Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Україна в другій половині XVI - на початку XVII ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Україна в другій половині XVI - на початку XVII ст. Реферат

Люблінська унія 1569 р. Боротьба України проти польського наступу

Протягом XV - першої половини XVI ст. великі й середні феодали в Литві та Польщі злилися в єдиний пануючий стан - шляхетство. Воно складалося з двох верств: панів-магнатів і середніх та дрібних землевласників - шляхти. Проте українські шляхтичі залишалися незадоволеними своїм становищем: на відміну від польських вони сплачували серебщину, звичайним явищем були "наїзди" магнатів на маєтки дрібних землевласників тощо.

Тому шляхта в Литовській державі прагнула обмежити панування магнатів і домогтися тих же привілеїв, якими вже користувалася польська шляхта. З цього скористалися польські правлячі верхи, що прагнули приєднати до Польщі підвладні Литві українські землі. Цей намір схвалювала значна частина українських феодалів, литовські ж, побоюючись втратити своє панівне становище, виступали проти повного об'єднання Литви з Польщею та наполягали лише на збереженні унії. Однак невдачі у Лівонській війні змусили їх поступитися.

10 січня 1569 р. у Любліні був скликаний спільний польсько-литовський сейм для вирішення питання про об'єднання Литви з Польщею у єдину державу. Не погодившись на польський проект нової унії, литовські посли залишили сейм. Тоді польський король розпочав переговори безпосередньо з українськими магнатами і шляхтою Волині та Київщини. Спираючись на їхню підтримку, він видав ряд універсалів про відторгнення Волині, Київщини й Брацлавщини від Литви та включення їх до складу Польщі ("корони").

В "Акті про приєднання Волині до Польської корони" Сигізмунд Август обіцяв не порушувати прав і привілеїв місцевих магнатів і шляхти: "Объцуемо и повинни будемо достоинств и дикгнитарств и урядов землъ нашей Волынской, духовных и свътских, велыкых и малых, так римского яко греческого закону будучих, не уменшати, а не затлумляти и овшем в цълъ заховати". Це ж стосувалося й інших українських воєводств. Литовські посли змушені були повернутися на сейм, і 1 липня 1569 р. відбулася урочиста присяга обох сторін та була укладена угода про нову унію, за якою Литва об'єднувалася з Польщею в одну державу - Річ Посполиту.

В постановах Люблінського сейму наголошувалося: "Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою, інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне, нерозрізне, неподільне тіло, одне зібрання, один народ, так що віднині у цього... неподільного народу... буде на вічні часи одна голови, не окремі государі, а один - король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і литви обиратиметься в Польщі, а не в іншому місці...

Обраний таким чином на Польське королівство [король] буде миро-помазаний і коронований у Кракові... Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ... Сенат повинен бути при нас..."

Єдиний глава держави - король польський - одночасно титулувався великим князем литовським. Єдиний сейм і сенат мав збиратися у Варшаві. Запроваджувалася єдина монета. Шляхта звільнялася від сплати торгових мит: "Віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і s їхніх підданих з будь-яких речей їхньої власної роботи і кормління". Польські феодали мали право володіти землями в Литві, а литовські - в Польщі. Литовське князівство, у складі якого залишалися власне литовські землі й переважна частина Білорусії, користувалося певною автономією: в ньому, як і до цього, зберігалися найвищі посади (їх обіймали лише литовські феодали), військо, фінанси, закони й суди.

Об'єднання всіх військових сил і фінансово-економічних засобів Литви та Польщі дало змогу успішніше боротися з Росією за Прибалтику та утримання під своєю владою українських і білоруських земель. Новий король Стефан Баторій у 1582 р. переможно завершив Лівонську війну.

Після 1569 р. українські землі в складі Польського королівства ("корони") входили у сім воєводств: Руське. (Галичина), яке складалося з Львівської, Галицької, Перемишльської, Сяноцької та Холмської земель; Белзьке (складалося з Бузького, Городельського і Грабовецького повітів); Волинське (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів); Подільське (складалося з Кам'янецького, Червоногородського й Летичівського повітів); Брацлавське (складалося з Брацлавського і Вінницького повітів); Київське (складалося з Київського, Овруцького і Житомирського повітів); Чернігівське (утворене в 1635 p.; складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів).

На території України (за винятком Галичини) мало чинність не польське право, а обласні привілеї та Литовський статут. Після Люблінської унії за Волинським, Київським і Брацлавським воєводствами було залишене "литовське" право, тобто другий Литовський статут 1566 p., що одержав назву Волинського. Більшість українських міст керувалася положеннями Магдебурзького права. Та незважаючи на все це, польські феодали поширили своє панування на більшу частину України.

Цьому сприяла й місцева шляхта, яка прагнула за допомогою поляків зміцнити свою владу над покріпаченим селянством та придушити народні виступи. Люблінська унія принесла на Україну посилення соціального й національно-колоніального пригноблення трудящого люду.

Література

  1. Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. М., 1887.
  2. Велика історія України. Львів; Вінніпег, 1948.
  3. Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. К., 1957.
  4. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К., 1990.
  5. Грушевський М. Історія української козаччини. Т. 1. До року 1625//Вітчизна. 1989. № 1-11.
  6. Гуслистий К. Г. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст. К., 1941.
  7. Ефименко А. Я. История украинского народа. К., 1990.
  8. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. К., 1990-1991.


30.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!