Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Освіта у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.). Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Освіта у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.). Реферат

У рефераті подано відомості про шкільництво у таборах полонених та інтернованих вояків-українців в Європі (1914-1923 рр.)

Розвиток світової цивілізації завжди супроводжувався війнами та збройними зіткненнями різних народів, одним з наслідків яких було захоплення у полон вояків зі складу армій протиборчих сторін. Особливого драматизму проблема полонених набула під час Першої світової війни, коли зростання чисельності армій європейських держав призвело до збільшення кількості вояків, які потрапляли в полон і, як правило, утримувалися в спеціальних концентраційних таборах.

Водночас, тотальність ведення бойових дій європейськими державами у Першій світовій війні призвела до появи нової категорії осіб з числа вояків і цивільних осіб, які перебували на території противника - т. зв. інтернованих (від латинського іnternus - внутрішній), які підлягали роззброєнню та примусовій ізоляції у таборах лише через свою етнічну або державну приналежність до ворогуючої країни.

З самого початку Першої світової війни українські землі стали ареною воєнних дій між арміями держав Почвірного союзу та Російської імперії. Надзвичайно важливе значення для України мала й та обставина, що до складу російської та австро-угорської армій було мобілізовано сотні тисяч українців, які були змушені воювати за інтереси двох найбільших імперій Європи. Військові невдачі царської армії у 1914-1915 рр. поставили уряди Німеччини та Австро-Угорщини перед необхідністю створення таборів для ізоляції та тимчасового утримання сотень тисяч полонених. Значну частину з їх числа становили мешканці українських губерній Російської імперії, які у переважній більшості були українцями за походженням.

Використовуючи об'єктивну зацікавленість провідних держав Почвірного союзу в послабленні військової могутності Російської імперії, СВУ зумів отримати значні фінансові кошти для проведення широкої видавничої та агітаційно-пропагандистської кампанії в Європі, а крім того здійснити у кінці 1914-1915 рр. українізацію кількох таборів (Фрайштадт, Раштат, Вецляр і Зальцведель) полонених зі складу царської армії.

У початків культурно-освітньої та національно-патріотичної роботи серед полонених українців у таборах Німеччини та Австро-Угорщини стояла високоідейна й патріотично налаштована українська інтелігенція переважно з Галичини і Буковини (В. Сімович, Р. Домбчевський, В. Пачовський, О. Безпалко, С. і Р. Смаль-Стоцькі, О. Терлецький та ін.), загартована в суспільно-політичній роботі, з великим педагогічним стажем.

Всі вони увійшли до складу просвітніх відділів СВУ, головною функцією яких стало налагодження освітньої та національно-патріотичної роботи у середовищі полонених українців. Заходами цих відділів до кінця 1915 р. у таборах була створена ціла низка товариств та гуртків (просвітніх, культурно-мистецьких, видавничих, кооперативних та ін.), які згуртували у своєму складі значну кількість полонених українців.

Особливо актуальною справою для полонених було створення початкових шкіл, бо переважна більшість таборян не вміла читати й писати. Тому з самого початку СВУ подбав і про надходження книжок до табірних бібліотек; про шкільні підручники й прилади, географічні карти, діапозитиви, театральні костюми й декорації, музичні інструменти. Крім того, СВУ поширив свою діяльність і на багатонаціональні табори полонених царської армії, які стали своєрідним джерелом для поповнення свідомими українцями згадуваних таборів. З цією метою Союз активно розповсюджував у таборах українські книжки, організовував школи грамоти та бібліотеки, засновував народні хори і театри, влаштовував різні курси та виклади тощо.

Метою цих заходів було морально підготовити загал полонених українців до активної участі у національно-визвольній боротьбі, виховати серед полонених людей, здібних до самостійної громадської і культурної діяльності, а також підняти загальний культурний рівень широкої маси полонених українців шляхом навчання їх грамоті та поширення відомостей з української історії, географії, літератури.

Аналогічні заходи у таборах військовополонених російської армії проводилися Союзом і у 1917 р., причому його співробітники значно активізували свою діяльність у цьому напрямку. У кінці 1916 - на початку 1917 рр. в українізованих таборах було проведено організаційну реформу, після чого до самостійного ведення полонених українців перейшли численні культурно-просвітні, видавничі та економічні організації у таборах; які брали активну участь у благодійницькій діяльності, підтримуючи, зокрема, своїми коштами українське шкільництво на окупованих волинських землях.

Спільні зусилля членів СВУ, табірних просвітніх відділів і активу з числа полонених при всебічному сприянні військових й неурядових установ Центральних держав спричинилися до того, що у свідомості полонених українців відбулися кардинальні зміни, які уможливили появу в їх середовищі справжніх патріотів, готових зі зброєю взяти участь у збройній боротьбі за волю та незалежність своєї Батьківщини.

Ліквідація царату в Росії, капітуляція країн Почвірного союзу та розпад Австро-Угорської імперії восени 1918 р. призвели до кардинальних суспільно-політичних зрушень у Центральній та Східній Європі та уможливили здобуття незалежності для цілої низки країн, до числа яких належала й Україна.

У цей час захист прав полонених та інтернованих вояків-українців та опікування їх потребами перебрали на себе українські дипломатичні представництва та військово-санітарні місії, що були акредитовані у кількох європейських країнах. Їх діяльність уможливила здійснити репатріацію десятків тисяч полонених, а також у значній мірі поліпшити умови перебування українців, які продовжували залишатися у таборах різних країн Європи. Як і раніше - в центрі уваги українських репатріаційних місій було налагодження роботи різних просвітницьких осередків, в яких полонені мали можливість підвищити рівень своєї освіти, набутої під час полону в школах грамоти. Разом із тим, місії надавали військовикам необхідну лікарську та гуманітарну допомогу, утримуючи для цього цілу низку спеціальних приймально-розподільчих пунктів (станиць), в яких також діяли різні освітні курси.

Збройне протистояння у 1919 р. між ЗУНР і Польською державою обумовило подальше зростання як кількості полонених та інтернованих вояків-українців, так і збільшення числа самих таборів на теренах останньої. Особливо складними були умови утримання полонених галичан у таборі Тухоля. Незважаючи на труднощі табірного існування (погане харчування, нестача води, брак санітарної опіки тощо), полонені старшини УГА заснували тут цілу низку культурно-освітніх гуртків, діяльність яких координувалася їх загально-табірним представництвом і слугувала ефективним засобом гуртування полонених. Ще одним з наслідків невдалої для галичан кампанії 1919 р. стало те, що деякі частини УГА були відтяті від її основних сил та під тиском польських військ відступили на Закарпаття (на той час - територія Чехословаччини), після чого були роззброєні та інтерновані у таборі Німецьке Яблонне.

Умови утримання інтернованих військ УГА в Чехословаччині були найсприятливішими у порівнянні з іншими країнами. Це пояснювалося як щирим та прихильним ставленням уряду ЧСР до всіх емігрантів слов'янського походження, так і тим, що Чехословаччина у цей час була об'єктивно зацікавлена у наявності на своїх теренах радикально налаштованих анти-польських сил, які при нагоді могли бути використані у збройному зіткненні з Польщею. Завдяки такій налаштованості уряду ЧСР до інтернованих військовиків УГА, заходами культурно-освітніх гуртків у таборах Німецьке Яблонне і Ліберці було налагоджено діяльність кількох мистецьких та освітніх осередків (театрів, хорів, курсів, шкіл тощо), провадилася інтенсивна національно-патріотична й виховна робота. Цими заходами політичний провід ЗО УНР і Головна Команда УГА намагалися підготувати вояцтво до продовження у майбутньому збройної боротьби за державність України.

На початку 1921 р. у зв'язку зі стабілізацією своїх стосунків з Польщею, чеський уряд прийняв рішення скоротити видатки на утримання інтернованих відділів УГА та звести всіх вояків-галичан до одного табору в Йозефові. Але попри ці ускладнення "Культурно-просвітній кружок" цього табору не припинив своєї роботи, зосередивши особливу увагу на активізації культурно-просвітницької роботи у робітничих відділах УГА. У більшості цих робітничих сотень були засновані філії КПК, заходами яких на місцях були створені драматичні гуртки, хори, читальні, бібліотеки; організовано загальноосвітні й господарські курси, відкриті школи грамоти для неписьменних і малописьменних. Одночасно у таборі тривала жвава освітня робота, що мала не меті підготувати інтерноване вояцтво УГА до поступового переходу на цивільний стан. Старшини у все більших масштабах відряджалися на навчання до чеських та європейських університетів та високих шкіл, стрілецтво отримувало початкову та середню освіту або здобувало різні професії за цивільними фахами, що полегшувало їм інтеграцію в чехословацьке суспільство.

У кінці 1920 р. наслідком поразки визвольних змагань українського народу стало масове переміщення на захід десятків тисяч захисників української державності - вояків українських армій, які являли собою важливу складову потужної хвилі української політичної еміґрації. Більшість з них спочатку опинилась у таборах інтернованих кількох європейських країн, насамперед, тих, які мали спільний кордон з більшовицькою Росією (Польща, Чехословаччина, Румунія), сподіваючись невдовзі на повернення додому. Проте невдача ІІ-го Зимового походу Армії УНР у 1921 р. призвела до фактичного припинення збройної боротьби.

Одночасно уряди країн перебування інтернованих українських військовиків вживали заходів до поступового скорочення як числа таборів, так і кількості їх мешканців, заохочуючи інтернованих самостійно дбати про життя через їх часткове працевлаштування у межах своєї території, або надаючи можливість всім бажаючим виїхати до інших європейських країн на роботу чи навчання.

У 1923 р., коли всі частини Армії УНР були скупчені у лише двох таборах - у Каліші і Щепіорно, робота табірних шкіл, курсів та гуртків не втратила свого динамізму. У Каліші діяла "Єдина Національно-державна Школа" (пізніше - Гімназія ім. Т. Шевченка), де навчалося 43 учні. Також у таборі існували педагогічні курси та школа іноземних мов. Для підлітків були створені початкова і сокольська школи, для дітей, що постійно перебували у таборі - дитячий садок.

У таборі Щепіорно зусиллями культурно-освітніх відділів була заснована Реальна школа (гімназія) для дорослих з бібліотекою, де навчалося 38 учнів. При гімназії була влаштована школа грамоти. У таборі також діяли товариство "Любителів французької мови", "Козача просвіта"), школа бойскаутів і початкова школа. Заходами табірної YМСА було створено пансіон для хлопців віком від 7 до 15 років на 150 чол. Водночас Генеральним штабом Армії УНР було набрано штат лекторів для викладання програми Єдиної Державної школи перших трьох ступенів. Зрештою пансіон поступово перетворився у військову гімназію, отримавши назву "Школа українських пластунів". Посади викладачів та вихователів були заміщені фаховими старшинами Української Армії, всі юнаки були зараховані до складу дивізій і почали отримувати козацький пайок. Спочатку тут нараховувалося 60 учнів, у 1923 р. їх кількість становила 41 чол., при лекторському складі у 17 чол.

Ще одним наслідком перемоги більшовизму в Україні стало те, що свою Батьківщину залишили тисячі вояків-українців зі складу білогвардійських формацій, значна частина яких, маючи стійкі антибільшовицькі переконання, висловлювала свої симпатії українській справі. Переважна більшість з них перебувала спочатку на становищі інтернованих та утримувалася в спеціальних таборах на теренах Туреччини та Греції (а також кількох північно-африканських країн), зберігаючи свою військову або напіввійськову організацію.

І тут одним із засобів збереження національної ідентичності українців виступали початкові школи та різні освітні курси, хоча умови їх роботи були надзвичайно ускладнені. У 1921 р. більшість українців виїхала звідси до європейських країн, приєднавшись до складу різних комбатантських організацій, які були засновані колишніми таборянами у Франції, Бельгії, Німеччині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Королівстві СХС та ін., причому знання, набуті ними під час перебування у таборах стали основою для продовження студій у цих європейських країнах.

Найбільш сприятливі умови для прийому емігрантів існували в ЧСР, де захист інтересів українських емігрантів взяв на себе заснований у липні 1921 р. Український Громадський Комітет (УГК), головою управи якого було обрано М. Шаповала. Комітет зумів розгорнути широку організаційну, культурну й допомогову акцію, покликану полегшити становище українських емігрантів у ЧСР, що виявилося, зокрема, у отримані постійних стипендій до Української господарсько-технічної академії в Подєбрадах, Українського високого інституту в Празі та інших навчальних закладів для українських студентів, значний відсоток з яких складали колишні вояки-українці. Комітет не припиняв своєї діяльності до липня 1925 р. (коли УГК було ліквідовано через відмову чеської сторони фінансувати його роботу), надаючи всебічну гуманітарну допомогу значній кількості українських емігрантів.

Влітку 1924 р. усі табори інтернованих українських військ було ліквідовано, проте діяльність табірних освітніх курсів за два з половиною роки дозволила майже повністю ліквідувати неписьменність серед інтернованого вояцтва та в значній мірі підготувати їх до переходу на цивільний стан. Освітня робота, започаткована у таборах, заклала міцне підґрунтя для продовження навчання українського вояцтва вже за цивільними фахами за кордоном.


22.12.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!