Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Організація міських виборів і наказів на Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Організація міських виборів і наказів на Україні. Реферат

Напевно, найбільші непорозуміння викликала організація виборів у містах. Катерина постановила, що проживання в місті є головною підставою для участі в міських виборах

Однак шляхта, козаки, купці та ремісники, що проживали у містах, мали небагато спільних інтересів. Отже, міські вибори нерідко перетворювалися у боротьбу за те, яка соціальна група представлятиме інтереси міста.

Іншою проблемою було визначення тих міст, які мали висувати депутатів. На відміну від Росії, в Гетьманщині не було офіційно визнаних імперією міст. Теоретично всі міста були вправі надсилати своїх депутатів.

У маніфесті Катерини вказувалося, що кваліфіковані міста, які мали менше як 50 дворів, надсилали депутатів на Законодавчу комісію вибірково. Малося на увазі, що кваліфіковані міста з більш як п’ятдесятьма дворами братимуть участь у виборах автоматично. Таких міст у Гетьманщині було більше 100. Буквальне застосування вказівок Катерини могло спричинитися до того, що від міст було б більше депутатів, ніж від решти депутатських округів, разом узятих (тобто більше ста міських депутатів у порівнянні з дев’ятнадцятьма від козаків і знаті).

Контроль за такою кількістю виборів був би нездоланною проблемою. Крім того, деякі з міст населяли в основному козаки та селяни і дуже мало міщани. Відтак Рум’янцев вирішив, що обирати депутатів на комісію можуть тільки 14 міст: Новгород-Сіверський, Стародуб, Чернігів, Ніжин, Лубни, Погар, Козелець, Переяслав, Остер, Глухів, Гадяч, Сорочинці, Полтава та Прилуки. Решті міст дозволялося надсилати до Рум’янцева петиції з викладом міських потреб. Невідомо скільки міст скористалися цим правом, бо, хоча й можна знайти чимало посилань на такі петиції, оригінальні тексти залишаються недоступними.

Обрані Рум’янцевим 14 міст були водночас історичними, адміністративними та економічними центрами, де можна було зручно наглядати за ходом виборів. Як виявилося, кількість населення не була вирішальним фактором при кваліфікації міст, оскільки вона коливалася від 1 113 дворів у Ніжині до 231 двору у Погарі, а цілий ряд некваліфікованих міст був більшим від міст - учасників виборів. Виключення з виборів таких важливих міст, як Батурин, Почеп і Березна, було цілком безпідставним з боку Рум’янцева.

Існувало два типи виборів. У більших містах та містечках усі мешканці, що мали право голосу, повинні були скликати збори зі ста вибраних осіб, які, в свою чергу, у присутності представника уряду обирали голову. Він керував зборами під час виборів депутата і складання наказу. У менших містах голова та депутат обиралися безпосередньо - без скликання зборів.

Згідно з маніфестом Катерини, важливим критерієм участі в міських виборах було володіння будинком. У містах Гетьманщини власниками будинків були не тільки міщани, але й шляхтичі, козаки та священики. Хоча з технічної точки зору духівництво мало право голосувати, тільки в Лубнах священики взяли участь у міських виборах.

Під час виборів соціальні проблеми відсунули на задній план питання автономії Гетьманщини. Єдиний наказ на захист автономії був надісланий з Лубен, і то - склали його не міщани, а шляхтичі, внаслідок чого Рум’янцев оголосив його недійсним.

Іншим містом, де автономістські погляди викликали певну тривогу уряду, був Глухів. Міцним автономістським поглядам Глухів, напевно, завдячував своєму становищу адміністративного центру Гетьманщини. Там мешкали шляхтичі, козаки, різні дрібні чиновники та урядовці, багато з яких брали участь у муніципальних виборах. Перебуваючи свого часу в адміністрації гетьмана Розумовського, ці чиновники, безперечно, були стійкими прихильниками української автономії. Водночас як урядові службовці вони не могли довго протистояти офіційному тискові. Врешті-решт Рум’янцев переміг. У глухівському міському наказі українська автономія не згадувалася, але своїм депутатом міщани все ж таки обрали - за його відсутності - відомого автономіста Івана Скоропадського.

Плутанина з виборчими правами і процедурою стала причиною скасування права на вибори в кількох містах. У Гадячі та Сорочинцах, згідно із свідченням урядового представника генерального обозного Кочубея, взагалі не було міщан, а тільки шляхта та селяни, крім того, ці міста перебували під юрисдикцією козацької адміністрації і не мали самоврядування. Оскільки козаки та шляхта вже брали участь у своїх власних виборах, Рум’янцев вирішив, що міські вибори будуть простим повторенням, і скасував їх. У цей час вибори у Гадячі були на початковій стадії: провадився перепис мешканців міста, в Сорочинцах голова та депутат вже були обрані, але в обох випадках наказ не був складений.

Донесення Кочубея про відсутність міщан у тих двох містах було, напевно, не зовсім точним. Згідно з підрахунками Шафонського, у 1785-1786 рр. у Гадячі проживало 846 міщан і 30 українських купців, і малоймовірно, щоб усі міщани прибули туди після 1767 р. Колись Гадяч належав до гетьманського уряду. З його скасуванням 1764 р. місто подарували Кирилові Розумовському. Пізніше його міщани були, напевно, пораховані як слуги землевласника, а не як власне міщани.

Результати виборів у Прилуках і Лубнах також були скасовані. У Прилуках попередній реєстр мешканців міста складався тільки з міщан. Незважаючи на умовляння Рум’янцева, найзнатніша шляхта на вибори не з’явилася, але обрані голова та депутат були шляхтичами. Рум’янцев вирішив анулювати вибори з двох суперечливих причин: по-перше, всі власники будинків (тобто заможна шляхта) не з’явилися на вибори; по-друге, вибори шляхтичів головою та депутатом позбавляли міщан їхніх прав. Катерина разом із сенатом це рішення затвердили. Жодного наказу, таким чином, не з’явилося у Прилуках, і місто так і не вислало депутата на комісію.

Найяскравішим прикладом плутанини під час виборів може бути ситуація, що виникла в Лубнах. Передусім вибори відбулися тут під наглядом представника уряду. Майже всі учасники були міщанами, але головою зборів обрали шляхтича - міського бурмистра. Діючи за наказами Рум’янцева, урядовий представник анулював результати виборів. На нових виборах, з меншим числом учасників, шляхта та козаки повністю проконтролювали обрання голови та депутата і продиктували зміст наказу. Зауваживши, що наказ підписала дуже незначна кількість міщан - 39 з 191, - Рум’янцев вирішив оголосити вибори недійсними. Пізніше він звернувся до жителів з пропозицією надіслати йому замість нормального наказу петицію. Невідомо, чи ця петиція була колись складена, бо жодна її копія не знайдена. Зберігся лише скасований лубенський наказ, що відбивав інтереси шляхти та козаків з додатком деяких зауважень від міщан.

Найбільш збалансованими були результати виборів у Ніжині - найбільшому місті Гетьманщини. Тут різні верстви міського населення написали окремі накази, потім об’єднавши їх в один. Відтак Ніжинський наказ містить окремі побажання від шляхти та козаків, від міщан, від грецького братства та російських купців.

Виборні процедури та суперечливі інтереси різних міських груп спричинили неузгодженості й розбіжності в наказі. У решті міст вибори контролювалися або шляхтою, або козаками, або самими міщанами. Урядовий спостерігач Семен Кочубей писав з Полтави Рум’янцеву про труднощі, що виникли, коли треба було об’єднати інтереси двох груп міського населення в єдиному наказі: "Я зауважив, що інтереси міщан повністю розходяться з інтересами військових людей (козаків та їхньої старшини), і через це важко сподіватися, що вони передадуть депутатові ідентичні накази".

У Полтаві розгорілася справжня боротьба, бо було складено два накази: один, не підписаний, від міщан, а другий, підписаний, - офіційний. В останньому відсутні скарги міщан на козацьку адміністрацію, шляхту та старшину.

У Козельці, Острі, Переяславі, Глухові та Лубнах шляхта та козаки "вичистили" накази так, як їм хотілося. Вплив міщан при укладенні цих наказів, ймовірно, залежав від їхньої кількості та сили. Зміст двох наказів - переяславського та полтавського - певною мірою задовольняв міщан, але жоден з них не можна розглядати як правдивий відбиток їхніх побажань.

Міщани, з іншого боку, взяли верх у Погарі, Новгороді-Сіверському, Стародубі та Чернігові. У Погарі проти обраного голови та наказу виступили бурмістр, 10 шляхтичів, 4 козаків і 2 купці. Голова, в свою чергу, написав Рум’янцеву, звинувативши бурмистра у корупції, а шляхту - у зневажанні міщан й обструкції виборів. Пізніше розслідування підтвердило правильність думки голови: бурмістр, щоб приховати свою незаконну діяльність, приєднався до шляхтичів з метою усунути міщан від участі в виборах.

Врешті-решт міщани здобули повну перемогу: із 117 підписів на татарському наказі немає жодного від шляхти або козаків. У решті міст перемога міщан вже не була такою повною, але скрізь інтереси шляхти та козаків були представлені настільки, наскільки це дозволяли зробити міщани.

Таблиця 5.4. Накази міського населення, проконтрольовані міщанами

 

 

Гарантія збереження попередніх муніципальних прав і привілеїв та магдебурзького прова там, де воно існувало

 

Звільнення від втручання козацької адміністрації

 

Міська юрисдикція над іеоземцями, приїжджими, козаками, шляхтою та росіянами, що мешкали у містах

 

Чернігів

 

X

 

 

 

X

 

Лубни 3

 

 

 

X

 

X

 

Ніжин 1

 

X

 

X

 

X

 

Новгород-Сіверський

 

X

 

X

 

X

 

Погар

 

x

 

X

 

X

 

Полтава 2

 

x

 

X

 

X

 

Стародуб

 

x

 

X

 

X

 

 

 

Проконтрольовані шляхтою і козаками

 

 

 

 

 

Глухів

 

 

 

 

 

x б

 

Козелець

 

X

 

 

 

 

 

Лубни 5

 

 

 

X

 

 

 

Ніжин 4

 

 

 

 

 

 

 

Остер

 

X

 

 

 

 

 

Переяслав

 

X

 

 

 

 

 

Полтава о

 

X

 

X

 

 

 

 

 

Повернення землі, сіл і млинів, що колись належали місту, а тепер перебували у приватному володіння або під козацькою адміністрацією

Дозвіл міському населенню шинкувати

 

Обмеження шляхти, козаків та різночинців й іноземців у правах на торгівлю та промисли без сплати міських податків і виконання міських обов’язків

 

Збереження усіх прав і привілеїв козаків і шляхти, включно з правом на промисли і торгівлю

 

Чернігів

 

 

 

 

 

x

 

X

 

Лубни 3

 

 

 

X

 

 

 

 

 

Ніжин 1

 

 

 

X

 

X

 

X

 

Новгород-Сіверський

 

 

 

X

 

X

 

X

 

Погар

 

 

 

X

 

X

 

X

 

Полтава 2

 

 

 

X

 

 

 

X

 

Стародуб

 

 

 

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глухів

 

 

 

 

 

 

 

х б

 

Козелець

 

X

 

X

 

x

 

х б

 

Лубни 5

 

 

 

 

 

 

 

х а x

 

Ніжин 4

 

X

 

 

 

X

 

X

 

Остер

 

X

 

X

 

X

 

X X

 

Переяслав

 

 

 

 

 

 

 

X

Полтава о

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розповсюдження на всіх — включно з козаками та шляхтою — обов’язку квартирувати російських військових і чиновників

 

Розповсюдження на всіх — за винятком шляхти і козаків — обов’язку квартирувати російські війська і чиновників

 

Звільнення міщан від оплати дров, свічок і фуражу для квартированих урядовців

 

Часткове зменшення постою росіян

 

Чернігів

 

 

 

X

 

X

 

X

 

Лубни 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ніжин

 

 

 

X

 

 

 

 

 

Новгород-Сіверський

 

x

 

 

 

 

 

 

 

Погар

 

X

 

 

 

 

 

 

 

Полтава

 

X

 

 

 

 

 

 

 

Стародуб

 

 

 

 

 

 

 

X

 

 

 

Проконтрольовані шляхтою і козаками

 

 

 

 

 

 

 

Лубни 5

 

 

 

X

 

X

 

X

 

Ніжин 4

 

 

 

X

 

 

 

 

 

Остер

 

 

 

X

 

X

 

 

 

Переяслав

 

 

 

 

 

X

 

X

 

Полтава о

 

X

 

 

 

 

 

X

 

Глухів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Козелець

 

 

 

X

 

X

 

 

 

 

 

 

Збереження

грошового

податку

 

Часткове зменшення грошового податку

 

Скасування податкових заборгованостей

 

Менші тарифи за імпортовану з Криму сіль

 

Звільнення міщан або міських селян від безподатних державних робіт

 

Чернігів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лубни 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

X

 

Ніжин

 

 

 

X

 

X

 

 

 

X

 

Новгород-Сіверський

 

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погар

 

X

 

 

 

X

 

 

 

 

 

Полтава

 

X

 

 

 

X

 

 

 

 

 

Стародуб

 

 

 

 

 

X

 

 

 

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лубни 5

 

 

 

X

 

X

 

X

 

 

 

Ніжин 4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Остер

 

 

 

X

 

 

 

X

 

 

 

Переяслав

 

 

 

X

 

 

 

X

 

 

 

Полтава о

 

 

 

X

 

 

 

X

 

 

 

Глухів

 

 

 

 

 

X

 

 

 

X

 

Козелець

 

 

 

X

 

 

 

X

 

 

 

 

  • 1 - вимоги міщан,
  • 2 - перший наказ міщан,
  • 3 - остаточні побажання міщан,
  • 4 - вимоги козаків і шляхти,
  • 5 - скасований наказ,
  • о - офіційний наказ,
  • а - стосується тільки росіян,
  • б - стосується тільки іноземців.

Між двома групами складених таким чином міських наказів існувала суттєва різниця. У всіх наказах, контрольованих міщанами, говорилося, що іноземці, приїжджі, козаки та шляхта, що мешкали по містах, мають підпорядкуватися міській владі. Природно, що жоден з наказів, контрольованих шляхтою та козаками, не вимагав подібного для шляхти або козаків. Один з наказів, що відбивав погляди шляхти, - з Глухова, - висловлював згоду, щоб іноземці перебували під ратушним контролем. У Ніжині греки та росіяни, звичайно, наполягали на збереженні своїх власних юрисдикцій.

Ще одним предметом суперечки було право на торгівлю та промисли. 6 наказів - 5 контрольованих міщанами та 1 контрольований шляхтою - відмовляли шляхтичам, козакам, іноземцям, або різночинцям (людям, які не належали до будь-яких визначених соціальних груп) у праві на торгівлю або промисли без виконання загальноміських обов’язків або сплати міських податків. 2 накази, контрольовані шляхтою, вимагали підтвердження прав усіх міщан займатися промислами, виробництвом і торгівлею, але 3 інших - відмовляли у цьому праві іноземцям та росіянам. У Ніжині греки та росіяни, однак, захистили своє привілейоване становище. Нарешті, в остерському наказі містилась вимога як підтвердження, так і обмеження прав шляхти на заняття промислами.

В обох групах наказів були прохання гарантувати різноманітні попередні міщанські права та привілеї, включно з магдебурзьким правом. Але міщани найбільше зацікавлення висловили у поверненні містам автономії, а також поновленні колишньої юрисдикції над землею, селами та млинами, які тепер контролювалися козацькою адміністрацією або приватними особами.

Серйозну проблему для українських міст становили постій російських військ та квартирування різних службовців і чиновників. Цілий ряд наказів закликав до запровадження більш справедливої системи квартирування: 3 накази містили прохання, щоб козацька старшина, звільнена від цього законом, також забезпечувала військових і чиновників житлом. У наказах зустрічаються нарікання на необхідність забезпечувати чиновників-квартирантів свічками, дровами та фуражем. Нарешті, 5 наказів просили вислати, принаймні, частину військових підрозділів, що перебували у містах на постої.

Ще однією життєво важливою турботою були податки. З цього питання стався розкол: 3 накази, контрольовані міщанами, просили тільки злегка зменшити податок, а накази, контрольовані шляхтою та козаками, взагалі виступали проти грошового податку. Обидві групи виступали за скасування податкових заборгованостей, а шляхта вимагала зменшення мита на імпортовану з Криму сіль.

Міське населення ставило вимогу надати право шинкувати та оплачувати працю міщан на державних роботах. Інші вимоги або мають місцевий характер, або зустрічаються тільки в одному-двох наказах.

Хоча Київ був поза межами Гетьманщини, місто було з нею зв’язане, і будь-який розгляд міщанських наказів залишився б неповним без згадки про київський наказ. Як головний західний прикордонний пункт Київ упродовж XVIII ст. перебував під юрисдикцією спеціального імперського урядовця - київського генерал-губернатора, який займався всіма міжнародними та порубіжними проблемами і командував російськими військами, дислокованими в Києві та Гетьманщині в цілому. Київські міщани користувалися широкою автономією, включаючи магдебурзьке право. Періодично гетьман і козацька адміністрація поновлювали свою владу над козаками та старшиною, що мешкали в місті. Більше того, гетьман обкладав і збирав індукту і евекту на кордоні міста. З інших питань київські міщани здебільшого мали справу безпосередньо з царською адміністрацією. Із скасуванням в Гетьманщині імпортно-експортного податку (1764) та відставкою гетьмана Розумовського слабкі адміністративні зв’язки між Гетьманщиною і Києвом були знову порушені.

Відтак міські вибори в Києві контролював київський генерал-губернатор Федір Волков. До виборів допустили тільки міщан. Наказ із п’яти пунктів, який був затверджений, показав, що київські міщани частково мали ті ж турботи, що й міщани Гетьманщини: високі податки на утримання російських військ; квартирування російських військ та чиновників; засилля іноземців, зокрема греків і волохів, які торгували в місті, не сплачуючи муніципальних податків; а також усім знайома проблема конкуренції козаків і старшини з міщанами в торгівлі.

Кияни скаржилися, що, незважаючи на те, що Київ вже не був осідком Київської сотні, сотник та деякі службовці все ще проживали в місті та шинкували тут напої, не сплачуючи жодних міських податків в магістрат. Міщани просили, щоб козаків або перевели в інше місто, або ж зареєстрували як міщан, зобов’язаних платити податки. Вони також пропонували поновити магістратський акцизний збір і широко й докладно виклали свої мотиви на користь міської автономії, зокрема магдебурзького права.

Невеликій групі російських розкольників, що проживали в Гетьманщині, також дозволили провести вибори й скласти свій наказ. У XVII ст. старовіри, втікаючи від релігійних переслідувань, поселилися у Чернігівському та Стародубському полках. За часів Петра І вони були зареєстровані як державні селяни, а імперська влада оподаткувала їх. Як особливі російські громадяни, що мали спеціальний статус, вони підпорядковувалися російській владі, тобто київському генерал-губернатору, а не гетьману. Відтак за їхніми виборами спостерігав не Рум’янцев, а Волков. Наказ старовірів висловлював побажання їхньої громади (передусім право на дотримання своїх релігійних обрядів). Просили вони дозволити їм торгувати у "Малоросії", а також змінити їх статус державних селян на російських купців.

Накази яскраво свідчать, що українські міста були неспроможні підтримувати свою автономію. Козаки та їх адміністрація панували навіть там, де було введено магдебурзьке право. Це не дивно, оскільки міста були адміністративними центрами полків і сотень (наприклад, Чернігів, Стародуб, Полтава та Лубни). Козаки нерідко домінували в муніципальному уряді, а в деяких брали на себе його функції. Пізніше навколишні села, луки й млини, що колись ставали містам у пригоді, козацька старшина або навіть приватні особи без особливого клопоту прибирали до своїх рук.

Адміністративне панування козаччини полегшило наплив до міст неміщан, особливо старшини і козаків. Підпорядковуючись тільки козацькій адміністрації, прибулі були поза межами міської юрисдикції магістратів. Це надавало їм виразні правові та фінансові переваги над міщанами: старшина та козаки не сплачували міських податків і не виконували загальноміських обов’язків, хоча й брали участь у торгівлі та промисловому виробництві. Тому, щоб уникнути міських податків і повинностей, міщани переходили на козацтво або ж подавалися на службу до знаті. Розвиток цих тенденцій, а також все більша участь селян у торгівлі та промислах призводили до безладдя у міських цехах і сприяли занепаду міщанства.

Навіть Київ, автономне місто з дуже слабкими зв’язками з Гетьманщиною, не оминув козацького натиску. Оскільки клір та іноземці так само були звільнені від міських обов’язків, у місті постійно зростала кількість людей, що лише користувались з міських переваг, не докладаючи жодних зусиль до управління та утримання міста. Повсюди у своїх власних містах міщани опинилися у явно невигідному правному, економічному й адміністративному становищі.

Міщани вважали, що для виправлення ситуації слід знову визнати їхні стародавні права та привілеї, включно з магдебурзьким правом, яке слід перекласти з польської мови на російську. Це могло б не тільки поліпшити їхнє становище (більшість міщан уже не знала польської мови), але й полегшити їхні звернення до російського уряду.

Визнання українських міських прав було для російської влади єдиним засобом паралізувати владу козацької адміністрації. Але самі міщани не дуже усвідомлювали, що може спричинити міська автономія та магдебурзьке право. Вони сподівалися на звільнення їх від козацької адміністрації, підпорядкування всіх міських жителів міській юрисдикції, обмеження дозволу займатися торгівлею та промислами тільки до міщан та повернення колишнього муніципального майна містові.

У всякому разі, міщани особливо просили імператрицю виконати ці їхні вимоги. Погарські міщани навіть навели місце з указу імператриці Єлизавети 1752 р., де йшлося про заборону торгівлі у містах чужоземним купцям і неміщанам. Цей указ не мав нічого спільного зі стародавніми правами українських міст, але посилання на нього свідчать про те, що, принаймні, частина міщан бажала не тільки опиратися на свої колишні права, але й того, щоб ситуацію виправила саме імператриця. Всі ці сподівання виявилися ілюзорними. Насправді ж, російська адміністрація так само руйнувала українські міста, оскільки саме там була розміщена більшість російських військ, що перебувала у Гетьманщині. Якщо старшині та козакам нерідко вдавалося уникати такого небажаного квартирування імперських військ, посилаючись на свої особливі права, то увесь цей тягар постою перекладався на плечі міщан.

У всіх наказах містилися прохання порівну розподілити цей обов’язок, захистити від непомірних витрат на утримання російських солдатів й чиновників і створити спеціальні комісії, які б вирішували суперечки, що виникали. Квартирування російських військ ані звільнило міщан від грошового податку, ані врятувало їх від частого залучення до різноманітних державних робіт, особливо під час воєн. Таким чином, міщани були зобов’язані переносити основні фінансові витрати на військові потреби імперії.

Міські прибутки сильно скоротилися після 1755 р., коли імператриця Єлизавета своїм указом заборонила внутрішні мита, чим скасувала податки на продукцію, що везли на продаж у міста. Російський уряд компенсував козацькій адміністрації втрату у прибутках від скасування прикордонного мита між Гетьманщиною і Росією, але міста такої компенсації не отримали. Уявлення про фінансові збитки від цього указу дає ніжинський наказ, де міститься прохання виплачувати річну компенсацію в розмірі 1638 карбованців 40 копійок.

Водночас скорочення і спрощення тарифів викликало ще більшу конкуренцію з боку російських, грецьких та інших іноземних купців, про що свідчать всі міські накази, де вимагається ліквідувати привілеї чужоземного купецтва.

Борсаючись між молотом і ковадлом - з одного боку, на їхні права постійно зазіхала козацька адміністрація, а з іншого, імперська влада вимагала грошей, - міщани вважали, що певний ступінь автономії буде для них захистом і дозволить вижити. Тому вони просили дозволити їм контролювати свої власні міста, автономію для свого стану, зменшення фінансових утисків та надання спеціальних прав і монополій у торгівлі та мануфактурі. Інші питання їх цікавили дуже мало, навряд чи вони усвідомлювали, що Гетьманщина стояла на порозі політичної кризи.

Література

  1. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения. - 1892. - № 3. - С. 1-56.
  2. Грушевський М. Історія України-Русі. 2-е вид. В 10 т. - Нью-Йорк, 1954-1958. - Т. 6-10.
  3. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т. - Варшава, 1933.
  4. Історія Русів / Під ред. О. Оглоблина. - Нью-Йорк, 1966.
  5. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН. - 1926. - Т. 7-8. - С. 308-357.
  6. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст. - Харків, 1970.


08.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!