Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Господарство України в литовсько-польській добі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Господарство України в литовсько-польській добі. Реферат

У XIV ст. Литовсько-Руське Князівство жило переважно економічною спадщиною попередніх часів, коли панувало натуральне господарство і широко використовувалося великі природні багатства України

В XIV ст. на Волині і на Поліссі були цілі села мисливців, бобровників, сокільників, що жили з полювання. В лісах водилися дикі кози, лані, кабани, лосі, олені, тури, зубри. Литовський статут увів навіть охоронне право на зубрів. Були села, людність яких платила данину шкірами бобрів і куниць. У Белзщині спеціально збирали чернець (кошеніль), який продавали до Західної Європи як червону фарбу. В степах випасали череди корів, волів, коней, на карпатських полонинах Галичини випасали овець. У лісах були села бортників, які займалися пасічництвом.

У XIV ст. багато сіл платило данину худобою. Особливо характеристичні в цьому відношенні "волоські" села, про які вже була мова. Такий стан селянства свідчить, що панство в ХІV-ХV ст. ще не цікавилося збіжжям, воно не було статтею експорту, і шкірка бобра або мірка меду мали більший попит, ніж відповідна мірка пшениці. Велике значення в економіці України мали ліси. Західна Європа потребувала багато дерев'яних виробів: балки, дошки тощо. Цілі села працювали як теслярі, ґонтарі, бондарі, колодії, смолярі, дьогтярі.

З XV ст. появилися при великих млинах тартаки. Дерево, непридатне для виробів, палили і попіл висилали за кордон, де його переробляли на поташ, потрібний для виробництва пороху. Курили смолу, випалювали дьоготь. Ліси давали багатий простір для бортництва. В більших містах були воскобійні, де топили віск на т. зв "камені", на яких ставили печатки, що свідчили про їх добру якість Наслідком хижацького господарювання величезні пущі над Богом та іншими ріками в XVI ст. вже не існували. Як і в попередню добу, значне місце належало соляному промислові. Галичина мала славетні соляні родовища на Підкарпатті: не Перемищині (м. Соли), коло Дрогобича, в Коломиї, коло Косова, Німецькі колоністи запровадили досконаліше знаряддя для видобування соли, її виварювання та очищування. Галицьку сіль вивозили в далекі кутки України та за кордон. Видобували сіль також не лиманах Чорного моря та на Слобожанщині. Розвозили її чумаки яких тоді називали соляниками або "прасолами", - назва, яку і пізніші часи перенесено на гуртівників, що ганяли худобу.

Майже по всій Україні, переважно на Правобережжі, видобували з болотяної руди залізо. В XIV ст. вже існували примітиви; печі для її витоплювання, але великого значення рудна промисловість не мала. З XVI ст. в панських маєтках починають будувати водяні млини які стали прерогативою шляхти. У XV ст. зайшли перші зміни в господарстві: підвищилися цін" на худобу в Західній Європі, і почався її експорт. Зростає скотарство, особливо там, де не було лісів, на Поділлі. Годованих волів висилали тисячами на ярмарки Львова, Луцька, Ярослава, а звідти великими гуртами на Шльонськ. Воли заміняли гроші: королеві Боні, Сигізмундовій жінці, за відновлення галицької кафедри православні заплатили 200 волів.

У 1534 році через Городок перегнали 12.000 волів, а через Ярослав - 18.000. У 1560 році самі міщани, не рахуючи шляхти, перегнали через Перемишль 20.000 волів. Українська худоба була широко відома в Західній Європі; в XVI ст. агенти Баварського курфюрства закуповували волів у Галичині. Експорт усіх перелічених продуктів, крім деревних, не шкодив економіці України. Гірше стало, коли в Західній Європі появився попит на збіжжя, що викликало в Україні зростання шляхетського землеволодіння, зріст попиту на робочі руки для обробки землі і зростання панщини та кріпацтва селян. З XV ст. головним портом для вивозу збіжжя став Ґданськ на Балтицькому морі.

До того часу головним експортером збіжжя була Візантія; яка постачала його Італії, Франції, Фландрії. Головними продуцентами збіжжя були мориски, яких вигнано з Іспанії в 1571 році. В той же час зростало виноробство, яке відтягало робітні руки від ріллі. Іспанія почала сама потребувати збіжжя, і Ґданськ з кінця XVI ст. транспортує його до тієї країни. Крім того зростав попит на збіжжя в Португалії, Франції, Фландрії, Нідерландах. І так Ґданськ став світовим експортером збіжжя, розширяючи район, з якого його діставав: крім Пруссії, Помор'я, Лівонії, включився обшир Висли з її притоками Буга, Нарева тощо.

В середині XVI ст. експортували збіжжя з Холмщини, Белзької землі, Перемищини, Берестейщини, Луцького повіту, Поділля, Покуття. Прямим наслідком вивозу збіжжя було розширення панських фільварків, за рахунок селянської землі, та зростання панщини.


12.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!