Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Історія України: перетворення холопів у кріпосне селянство. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія України: перетворення холопів у кріпосне селянство. Реферат

Рабів у дофеодальний період експлуатували патріархальним способом. В міру розвитку процесу феодалізації треба було чекати, що холопи будуть перетворюватись у робочу силу феодальних володінь і що експлуатація їх матиме феодальний характер, тобто буде виникати серваж на руському ґрунті

Процес перетворення холопів на полі в сервів в основному припускає, що вони дістають певну господарську самостійність, починають володіти інвентарем на праві рівності, і форма їх експлуатації починає фактично зближатись з феодальною залежністю. Словом, холопи в результаті цього процесу перетворюються в кріпосних людей. Показником зближення холопів з кріпосним селянством звичайно є поширення їх право-спроможності і діє-спроможності, встановлення кар за замах проти їх особи.

Що цей процес проходив в XI - XII ст. у Київській Русі досить інтенсивно, доводить те, що в XIII - XIV ст. у феодальному господарстві, особливо князівському, холопи перестають грати роль основної робочої сили - це ми спостерігаємо, наприклад, аналізуючи текст Руської Правди (особливо Правди Ярославичів). Цього факту, звичайно, не можна пояснити тим, що князі відпустили своїх холопів. Це може означати тільки те, що холопи почали перетворюватись у кріпосні групи селянства, в ті його розряди, які в Московській державі дістали назву страдних людей, страдників.

Але, на жаль, процесу перетворення холопів у кріпосне селянство в Київській Русі XI - XII ст. не можна докладно і пильно дослідити, бо в нас немає докладних і безпосередніх відомостей про це. Нам мимоволі доводиться оперувати різними посередніми вказівками джерел, всілякими натяками чи навіть пів-натяками, які говорять про розвиток цього процесу.

Насамперед [писемні] пам’ятки з певністю говорять про те, що основна маса холопів, крім дворових (домашніх) холопів, живе не в рабських казармах, а в окремих дворах разом із своїми родинами, в своїх домах. Про це свідчить, наприклад, Уставна грамота кн. Ростислава Смоленського, який передав, між іншим, смоленському єпископові Мануїлу "на горе огород c капустником и c женою и c детьми, за рекою тетеревник c женою и c детьми".

Про те, що холопи сиділи окремими родинами, свідчить купча Антонія Римлянина і вкладна Варлаама Хутинському монастиреві. В цих документах, як ми бачили, говориться про холопські родини ("Тудор c женою и c детьми одерень, Волос c женою и з детьми одерень" й г. д.). Перегляд усіх наявних даних про холопів (XI - XII ст. як про робочу силу в феодальних сеньйоріях не дає нам жодної вказівки на те, що холопів експлуатували тим самим способом, як і античних рабів у латифундіях. Навіть і тоді, коли наші пам’ятки говорять про величезне число холопів, посаджених на землю, мимоволі створюється враження, що їх садять не в казарми, а заселюють ними пусті землі.

Наприклад, літопис повідомляє, що Ярослав і Мстислав "собраста воя многы, и идоста на Ляхы, и заяста грады Червенскыя опять, и повоеваста Лядьскую землю, и многы Ляхы приведоста, и разделиста я; и посади Ярослав своя по Рси, и суть до сего дни". Ярослав, як видно з цього повідомлення, оселив їх не в одному якомусь місці, а по р. Росі, на зайнятій ним території, очевидно досить великій, де він і організував села.

Холопи, живучи в своїх дворах, зі своїми родинами - жінками і дітьми, поступово почали освоювати переданий їм їхніми господарями інвентар, заводячи своє господарство - собину і поступово стали відбувати вже регламентовані повинності, тобто почали зближатися з іншими залежними людьми. На становище холопів повинен був вплинути і типово феодальний характер земельних володінь, де вони сиділи, типово феодальна система панування і підлеглості, що встановилась там, а також і становище феодально-залежних груп селянства, експлуатованих у феодальній сеньйорії поруч і разом з холопами. Характерно, що в пам’ятках холопи починають постійно згадуватись поряд зі смердами.

Поступове перетворення холопів у феодально-залежне кріпосне населення підтверджується і дуже цікавим фактом, досі якось мало оціненим в історіографії, з саме тим, що слово холоп мало два значення - широке і вузьке.

У широкому значенні під холопом (челядином) почали розуміти всяку залежну людину, холопами називались, між іншим, закупи і наймити. Під холопами в вузькому значенні розуміли рабів. Але, коли хотіли сказати, що мова мовиться про холопів-рабів, то говорили про холопство "обельное", або повне. Наприклад, у "Правосудии Митрополичьем" є така стаття: "А се стоит в соуде челядин наймит, не похочет быти, а осподарь, несть "моу вины, но дати ему вдвоє задаток; а побежит от осподаря, выдати его осподарю в полницу. Аще ли оубьет осподарь челядина полнаго, несть емоу душегоубьства, но вина есть емоу от бога; а закоупнаго ли наймита, то есть душегоубьство".

Легко переконатись, що челядин міг бути повним і неповним, що повний челядин протиставився закупові і наймиту. Навіщо було б говорити про челядина повного, якби слово челядин мало одне певне значення?

В Руській Правді - далі ми докладно будемо говорити про це - закупи протиставлялись не просто холопам, а неодмінно холопам "обельним". Уже ця подвійність розуміння слова холоп у достатній мірі характеризує різноманітність форм холопської залежності, що почала встановлюватись у досліджуваний період.

Процес перетворення холопів у феодально-залежне, кріпосне населення і викликане цим процесом зближення холопів з феодально-залежним селянством дуже добре відбивається в юридичних пам’ятках. В них можна простежити чимраз більшу тенденцію знайти нові способи поневолення і одночасно розширити економічну самостійність холопів, а також наблизити юридичне становище холопів до юридичного становища феодально-залежного селянства. Само собою зрозуміло, що юридичні пам’ятники, регламентуючи ці зміни в становищі холопів, зважають на інтереси не самих холопів, а їх власників, які при розширенні публічних і громадських прав холопів могли найкраще їх експлуатувати.

Правову регламентацію процесу зближення холопів з феодально-залежним селянством досить добре можна вивчити і на основі тексту Руської Правди, якщо підходити до цього вивчення не формально, тобто старатись вникати не тільки в зміст статей, а й з’ясувати, чому та чи інша норма була встановлена і вміщена в Руську Правду. Це цілком необхідно при вивченні даного пам’ятника, що, як ми доведемо в спеціальному дослідженні, являв собою не збірник звичаєвого права, а збірник нових норм, які касують створені звичаї і загальноприйняту практику.

Про певні зрушення в становищі холопів говорить уже перша частина Пространної Правди - Устав кн. Ярослава. Тут серед статей про холопів привертає увагу стаття про так званий челядинний ізвод. Ця стаття е і в Короткій Правді, але тут вона доповнюється сентенцією: "а то (челядин) есть не скот, нелзе рещи: не ведаю, оу кого есмь коупил, но по языкоу ти до конца". Далі, в Уставі Ярослава є стаття, за якою з князівських, боярських і церковних ("черньцовых") холопів, винних у крадіжці, продажа не стягається, але господарі їх повинні платити подвійну винагороду потерпілому.

Встановлення цієї норми було викликане намаганням підкреслити, що холоп не вважається суб’єктом злочину і що вчинена холопом крадіжка не вважається діянням кримінальним, і тому замість продажі на користь князя збільшується винагорода на користь позивача. Але чому ця стаття була вміщена? Невже досі не було відомо, що холоп не може бути суб’єктом злочину? Нарешті, чому стаття говорить не про холопів взагалі, а про холопів, що належать феодальній групі - князям, боярам, церкві? Адже можна було просто згадати про холопів, не вказуючи, кому вони належать.

Ми, звичайно, не можемо пояснити вміщення цієї статті бажанням декларувати старий принцип, що раби не є взагалі суб’єктами злочину. Руська Правда містить, як було вказано, лише ті статті, що зміняють встановлені норми. Вона не є збірником правових декларацій. Була, звичайно, якась потреба цю норму встановити саме в даний момент.

Нам здається, що появу цієї норми можна пояснити тільки тим, що до цього встановилась практика стягати продажу з холопів, як і з смердів. Цю практику тепер відкидають. Але вона була відкинута не цілком, а тільки відносно холопів, що належали феодалам - князеві, боярам і церкві. Холопи ж інших груп населення - купців, ремісників, своєземців тощо повинні платити, подібно до смердів, продажу. Отже цією нормою встановлювався особливий привілей для феодальних груп, бо при подвійній винагороді за вкрадене (подвійний урок) платили менше, ніж урок і продаж. Зокрема, урок за коня дорівнював гривні, а продаж - двом і навіть трьом гривнам (за крадіжку князівського коня). Таким чином, установлення даної норми можна пояснити тільки зближенням юридичного становища холопів з юридичним становищем смердів.

Особливо багато матеріалу, який свідчить про змінене становище холопів у XII ст. в розумінні збільшення їх господарської самостійності і розширення їх публічних і громадських прав, містить Устав кн. Володимира Мономаха. Надзвичайно характерно, що в цьому Уставі вміщений дуже великий комплекс статей про холопів, який звичайно називають Уставом про холопів. Таку виняткову увагу до питання про холопів можна пояснити тільки тим, що становище їх внаслідок дальшого розвитку процесу феодалізації дуже змінюється.

Устав кн. Володимира Мономаха регламентує джерела холопства. Такими джерелами тепер, крім народження від рабині і полону, є:

  • продаж самого себе в рабство;
  • одруження з рабою "без ряду";
  • тіунство "без ряду".

Але цей перелік не є вичерпний. В тому ж Уставі вказуються і інші джерела холопства, а саме: в холопа перетворюється зруйнований купець, закуп, що втік від пана, "коневий тать" і палій. На практиці і в побуті, звичайно, було більше способів поневолення. Можна думати, що законодавство

Володимира Мономаха, який намагався розрядити напружену атмосферу після київського повстання 1113 р., звузило цей перелік.

Воно повинне було спеціально застерегти, що "вдачь (за іншим списком "въдаче") - не холоп; а и ни по хлебе робять, ни по придатце". Але в деяких списках (наприклад, Карамзінському) ця стаття читається "инии по хлебе робять". Це різночитання, безперечно, відбивало тодішню практику - саме працювали і "по хлебе", и "по придатце".

В історичній літературі не було звернуто уваги на один з дуже цікавих моментів в історії холопства, а саме на факт продавання себе в холопство, перетворення себе в холопа внаслідок одруження з рабою і прийняття посади тіуна "без ряду". Уважно вчитуючись у текст статей, бачимо, що це перетворення вільної людини відбувається без формального примусу. Могли продавати себе навіть за мізерну суму - за півгривни ("еже кто купить, хотя и до полугривны").

Все це свідчить про те, що холопи вже в. цей період почали являти головним чином робочу силу феодальної сеньйорії; очевидно, експорт рабів майже припинився. Інакше не можна було б знайти людей, які продавали б себе за дешеву ціну, знаючи разом з тим, що вони будуть відправлені як товар на візантійські й східні ринки. Ніяк не можна уявити собі, що були люди, які виявляли таку необережність, не укладаючи "ряду", знаючи, що ця необережність могла мати своїм результатом продаж у чужоземні країни. Все це можна пояснити тільки тим, що становище вільних людей при чимраз більшому гніті з боку феодалів було таке тяжке, що деякі елементи воліли продавати себе в рабство, одержуючи "хотя и до полугривны", або одружуючись з рабою, або приймаючи посаду туінів і ключників "без ряду".

Крім регламентування джерел холопства, в Уставі Володимира Мономаха є ряд і інших статей, які безпосередньо чи посередньо свідчать про зміну становища холопів.

Передусім треба відзначити статтю про встановлення стягання в розмірі двох гривен за крадіжку "обельним" холопом коня. Отже, за Уставом Володимира Мономаха, встановлена практика стягати за крадіжку з холопів продажі, відкинута в Уставі кн. Ярослава щодо належних феодальній групі холопів, тепер частково визнається. Ми говоримо частково, бо статтею передбачається не всяка крадіжка, а крадіжка коня. Що тут говориться про продажу, а не про винагороду потерпілому - це доводиться тим, що урок за коня платили в розмірі одної гривни. Отже холоп починає визнаватись суб’єктом злочину.

Устав Володимира Мономаха містить статті, які охороняють життя холопа серйознішими карами, ніж раніш. Так, за статтею, що трактує про зневагу ударом, завданим холопом вільному мужеві, пан холопа-зневажника, якщо не видасть його зневаженому, платить 12 гривень продажі, а далі, якщо зневажений зустріне десь раба, який зневажив його, то, за законом Ярослава, він мав право його вбити. Але, за законом дітей Ярославових, це право було скасоване: зневаженому дозволялось або стягти вдруге гривну кун "за сором", або побити зневажника. Устав Володимира Мономаха підтверджує цю норму.

Цей Устав збільшує кару за вбивство холопа: "А в холопе и в робе виры нетуть, но оже будет без вины убиен, то за холоп оурок платити, или за робу, а князю 12 гривен продажи".

Привертає увагу формулювання цієї статті. В ній спочатку вказується, що за холопа й рабу не треба платити вири. Навіщо ця згадка? Невже досі цього не знали? Нам здається, що наявність цього формулювання можна пояснити тільки тим, що почала складатись практика, за якою за вбивство холопа чи рабині стали стягати виру. Ця практика тепер відкидається, але зате встановлюється кара: крім урока, виплачується ще й продажа в вищому розмірі - 12 гривен. Треба далі відзначити, що починає зростати до певної міри й судова дієспроможність холопів. За однією статтею, вищому розрядові холопів - боярським тіунам давалось право в деяких випадках "по нужи".

За другою статтею, передбачається послушенство холопів, але вказується, що холоп не може бути "очистником, принимавшем присягу" і що позивачеві при певних формальних умовах дається змога на основі зізнань послуха-холопа "брати на залізо" свого противника. Якщо йому вдасться обвинуватити останнього, то процес іде нормально і він виграє позов; якщо йому не вдасться довести обвинувачення, то він платить обвинуваченому одну гривну як винагороду "за муку", "зане по холопьи речи як и". Негативне формулювання статей, що трактують про послушенство холопів: "А послушенства на холопа не складають", "Холопу на правду не вылазити" - дає підставу думати, що встановлення цих норм було викликане намаганням відкинути далеко йдучу практику в ототожненні судових прав холопів з правами феодально-залежних людей, мабуть, смердів.

Про ріст право-спроможності холопів добре говорить стаття, яка визнає дійсними угоди холопа, що торгував з доручення свого пана ("Аже пустить холоп в торг, а одолжаеть, то викупати его господину и не лишитеся его").

Безперечно, право-спроможність холопів, посаджених на ріллю, повинна була також розширюватись. Не тільки Руська Правда, а й інші юридичні пам’ятки говорять про розширення публічних і громадських прав холопів. Так, у мирній грамоті новгородців з німцями в 1195 р. вводиться стаття, що охороняє честь раби: за замах на зґвалтування стягався штраф у розмірі гривни, а зґвалтована раба діставала свободу.

Щоб урахувати значення нових норм про права холопів, треба мати на увазі, що в Руської Правди холоп звичайно не був суб’єктом злочину. Він не платив ніяких продаж. Холоп звичайно не міг бути послухом ні при яких умовах; життя його охоронялось тільки стяганням урока. Встановлення нових норм права про холопів у Руській Правді викликало зміну системи експлуатації холопів у феодальній сеньйорії. Але можна думати, що практика зближення холопів з феодально-залежним селянством ішла далеко далі. Створюється враження, що законодавство займає середню лінію: регламентуючи нові відносини, воно часто охороняє старі основи права про холопів.

Проте, звичайно, неправильно було б спрощувати процес перетворення холопів у феодально-залежне кріпосне сільське населення. Цей процес був довгий і складний. Ще довго холоп відрізнявся від звичайного кріпосного. Не говорячи вже про те, що право пана над холопами було юридично й фактично далеко ширше, ніж над кріпосними, були відмінності і в формі експлуатації. Нам здається, що холоп, відмінно від кріпосних пізнішого часу, знав одну тільки панщину.

Мабуть, натуральний і грошовий оброк почали стягати з них тільки в період консолідації всіх груп феодально-залежного сільського населення, тобто, очевидно, в XIII ст. Але все-таки експлуатація холопів була першою щодо часу формою феодальної експлуатації в давній Русі.

В X - XI ст. форми холопської експлуатації, безперечно, мали провідне значення. Дуже велике значення мали холопи і в XII ст., коли почали виникати різноманітні групи феодально-залежного селянства.

Отже важко зрозуміти, що форми експлуатації холопів протягом довгого часу були організаційним типом феодальної експлуатації. Цим пояснюється не раз відзначений нами факт, що смердів постійно намагаються прирівняти до холопів, що смерди постійно згадуються поруч з холопами.


22.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!