Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого. Реферат

Протягом свого правління над Руссю Ярославові неодноразово доводилося ставати до меча: захищати Київ від навали печенігів а також виступити війною грецького імператора у 1043-ому році

Русичі перемогли битву на морі, знищивши грецькі судна. Адмірала Мономахів було убито, і Володимир, старший син Ярослава, Новгородський князь, прийшов до Києва із великою кількістю полонених. Ця війна наших предків з Грецією була останньою, оскільки могутня Руська держава, знову поринувши у численні міжусобні війни по смерті Ярослава, швидко занепала.

Ярослав заслужив у літописах ім’я мудрого правителя; не здобув зброєю нових земель, проте повернув втрачене Руссю в роки міжусобиць; не завжди перемагав, але завжди демонстрував відвагу; втихомирив свою батьківщину і любив свій народ.

Зовнішня політика Ярослава гідна сильного монарха: він навів жах на Константинополь за те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись Польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та благополуччя.

В цей же час Ярослав налагоджує стосунки із багатьма відомими правителями Європи. У Польщі царював тоді Казимир, внук Болеслава Хороброго. В дитинстві він був висланий разом з матір’ю до Франції, проте згодом повернувся на польський престол. Прагнучи користуватися прихильністю могутнього Ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою Володимира. В подальшому Ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово допомагаючи йому у військових походах.

У повістях Нестора-літописця зовсім не згадується про дочок Ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: Єлизавету, Анну та Анастасію, чи Агмунду. Перша стала дружиною Гаральда, норвезького принца, а потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних походах багатством.

Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля французького. Папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в четвертому коліні і вигнав його. Генріх, що був родичем усім сусіднім правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. До того ж, Франція, ще бідна і слабка держава, могла пишатися союзом із Руссю, однією із наймогутніших держав Європи. Анна, по смерті Генріха, править державою разом із сином.

Третя дочка Ярослава, Анастасія, вийшла за короля угорського Андрея І, відкривши таким чином русичам вихід до Угорщини. Троє синів Ярослава також були одружені із європейськими принцесами, а син Всеволод навіть був зятем Візантійському імператору.

У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Тому престиж Ярослава і справді був великим. Завдяки цим зв’язкам і грамотно провадженій мирній зовнішній політиці Русь розквітала, маючи можливість вести торгівлю з Візантією, Польщею, Німеччиною, з державами Кавказу і Сходу.

Проте гучна слава Ярослава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освіченішим. особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління "золотоверхий" Київ ряснів понад 400 церквами. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольській усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.

І нарешті, блискуче і щасливе правління Ярослава залишило Україні пам’ятку, достойну великого монарха. Ярослав, котрого розвали Мудрим саме за цей здобуток, вперше за історію Русі звів загальноприйняті у ті часи закони у єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни.

Так, у перших п’ятьох статтях Ярославового закону вказуються різні обставини убивства, і відповідно до цього вказується міра покарання за злочин. Наприклад, родичі убитого могли у відповідь покарати убивцю смертю або ж стягнути з нього певну суму грошей, що встановлювалася відповідно до соціального статусу убитого. Загалом же Ярославові закони визначали особливу пеню за будь-які насильницькі дії, а також за різні види крадіжок. Варто відмітити, що визначені у законі суми для тогочасного пересічного жителя були достатньо високими і такий підхід до суддівства у ті часи був досить дієвим.

Окремий блок статей із Закону, присвячених порушенню законів проти рабів та вільних найманих працівників, і досі привертає велику увагу, оскільки спрямований саме на захист прав останніх.

Усі закони "Руської правди" Ярослава і досі викликають подив і захоплення. Написані у глибокому середньовіччі, вони торкалися усіх сфер життя громадян: вони регулювали і відносини боржників та кредиторів, і сімейне право, і спадкове, де головний акцент робився на захисті прав жінок та дітей.

Майже в усіх справах як обов’язковий елемент фігурували свідки, до яких ставилися окремі вимоги. Так, Ярослав писав, що свідки обов’язково мають бути громадянами вільними, лише при гострій необхідності або у нескладних справах було дозволено спиратися на свідчення раба або слуги. Главою правосуддя загалом був князь, а княжий двір – постійним місцем суду. Проте правитель часто передавав ці повноваження синам або боярам. Чиновники, котрі вирішували кримінальні справи, називалися вірниками. Кожен суддя мав при собі помічника та писаря. Вони брали пеню з громадян та податок по кожній справі. Це був перший на Руських землях приклад добре відлагодженої нормованої судової системи.

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв’язати ще одну проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило спалахувала після смерті князя між його синами.

У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду, - Переяслав; четвертому, В’ячеславу – Смоленськ, а молодшому, Ігорю, - Володимир-Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі не досягав вершини всієї системи – київського престолу. Надаючи у такій спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.

Хоча деякий час система ротації влади діяла переважно завдяки співробітництву між трьома найстаршими синами – Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Найсерйознішою була та, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу – спадкоємства від батька до сина. Внаслідок цього характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками та дядьками, із збільшенням числа князів чвари все більше розгорялися.

До того ж над руськими кордонами знову нависла давня загроза зі степу, щоб цього разу довго терзати Русь. Кочові племена половців, могутніших за печенігів, учинили ряд нападів, небезпечно близько підходячи до Києва і унеможливлюючи рух торговельних караванів по Дніпру. Вина за деякі з цих наскоків лежала на самих князях: неспроможні власним коштом зібрати достатньо сильне військо, чимало молодих князів, позбавлених права спадкоємства в системі ротації влади, в боротьбі з суперниками кликали собі на допомогу половців. Занурена у міжусобні чвари та підкошена внутрішніми війнами, Русь швидко почала занепадати.

Русь на вершині культурного злету

За часів Ярослава Київська Русь переживає не лише політичний та економічний, але й надзвичайно бурхливий культурний злет.

У 1037-му (за іншими джерелами – 1017-му) році після славетної та нелегкої перемоги на печенігами і в пам’ять цієї знаменної події великий князь наказує закласти на місці битви виняткової краси собор та, розширивши кордони Києва, обносить його камінними стінами; на зразок Константинополя, він називає їх головні ворота Золотими, а новий собор – святою Софією Митрополитською, прикрасивши її щедро золотом, сріблом, муснією та дорогоцінним інвентарем. Митрополитом у соборі було призначено Феопемпта – ймовірно, грека, - котрий, за писанням Нестора, у 1039-му році знову освятив храм Богоматері, збудований Володимиром і пошкоджений великою київською пожежею 1017-го року.

Софіївський собор був громадсько-політичним, культурним осередком Київської держави, головним митрополичим храмом. У Софіївському соборі збереглося і донині понад 250 квадратних метрів чудової мозаїки із кольорового каменю та смальти, яка вражає переливами барв, сяянням золота, налічує аж 177 відтінків. Стіни й стовпи собору розписані прекрасними фресками.

Минуло дев’ять століть, а фрески не втрачають своєї естетичної та культурної цінності. Серед численних фресок особливий інтерес викликає груповий портрет сім’ї Ярослава Мудрого. Написані на весь зріст, стоять у білому, яскраво-голубому вбранні сини і дочки могутнього князя. Дочки Ярослава тримають у руках запалені свічки і ніби йдуть у напрямку до самого Ярослава. Частина фресок відтворює циркові змагання, виступи акробатів, скоморохів, полювання на білку, ведмедя. Переважна більшість монументально-казкових фресок присвячена релігійній тематиці. Зокрема, під самим куполом висвічує величезна постать слов’янської богині Оранти.

Софія Київська була центром давньоруської освіченості. Тут створили школу, одну з найкращих на той час бібліотек. У ній зберігалося понад 900 фоліантів рідкісних рукописів та перекладів, що містили відомості з історії, астрономії, географії, філософії і т. д. у соборі відбувалися урочисті церемонії посадження князів на київський престол, прийоми іноземних послів. На площі біля собору збиралося київське віче.

Софія Київська була і залишається назавжди перлиною світової архітектури, національною гордістю і національним скарбом.

Слідом за Софіївським собором Ярослав починає будувати монастирі. Першими з них були у Києві монастир Святого Георгія та Святої Ірини. Ярослав, як свідчить літописець, дуже любив церковні устави, духовенство та в особливості – самих монахів, не менш любив він і божественні книги; тому наказав перекладати їх з грецької мови на слов’янську, день і ніч читав їх, багато з них наказав переписати та передати до Софії для загального користування. Виділивши зі своєї казни достатнє утримання ієреям, він примножив їх число у всіх містах і наказав їм навчати усіх нових християн, провадити освіту серед людей неосвічених, бачив успіхи віри і радів з того, як ревний борець за духовність та справжній Мудрий батько свого народу.

Бібліографія

  1. Історія Русів/ Пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 318с.
  2. Карамзин Н. М. История славянских народов. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 1024с., ил.
  3. Лозко Г. С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368с.
  4. Потапенко О. І., Кузьменко В. І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Український письменник, 1995. – 291с.
  5. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В. Кульчинського. – К.: Либідь, 1991. – 512с., іл.


05.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!