Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Остаточна ліквідація царизмом української автономії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Остаточна ліквідація царизмом української автономії. Реферат

У 1750 р. останнім гетьманом України став брат фаворита нової імператриці Єлизавети – К. Розумовський (1750 – 1764 рр.)

Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Крім старих традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.) у цей час з’явилася низка нових: у 1754 р. було ліквідовано митний кордон між Гетьманщиною та Росією, а гетьману наказано складати фінансові звіти російському уряду; у 1761 р. Київ назавжди перейшов під пряме імперське правління.

Проте можна погодитися з істориком О. Субтельним, що "за Розумовського Гетьманщина переживала "золоту осінь" своєї автономії". Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. К. Розумовський пішов назустріч старшині і у 1760 – 1761 рр. заборонив переходи селян без письмової згоди пана, почав скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення у шляхетський парламент на зразок польського сейму. Була проведена певна модернізація війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський мав плани відкрити у Батурині університет.

Однак прихід до влади Катерини II кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчився для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

У 1764 р. було видано царський маніфест про ліквідацію гетьманства. В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління цією територією було створено Другу Малоросійську колегію, яка складалася з 4 росіян та 4 українців. Президентом колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев.

Треба відмітити, що було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. У "Секретном наставлении" Румянцеву, Катерина наказувала вести лінію на повну ліквідацію всіх залишків автономії в Україні, маючи при цьому "вовчі зуби й лисячий хвіст". У 1765 р. уряд ліквідував слобідські козацькі полки й замість них створив регулярні гусарські полки. Козаки офіційно почали називатися військовими обивателями. На землях Слобідської України була утворена Слобідсько-Українська губернія на чолі з царськими урядовцями.

У 1764 р. за розпорядженням уряду було утворено Новоросійську губернію (центр м. Кременчук), яка складалася з двох провінцій: Єлизаветинської – на правому березі Дніпра, і Катеринославської – на лівому березі. Провінції поділялися на полки, що були одночасно і військовими, і адміністративно-територіальними одиницями. Усі козаки, які жили тут, і частина лівобережних козаків ставали солдатами й прирівнювались до селян – військових поселенців.

Уже в 1775 р. було знищено Запорізьку Січ, у 1781 р. – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва – Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж були утворені Харківське та Катеринославське намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.

У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком.

У 1783 р. було юридично оформлене кріпацтво. Катерина II в 1785 р. видала "Жалованую грамоту дворянству", згідно з якою українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з російським дворянством.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства; хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель.

Література

  1. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.
  2. Бойко О. Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр "Академія", 2009. – С. 105 – 147.
  3. Борисенко В. Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.
  4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.
  5. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.
  6. Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.
  7. Політична історія України: Посібник / За ред. В. І. Танцюри. – К.: Вид. центр "Академія", 2008. – С. 81 – 99.
  8. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.
  9. Семененко В. И., Радченко А. А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128.


21.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!