Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Змова проти гетьмана Самойловича. Кримський похід 1687 року. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Змова проти гетьмана Самойловича. Кримський похід 1687 року. Реферат

Одним з головних наслідків "вічного миру" 1686 р. Росії з Польщею було приєднання Росії (і України) до анти-турецької коаліції - "Священної Ліги", учасниками якої були Австрія, Польща, Венеція і, певною мірою, Ватикан

Московський уряд не був задоволений умовами Бахчисарайського миру з Туреччиною (і Кримом) 1681 р. Справді, Бахчисарайська угода не тільки залишала в повній силі небезпечне для України й Росії турецько-татарське панування на Чорному морі і його північному узбережжі, але ще й визнавала права і володіння Туреччини на Правобережній Україні. Тим самим експансії Росії на південь, до Чорного моря, було поставлено поважні перешкоди, а Правобережна Наддніпрянщина залишалася незалюдненою територією і ареною боротьби між Польщею і Туреччиною.

Спустошливі татарські напади 80-х років XVII ст. дуже руйнували Україну і створювали надзвичайно напружене становище на південних кордонах України та Росії. Тим-то 10 стаття "вічного миру" 1686 р. оголосила Бахчисарайський Договір розірваним і встановила оборонний і наступальний союз Росії і Польщі проти Туреччини й Криму. Тоді ж був намічений похід на Крим в наступному 1687 р.

У квітні 1687 р. московське військо вирушило з Охтирки, Сум і Хотмижська в похід. На чолі війська був поставлений фактичний керівник московського уряду князь В. В. Голіцин. Загальна кількість війська була близько 100 тисяч.

2 червня на березі р. Самари до нього приєдналося українське військо, числом близько 50 тисяч, на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. Об’єднане московсько-українське військо переправилося через Самару і пішло далі у степ. В середині червня військо перейшло р. Кінську (Кінські Води) і рушило до Січі.

Звістка про наступ численного московсько-українського війська викликала велику тривогу в Криму. Татарське військо на чолі з ханом Селім-Ґіреєм стало коло Перекопа. Туди ж тікало населення турецьких "городків" (фортець) на долішньому Дніпрі.

Однак московсько-українське військо дійшло тільки до р. Карачокраку (20 верст від Січі). Тут 17 червня, після військової ради, Голіцин наказав відступати. Головні сили рушили назад до Самари. Лише сорокатисячний загін українського й московського війська на чолі з чернігівським полковником гетьманичем Григорієм Самойловичем й окольничим Леонтієм Неплюєвим був відряджений до Запоріжжя "для промыслу над городками (турецькими) сухим и водным путем".

Причини раптового відступу Голіцина неясні. Загальна думка про те, що він викликаний був відсутністю паші для коней (татари випалили траву в степу), спростовується свідченнями очевидців, що, незважаючи на степову пожежу, в степу "конских кормов довольно". Очевидно, причини невдачі походу були складніші.

В умовах тяжкого степового походу проти Криму особливе значення мала позиція гетьмана І. Самойловича. Самойлович був дуже невдоволений "вічним миром" 1686 р., який стверджував Андрусівський поділ України на лівобережну і правобережну частини. Ще під час переговорів про "вічний мир" Самойлович перестерігав московський уряд щодо "лукавой хитрости" Польщі. Участь Росії і України в анти-турецькій коаліції зв’язувала Росію з Польщею і тим самим не могла бути популярна в близьких до Самойловича старшинських колах, не кажучи вже про економічні і політичні інтереси, які в’язали старшину південної Гетьманщини і Запоріжжя з Кримом.

Не дивно, що в цих колах виникає опозиція анти-турецькій політиці Московщини. На чолі цієї опозиції стає гетьманич Григорій Самойлович, зять гетьмана Брюховецького, людина енергійна, гостра й принципова, ворог Москви. Є підстави думати, що їй співчував і старий гетьман Самойлович. Але він був, безперечно, найактивніший і, звичайно, впливовий, як гетьманич і чернігівський полковник. Треба зважати також і на недобрі взаємини між гетьманом Самойловичем і кн. В. В. Голіциним: адже гетьман підтримував кн. Г. Г. Ромадановського, ворога Голіцина.

Голіцин, безперечно, знав про ці настрої українських провідних кіл. І тільки в світлі цього факту різні порівняно другорядні обставини (випалення степу тощо) могли викликати у Голіцина побоювання щодо заглиблення в степ, де віддалене від кордонів Росії і України московське військо ставало в чимраз більшу залежність від української старшини й гетьмана Самойловича. І не випадково, наказуючи відступати до кордонів Гетьманщини, Голіцин одночасно видаляє з війська Григорія Самойловича.

Доля гетьмана Самойловича була вирішена вже самим фактом відступу Голіцина, який, крім того, мусив скинути на когось відповідальність за невдачу походу. В цих умовах і був зорганізований Голіциним виступ старшини проти Самойловича. 7 липня, коли військо стояло на р. Кильчені, старшина подала донос на гетьмана, обвинувачуючи його в самовладстві, різних урядових зловживаннях, а головне в таємних зносинах з кримським ханом і у військовій зраді. Старшина просила усунути Самойловича від гетьманства. Голіцин негайно повідомив про це Москву.

Старшинський блок 1687 р., який виступив проти гетьмана Самойловича, складався з численної і впливової групи старих політичних противників Самойловича - "дорошенківців" (генеральний суддя Михайло Вуяхевич, Яків Лизогуб, Григорій Гамалія, Василь Кочубей, регент Генеральної військової канцелярії) на чолі з генеральним осавулом Іваном Мазепою та із старих особистих ворогів Самойловича - колишніх старшин Родіона Дмитрашка-Райчі, Степана Забіли, Константина Солонини, до яких приєдналися й видатні представники генеральної старшини - генеральний обозний Василь Борковський та генеральний писар Сава Прокопович.

Найсильніше об’єднало учасників цього блоку велике невдоволення вищої старшини внутрішньою політикою гетьмана Самойловича, який "самовласно владЂет и хочет владЂть Малою Россіею"; "все один дЂлает - никого к думЂ не призывает". Отже, старшина обвинувачувала Самойловича в тому, що він самовладно править Україною і в своїх особистих та родинних інтересах порушує права й інтереси старшинської верхівки. Такі були основні мотиви незадоволення старшинського блоку Самойловичем.

Була ще одна - й дуже важлива - підстава для невдоволення вищої старшини політикою Самойловича. Можна цілком погодитися з професором Л. О. Окіншевичем, що Самойлович "виразно виявляв своє змагання до надання українській центральній владі рис спадкової монархії". Самойлович був, безперечно, непересічний державний діяч, і в справі консолідації гетьманської влади після Руїни йому належить визначне місце. Людина авторитарної вдачі, яка так пасувала до його мужності й рішучості, він умів тримати в руках старшину без допомоги Москви й вміло, без допомоги старшини, тримав Москву на певній відстані від українських державних справ.

Самойлович не лише керував Україною, як абсолютний "владЂтель Малороссійскаго Папства" (1686), але й чи не перший з гетьманів ясно сформулював свій погляд на гетьманську владу як інститут монархічного типу. І він, і його сини не раз заявляли, що гетьман є "зверхнЂйшій владна и господар отчизни" (універсал полковника чернігівського Григорія Самойловича з 31 серпня 1686 р.), й що тільки "Найвишший неба и землЂ Справца отмЂною дочасного живота" може гетьманську "власть перемЂнить" (універсал гетьмана Самойловича з 14 лютого 1680 р.).

Самойлович був попович, і, може, саме це походження ("мелко родился"), яким так часто кололи йому очі (хоч, звичайно, позаочі) численні вороги й зависники, викликало в ньому жагуче бажання зміцнити свою владу й забезпечити булаву за своїм родом. Він мав дані для створення власної династії.

Саме його старий і хворий вже гетьман готував на свого наступника. Це й мала на увазі старшина, коли робила в своєму доносі - вже після підписів - дописку: "... в чем разсуждает способной имЂти приступ, когда ни есть, к удЂльному в Малой Россіи владЂнію, и таковым то знатно намЂреніем и печать Юраса Хмельницкаго при себЂ задержал, не отсылая к великим государем, на которой Погоня, княжество Малороссійское изображено, тому Юрасу от Турскаго данное".

Чи брав Мазепа участь у змові проти Самойловича? Підпису Мазепи на доносі старшини нема. Але й загальна ситуація на той час, і свідчення (хоч і не зовсім ясне) добре поінформованого П. Гордона, і, найголовніше, визнання самого Мазепи стверджують факт його участи в цій справі.


26.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!