Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Українське військо та імперська інтеграція. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українське військо та імперська інтеграція. Реферат

Провінційна реформа різко прискорила поступ інтеграції Гетьманщини в імперську систему та спричинила радикальні зміни в її військовій організації, адміністрації церкви і соціальній структурі

Першочерговим завданням для Рум’янцева та підпорядкованих йому губернаторів стало наведення порядку в українському війську. Через відтік кадрів до цивільної адміністрації та поділ Гетьманщини новоствореними територіальними одиницями українські полки втратили свою боєздатність. Генерал-губернатор таку ситуацію передбачав і обговорив її з Катериною ще до прийняття Статуту для губерній. Тоді гарячкова підготовка до провінційної реформи не давала можливості впритул зайнятися військовим питанням, і Катерина доручила Рум’янцеву підготувати план майбутньої реорганізації українського війська.

Протягом 10 років традиційну козацьку мілітарну організацію замінила система регулярних імперських полків. Цей процес відбувався поетапно. Насамперед Рум’янцев порекомендував створити 10 регулярних військових полків із збереженням старих українських назв. До них слід було набирати досвідчених козацьких старшин з наданням їм відповідних військових звань. Катерина погодилася з цими пропозиціями, але знехтувала докладними рекомендаціями Рум’янцева щодо організації, форми та дисципліни майбутніх з’єднань.

З метою швидкої заміни особового складу і, таким чином, зламу традиції козацьких полків були створені нові полки карабінерів. У кожному полку було 828 осіб, він складався з шести рот по 138 солдатів. Щороку 48 найкращих солдатів з кожного полку переводилися в інший підрозділ, а 120 - звільняли в запас. Оскільки термін служби був визначений в 6 років, повна заміна особового складу відбувалася кожних 7 років. Водночас 48 найздатніших козаків з кожного полку систематично поповнювали елітарні імперські частини.

Реорганізація війська просувалася повільно, з великими труднощами. Проблеми, що виникли, змусили Рум’янцева підготувати довжелезні інструкції, які він передав для виконання двом військовим командирам - генерал-майору Карлу фон Каульбарсу та генерал-лейтенанту В. Нащокіну, а також провінційним губернаторам Ширкову й Милорадовичу.

В інструкціях визначалася дислокація підрозділів, місцезнаходження штаб-квартир і територія призову до війська. Крім того, підкреслювалося, що на військову службу слід брати лише надійних козаків, а з метою зменшення витрат на утримання бажано, щоб мешкали вони недалеко від розташування штаб-квартир. Офіцерів слід було набирати із Значного військового товариства; перевага віддавалася учасникам російсько-турецької війни 1769-1774 рр. Кожному солдатові видавалася форма, але рекрути, як і офіцери, повинні були самостійно забезпечувати себе кіньми й амуніцією, оскільки імперське постачання ще не було налагоджене.

Нові підрозділи створювалися повільно, але впевнено, і коли 1787 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна, вони, практично, були у повній бойовій готовності. Ставши частиною регулярної російської армії, карабінерські полки зберегли численні зв’язки зі своїм козацьким минулим: назви половини з них - Стародубського, Київського, Переяславського, Чернігівського та Ніжинського - нагадували про славні козацькі полки, новостворені роти знову ж таки були прив’язані до специфічної території, як це було з колишніми сотнями; і, практично, всі офіцери свого часу були членами козацької старшини. Але найважливішим було те, що карабінерів набирали лише з козаків, а отже, збройні сили Гетьманщини набували винятково козацького характеру.

Проте останній протримався недовго. Вже 1786 р. по ньому було завдано перший удар, коли був створений полк драгунів. Цей підрозділ, який складався з селян, що жили на недавно секуляризованих монастирських землях, включав у себе також 1 тис. козаків, переведених туди з карабінерських полків. Ця акція мала на меті забезпечити новий полк досвідченими солдатами, які були б зразком для рядових селянських рекрутів. Козаки й селяни тепер опинилися в одному полку, виконували один військовий розпорядок, і відтак чітка різниця між обома станами почала розмиватися.

Ще різкіші зміни відбулися під час воєн з Туреччиною (1787- 1791) і Швецією (1788-1790). Розриваючись на два фронти, Військова колегія почала збільшувати набір: по 4 нових рекрути від 500 оподаткованих осіб 1787 р.; по 5 з 500 - 1788 р.; і по 2 з 500 - 1790 р. Але брак людей продовжував даватися взнаки, і в липні 1789 р. Катерина збільшує набір до регулярного імперського війська за рахунок Гетьманщини.

Укази про набір 1789 р., підтверджені та розширені 1795 р., дуже змінили природу збройних сил. У регулярному війську почали зникати, а згодом взагалі щезли будь-які територіальні особливості, притаманні окремим полкам.

Усі оподатковані суб’єкти - козаки, міщани та селяни - підлягали призову, отже, виключно козацькому складові збройних сил Гетьманщини був покладений край. Рекрутів набирали на загальноімперських засадах, а потім, виходячи з потреб, розподіляли по різних військових частинах. Це не лише зруйнувало прив’язаність до певної території та полкові традиції різних формувань, а й запобігало неросійській етнічній однорідності будь-якої імперської групи військ. Більше того, термін служби в імперській армії визначався у 25 років, а не в 6 - як у карабінерських загонах Гетьманщини. На останню поширилися тепер норми імперської армії і система набору, створивши прошарок професійних солдатів, що походили з різноманітних соціальних верств та найвіддаленіших куточків імперії. Існуючи осторонь від суспільства, імперські солдати були прив’язаними тільки до свого військового підрозділу, де провадили більшу частину свого життя.

Попри втрату людських ресурсів через війну та приплив некозацьких і неукраїнських елементів, карабінерські полки все ж таки зберегли певні українські риси. Їхньою серцевиною все ж таки були українська старшина й козаки, які ще пам’ятали свою службу в Гетьманщині. За часів Павла І, однак, ці полки були скасовані, бо становили непотрібну проміжну стадію між легкою й важкою кавалерією. Таким чином, роль карабінерів як перехідного етапу в інтеграції збройних сил Гетьманщини в імперську систему була вичерпана. Наступні військові формування вже організовувалися лише згідно із загальноімперськими стандартними нормами.

Пізніше було багато спроб відновити на території Гетьманщини спеціальні козацькі загони. Зростання напруження в Польщі протягом 1794 р. підштовхнуло до створення полку козацьких стрільців, що, зрештою, 1796 р. був ліквідований.

Подібних прикладів не бракувало і в XIX ст.: у критичних ситуаціях (1812 і 1831 рр.) на короткий період створювали козацькі загони як нерегулярні збройні утворення. Коли криза минала, загони відразу ж розформовували. Ці ефемерні спроби були, в найкращому випадку, тільки слабким відлунням військового минулого Гетьманщини. Наприкінці XVIII ст. в колишній Гетьманщині система й організація набору вже нічим не відрізнялися від загальноімперських, а розташовані там військові підрозділи вже не мали жодного зв’язку з традиціями козацької України.

Література

  1. Аболихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. — № 72. — М., 1962.
  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения. — 1892. — № 3. — С. 1-56.
  3. Василенко М. Н. Г. Н. Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві. —1912. — Т. 9. — С. 13-23.
  4. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т. — Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.
  5. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т. — Варшава, 1933.
  6. Історія Русів / Під ред. О. Оглоблина. — Нью-Йорк, 1966.
  7. Історія селянства Української РСР. В 2 т. — К., 1967.
  8. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН. — 1926. — Т. 7-8. — С. 308-357.


08.01.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!