Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Новгород: місцеві особливості в процесі феодалізації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Новгород: місцеві особливості в процесі феодалізації. Реферат

Питання про особливості в процесі феодалізації великого Новгорода було поставлене ще Рожковим, який відніс новгородський феодалізм до типу так званого муніципального феодалізму

На його думку, "з господарського погляду муніципальний феодалізм характеризується перевагою транзитної, зовнішньої торгівлі, якій підпорядковуються і ремесло, і землеробство чи інші галузі сільського господарства".

Але коли прийняти це визначення, то муніципальним феодалізмом доведеться називати не тільки феодалізм у Новгороді, а й суспільно-економічний лад Фінікії, Карфагена, словом, тих країн, де була дуже розвинута зовнішня торгівля.

До того ж Рожков не пояснив, як же виник цей муніципальний феодалізм у Новгороді.

Природно, що при встановленні особливостей у процесі феодалізації Новгорода доведеться відмовитись від цього поняття.

Особливості в процесі феодалізації в Новгороді зумовлюються особливостями в процесі розвитку великої феодальної сеньйорії і особливим становищем, яке почав займати Новгород після занепаду Києва як економічного і політичного центру. Після того, як Київ став цим центром, Новгород перестав притягати до себе князів.

Досить показова щодо цього погордлива відповідь князя Святослава новгородцям, які прийшли до нього просити собі князя: "А бы пошел кто к вам" - сказав він. Та й ті князі, що сиділи в Новгороді, зокрема кн. Володимир і кн. Ярослав, дивились на Новгород як на свого роду плацдарм для дальшого просування в Київ. Нехтуючи Новгородом, зв’язуючи свою долю з Південною Руссю і з Києвом, князі не були зацікавлені в тому, щоб перетворитись у місцевих землевласників і утворити там свій домен. Через це експропріацію общинних земель провели не князі і не дружинні елементи, а місцеві представники родоплемінної знаті, а також великі землевласники, які виросли всередині общин, що розкладались.

Більшість неосвоєних новгородських боярських земель дісталась церковним установам - Софійському дому, монастирям, церквам. Через це й питома вага церковного землеволодіння в Новгороді була більша, ніж в інших землях. Отже, в Новгороді не міг бути покладений початок князівського домену, не могло розвинутись землеволодіння князівських дружинників. Коли Великий Новгород став центром уваги князів - а це зумовлювалось ростом економічного і політичного значення його, - то було вже пізно. Об’єднане новгородське боярство вжило всіх заходів до того, щоб не дати змоги князеві і його оточенню почати освоювати землі як новгородських феодалів, так і общинників.

Поступово складається свого роду конституційна норма, що забороняє князеві, його княгині, його боярам і дворянам набувати безплатно чи платно розташовані на території Новгорода землі. В першому, що дійшов до нас, договорі новгородців з князем (тверським Ярославом Ярославичем) від 1265 р. ми зустрічаємо таку статтю: "А в Бежицах, княже, тобе, ни твоей. княгыни, ни твоим бояром, ни твоим дворяиом сел не дьржити, ни купити, ни даром приймати и по всей волости Новгородьской".

Складається і друга норма, яка забороняє князеві і його оточенню приймати в закладники новгородців. В тому ж договорі говориться: "ни закладников и приймати, ни княгыни твоей, ни боярам твоим, не дворянам твоим, ни смерда, ни купщины". Заборона приймати в закладники зумовлена не тільки тим, що закладництво розширяло політичну базу князів, а й тим, що воно, як ми вже говорили, вело до дальшого перетворення закладників у феодально-залежне й кріпосне селянство і до експропріації їх земель.

Хоч усі ці норми містяться в договорі 1265 р., але в самому його тексті вказується, що це - новгородське мито, яке оформилось за дідів і батьків, зокрема при батьку великого князя Ярослава Ярославича - Ярославі Всеволодовичу. Це підтверджує зроблене Костомаровим порівняння договірного мита з політичною практикою великого Новгорода XII і початку XIII століття.

Отже, однією з основних особливостей у процесі феодалізації Новгородської землі є те, що в Новгороді князівський домен не міг виникнути і не міг розвинутись згодом. Це знову-таки повинне було зумовити ряд дальших особливостей. Передусім це мусило відбитись на способах перетворення вільного сільського населення у феодально-залежне і на формах експропріації общинних земель. Як ми свого часу вказували, одним з основних способів перетворення вільних данників у залежне селянство було поступове перетворення данини у феодальну ренту. Цей спосіб припускає безпосередню участь князя і його численних агентів. У Новгороді він був виключений, оскільки встановилась конституційна норма про заборону князеві і його оточенню брати з населення побори більші, ніж установлено в договорах.

І в Новгороді данники з часом почали називатись смердами. І тут смерди перебувають у віданні князя, але замість права на необмежену експлуатацію смердів тут виникає обов’язок "блюсти" смердів. Досить вказати, що кн. Всеволод був вигнаний між іншим і за те, що він "не блюдет" смердів.

Але в Новгороді відносин смердів до князя і міста не можна ототожнювати з відносинами підданства. І тут вони мають своєрідний характер. І тут вони виявляються у відбуванні різних повинностей, з одного боку, і у владній опіці - а другого. Повинності, які смерди на півдні відбували для князя і княжого господарства, смерди в Новгороді почали відбувати для міста, виконуючи їх за міське населення. Літописні повідомлення про існування в Новгороді особливого "смердьего моста" і "смердьих ворот" дозволяють нам припустити, що смердів притягали до мостової і городової справи безпосередньої в місті. Про відбування ними різних повинностей і уроків Пскову, згідно з особливою "смердьею грамотой", цілком певно говориться в літературному оповіданні про події в 1485 р. в Пскові.

Ці особливі повинності ніби відбували тільки смерди: інші групи сільського населення, наприклад, своє-земці, половники та ін. їх не виконували, перебуваючи в загальному державному тяглі. Таким чином, вийшовши з особистої залежності від князя, смерди в Новгороді попали в підлеглість до міста як феодального центру, потроху перетворившись в окрему групу сільського населення, експлуатовану міськими і феодальними групами.

Суть цих своєрідних відносин добре зрозуміло і відзначило одно з ганзейських посольств у Новгороді. В своєму повідомленні воно виразно виявило відносини залежності смердів від новгородців; так, між іншим, при переговорах з новгородськими боярами один із членів посольства вказав: "Vos Nogardensis bona illa habetis, et ea cum Smerdis vestris divistis. Smerdi vestri sunt et idureo de jure teno, mini respendere".

Але смердів, що були захищені від спроб князів перетворити їх з данників у феодально-залежне селянство, само собою зрозуміло, всякими способами закабаляли новгородське боярство і інші великі землевласники. В Новгороді заборгованість і патронат є найзвичайнішими способами перетворення вільного населення у феодально-залежне селянство.

Ряд інших особливостей зумовлювався особливим становищем Новгорода після занепаду Києва. В міру того, як почав виявлятись цей занепад, росло значення Новгорода як торговельного центру. Оскільки раніш великі землевласники зосереджувались у містах, то цю сприятливу економічну кон'юнктуру насамперед використали ці міські землевласники. Вони таким чином стали не тільки феодалами, а найкрупнішими купцями і банкірами, отже, зосередили у своїх руках не тільки залежне селянство, а й дрібних купців і ремісників. Таким чином, економічна база новгородських феодалів була надзвичайно широка, а це зумовлювало ряд особливостей у класовій структурі Великого Новгорода, у правовому оформленні феодальних класів і в розстановці класових груп.

Насамперед, клас феодалів виник у Новгороді трохи інакше, ніж в інших землях. В нього не ввійшли дружинні елементи, оскільки дружина йшла за князями. Згодом князеві почали забороняти освоювати новгородські землі і приймати закладників. Клас новгородських феодалів виник, таким чином, тільки з великих землевласників, які з’явились у надрах сільських общин, що розкладались. Поповнювався цей клас з числа заможніших купців і ремісників. Оскільки новгородським князям заборонялось самостійно (без згоди посадника) роздавати землі (а своїх земель у них не було), то в Великому Новгороді не міг виникнути васалітет. Та, крім того, новгородські бояри і інші феодальні групи, зайняті в торгівлі і в банкірській справі, навряд чи хотіли бути військовими слугами князів. Отже, оскільки васалітету в Новгороді не було, не могли виникнути й такі феодальні інститути, як лени, бенефіції та інші форми умовного землеволодіння.

Оскільки новгородські бояри та інші феодальні групи не були військовими слугами князя, то в них не було ні дружини, ні під-васалів. Нарешті, оскільки в князя не було великого господарства, то в Новгороді не могла утворитись система двірсько-вотчинного управління, яка дійшла досить великого розвитку в інших землях, а тому не міг виникнути й міністеріалітет.

Таким сином, у Новгороді не могла виникнути феодальна драбина. Феодальні групи визначались не місцем їх у цій драбині, а розміром їх земельних володінь і питомою вагою торгівлі. Бояри становили верхній ступінь, оскільки вони були найбільшими землевласниками і банкірами, "житии" люди - дальший ступінь, а за ними йшли великі земці, чи своє-земці.

Усі ці особливості в процесі виникнення феодального землеволодіння, класу феодалів і феодально-залежного селянства зумовили і особливості в політичній організації. Вони вивчені достатньою мірою, і ми скажемо про них тільки в загальних рисах.

Оскільки князі кінець кінцем втратили економічну й соціальну базу, а новгородські бояри не хотіли ділитись з князем і його оточенням своїм економічним і політичним впливом, то Новгород почав іти не до феодальної монархії, а до феодальної республіки. Другою основною рисою політичного ладу Новгорода було те, що Новгород став не просто столицею - резиденцією основних політичних органів, а керуючим політичним центром "Господином Великим Новгородом". Ця риса зумовлювалась тим, що в Новгороді зосереджувались усі нитки господарства; новгородські феодали, як ми вже говорили, були не тільки землевласниками, а тримали в своїх руках і торгівлю.

Все це зумовлювало цілий ряд особливостей у структурі і в взаємовідносинах органів влади. Оскільки основною політичною силою було старе боярство, що експропріювало більшу частину Новгородської землі, то основним органом влади з часом стала боярська рада. Цю боярську раду не можна ототожнювати з тими нарадами з боярами, які скликали князі в інших землях. Боярська рада насамперед перетворилась у справжню установу з певним колом діяльності. Ця живучість віча, ріст його політичного впливу визначались тим, що боярство, щоб перемогти князівські прагнення до розширення влади, змушене було поділитись своєю владою з міськими купцями і ремісниками. Воно, вміло затушковуючи свою вирішальну роль при ухваленні вічових постанов, намагалось протиставляти князя всьому колективові жителів Новгорода.

Своєрідним було й становище князя. Князь, що не встиг стати землевласником у Новгородській землі, не встиг завести свого домену, не мав у Новгороді ні економічної, ні соціальної бази. Він не міг спиратись тут на якусь впливову групу суспільства. Природно, що він не міг досягти того ступеня влади і впливу, якого, як загальне правило, досягли князі в інших землях. Замість того, щоб перетворитись у феодального монарха, князь перетворився в магістрату Новгородської республіки. До нього можна цілком прикласти характеристику Ключевського, яку останній помилково дав усім князям Київської Русі: це був справді військовий сторож, а не перший феодал у своїй землі.

Новгородські феодальні групи, не даючи змоги князеві й далі завестись доменом і поширити свою. економічну й соціальну базу, вживали всіх заходів, щоб він не розширив і своїх політичних функцій. Для цього зони укладали з ним договори, в яких точно фіксували його права і обов’язки. Характерно, що ці основні прерогативи князівської влади були цими договорами обмежені. Так, у найдавнішому договорі, що дійшов до нас, князеві заборонялось роздавати нові волості своїм людям, а також роздавати новгородські волості без посадника.

Природно, що права князя відносно новгородської адміністрації також обмежуються. Посадника і тисяцького не призначав князь, а обирало віче. Таким чином, з князівських агентів, якими вони були в інших землях, вони перетворились у республіканських магістратів.

В іншому становищі опинились і новгородські міста. Вони не були центрами феодального панування князя, а підлягали всьому міському колективові, були містами "Господина Великого Новгорода".


26.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!