Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія України Зовнішня політики Данила Галицького. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Зовнішня політики Данила Галицького. Реферат

Відносини і боротьба з монголо-татарами. Відносини з Папою Римським. Відносини з іноземними державами

Відносини і боротьба з монголо-татарами

Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Він провів глибокі реформи в усіх галузях життя. Супроти "коромольного" боярства він перейшов до каральних дій: багатьох стратив, у багатьох сконфіскував землі, які роздав новому, служилому боярству. За Данила спішно збудовано низку нових міст, населення яких разом із служилим боярством стало підпорою князя. Звернено також увагу на положення смердів, на їх засяг обов'язків супроти бояр.

Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухом татар на захід. На початку 1241 року татари здобули Колодяжин, Кам'янець, Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, "інниї гради, многі їм же ність числа" i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули на схід.

Отаборившись над Волгою, татари почали викликати до Золотої Орди князів, щоб затверджувати їх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку 1243 року поїхав Ярослав, князь Володимирсько-Суздальський. За ним вирушили князі північні в 1244, 1245 роках.

У 1246 році майже одночасно виїхали Михайло Чернігівський та Данило. До Данила звернулися татари з вимогою: "Віддай Галич". Можливо, хтось із князів просив Галич у татар. Становище Данила було тяжке, бо він не міг вступати в боротьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне - боярська опозиція.

Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе "мирником" - союзником, татарським васалом, під-поручником хана. Порівнюючи з іншими князями, прийняли його "милостиво", але почуття образи було глибоке i у князя, i в усіх підданих. "О, зліше зла честь татарська!", - рeзюмувaв ці переживання літописець.

Дійсно, щойно закінчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднання Романової держави блискучою перемогою, як мусів визнати себе ханським "холопом". Усе життя тепер присвячує він підготовці до нової боротьби - за звільнення від татарської кормиги, будує фортеці, а разом з тим шукає зв'язків у Західній Європі.

Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження авторитет Данила значно зріс після відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, як його васал, i таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь-яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, які зі страхом чекали на новий напад татар.

В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав сам послів з пропозицією шлюбу. Щоб закінчити справу з претензіями Ростислава на Галичину (Ростислав був одружений з другою дочкою Белі IV), Беля дав йому окреме князівство-банат між Дунаєм, Савою и Моравою - Мачву. Року 1247 відбувся шлюб Льва з Констанцією і укладено згоду Данила з Белею. Але, незважаючи на цю угоду, Беля затримав титул "короля Галіції i Лодомерії".

Відносини з Папою Римським

Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповідати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана.

Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV велике значення: у своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на країни, що були безпосередньо в небезпеці: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинське князівство.

Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація проти татарської допомоги, i він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.

Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захисту Західної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на допомогу полки західних держав.

В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому Данило не прийняв корони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року.

Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом i Васильком папа називав їх обох "rex", а державу 1246 року - королівством", А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулування володаря i його держави, "Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи"... "Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі".

Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до Maгicтpa Тевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до "Данила, достойного короля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського". Тут впадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році "світлим королем Володимира" називає папа Василька, а "світлою королевою" Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито "удільний" князь, має в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський - Олександр.

Питання про титул України, як королівства, має довгу історію. Ще коли син Ізяслава I - Ярополк - 1074 року звернувся був до папи Григорія VII, то папа іменував його, позбавленого держави "королем" ("rex") русичів, а Болеслава, короля Польського - тільки князем ("dux").

Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що "народи Галичини... просили..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля", а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини.

Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно - уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по допомогу.

Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померанії, і проповідував хрестоносний похід. В таких умовах Данило погодився прийняти коронування, яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походу Данила на ятвягів. "Прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інокентія i від усіх його єпископів", - записано в літописі.

Проте, коли обіцянки допомогти в боротьбі з татарами не зреалізовано, не вважав i Данило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа, що в цьому відношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новий папа Олександр II загрожував Данилові викляттям за те, що відступив від послуху Римській Церкві.

Цікаво, що найновіші дослідники, католики, не надають події, що відбулася в Дорогичині, значення коронування: вона нічого не змінила в положенні Данила, який уже був з самого початку королем. Корона ця була лише логічним розвитком політичних подій, - пише М. Cтaxiв. "Татарська небезпека... була вистарчальним поштовхом i причиною до цього обостороннього зближення між Римом і Данилом та уділення й прийняття корони. Справа церковного з'єднання була тільки справою похідною.

Спільна небезпека, а не що інше, зв'язала обидві сторони. Корона була політично-правним актом визнання за Данилом спадкових прав до давнього Київського королівства та зовнішнім його символом".

Тому в римських реєстрах нема жодних записів про пересилання корони. Вона була надіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різних претендентів правного спадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а не Олександра Суздальського королем-спадкоємцем давнього королівства Русі. "Традиції княжого i королівського Києва перейшли легально на Захід, а не на Північ у Москву, яка ніколи не добилася того титулу i повищення аж до XVII ст.", - пише А. Великий. В цьому полягає глибоке значення події в Дорогичинi. Перед масою політичних мотивів, - писав О. Є. Камінський, - "ця справа церковного порозуміння відходить наче в другий план".

Відносини з іноземними державами

Як вище згадано, Данило намагався зав’язати міцні зв'язки з сусідами. Ще до татарської навали він мав якісь стосунки з Австрією. У 1246 році був забитий герцог Австрії Фрідріх ІІ, який не залишив спадкоємців. Претендентками на престол виступили: сестра герцога, здружена з королем Чехії Пшемиславом II Оттокаром, та племінниця Гертруда, з якою р. 1252 одружився син Данила - Роман. Це викликало Війну Австрії з Чехією. На захист Гертруди та Романа склалася ціла коаліція - з Белі IV, Данила, герцога Баварського, польських князів Болеслава Мало-польського та Владислава Опольського, литовських військ під проводом князьків Товтида та Едивіда. Значні сили союзників пішли на Чехію, але, пограбувавши й сплюндрувавши околиці Опави й Оломюца в Mopaвiї, повернулися. На перешкоді стали неприязні відносини союзників. 1253 року Роман примушений був покинути Австрію та Гертруду.

Складні зв'язки встановилися у Данила з польськими князями. Після смерті Лешка почалися міжусобні війни, в яких Данило підтримував Конрада Мазовецького та його синів. Під час цих війн 1243 року Данило з Васильком заволоділи Люблином.

Після смерті Конрада Данило підтримував добрі відносини з обома лініями польських князів - Краківською та Мазовецькою, зміцнивши їх шлюбом: дочка Данила Предслава була одружена з Земовитом Мазовецьким.

Литовські племена, що їх "примучив" свого часу Роман, чинили постійні напади на Волинські землі. Угода між Романовичами та князями Литовським i Жомоїтським трохи послабила гостроту, але ятвяги не припинили нападів. Лише литовські князі виступали як союзники Романовичів, інші - як вороги.

У 1230-их роках князь Мендовг почав формувати э литовських племен єдину державу. Підкоряючи своїй владі дрібних литовських, а також українських та білоруських князьків, він шукав добрих відносин з Романовичами i допомагав їм у боротьбі з ятвягами. В 1252 р. (?) Данило навіть одружився з його племінницею, сестрою Товтовіла.

Проте, швидке зростання сили Мендовга викликало почуття небезпеки в Романовичів i привело до війни, наслідком якої Данило здобув ряд міст, серед них - Городно. Меядовг відступив Чорну Русь, Новогрудок, Слоним, Волковийськ - Даниловому синові Романові, який одружився другим шлюбом з дочкою князя Гліба. Свою дочку Мендовг видав за молодшого сина Данила - Шварна.

Після смерті Мендовга, син його Войшелк передав Шварнові литовський престол, а сам прийняв православ'я i пішов до монастиря. Таким чином на короткий час Литва опинилася під владою Данилового сина. Ця литовська політика була найбільш вдалою з усієї зовнішньої політики Данила.

Тут треба згадати ще один шлюб, який має значення, але пізніше шлюб Данилової дочки, Софії, з графом Тюрингії Шварцбургом на початку 1250-их p. Син їx додав до свого прізвища слово "poйсен", i після нього велика провінція Тюрингії називалася "Poйсен".

Велику перешкоду бачив Данило у так званих татарських людях. У 1250-их роках цей анти-князівській рух, татарофільський рух охопив широку територію Волині та Київщини (в області Случа, Тетерева, Бога). Літописець згадує побіжно, що під час походу Данила на Литву татари порозумілися з населенням Бакоти, головним пунктом Пониззя, i призначили туди свого баскака. 3 Бакотою ще під час боротьби з галицькими боярами довелося вести тяжку боротьбу. Це був аж до татарської навали значний осередок анти-князівської опозиції. Данило здобув Бакоту, але як тільки відійшли його війська, вона знову віддалася татарам.

Боротьба з татарськими людьми була дуже тяжкою: на допомогу їм прийшов у 1252 р. воєвода Куремса, i це створило дуже тяжкі умови для Данила. Про наступ татар Данило заалярмував папу, але жадної допомоги не дістав. Тоді він розпочав боротьбу власними силами.

Син Данила, Лев III пішов на Межибожжя, Данило з Васильком зруйнували Болоховську землю, син його Шварно плюндрував міста над Тетеревом i Случою. Був цілком знищений Возвягель, а населення його виведено. Ці приклади свідчать, яка жорстока була боротьба з татарськими людьми. "Татарське" населення та "болоховці" покорилися. Куремса був заслабий, щоб захистити їx, сили його були недостатні для боротьби з усіма Романовичами.

Відносини Данила та Василька з єпископами не були добрі. Усі єпископи належали до боярської опозиції, i князі боролися з ними. Перемиський єпископ був забитий двірським чоловіком Андрієм; Галицький Артемій втік до Угорщини, а Угровський Йоасафа, який, сам себе проголосив митрополитом після татарської навали, Данило вигнав, катедру зліквідував, а замість неї заснував катедру у Холмi i сам призначив єпископом Івана. Володимирські єпископи були також у повній покорі Василькові. Вони походили переважно з монастиря св. Данила, а Никифор Стенила був Васильковим урядовцем.

Література

1. Брайчевський М. Конспект Історії України. - К.: Видав. поліграфічний центр "Знання", 1993.

2. Грушевський М. С. Історія України-Руси В ІІ т., Т. 2 ХІ-ХІІ вік. - К.: Наукова думка, 1992.

3. Давня Історія України: Навч. посібник для вищ. навч. закладів. У 2 кн. П. П. Толочко, Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький та ін. - К.:Либідь, 1994.

4. Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1 Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Л. Г. Мельник, В. Д. Баран, О. І. Гуржій та ін. - К.:Либідь, 1991.


30.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!