Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Анархістські доктрини та Новицький Я. і Яворницький Д. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Анархістські доктрини та Новицький Я. і Яворницький Д. Реферат

У рефераті подано відомості про вплив махновського руху на істориків запорозького козацтва Новицького Я. та Яворницького Д.

Махновський рух 1917-1921 рр. став для переважної більшості його освічених українських сучасників явищем несподіваним і загадковим. Політичні, громадські та культурі діячі постали перед досить складним завданням. Треба було визначитися, дати оцінку новому політичному табору на появу якого ніхто з них не чекав і не сподівався. І взагалі, що це таке? Чи має "махновщина" коріння в українській історії й перспективи існування в українській сучасності?

В суперечливих оцінках люди часто губилися передусім через брак потрібної інформації та її суб’єктивність. Характерною можна вважати точку зору письменника й політика В. Винниченка, який в 1919 р. писав: "З розповідей одних, він (Н. Махно) ідейний анархіст, свідомий українець з романтичним укладом свого війська, по розповідях інших він звичайний бандит, анти-українець".

В цьому відношенні ставлення до махновського руху з боку уславлених дослідників козацьких часів представляється надзвичайно цікавим. Як сприйняли махновський рух вони? По-перше, їхня позиція цікава тим, що вони обидва в 1918-1921 рр. знаходилися на території, що безпосередньо контролювалася Революційною Повстанською Армією України /махновців/ (РПАУ/м/).

В таких умовах чинник браку інформації просто відпадав, адже махновських повстанців запросто можна було зустріти прямо на вулицях Катеринослава чи Олександрівська. Більше того, обидва вчених прекрасно знали менталітет українського селянства самих що не є махновських країв. Збираючи фольклорний матеріал Я. Новицький та Д. Яворницький відвідали величезну кількість населених пунктів Запорожжя та Приазов’я, а останній побував у своїх мандрах і в столиці махновського руху селі Гуляй-Поле.

Позиція вчених щодо махновського руху має важливе значення і для української історіографії. Я. Новицький та Д. Яворницький були українськими інтелектуалами вихованими на традиціях патріотичного народництва і вченими, що присвятили своє життя вивченню історії запорозького козацтва. Махновський рух, як його не розглядай і не оцінюй, був рухом глибоко народним, низовим. У ньому можна було спостерігати присутність багатьох рис схожості з народними рухами минулого в тому числі і з запорожцями, збереження деяких їхніх традицій. Історики які в принципі визнавали правомірність існування і вимог народних рухів минулого повинні були перевірити зроблені ними раніше висновки на основі спостережень за народними рухами сучасності.

Новицький Я. вперше зіткнувся з представниками махновського руху ще в 1917 р. В цей час він займав кілька громадських посад в органах місцевого самоврядування і звичайно ж не міг не чути про Н. Махна. Діяльність ватажка гуляйпільських анархістів в Олександрівську, на повітовому рівні, в 1917 р. була досить бурхливою.

Махно Н. досить послідовно цікавився історією, а особливо історією селянських повстань, тому що будучи ув’язненим в стінах Бутирської тюрми мріяв очолити одне з них після свого гіпотетичного виходу на волю. Тому, можливо, він навіть читав твори або статті наших істориків, хоча достовірно про це сказати неможливо. Також вірогідно, що імена Я. Новицького та Д. Яворницького стали відомі Н. Махно від його дружини Галини Кузьменко, патріотично настроєної вчительки.

26 листопада 1919 р. в передовій статті махновського офіціозу "Шлях до волі" було вміщено заклик до "українських культурних діячів" допомогти повстанцям. "Де вони? Що вони поробляють? Де їх любов до рідного народу і цілковита відданість справі, про що вони так гаряче доводили завше. Чи вони може соромляться мозолястих рук махновця і чекають на ще якесь "визволення", більш делікатне. Українські інтелігенти мусять негайно стати до роботи і залишити своє кволе і нікчемне бідкання та скарги." Логічним продовженням цього заклику на практиці стала видача професору Д. Яворницькому охоронної записки для його музею. Точніше це Д. Яворницький випрохав її у Нестора Махна, який був зацікавлений в тому аби його підтримав хтось із значних українофілів.

Найбільш повно історія зустрічей Н. Махно і Д. Яворницького викладена в книзі І. Шаповала "У пошуках скарбів", що двічі виходила за радянських часів і не полишена характерної кон'юнктури. Тон Д. Яворницького по відношенню до махновців у переказі автора дещо зневажливий, але в межах соціального замовлення.

Версії щодо подальшого співробітництва отамана та професора хоч і існують, але висунуті не істориками, а журналістами. Перші таку можливість ніколи серйозно не розглядали. Наприклад, про махновське золото в підвалах музею викрадене в 1922 р.

В цілому ж неокозацькі повстанські формування часів громадянської війни прикро вразили істориків. І почалося це, до речі, не з Н. Махна, а з не менш одіозної, але більш маловідомої фігури отамана Божка. Курені Божка, що їхали на о. Хортицю засновувати нову запорізьку січ, в кінці 1918 р., в Катеринославі, зчепилися в триденних боях з махновськими повстанцями, що в свою чергу вирішили "завітати в губернію". Братовбивчий конфлікт проходив прямо на очах Д. Яворницького. Якраз перед цими подіями отаман Божко теж відвідав музей і привласнив собі булаву кошового отамана поклавши початок традиції розтягування музейних скарбів "народними вождями". Доречі, існує версія українського емігрантського письменника В. Чапленка про те, що перша зустріч Н. Махна з Д. Яворницьким відбулася вже в грудня 1918 р.

З одного боку в махновському русі були виразно присутні традиції запорозького козацтва які не могли не бути непоміченими. Їх помічали не те що історики Запорожжя, а навіть люди що спромоглися осягти гімназичний курс історії. Наприклад, перу Я. Новицького належить стаття вміщена в "Київській старовині" про пісню де розповідається про спосіб з допомогою якого козаки здобули місто Азов. Якщо просто порівняти цей текст з описами махновського вторгнення в Катеринослав на початку листопада 1919 р. то можливо прийти до висновків, що махновці просто використали її як пряме керівництво до дії.

Обидва історики стали служити більшовицькому режимові. З яких причин то інша розмова. Служити найбільш страшним і послідовним ворогам "махновщини". Я. Новицький взагалі служив у повітовому військоматі, тобто став радянським службовцем. Чим цей факт цікавий? А тим, що радянські службовці і особливо військові були категорією населення яка махновцями в 1920 р. була заочно приречена до цілковитого винищення. І якби в 1920-1921 рр. маневровим групам РПАУ/м/ вдалося в числі інших повітових містечок захопити і Олександрівськ, то доля Я. Новицького могла скластися вельми і вельми трагічно.

Але разом із цим Я. Новицький махновців не критикує, він про них просто мовчить. Немає жодного запису про махновців ні в його книгах, ні в статтях, ні в щоденникових чи просто чернеткових записах. Чому він їх ігнорував? Можливо не знав що йому казати?

Та сама ситуація простежується і з Д. Яворницьким. Ні боротьба за незалежну українську державу, ні еміграція його не привабили. Він теж служив на схилі літ більшовицькому режимові. Теж у своїй "Історії міста Катеринослава", що була доведена до радянських часів, мовчав про махновців начебто їх взагалі не було. Згадки про "бандитів", що в роки громадянської війни грабували населення міста скоріше можна віднести до кримінальних злочинців, які справді надзвичайно активізувалися, аніж на рахунок селянських повстанців, яких більшовики почали називати "бандитами" в роки громадянської війни.

Висновок. З аналізу наявної літератури стає очевидно, що практично ніколи анархія не досліджувалася як цілісне явище; ті або інші автори, в основному, аналізували лише деякі його аспекти, що, очевидно, і не дозволяло подати цілісну картину конструктивних і деструктивних елементів анархії; тому практично всі вивчені нами роботи з цієї проблеми страждають однобічністю і штампами. Тим більше, анархія ніколи не розглядалася як такий стан соціумів, який має місце в реальній дійсності. Дотепер у науковій літературі панує категорична думка, що анархічний стан у масштабах суспільства просто абстракція, що анархічне суспільство ніколи не існувало.

Вітчизняні, та й закордонні дослідження розглядають, в основному, історію анархізму як соціально-політичної течії, причому, що стосується його доктрини, то аналізується, як правило, її негативна частина - критика держави і політичної влади. І сьогодні ще в науковій літературі відсутнє цілісне уявлення про анархізм. Анархія ніколи не розглядалася як модель суспільства, що характеризується певним набором сенсожиттєвих орієнтирів або соціальних цінностей, які цілком можуть протистояти імперативам, визнаним людством сьогодні.

Для анархії характерний певний специфічний набір соціально-історичних цінностей, на вершині ієрархії яких знаходиться Свобода. Той зміст, який теоретики класичного анархізму вкладають в складові ціннісної системи анархії, роблять її відмінною від інших систем. Це ціннісні настанови суспільства, яке повинно забезпечити вільний та гармонійний розвиток кожної особистості.

Література

  1. Абросімова С. В. Дмитро Яворницький. – Запоріжжя: РА "Тандем-У", 1997. – С. 34.
  2. Антонов - Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: В 4 т. – М., Л., 1924 – 1933
  3. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.) — Запорожье: Дикое поле, 1995. — С. 52.
  4. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.). Запорожье, 1995.
  5. Белаш В. Махновщина // Літопис революції. – 1928. - № 3. – 234.
  6. Винниченко В. К. Вiдродження нацiї. Т. 3. — Київ-Вiдень, 1920. — С. 432.
  7. Довбищенко Я. Михайло Драгоманів. Його життя, наукова, політична та громадська діяльність // Пам’яте Михайла Драгоманова. — Харків, 1920. — С. 5-44.
  8. Драгоманов М. П. "Сонячний промінь". Повість Василя Чайченка // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. — К., 1970. — Т. 2. — С. 386-392.
  9. Драгоманов М. П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С. 93-147.
  10. Драгоманов М. П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С. 93-147.
  11. Еварницький Д. І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. Ч. І-ІІ. – К.: Веселка, 1995. – С. 410-411.
  12. Ермаков В. Д. Российский анархизм и анархисты: Вторая половина ХІХ – конец ХХ веков. – СПб., 1996.
  13. Кларов Ю. М. Побочный сын анархизма // Переписка на исторические темы. — М.: Политиздат, 1989. — С. 243.
  14. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. — Чернівці, 2000. — 487 с.
  15. Махно Н. Воспоминания. В 2 т. – К.: Україна, 1991. – Т. 1. — С. 34-35, 77-85.
  16. Новицкий. Еще раз по поводу народной песни о взятии Торческа, или же Азова // Киевская старовина. – 1882. – Т. ІІІ. – С. 434.
  17. С берегов Днепра // Сб. статей Екатеринославского научного общества по изучению края. – Екатеринослав, 1905. – С. 11-105.
  18. уть к свободе. – Гуляй-Поле, Александровск, Екатеринослав. – 1919; Голос махновца. – Харьков, 1920.
  19. Хромова О. И. Анархия как общественный идеал: перспектива или утопия? // Придніпровський науковий вісник. Сер. "Історія та філософія". - 1998. - № 23 (90). - С. 7-18.
  20. Хромова О. И. Проблема анархии в истории общественной мысли // Придніпровський науковий вісник. Сер. "Історія та філософія". - 1998. - № 46 (113). - С. 62-73.
  21. Шаповал М. Михайло Драгоманов, як ідеолог Нової України // Драгоманов М. П. Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С. 31-55.


05.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!