Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Феодальна монархія на Київській Русі: виникнення і початковий розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Феодальна монархія на Київській Русі: виникнення і початковий розвиток. Реферат

Процес феодалізації проходив досить інтенсивно. Зокрема почав оформлюватись князівський домен, з’явилось велике землеволодіння, виникли різні форми феодальної ренти, оформився клас феодалів і феодально-залежного сільського населення

Ми повинні чекати, що виникнуть і феодальні форми політичного панування, зокрема виникне і буде розвиватись так звана феодальна монархія.

Політичний устрій доби раннього феодалізму в достатній мірі вивчений на основі даних західноєвропейського середньовіччя. Територіально держава епохи початкового розвитку феодалізму звичайно являє собою строкатий комплекс різних територіальних одиниць. Деякі з них є цілком феодалізованими князівствами (герцогства, королівства), а деякі "племінними державами", в яких процес феодалізації тільки починався.

Основна лінія розвитку територіальних відносин полягає в поступовій феодалізації всіх територіальних одиниць, у підсиленні центральної влади, в поступовому переростанні данницьких відносин у так звані ленні. Відносини між місцевими володіннями і господарем цього феодального комплексу засновані на відносинах сюзеренітету-васалітету. Поступово територіальні одиниці починають розпадатись; виникає ієрархія феодальних володінь (феодальна драбина), які регулюють свої відносини особливими договорами.

Носієм влади є феодальний монарх, функціонально формально не обмежений; зате він обмежений територіально десятками великих і сотнями дрібних феодалів. Як загальне правило, будь-яких установ, що мали б певний склад і компетенцію, ми в цей час ще не бачимо. Клас феодалів здійснює своє керівництво над володільцями через ради з дружиною, а далі через феодальну курію і феодальні з’їзди. Безпосереднє управління зосереджується в руках міністеріалів (за російською термінологією - "дворцово-вотчинная система"). На місцях поступово утворюється численна феодальна адміністрація, яку утримує безпосередньо населення (за російською термінологією - "система кормления").

В міру виникнення і розвитку форм феодальної експлуатації, феодали добиваються права суду і управління над залежним селянством, а також права збирати данину. Поступово виникає імунітет.

У домарксистській історіографії, яка відкидала виникнення феодалізму в Київській Русі, природно, питання про політичний устрій у Київській Русі в XI - XII ст. як про феодальну монархію не ставилось. До вивчення давньоруського політичного устрою буржуазні історики підходили або з погляду сучасного їм державного права, або з погляду права давньогрецького чи римського. Оскільки погляди буржуазних дослідників про політичний устрій ще досі цілком не вижиті, нам треба докладно їх з’ясувати. Найбільшою увагою в домарксистській історіографії користувались три основних погляди - Владимирського-Буданова, Сергеєвича і Ключевського.

1. Владимирський-Буданов уявляв Київську Русь як сукупність земель, як союз волостей і пригородів під владою старшого міста (через це його вважають основоположником так званої земської теорії).

За Владимирським-Будановим, основу давньоруської держави становлять не князівські (теорія Соловйова) і не племінні (теорія Костомарова) відносини, а відносини територіальні.

Час походження земської держави треба віднести до доби доісторичної. Слов’янські племена вже до початку літописних оповідань перейшли від чисто племінного побуту до побуту державного. Князі-варяги застали скрізь готовий державний лад. Прихід і поширення влади династії Рюриковичів у IX - X ст. не змінили переднішого [попереднього] побуту (окремі існування земель-князівств). Мниме єдинодержавство X ст. (Олега, Ігоря, Святослава і Володимира) не порушує самобутності земель. Але династія Рюриковичів поклала першу основу для зближення між окремими землями; роздавання земель синами великого князя (так звана удільна система) повело не до роздрібнення мнимої єдності держави, а й до більшого злиття раніш окремих земель.

В XII ст. від місцевих князів Рюриковичів утворились у кожній землі окремі лінії князівського роду, що претендували на виключне володіння своєю землею як спадковим здобутком; від цього виникло позірне підсилення дрібності державної території; в дійсності ж помітно підсилюються начала майбутньої державної єдності (єдності національної і єдності князівського роду). З кінця XII ł на початку XIII ст. сусідні землі починають групуватись у більші державні одиниці.

Переходячи до розгляду внутрішнього складу землі, Владимирський-Буданов вказує, що кожна земля складається з старшого міста, пригородів і волостей. Старше місто в кожній землі є община керуюча. Відносини старшого міста до пригородів і волостей засновані почасти на колонізації, а почасти на великій силі центральної общини і почасти на тому, що головне місто було релігійним центром.

Форми верховної влади потрійні; в її склад входять князь, боярська дума і народні збори (віче).

Походження князівської влади доісторичне. Склад її родовий: влада належала не особі, а цілому родові. Князівська влада є необхідний елемент державного устрою; вона необхідна як для внутрішнього врядування (управління і суд), як сила, що урівноважує взаємне суперництво складових елементів держави, і кровних, і територіальних, так і для зовнішньої охорони держави.

Початкова необмеженість князівської влади виникла з колишніх родових основ влади, а далі - з тотожності інтересів і волі князя і народу, який міг обрати собі найкращого князя і змістити невдалого. Князеві доручається вся державна влада управління і суду. Йому належить влада і законодавча, і переважно військова.

Боярською думою називається постійна рада кращих людей (бояр) кожної землі, що розв’язує найвищі земські питання. Склад думи був дуже визначений; саме, початковій склад був подвійний: в неї входили вищі служилі люди і старці - земські бояри. В XI ст., після того, як служилі бояри злились з земськими, в складі думи перебувають тільки бояри. Крім цього постійного складу думи, в ній брали участь (не завжди) вищі духовні сановники - єпископи й ігумени.

Засідання ради відбувались постійно (щоденно). Боярська дума становить необхідний елемент влади в кожній землі. Джерела вказують на обов’язковість для князя нарад з боярами. Права думи пояснюються фактами участі її в розв’язанні державних справ: дума бере участь у вирішенні питань релігійних, законодавчих, внутрішнього державного управління. Боярській думі належить право разом з вічем запрошувати князя і радитись з ним. Дума переважно бере участь у розв’язанні питань зовнішньої політики, війни і миру.

Віче як орган державної влади є збори повноправних громадян старшого міста землі. Походження віча таке ж доісторичне, як і князівської влади, боярської думи. У початковій формі віче е племінний схід. Друга епоха в розвитку народних зборів належить до часів історичних (IX - X ст.), коли віче перетворюється з племінних зборів у збори міські. Третя епоха вічових зборів (XI - XIII ст.) - це епоха повного виділення цієї форми влади в самостійну (як збори звичайних громадян) і повного розвитку її прав; вона збігається з часом остаточного встановлення влади старших міст.

Говорячи про органи управління, Владимирський-Буданов встановлює дві системи органів: власне князівську (двірську) і земську. Органами князівського управління є тіуни. Система земського управління (давніша) збудована за чисельним (математичним) поділом суспільства: центральним правителем був тисяцький, а підпорядкованими йому - соцький і десяцький.

2. Сергеєвич обґрунтував так звану договірну теорію.

На його думку, наша давнина не знає єдиної "держави російської", а має справу з силою одночасно існуючих невеликих суверенних держав, суверенні права яких обмежувались договорами. Цей висновок, одержаний Сергеєвичем на основі відомостей, що стосуються XII ст., прийнятий як вихідний пункт в історії політичного устрою давньої Русі. Сергеєвич говорить про споконвічну політичну відокремленість давньоруських волостей, які існували ще до Рюрика. Найдавніші волості - не племінні, бо племена, перераховані початковим літописцем як такі, що мають кожне своє князівство, мають місцеві назви.

"Прихований від очей дослідника процес виникнення початкових волостей відбувався, треба думати, повільно, але не мирно, а із зброєю в руках". "Групи заповзятливих людей будували міста, причому жителі їх при сприятливих умовах могли прагнути до поширення своїх володінь і з цією метою захоплювати чужі землі і підкоряти собі розпорошене населення цих земель", а також будувати пригороди. "Центр волості - місто; до нього тягне земля, захищена пригородами. Сила, що будувала таку волость, повинна була вийти з міста". Політичний устрій давніх волостей характеризується змішаною формою правління, а саме монархічною в особі князя і народною, демократичною в особі віча. В усіх руських волостях помітна потреба в єдиному представнику - князі. "Князь є народна влада", - каже Сергеєвич. Віче він вважає повсюдним і споконвічним органом.

Головну опору вічової системи Сергеєвич бачить у військовому значенні народного ополчення: "Поки весь народ був озброєний, поки військо не спеціалізувалось і не перейшло в відання князя, не могла утворитись абсолютна влада". Головну силу князів становить народ. Однією з особливостей поглядів Сергеєвича є те, що він заперечує існування в досліджуваний період князівської (боярської) думи як постійного органу влади.

3. Ключевський в основу своїх поглядів на політичний устрій Київської Русі кладе теорію про торговельне походження міст.

В IX ст., гадає Ключевський, у містах збирається зайшлий військово-промисловий елемент, за допомогою якого міста організують свою військову силу, користуючись нею не тільки для боротьби з зовнішніми ворогами, а й для підкорення співплеменного їм навколишнього населення, для якого ці міста раніш були торговельними центрами. Так виникла перша політична форма Русі, міська (городова) волость, попередниця форми вторинної - варязького князівства.

Характеризуючи територіальні відносини Київської Русі, Ключевський називає Київську державу союзом князів, але союзом невільним, щодо походження - федерацією генеалогічною, а не політичною, одним з тих союзів, у яких з чисто правової основи виникли політичні відносини.

В історії політичної організації Київської Русі він розрізняє два основних періоди. Спочатку влада не була вічовою, народною; управління містом і землею зосереджувалось у руках військової старшини, військових начальників головного міста, тисяцьких, соцьких і т. д., що виходили з торговельної міської знаті.

З появою князів ця міська аристократія поступово переходила в склад князівської дружини, в клас княжих мужів. В міру того, як авторитет князів внаслідок усобиць занепадав, почало зростати значення головних обласних міст; разом з тим політичну силу в цих містах почала являти замість зниклої урядової знаті вся міська маса, що збиралась на віче. Таким чином всенародне віче головних обласних міст було наступником давньої міської торговельно-промислової аристократії.

Ключевський величезного значення надає спеціальній установі - боярській думі. Склад боярської думи він не вважає однорідним. Він розрізняє боярську думу X і XI ст. В думі X ст. нарівні з князівськими боярами, а після прийняття християнства - з єпископами, брали участь "старці градські", яких Ключевський вважає військово-урядовою старшиною.

З XI ст. урядова рада при князі Київської землі є одно-станова, боярська. Значення боярської думи визначалось не тим, що наради з боярами були політичним правом бояр чи обов’язком князя, а практичною зручністю для обох сторін, не умовою обопільної угоди, а засобом для її здійснення. Ключевський вважає київського князя "військовим сторожем" і "рухомим вотчичем".

Всі ці погляди про політичний устрій Київської Русі були переглянуті О. Є. Пресняковим у "Княжому праві". Пресняков в основному розвинув і в деяких випадках виправив і доповнив схему Сергеєвича. Зокрема, характеризуючи погляди Сергеєвича на походження волостей, Пресняков відзначає, що "по суті ця гіпотетична побудова В. І. Сергеєвича, безперечно, містить ряд дуже цінних вказівок на те,. в якому напрямі треба шукати з’ясування найдавніших моментів руського історичного процесу". Пресняков слідом за Сергеєвичем приходить до висновку, що його дослідження ведуть до визнання за руськими князями найдавнішого історичного часу активнішої, більш творчої ролі, ніж та, яку їм звичайно приписують.

Характерно, що О. Є. Пресняков на початку розділу, присвяченого розглядові громадського становища князя, цитує як безперечне твердження Сергеєвича про значення князівської влади (князь є народна влада).

Ідучи за Сергеєвичем, Пресняков також не визначає існування боярської думи як постійного органу влади, як установи. Нам здається, що цей огляд підтверджує дану нами раніш загальну характеристику встановлених у домарксистській історіографії поглядів. Доводиться визнати, що дослідники, не бажаючи помічати розвитку феодалізму в Київській Русі XI - XII ст., не пробували бачити в політичній організації тип ранньої феодальної монархії.

В їх поглядах чорним по білому проходить намагання затушкувати класову феодальну суть влади або перекрутити її. Спостерігається звичайно застосування юридично-догматичного методу в його найгрубіших формах (особливо яскраво це виявлене в Сергеєвича, який не бачить ніяких змін у політичному устрої Русі з IX до XVI ст.).


26.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!