Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Запоріжжя та українсько-шведський союз. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Запоріжжя та українсько-шведський союз. Реферат

Найбільшим успіхом політики гетьмана Мазепи в 1708-1709 рр. було приєднання Запоріжжя до українсько-шведського союзу, що сталося наприкінці березня 1709 р.

Формально визнаючи зверхність гетьманської влади, Запоріжжя протягом цілого гетьманування Мазепи стояло у виразній опозиції до його уряду, якому закидало ворожу інтересам українського народу національну (промосковську) і соціальну (панську) політику. Не раз воно одверто виступало і навіть повставало проти гетьманського уряду й звичайно підтримувало різні акції полтавської старшинської опозиції.

Лідер запорозьких автономістів кошовий отаман Кость Гордієнко, одна з найвизначніших постатей в історії Запоріжжя, ставився недоброзичливо до Мазепи особисто. Тим-то не дивно, що запорожці спочатку дивилися на Мазепину акцію з великим недовір’ям, і тільки згодом брутальна поведінка московської адміністрації на півдні України, терор московського війська на Гетьманщині, впливи булавинців і Криму, а передусім уміла тактика Мазепи, зробили рішучий перелом у настроях Запоріжжя.

Відтоді боротьба за Запоріжжя між Мазепою і Петром І вступає в нову фазу. Ще 1 березня 1709 р. цар писав Меншикову, що на Запоріжжя треба послати "кто поумнЂе, ибо там не все шпагою, но и ртом дЂйствовать надлежит". Але було вже пізно, й московська спроба усунути Гордієнка не вдалася. Посли гетьмана Мазепи - генеральний суддя В. Чуйкевич, генеральний бунчужний Ф. Мирович і чигиринський полковник К. Мокієвський, які прибули до Переволочної, де був тоді Гордієнко з частиною запорозького війська, з’ясували всі питання, і 12 березня Запорозька Рада остаточно ухвалила підтримати гетьмана Мазепу й вислати депутацію до нього й шведського короля.

26 березня 1709 р. в с. Диканьці відбулася зустріч Гордієнка з Мазепою, а наступного дня Гордієнко на чолі запорозької делегації з’явився до Карла XII у Великих Будищах. 28 березня (8 квітня н. ст.) був укладений союзний договір між гетьманом Мазепою й кошовим отаманом Гордієнком - з одного боку, і королем Карлом XII - з другого боку. У цьому договорі Запоріжжя приєдналося до українсько-шведського союзу, а король шведський зобов’язався не укладати мирової угоди з царем московським, доки не визволить з-під московської влади Україну й Запоріжжя.

Це був справжній тріумф політики Мазепи, який, дійсно, міг компенсувати втрату Батурина й північного Лівобережжя. Під зверхньою владою гетьмана Мазепи з’єднувалася знову велика частина української території - Лівобережжя та Правобережжя й Запоріжжя. Останнє мало за тих обставин особливе значення, бо відкривало й забезпечувало комунікацію з Польщею й Туреччиною та Кримом. Ще важливіше було те, що Мазепа нарешті подолав вічну запорозьку опозицію й дістав підтримку цього "азилю української вольності", який мав такий великий вплив на широкі народні маси цілої України.

Та найбільше значення мала дипломатична й військова допомога Запоріжжя. За його посередництвом Гетьман і король досягли прелімінарного порозуміння з Кримом щодо татарської військової допомоги, а Туреччина почала більш оптимістично оцінювати перспективи союзників. Нарешті, для всіх було ясно, що 8 тисяч запорозького війська, добре обізнаного з тереном боротьби, не тільки забезпечувало Мазепу власною - українською військовою силою, але в певний момент могло вплинути на цілий напрям воєнних подій.

Виступ Запоріжжя викликав повстання української людності проти москалів, яке одразу охопило значні терени Лівобережжя (майже цілий Полтавський полк) та Правобережжя і навіть частину Слобожанщини, створюючи велику загрозу для російського війська.

До запорожців приєдналися міста Переволочна, Келеберда, Нехвороща, Маячка, Царичанка, Новий Санжарів та інші - старий терен петриківського повстання. Незабаром між Ворсклом, Ореллю і Дніпром вже діяло 15-тисячне військо повстанців.

Повстання в Полтавському полку і з’єднання повстанців із запорожцями мали чималий вилив на Правобережжя, яке раніше хиталося між українсько-шведською і московською орієнтацією. Становище дуже змінилося після прилучення Запоріжжя до Мазепи. Запорожці відразу звернули увагу на Правобережжя. "Кошевой вор пишет универсалы за ДнЂпр в Чигирин, прелщая к Мазепиной сторонЂ", - писав князь Г. Долгорукий Меншикову 16 березня 1709 р.

Це "чигиринское смятеніе" дуже занепокоїло москалів. Щоб "тамошней край удержать и до бунту не допускать и тамошних доброжелаемых охранить", був відряджений до Чигирина з Києва драгунський полк генерала князя Г. С. Волконського, а з Лівобережжя - два драгунських полки і козаки Стародубівського та Ніженського полків. Чигиринським полковником був призначений Гнат Ґалаґан.

Тим часом на Січі відбувалися події, які не могли не послабити позиції Запоріжжя. На початку квітня на кошового отамана, замість Гордієнка, було обрано Петра Сорочинського. Це викликало поважні заколоти і "непрестанные между ними (запорожцями) бон", як повідомляв Петра І Меншиков 14 квітня 1709 р. Сорочинського вважали в московських колах за "самаго добраго человЂка" і тому сподівалися радикальної зміни в політиці Запоріжжя, зокрема розриву запорозько-шведського союзу. Але сталося зовсім інакше. Сорочинський не тільки не був прихильником Москви, а ще й сам поїхав до Криму, щоб дістати там допомогу проти московської навали.

Питання про причини цих змін на Запоріжжі ще не з’ясоване як слід в історичній науці. Немає сумніву, що тут діяла "рука Москви", яка давно вже намагалася позбутися Гордієнка. Окрім закликів (проклямацій та листів) Шереметєва і Меншикова до запорожців "об отвращеніи от непріятельской стороны", московський уряд вживав ще інших засобів, про які досить барвисто оповідає сучасний радянський історик (Шутой).

Але місія "апостольців" (як їх називає Шутой) не пройшла так легко: їх було прикуто до гармат, а листи, що їх привезли вони від Апостола, були послані до Гордієнка. Згодом "апостольцям" пощастило втекти з Січі, й на раді 6 квітня Гордієнко був замінений Сорочинським.

Ця зміна була пов’язана з боротьбою партій та зовнішньополітичних концепцій на Запоріжжі. Очевидно, Гордієнко і Сорочинський були репрезентантами різних партій, що мали відмінні погляди на справи внутрішньої і зовнішньої політики Запоріжжя: Сорочинський був речником старшої, більш консервативної частини козацтва; Гордієнко - молодшої, більш поступової та активної частини козацтва. Але розкол між ними стався, головне, на ґрунті зовнішньої політики.

Віддавна на Запоріжжі існували й змагалися між собою дві зовнішньополітичні орієнтації - кримська і польська, що мали також певний зв’язок і з внутрішніми (зокрема економічними) проблемами Запоріжжя. Прилучення Гордієнка до союзу Мазепи з Карлом XII і Станіславом Лещінським неминуче давало перевагу "польській" партії. Цікаво, що Гордієнко кілька разів (зокрема 5 і 15 березня 1709 р., а потім після укладення запорозько-шведської угоди) звертається до Станіслава Лещінського, закликаючи його скоріше прибути на Україну.

Деякі посланці Гордієнка разом з листами були перехоплені Сєнявським і потрапили до рук московського уряду, який доручив гетьманові Скоропадському опублікувати ці листи, щоб скомпрометувати Гордієнка в очах противників Польщі на Україні (зокрема на Правобережжі) та Запоріжжі. За таких обставин "кримська" партія на Запоріжжі воліла взяти владу в свої руки й зміцнити свої відносини з Кримом, в чому, зрештою, були зацікавлені всі антимосковські союзники, не виключаючи й самого Гордієнка.

У боротьбі за Запоріжжя Москва зазнала поразки. Тоді розпочинається наступ Москви проти Запоріжжя з метою знищити те "злое гнЂздо", як називали Січ у московських урядових колах. Було запроваджено економічну блокаду Запоріжжя. Ще 31 березня наказано було гетьманові Скоропадському не пропускати жадних харчових засобів на Січ "и в пристойных мЂстах поставить и заставы, чтоб никто из малороссійскаго народа к ним, запорожцам, как водою, так и сухим путем, ни c чЂм отнюдь не Ђздил".

Проти Запоріжжя й повстанців на півдні Гетьманщини були послані значні військові сили. Карл XII, зайнятий облогою Полтави і боротьбою проти партизанів, реальної допомоги повстанцям подати не міг, і повстання на півдні Гетьманщини незабаром було зліквідоване.

Але лишалося ще Запоріжжя. На початку квітня московське військо (три полки піхоти) під командою полковника П. Яковлева вирушило з Києва Дніпром до Січі. 16 квітня була взята штурмом і спалена Келеберда. Ще більший спротив зустрів Яковлев у Переволочні, залога якої складалася з трьох тисяч запорожців на чолі з полковником Зінцем. У Переволочні була велика запорозька флотилія, яка забезпечувала позиції союзників на Дніпрі, а також комунікацію з Правобережжям.

На допомогу Яковлеву прийшов князь Волконський. Москалів було зустрінуто гарматним вогнем, після чого Яковлев розпочав штурм фортеці. 18 квітня "по двучасном многом огню... Переволочинской замок взяли", - доповідав Яковлев. Понад 1000 запорожців і більшість "жителей" було порубано, при цьому було спалено всі переволоченські млини й запорозьку флотилію. Дорога на Січ була відкрита.

Запоріжжя готувалося до оборони. Сорочинський був у Криму. Його заступник кошовий отаман (мабуть, наказний) Михайло Симоненко з невеличким загоном вирушив на північ, щоб організувати оборону Старого й Нового Кодака, але, внаслідок зради, натрапив на загін москалів і козаків Ґалаґана. У бою загін Симоненка був розбитий.

З листів, взятих у Симоненка, москалі довідалися, що козацький полковник Довбня, якому було наказано боронитися від московського війська, не в силі цього зробити. Кодак (Старий й Новий) був зайнятий Яковлевим майже без спротиву.

11 травня Яковлев був коло Січі, що тоді, під час повені, була оточена водою. Тригодинний штурм фортеці "и на лотках, и на судах" був відбитий з великими втратами для москалів. Лише за допомогою Ґалаґана, що добре знав топографію місцевості й укріплення Січі, московське військо 14 травня захопило Січ. Під час бою загинув кошовий отаман (наказний) Кирик Копелевський і багато козаків.

Наказ був виконаний повністю. "ПослЂдней корень Мазепин" (слова Петра І) - Січ була зруйнована дощенту й усі будови спалені: "зостало Запороже пустое". Мало хто врятувався.

Це була друга руйнація Батурина, що, власне, вирішила долю цілої кампанії. Відтоді ініціатива остаточно перейшла до рук московського війська. Петро І оповіщав urbi et orbi про "викторію над запорожцами". У Москві вістку про руйнацію Січі прийняли "со многою радостію" й "со многим тріумфом тріумфовали".

Сповнилися давні передбачення Запоріжжя, що як москалі вигонять запорозьке військо з Січі, то "конечно на вічні часи всі українські люди будуть Москві невільниками, чого... давно держава Московська бажає й на те шукає способів".


26.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!