Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Народні виступи 30-х років XVII ст. Причини їх поразок. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Народні виступи 30-х років XVII ст. Причини їх поразок. Реферат

Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Причини поразок. Феодально-кріпосницьке гноблення

Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Причини поразок

Після смерті П. Сагайдачного конфлікти знову стали основою польсько-українських відносин. Наступниками П. Сагайдачного були Оліфер Голуб і Михайло Дорошенко. У цю пору до України повернулося 40-тисячне козацьке військо, яке брало участь у битві під Хотином. Ніхто з козаків не хотів знову ставати кріпаком, серед них зростало невдоволення. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено восьмитисячне військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Назустріч йому із Запорозької Січі виступило шеститисячне військо на чолі з Марком Жмайлом.

Після кількох невдалих боїв з поляками запорожці знов обрали гетьманом Дорошенка і пішли на переговори, унаслідок яких реєстр було збільшено до 6 тис, але більшість рядових козаків мали повернутися до своїх панів. М. Дорошенко поділив реєстрових козаків на п'ять полків і місцем їх перебування визначив Київ, Канів, Корсунь, Білу Церкву, Переяслав і Черкаси. Загальне управління здійснював гетьман зі своєю канцелярією. Його обирали козаки, а затверджував король. На відміну від реєстрових козаків Запорозька Січ хоча формально й підпорядковувалася гетьману, але фактично зберігала автономію.

У 1629 р. гетьманом було обрано Григорія Чорного, з пропольською орієнтацією. Проте його намагання догодити шляхті викликало ненависть у козаків. У 1630 р. вони викрали його, відвезли на Січ, учинили суд і стратили.

Новим гетьманом було обрано Тараса Федоровича (Трясила), який організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію.

У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив її гарнізон. І. Сулима довгий час гетьманував, брав участь у багатьох походах, але жодного разу не був поранений. Він навіть отримав від Папи Римського золоту медаль за те, що захопив турецьку галеру, взяв у полон 300 турків, яких подарував Папі. Але незважаючи на це польська шляхта добилася його страти.

У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). До нього приєдналися великі групи селян. Проте у грудні 1637 р. під Кумейками поблизу Чигирина 15-тисячна польська армія завдала їм рішучого удару. Павлюка схопили і стратили у Варшаві. Микола Потоцький вогнем і мечем пройшов Київщиною, Переяславщиною і скрізь залишив гарнізони. Втім, ця поразка 10-ти-сячної армії повстанців не стала завершенням повстання.

У 1638 р. повстання на Лівобережній Україні очолили запорозький гетьман Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня. Вони організували 20-тисячне військо і в битві під Голтвою завдали поразки шляхетській армії. Але в битві під Жовнином козаків оточили, і вони два місяці продовжували боротьбу з урядовими військами. Одна частина війська на чолі з Острянином прорвалася з оточення і відступила на Слобожанщину, а інша на чолі з Гунею прорвалася на територію російської держави.

Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування. Скасовувалася посада гетьмана, а замість нього вводилася посада польського старости, яку затверджував король. Козацькі полковники і осавули мали тепер обиратися з шляхти. Обмежувалася й територія козаків. А тих, хто втікав із Січі без дозволу, страчували. Тисячі козаків, яких не внесли до реєстру, оголошувались кріпаками. Проте всі ці заходи не тільки не втихомирили козаків, а навпаки, спричинили нове повстання.

Наступне десятиріччя (1639-1648 рр.), назване польськими істориками "золотим спокоєм", було періодом особливо жорстокого і соціального, і національного гноблення.

Отже, за 45-річний період в Україні відбулося п'ять великих селянсько-козацьких повстань, але всі вони закінчилися поразкою. Серед причин поразок можна назвати стихійність, неорганізованість повстань, суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, відсутність єдиного командування, погане озброєння, локальність виступів, місницькі інтереси.

Та незважаючи на це у процесі народно-визвольної боротьби проти соціального та національного гноблення в Україні вдосконалилися військова майстерність населення, тактика боротьби, збільшився військовий досвід, зміцнилися зв'язки козаків із селянами. Десятирічний "золотий спокій" тільки до певного часу відсунув конфлікт, що давно вже визрів.

Феодально-кріпосницьке гноблення

Посилення в Україні в першій половині XVII ст. польсько-шляхетського гноблення викликало невдоволення селян, жителів міст та інших верств населення. Напередодні визвольної війни велика частина території України була під владою Речі Посполитої і поділялася на Київське, Брацлавське, Подільське, Волинське, Чернігівське та Руське (з центром у Львові) воєводства. Характерним для цієї пори було зростання великого феодального і монастирського землеволодіння. Особливо великі маєтки мали польські та спольщені українські магнати. Так, А. Конєцпольський мав 18,5 тис. дворів, Вишневецький - 7 тис. дворів, Любомирський - 5 тис. дворів, католицькі монастирі та костели - 50 маєтків.

Вимоги шляхти до селян підвищувались, посилювалось їхнє гноблення. На той час існувало три основні види ренти: продовольча, грошова та відробіткова. Крім того, селяни повинні були платити за будинки і худобу. Панщина на основній території України досягала трьох-чотирьох днів на тиждень, а в окремих районах (західних) навіть більше. Усе це підштовхувало селян продовжувати тікати на Січ, вони відмовлялися виконувати обов'язки, спалювали будинки поміщиків, знищували їхні посіви.

Ще тяжчим було становище селян, які жили в маєтках, що їх феодали здавали в оренду. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею. Так, у 1616 р. понад половину українських земель, що належали Польщі, орендували єврейські підприємці. Прагнучи швидше і з прибутком повернути за короткий час вкладені гроші, вони змушували працювати селян по 6-7 днів на тиждень, карали їх, саджали за найменші провинності до в'язниці. Крім того, орендарям надавалася можливість тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки й тютюну, а потім вони встановлювали найвищі ціни на ці товари. Це не сприяло популярності євреїв-орендарів серед українського населення. Так, англійський історик Норман Дейвіс писав про жорстоку експлуатацію селян шляхетсько-єврейським союзом.

Тяжким було також становище міських жителів. У Київському та Брацлавському воєводствах проживала майже половина всього населення, що було втричі більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоча багато поселень мали статус міста, а окремі навіть Магдебурзьке право, переважно це були форти, побудовані для захисту населення від татар. Багато жителів міст займалися сільським господарством. Вони виконували також різні повинності: укріплювали замки, вартували в лісах, платили данину за пасіки тощо. Іншими словами, багато в чому залежали від магнатів, на території яких були їхні міста.

Феодально-кріпосницьке гноблення доповнювалося національним гнітом. Наприклад, у Львові українцям дозволялося жити лише в одному місці, на руській вулиці. Вони не брали участі в управлінні містом, не мали права на вільну торгівлю. Переслідування зазнавали українська мова і культура. Водночас тривала експансія католицької церкви. Усе це спричинилося до визвольної війни українського народу. Очолив її Богдан Хмельницький. Народився він у 1595 р. у сім’ї українського шляхтича, вчився в Колегії єзуїтів, дістав добру освіту, знав латинську, українську, російську, польську, турецьку, татарську та французьку мови.

У 1620 р. в битві з турками під селом Цецорою загинув його батько, а Богдан потрапив у полон. Через два роки його викупили, він повернувся до свого хутора Суботова, почав служити в реєстровому війську. Брав участь у багатьох сухопутних і морських походах козаків проти Османської імперії, Кримського ханства, у російсько-польській війні 1632-1634 рр.

У 1638 р. дістав посаду писаря Війська Запорозького, а в 50 років став сотником Чигиринського козацького полку. У 1646 р., коли Б. Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Д. Чаплинський захопив його маєток, убив молодшого сина і вкрав жінку, на якій овдовілий Б. Хмельницький збирався оженитися. Коли численні звертання і скарги до суду Б. Хмельницькому не допомогли, він вирішив помститися сам. Звільнившись від варти, він у грудні 1647 р. разом зі старшим сином Тимофієм втікає до Запоріжжя. За короткий час він зумів дістати підтримку запорожців, захопити човни з продуктами, зброєю і обмундируванням, які прибули для Корсунського реєстрового полку, прогнати з Січі польську заставу.

У січні 1648 р. його обирають гетьманом. Невдовзі Б. Хмельницький звертається з універсалами до українського народу із закликом піднятися на боротьбу проти польської шляхти. Б. Хмельницький висунув до Польщі дві вимоги: визнати самоврядування козацтва й вивести польські війська з України. Проте Річ Посполита визнала їх неможливими і образливими. До Запоріжжя прибули посланці великого коронного гетьмана з пропозицією до Б. Хмельницького добровільно піти з Січі, але той відмовився. Тоді М. Потоцький звернувся з універсалом до повстанців із закликом "видати Б. Хмельницького і розійтися". Незважаючи на погрози, з усієї України до Січі йшли нові й нові повстанці.

Бажаючи збільшити свої сили, Б. Хмельницький розсилає своїх людей до реєстрових козаків, а сам разом із сином Тимофієм і близькими соратниками їде до Криму для переговорів з урядом Бахчисарая про участь у військових діях проти Польщі. Становище, в якому перебував хан, сприяло укладенню договору.

По-перше, хана до цього спонукали його ж мулли, які не бачили іншого виходу поліпшити життя татар, крім ведення війни з Річчю Посполитою.

По-друге, Б. Хмельницький залишав у заставу свого сина, і це давало їм якісь гарантії на поживу. Згідно з Бахчисарайським договором Іслам Гірей давав чотиритисячне військо татар на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

Таким чином, війна стала неминучою. Військо Б. Хмельницького, коли вирушало із Запоріжжя, налічувало 5 тис. чол. Назустріч йому йшло приблизно таке саме за чисельністю польське військо (як вважає дослідник С. Зеркало, польський гетьман Потоцький мав у Корсуні військо чисельністю 6920 чол.).

Література

  1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
  2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
  3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
  4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
  5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
  6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
  7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
  8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
  9. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
  10. Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.
  11. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.
  12. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.


05.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!