися в різних умовах, однак не була порушена єдність національної культури. В той же час культура обох частин України не могла не зазнавати впливу культур тих держав, у складі яких вони перебували.

Водночас українська культура впливала, певною мірою, на культури цих держав. Як і в попередні роки, важлива роль у розвитку освіти, книгодрукування, літератури належала вищому духовенству, хоч у XVIII ст. воно вже втратило провідну роль, а питома вага світської культури поступово збільшувалася. Визначне місце в культурному процесі належало Києво-Могилянській академії, а на західноукраїнських землях - Львівському університету.

Особливість культури України даного періоду, порівняно з попереднім, полягала у тому, що відбулася зміна станової належності її представників. Головним чином, це були вихідці з козацької старшини, козаків і- міщан. Цей період в цілому характеризується злетом української культури, яка дала світові філософа Г. Сковороду, визначних політичних і культурних діячів Ф. Прокоповича, С. Яворського, В. Славинецького та ін.

В умовах наступу царизму на автономію України і перетворення її на провінцію імперії законодавчо обмежилось вживання української мови. Помітним фактором, що впливав на розвиток української культури, був відтік кращих представників української культури - випускників Києво-Могилянської академії і західноєвропейських університетів - до Москви і Петербурга. Тут вони виступали вже як діячі Росії, тобто Російської держави.

В середині XVII cт. в Україні був досить високим загальний рівень грамотності, про що засвідчив у своїх подорожах і арабський мандрівник П. Алеппський. Сприятливий ґрунт для цього, не дивлячись на наявність негативного фактора (національно-релігійного гніту), був створений у попередній період піднесення культури України кінця XVI - першої половини XVII ст. в загальному руслі європейського Відродження. Це, зокрема, знайшло своє відображення в діяльності братств по збереженню національної культури, розвитку шкільної освіти, книгодрукування, літератури.

На правобережних і західноукраїнських землях основну роль у розвитку початкової освіти продовжували відігравати братські школи, в яких діти навчалися не тільки грамоті, а й вивчали арифметику, астрономію, музику, філософію, грецьку, латинську і польську мови. Братські школи, єзуїтські колегії і Львівський університет (відкр. у 1661 р.) давали змогу молоді прилучитися до передових надбань західноєвропейської культури.

На українських землях, що входили до складу Російської держави, братських шкіл не було. Діти старшини, духовенства, міщан, козаків і навіть заможних селян навчалися у школах, що діяли при церквах і монастирях, де і вчилися читати, писати, рахувати, співати. Вчителями у них були переважно дяки (дидаскали або бакаляри), а також мандрівні дяки і студенти Києво-Могилянської академії, які працювали домашніми вчителями.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла і набула поширення форма навчання і здобуття професійних знань при канцеляріях місцевих адміністративних установ. Сини старшини і заможних міщан в канцеляріях виконували різні доручення і водночас навчалися веденню канцелярських справ, складанню ділових паперів. В архівах збереглися навіть своєрідні рукописні посібники для таких учнів. В Україні характерною була професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували і козацькі діти при Січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Звичайно, і рівень грамотності, і мережа навчальних закладів початкової освіти протягом півтора століть зазнавали змін. Наприкінці XVIII ст. у зв'язку із загальнодержавною реформою 1786 р. і створенням головних і малих народних училищ шкільна освіта організаційно змінилася. Чотирирічні головні народні училища для дворянських дітей відкрилися у Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Харкові, Катеринославі. У повітових містах були створені дворічні малі училища, які давали знання з історії та мов. Вчителями у них працювали вихованці Києво-Могилянської академії і Петербурзької Головної учительської семінарії. У зв'язку з переходом західноукраїнських земель під владу Австрійської монархії наприкінці XVIII ст. шкільна освіта зазнала тут певних змін.

Учбовими посібниками для навчання в школах (незалежно від регіону) були букварі, видані в друкарнях Львівського братства, Києво-Печерської лаври, Чернігова і Новгорода-Сіверського (за зразком "Букваря" І. Федорова львівського і острозького видань). Оскільки друкованих примірників "Букваря" було недостатньо, поширювались рукописні його відповідники. Для навчання письму використовували "Граматику" Мелетія Смотрицького, а також різні молитовники, псалтирі, часослови.


06.02.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!