Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Нова Сербія та Слов'яносербія. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Нова Сербія та Слов'яносербія. Реферат

У середині ХVІІІ ст. російський уряд, щоб покласти край татарським та запорозьким нападам, вирішив створити міцний бар'єр з військових поселень

В пригоді стали йому серби, мешканці Австрії, які просили дозволу переселитися до Росії, щоб уникнути утисків австрійського уряду, 1 так року 1751 на правобережній частині запорозьких "вольностей" постали сербські колонії, для яких приділено велику площу земель від ріки Кагарлика до ріки Тури, до Омельника. Там, під командою сербського генерала Хорвата, сформувались полки: пандурський піхотний та гусарський. Вся ця територія дістала назву "Нова Сербія".

Нова Сербія підлягала владі Сенату. Вищою місцевою владою над нею був Київський генерал-губернатор. На місці влада поділялася між трьох начальників: російським головним командиром, сербським генералом Хорватом та комендантом фортеці св. Єлизавети. Компетенції цих чинників були розмежовані невиразно, і це викликало між ними постійне тертя.

Територія Нової Сербії була поділена на роти або шанці. Осередком кожної роти було укріплене місто. Головним осередком управління сербських полків-був Новомиргород, де перебували Хорват та полкові адміністративні установи.

Збудована над рікою Інгулом фортеця св. Єлизавети стала адміністративним центром: в ній перебували - головний командир, комендант фортеці та російські адміністративні установи.

Року 1753 до російського уряду звернулась нова група сербів з проханням дозволити переселитися до Російської імперії на тих же умовах, на яких перейшли їхні попередники, але - не під команду Хорвата, а під командою Шевича та Прерадовича. Російський уряд приділив їм землю для поселення на Лівобережжі, між горішньою частиною Сіверського Дінця, річками Лозовою, Луганю та Бахмутом. Ця територія дістала назву "Слов'яносербії", яку зорганізовано за зразком Нової Сербії.

Населення обох провінцій, порівнюючи з українським населенням, мало упривілейоване становище. Для сербів приділяли більше землі, давали гроші на "обзаведеніе", наприклад, дано 50.000 рублів на Нову Сербію. Так само було в Слов'яносербії: всі військові службовці одержували платню, а нездатні до служби за віком — пенсію. Крім того ці чужинці користувалися правом безмитної торгівлі і були звільнені від усяких податків.

На допомогу в будуванні міст у Новій Сербії та Слов'яносербії вирядили з Гетьманщини козаків, а для захисту військових поселень стояли російські регулярні військові частини. За весь час існування тих чужинецьких колоній жодний з полків не був укомплектований: наприклад, у 1762 році замість 11.039 чоловіка в Новій Сербії було лише 2.847, себто 25%. До того треба додати, що як під мілітарним, так і під економічним та моральним оглядом ті упривілейоваШ колоністи не стояли на належному рівні. Як вояки виявилися вони слабими, значна частина сербів не були військовиками. Серед них було багато волоцюг, "батярів", навіть "лісових розбійників", - як характеризували їх сучасники.

Нова Сербія була заснована на території запорозьких козаків, яку протягом довгого часу заселяли козаки з гетьманських полків; там були укріплення, стояли військові залоги. Проте, надаючи землю сербським колоністам, Сенат наказав негайно виселити все "безуказне" населення, тобто всіх тих, що оселились там без дозволу. Отже, вихідці з "Малоросії" повинні були повернутися на старі місця, а свої двори "добровільно" продати сербам. Абсурдність цього наказу була настільки безперечна, що по якомусь часі Сенат дозволив "безуказному" населенню залишитися і "к лучшей вигоде сербов служить".

Так російський уряд визначив роль української людності супроти упривілейованих чужинців: обслуговувати їх, задовольняти помешканнями, постачати їм все потрібне. Українці могли залишатися як джури, ремісники і т. п. Все це мало наслідком масовий відплив українського населення на Запоріжжя, на Дій, навіть на Правобережну Україну. Про це повідомляли Сенат, але він обмежувався наказами не давати можливості українцям тікати на Правобережжя і сприяти поверненню їх додому.

Незабаром російський уряд знайшов вихід, яким можна було б затримати українську людність, а разом з тим створити реальнішу силу для оборони границь.

Року 1753 Сенат ухвалив оселити українців - "старожилів і вихідців з Польщі" - на смузі землі, призначеній для ще не сформованих сербських рот і "учредить их казаками так, как слободские полки состоят, а не под владельцами". Так покладено початок Новослобідському полкові з українців, якому приділено землі за 20 кілометрів на південь від Нової Сербії. Проте, Сенат відмовився передати цей полк під владу гетьмана, а залишив його у своєму відомстві. Цікаво, що заснування його викликало різні тлумачення. А. Скальковський писав, що полк був зформований з молдавців, а А. Шмідт - з росіян-старообрядців. За Шмідтом пішов і новіший радянський дослідник В. Голобуцький. Всі ці автори заперечують, що це був український полк.

В 1762 році затверджено штат полку: полковник, обозний, суддя та інша старшина, як у слобідських полках. Було в ньому 20 сотень, на чолі яких стояли сотники. Коли старшину обирали козаки, відсутність "общего желания и вьібора" служили причиною відмови Сенату затвердити когось на посаді.

Сотників та сотенну старшину не обирали, а призначав і звільняв полковник або частіше комендант фортеці св. Єлизавети. Пізніше, коли Слобідський полк перетворено на Пікінерний, всі сотники дістали офіцерську рангу і стали дворянами.

Земля була розмежована для кожної сотні, і всі старшини мали рангову посілість, як було в Гетьманщині і Новій Сербії. Заселення йшло швидко. Не зважаючи на тяжкі умови, постійні напади запорожців, сваволю полкового начальства, людність напливала до Новослобідського полку з Нової Сербії, Гетьманщини, Слобожанщини і Правобережної України. Крім козацьких слобід, були слободи не покозаченого населення - скарбових поселян. Російський уряд сприяв переходові селян з Правобережної України - поміщицьких селян, старовірів і навіть військових дезертирів.

Таким чином разом з українцями переходили і великороси. Старовіри ще за Петра 1 стали тікати з Росії, бо там забороняли їм служити в церквах по старих книгах, а крім того наказували їм голити бороди. Тут, на території Слобідського полку, постало багато слобід старовірів-"розкольників". Селилися вони і на передмісті кріпості св. Єлизавети, приписуючись до купців та міщан. Старовіри були найзаможнішими купцями.

Російський уряд організував виклик людей з Польщі, даючи "осадчим" щедрі нагороди: землю, гроші, ранги. Населення зростало: року 1760 на території Новослобідського полку було вже 6.165 козаків різних категорій. Хоч становище слобожан було значно гірше, ніж сербів, які користалися різними привілеями, чимало українців залишилося в Новій Сербії, як обслуга сербів ("джури"), ремісники тощо. В 1762 році в Новій Сербії було чужинців 1.815, а українців - 2.438.

Загальний наслідок понад 10-літнього урядового експерименту був сумний: чужинецькі колонії не дали ні надійної військової охорони, ні доброго сільського господарства. У 1762 році загалом в Новій Сербії та Слов'яносербії було біля 3.000 душ чоловічої статі, які коштували державі великі суми грошей. В самій Новій Сербії дано було на устаткування 109.053 рублів та річно видавано по 124.957 рублів. В Новослобідському полку було 6.215 душ чоловіків, а з українцями із Нової Сербії - 6.879, себто втроє більше, ніж чужинців Нової Сербії, або вдвоє більше, ніж Нової Сербії та Слов'яносербії. "'


12.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!