Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Формування наукових центрів українознавства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Формування наукових центрів українознавства. Реферат

Серйозні народознавчі праці базувалися на попередніх наукових дослідженнях різних сторін життя народу

До них прилучались як викладачі навчальних закладів, так і широкий загал любителів старовини, національної культури й мови. Вперше В історії України формуються губернські, регіональні та загальноукраїнські наукові центри українознавства.

Одним з перших такий центр почав складатись у Харкові після відкриття в ньому університету. В місті зросла кількість високоосвічених людей, захоплених національною ідеєю, Серед них, безумовно, був ініціатор створення університету Василь Каразін. Перебуваючи під наглядом поліції у своєму селі Кручик, він часто приїздив на засідання ради і різних товариств університету, закликав людей вивчати й популяризувати історію, культуру, побут народу, виступав проти розпалювання національної ворожнечі.

Помітними фігурами національно-духовного відродження не тільки Слобожанщини, а й всієї України були декани університету Григорій Успенський, Петро Гулак-Артемовський, професор Ізмаїл Срезневський, а також прозаїк Григорій Квітка-Основ'яненко. Навколо них групувалися молоді вчені, студенти, вчителі, дрібні поміщики тощо, котрі їздили Слобожанщиною у пошуках народних дум, пісень, переказів, повір'їв, інших етнографічних матеріалів. Результати етнографічних експедицій обговорювалися на засіданнях різноманітних гуртків. Завдяки ентузіазмові харківської професури пробудився інтерес до україністики у багатьох студентів, у тому числі в Миколи Костомарова.

На базі широких наукових досліджень при Харківському університеті в 1812 р. створюється перше в Україні Товариство наук, прообраз сучасної Національної Академії наук, важлива увага приділялась народознавству. Статті про побут, звичаї, усну народну творчість та історію України регулярно друкувались у щойно створених журналах "Харьковский еженедельник", "Украинский журнал".

На популяризацію народознавчих студій працювала потужна університетська друкарня. За 10 перших років свого існування вона видала майже половину друкованої продукції царської Росії. Харків у 30-ті роки став регіональним науковим центром відродження й формування нової української ментальності. Помітним був його вплив і на інші регіони. На 20-ті роки XIX ст. важливий губернський центр формується навколо Полтави. Центральною фігурою українознавства на Полтавщині став Іван Котляревський. Протягом ряду років він збирав дані про народне життя, а потім широко використовував їх у своїх працях. Котляревський був неперевершеним знавцем народних одягу, їжі, ігор, музики, звичаїв, обрядів, сімейного, громадського побуту, знань тощо.

Глибока народність і літературна геніальність зумовили небувалу популярність творів Котляревського. Письменник щедро ділився своїми знаннями із сучасниками. Зокрема він надавав етнографічні матеріали Бантиш-Каменському для опису українців у третьому томі "Истории Малой России", консультував інших учених Важливий регіональний центр народознавства склався в Одесі. Тут відкриваються різні заклади, товариства, в роботі яких важливе місце займали народознавчі студії. Серед них - ліцей (1817) та інститут східних мов при ньому (1828), міський музей старожитностей (1825). Особливо пожвавилась українознавча робота місцевих аматорів і науковців після створення Товариства сільського господарства Південної Росії (1823) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839).

Даючи дозвіл на відкриття товариств, царський уряд ставив за мету з їхньою допомогою науково обґрунтувати права Росії на південні українські землі й Крим. Але це не завжди виконувалося. Поряд з історичними й археологічними дослідженнями Одеське товариство історії і старожитностей розгорнуло широке вивчення звичаїв, обрядів, занять, побуту та фольклору місцевого населення. З 30-х років результати досліджень регулярно публікувалися в "Одесском альманахе" і "Одесском вестнике", а з 1844 p. - в "Записках" товариства, пропагуючи й зберігаючи для нащадків досягнення багатонаціональної культури Півдня України.

Після відкриття університету значним науковим центром українознавства став Київ. Значну роль у цьому відіграв Максимович, навколо якого гуртувалися вчені й аматори старовини. Українознавча робота в Києві активізувалася після створення у 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Вона мала розшукувати в Україні та за її межами документальні матеріали й друкувати їх. Дещо подібне запланував собі й Тарас Шевченко ще в петербурзький період свого життя. У 1843 р. він здійснив етнографічну поїздку по Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, змальовуючи з натури народне житло й одяг та записуючи народні звичаї, пам'ятки усної народної творчості. У Петербурзі Шевченко організував видання "Живописна Україна", але з усього зібраного матеріалу зміг опублікувати тільки шість офортів.

У 1845 р. Шевченко приїздить до Києва з наміром оселитися тут назавжди й починає працювати в Археографічній (Тимчасовій) комісії. Під час історико-археологічних експедицій по Україні він зібрав значну кількість матеріалів про культуру українців, записав ряд пісень і дум, зробив замальовки народного житла. Велику увагу приділив Шевченко родинному й громадському побуту українців. У творчості генія поезія й українознавство органічно поєднувалися, що зробило її близькою і зрозумілою для народу.

У 40-х роках у Києві жив уже тоді відомий своїми народознавчими працями Пантелеймон Куліш. З 1846 р. на кафедрі російської історії Київського університету почав працювати Костомаров. Він підготував, а наступного року видав курс лекцій "Славянская мифология", де розкривалися вірування слов'ян.

Таким чином вже на початку XIX ст. набуває розвитку національна культура, інтерес до історії українського народу, не дивлячись на залежне становище визрівають умови для розквіту національної культури освіти, самосвідомості.

Література

1. Субтельний О. Україна:Історія. – К.:Либідь, 1994. - 736с.

2. Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. - К • Либідь 1998. - 616 с.


21.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!