Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Публічна влада Польщі: забезпечення гендерної рівності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Публічна влада Польщі: забезпечення гендерної рівності. Реферат

У наші дні гендерна перебудова, тобто забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, відбувається у всіх сферах життя. Спостерігається відхід від ідеї тільки захисту прав жінок до необхідності забезпечення рівності статей

З початку 90-х років минулого століття саме такий підхід став використовуватися у розвинутих державах світу при проведенні аналізу політики, розв’язанні соціальних проблем тощо (1). Закони про рівність жінок та чоловіків були прийняті у Великобританії, Литві, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, Японії. Гендерний індекс розвитку та ступінь гендерної довіри були додані як індикатори до "Індексу розвитку людства".

Гендерний фактор у наші дні обов’язково враховується при розробці державних програм та напрямів розвитку. Міжнародний досвід гендерних перетворень свідчить, що це об’єктивний процес, який передбачає суспільний і державний погляд на життя обох статей як рівних, збалансованість можливостей їх розвитку, подолання всіх форм історичної несправедливості щодо ставлення до них та оцінки результатів їхньої діяльності, забезпечення умов для самореалізації Жінки і Чоловіка як рівних у правах, свободах, обов’язках та відповідальності [2, с. 7]. Справедливо, на наш погляд, вважається, що представництво жінок у політичних партіях та органах влади дає можливість не лише враховувати їх потреби, а й правильніше розуміти потреби всього суспільства.

Значну увагу приділяють гендерному питанню і в Польщі, хоча існуючі проблеми свідчать, що забезпечення гендерної рівності ще потребує у цій країні значних зусиль. Наприклад, більшість польських дослідників вказує на необхідність цілеспрямованої роботи для забезпечення прав жінок, а М. Новицький, президент Гельсінського фонду Прав Людини (Варшава) наголошує, що рівність потрібно розглядати як заборону дискримінації, і вбачає у цьому відношенні в Польщі порушення прав чоловіків, що проявляється у різному для чоловіків та жінок віці виходу на пенсію, одруження тощо, в той же час є певні обмеження і для зайнятості жінок [3].

Польські дослідники відзначають традиційно високу роль жінки в польському суспільстві, вказують, що у багатьох сферах життя – науці, освіті, медицині, архітектурі тощо жінки займають більшість посад, в т. ч. і керівних, але їх роль обмежена у політичній сфері.

Слід відзначити, що дослідження участі жінок у політичному житті розглядається в Польщі як невід’ємна складова широкої теми удосконалення діяльності органів влади. Саме з цієї точки зору вивчається дана проблема і у нашій статті. Предметом дослідження ми вибрали участь жінок в політичних партіях та органах публічної влади всіх рівнів у сучасній Польщі. Хронологічно стаття охоплює 1989–2007 роки.

На наш погляд, сьогодні уже можна говорити про певні напрацювання українських вчених з питань вивчення та використання світового досвіду гендерних перетворень (Л. Булатова, В. Буроменський, Л. Бут, Л. Гонюкова, П. Горностай, Н. Грицяк, О. Луценко, О. Маланчук-Рибак, Т. Мельник). Групою дослідників проаналізовано гендерні аспекти державної служби [4]. Діє електронна Університетська мережа з гендерних досліджень для країн колишнього СРСР (http://kcgs. org. ua/speckursy-044. shtml). Підготовлено цікавий практичний посібник із застосування інформаційних технологій для гендерних досліджень та гендерних освітніх програм [5].

Зросла увага до гендерних проблем і на регіональному рівні. Наприклад, значна робота в цьому напрямі проводиться у Харкові, впровадження гендерних підходів у діяльність органів влади розглянуто на науковій конференції у Полтаві. У доповіді на цій конференції нами розкрито питання методики вивчення та застосування органами влади європейського досвіду гендерних перетворень [6. с. 70–76].

Дана стаття побудована на базі аналізу польських джерел, головним із яких є "Рапорт. Політика рівності статей. Польща. 2007", підготовлений в рамках проекту "Gender Mainstreaming Initiative" за участю Програми Розвитку ООН групою польських дослідників (А. Дарська, Б. Балінська, Б. Холуй, М. Фушара, С. Шпурек, А. Тітков, А. Тойч та інші) [7]. Використано також офіційні сайти органів влади та неурядових організацій. Зокрема, цікаві матеріали розміщено на сайтах Парламентського клубу жінок [8], фундації "OSKA", що діє під егідою Фонду ім. Стефана Баторія [9], Мережі Співпраці Жінок NEWW [10]. Значну роботу щодо підтримки гендерних програм проводить Фонд ім. Стефана Баторія. Відповідні матеріали містяться на офіційному веб-сайті Фонду [11] та у його щорічних публікаціях [12].

Метою статті є аналіз стану забезпечення рівності статей в політичному житті Польщі для розробки рекомендацій щодо вирішення аналогічних проблем в Україні та забезпечення удосконалення діяльності органів влади через усвідомлення та реалізацію гендерних підходів.

Країни Центральної та Східної Європи, в тому числі й Польща, почали створювати гендерне законодавство в кінці 90-х років минулого століття.

До основних механізмів забезпечення гендерної рівності належать відповідні президентські, парламентські та урядові структури. Ними можуть бути спеціальні ради чи комісії та державні органи. Парламенти створюють комітети, групи, комісії чи обирають уповноважених з гендерних питань. Практикується також встановлення певних квот резервування для жінок парламентських та урядових посад. Хоча цей підхід є дискусійним, сприймаючись багатьма, як відхід від ідеї рівних можливостей.

Різними є й підходи до необхідності створення спеціальних урядових структур із рівності статей. Основною є тенденція до перебудови системи управління в напрямі посилення гендерної складової. Найбільш типовим є не створення спеціальних міністерств за прикладом Канади, а розширення компетенції з гендерних питань у діяльності галузевих структур. Вводяться посади радників, як це практикується у Норвегії та Канаді, практикується створення при урядах комітетів, комісій чи робочих груп, а також спеціальних служб з питань гендерної рівності.

На регіональному рівні найпоширенішою формою забезпечення гендерної рівності є створення спеціальних комітетів, введення посад експертів тощо. Значну роль у поширенні гендерних підходів відіграють політичні партії та громадські, насамперед жіночі, організації. Матеріали про їхню діяльність та адреси офіційних веб-сайтів можна знайти на сайтах Довідника жіночих організацій у країнах світу (http://www. euronet. nl\­fullmoon\womlist\womlist. html), Українського жіночого порталу (http://www. womenportal. ua) тощо. Важливу роль у процесі гендерних перетворень відіграють неурядові організації. У Польщі їх кількість зросла із 50 у 1993 році до біля 350 у 2004 році [13, с. 64–65].

Дослідження гендерних змін проводиться за різними напрямами. Слід звернути увагу на запропонований Т. Мельник перелік рольових функцій гендерних перетворень: орієнтаційна, акумулятивно-прогресивна, організаційна, ідеологічна, аксіологічна, просвітницька, стимулююча [14, с. 129–130].

Аналіз стану гендерної рівності в публічній адміністрації Польщі охоплює кілька площин:

  • з’ясування кількісного співвідношення чоловіків і жінок в органах влади всіх рівнів,
  • вияснення забезпеченості рівної участі у керівних органах політичних партій та їх виборчих списках, в неурядових та громадських організаціях тощо.

Осмислюється також співвідношення рівності статей як у публічній владі, так і у сфері приватних відносин, під якими розуміється роль в родинах та участь у керуванні приватним сектором.

У Польщі жінки отримали виборчі права у 1918 році, що було проявом демократизації суспільства та наслідком діяльності жіночих організацій. Проте їх участь у владі була незначною, дорівнюючи всього кільком відсоткам. Після ІІ світової війни участь жінок у парламенті зростала, хоча й не перевищувала, як правило, чверті його складу. Лише у 1980–1985 роках частка жінок у Сеймі становила 23%. Проте із зростанням ролі Сейму в Польщі після відміни монополії ПОРП, кількість жінок в ньому зменшується – у 1989 році до 13%, а у 1991 році навіть до 10%.

На наш погляд, це було наслідком кількох факторів. Вже у 80-х роках у багатьох сім’ях жінки заробляли більше, ніж чоловіки. Проте вони, зазвичай, не займали високих політичних чи виробничих посад. Критично оцінюючи минуле, більшість поляків хотіли повернення традиційних цінностей, вважали за необхідне підвищити роль жінки в родині, нарікаючи на вимушеність жінок думати про заробітки поза домом, що негативно впливало на сім’ю [14]. Проте згодом переважаючими стали гендерні підходи, проявилася, хоч і нестійка, тенденція до зростання кількості жінок в органах влади.

У 1997 році до Сейму було обрано 56 жінок (із 460 депутатів), до Сенату –13 (із 100 сенаторів). У результаті виборів 2001 року кількість жінок у Сеймі зросла до 93 (21,2%), а в Сенаті – до 23 (23%). Це було викликано насамперед врахуванням гендерного фактору політичними партіями, представленими у парламенті (в першу чергу – Союзом Лівиці Демократичної (СЛД) та Спілкою праці (СП).

Проте вже в результаті виборів 2005 року відсоток жінок у Сенаті знизився до 13, незначно зрісши в Сеймі (94 жінки). Крім того, зростання кількості жінок у 2001 році в парламенті не призвело до зростання їх кількості у керівних органах парламенту. Так, після виборів 2005 року із 6 віце-маршалів Сейму була лише одна жінка, а у Президії Сенату були лише чоловіки. Загалом же з 1989 року лише раз – у четвертій каденції 1997–2000 років – жінка була Маршалом Сенату.

З 1991 року діє Парламентська група Жінок (PGK), яка має позапартійний характер і покликана лобіювати права жінок. Значну роботу вона провела під час розробки Конституції Республіки Польща. З 1997 року до цієї групи входять жінки-члени Сейму і Сенату. Матеріали про діяльність групи можна знайти на її сайті [15].

Статистичні дані свідчать про низький відсоток жінок у списках кандидатів до Сейму та Сенату. До виборів 1997 року, окрім окружних списків кандидатів, елементом виборчої системи були списки загальнодержавні, у яких керівництво партій заявляло відомих в державі осіб, що збільшувало партійні шанси на перемогу. Аналіз тих списків виразно вказує, що рівності статей приділялося мало уваги. Так, у 1997 році із 10 партій і комітетів, які заповнили загальнодержавні списки, половина не включила жодної жінки до першого десятка списку, три – в перших двох десятках, а Акція Виборча Солідарність – у перших трьох десятках.

Помітне зростання кількості жінок у списках кандидатів спостерігалося на виборах 2001 року, що було в першу чергу результатом запровадження трьома політичними угрупуваннями – СЛД (SLD), СП (UP) та СВ (Unia Wolnosci) внутріпартійної квоти для жінок у 30%.

Отже, на парламентських виборах 1997 року найбільше жінок було у кандидатських списках Спілки Праці (25%), Спілки Вольності (18,6%), СЛД (15%), а у 2001 році – у списках – коаліції СЛД-СП (36%), СП – 31%. У списку ліги Польських Родин жінки становили майже 25%, Самооборони –20,5%, ПСЛ –1 19%, Права і справедливості –17,5%, Платформи Громадянської – 17%, Акції Виборчої Солідарність – 15%. Це призвело до зростання відсотку жінок у парламенті.

Схожа картина спостерігається і в органах територіального самоврядування. На виборах до місцевих рад у 1990 році у списках кандидатів жінки складали 15%, отримавши в результаті виборів 11% місць. На наступних виборах спостерігалася тенденція до зростання кількості жінок в радах, що була перервана у 1998 році. Проте вже в результаті місцевих виборів 2002 року кількість обраних до органів місцевого самоврядування жінок зросла до 18%, а у 2006 році – до 20%.

Спостерігалася також класична піраміда – чим нижчий орган самоврядування, тим більше в ньому жінок. Так, на виборах до органів територіального самоврядування у 2006 році жінки становили 28,66% кандидатів, але серед кандидатів на посади війтів, бургомістрів і президентів міст – лише близько 12%. Аналіз результатів виборів також засвідчив, що жінки мають більше шансів бути обраними у великих містах. Очевидно, це можна пояснити більш сприятливою громадською думкою та вищим рівнем політичної активності жінок у столиці та інших великих містах.

Певною мірою гендерну нерівність підтверджує і становище у політичних партіях. Облік їх членів за статтю відсутній, але є інформація про частку жінок у керівних органах партій. Так, у керівництві чотирьох з шести парламентських партій немає більше одної жінки, а у двох – жодної. Значно більше жінки представлені у партіях, що не пройшли до парламенту – Партії Зелених та Партії Жінок.

Участь жінок в органах державної виконавчої влади є певним відображенням їх участі у виборних органах. Після 1989 року лише кілька жінок входили до складу Ради Міністрів. Тільки раз жінка – Нанна Сухоцька – очолювала уряд (1992–1993 р). Не часто жінки займали й інші провідні посади в урядах. То були посади віце-прем’єра, міністрів соціальної політики, культури і мистецтва (2 жінки), юстиції (2 жінки), ремесел і торгівлі, будівництва, фінансів, охорони здоров’я, казначейства, народної освіти і спорту. Станом на квітень 2007 року із 23 членів уряду було 4 жінки (17%). Низьким є і показник жінок, що займають посади воєвод – три із шістнадцяти (19%).

Двічі жінки претендували на обіймання посади керівника Канцелярії Президента –у 1995 році – Голова Народного Польського банку Нанна Гронкієвич-Вальц, у 2005 році – президент Польської конфедерації приватних працедавців – Генріка Бохнярц, але вони не набрали необхідної кількості голосів. Проте загалом у цій інституції питання гендерної рівності забезпечується. Так, у 2007 році 4 із 6 міністрів Канцелярії Президента – жінки, що є найвищим показником серед осіб, що посідають високі посади.

Ще одним прикладом піраміди, у якій кількість жінок вища на нижчих ступенях, є судова гілка влади. У 2000 році у найнижчих судах жінки складали 66%, в окружних – 58%, в апеляційних – 53%, у вищому Суді – 26%. Нерівність яскраво проявляється у зайнятті посад голів судів – у судах нижчого рівня жінки обіймають 51% посад голів, в окружних –11%. У колегії Найвищого Суду жінки складають 23%, лише 3 жінки (21%) і у Конституційному Суді.

Отже, загалом у Польщі можна говорити про нестійку тенденцію до зростання ролі жінок у політичних партіях, виборних органах та органах виконавчої і судової влади, яка обмежена певним "психологічним бар’єром".

На думку авторів "Рапорту. Політика рівності статей. Польща. 2007", головною метою гендерної політики повинен бути пошук урівноваження представництва жінок та чоловіків на всіх щаблях влади, що в першу чергу означає усунення бар’єрів, що затрудняють жінкам посідання важливих посад [7].

Як свідчать опитування громадської думки, в т. ч. й проведене у 2006 році Центром Дослідження Громадської думки "Роль жінок у публічному житті", польська громадськість значною мірою поділяє погляд, що більше жінок, ніж зараз, повинно займати керівні місця в радах (50% опитаних), політичних партіях (45%), на виробництві (39%). Дуже непопулярним є погляд, що частка жінок на керівних посадах повинна зменшуватися (від 4 до 7%) – залежно від рівня органу влади. Але лише 6% респондентів вважає слушним законодавче закріплення мінімальної участі жінок на керівних посадах.

Причини низької ролі жінок у політиці мають різний характер:

  • культурологічні,
  • соціальні,
  • економічні,
  • політичні чинники.

Світоглядні позиції ґрунтуються на переконанні, що політика є чоловічою справою. З цим пов’язаний соціальний бар’єр, викликаний різною роллю чоловіка та жінки у виробництві та побуті, який закріплюється і у підручниках та ЗМІ. У свою чергу, це негативно впливає на політичну активність жінок. Крім того, жінки менше цікавлять політичні партії і з економічних причин, оскільки менше можуть бути для партії партнером на виборах. Політичні партії враховують і те, що виборчі шанси кандидатки нижчі, ніж у кандидата. Від того усвідомлення залежить розподіл місць у списках.

Слід відзначити, що проблема формування списків кандидатів, зокрема внесення до них жінок, залишається у Польщі малодослідженою. Але в рамках проекту "Представництво жінок у парламентських виборах 2001 року" [16] зроблено спробу вияснити як проходить процес відбору кандидатів, хто формує списки, які критерії використовуються і який вплив на вибори має включення жінок до цих списків. Під час дослідження проведено кілька десятків опитувань кандидатів та осіб, що брали участь в підготовці до виборів. Вони вказували як критерії відбору до списків активність політика, популярність та місце в партії.

Відзначалося також, що жінок в партії мало, вони не хочуть бути активними через високу зайнятість вдома та на виробництві. Водночас варто відзначити, що респонденти усвідомлювали дискримінацію, але частина з них вважала, що жінки не можуть бути вдалими політиками, оскільки це вимагає чоловічого способу мислення. Подібними є висновки і інших досліджень. Результати двадцяти з них розміщені на сайті Центру Жінок Феміністичної Фундації [17].

Характерно, що авторами переважної більшості цих соціологічних досліджень є жінки, які пропонують розробку та прийняття в Польщі довготривалої гендерної політики. Пропонується прийняття низки законодавчих актів, спрямованих на забезпечення рівності статей. Наголошується, що негативно на ситуацію впливає нестабільність урядів, які не враховують гендерних напрацювань попередників. Необхідне також зростання у справі посилення ролі жінок у суспільстві неурядових організацій через їх державну підтримку. Вказується також на важливість стабільного моніторингу проблеми та широкого обнародування їх результатів.

Польський досвід вирішення гендерної проблеми важливо враховувати і в умовах України, зважаючи на схожість проблем та засобів їх вирішення. Він свідчить про складність проблеми забезпечення рівності статей та наявність особливостей, пов’язаних не лише із політичним, економічним та соціальним станом суспільства та держави, а і з менталітетом населення.

Рекомендації можуть стосуватися утворення та зміцнення інституційного державного механізму впровадження політики рівності статей, вироблення та реалізації державних програм і планів та забезпечення коштів для їх реалізації, утворення у парламенті комісії рівних прав жінок та чоловіків, гарантування жінкам місця у списках кандидатів (система квот) на виборах всіх рівнів через внутріпартійну регламентацію чи правові норми, підтримки органами влади проектів неурядових організацій, спрямованих на забезпечення рівності статей тощо.

Водночас потрібні суттєві зміни і у сферах свідомості, інформації та досліджень. Важливими факторами гендерних змін є цілеспрямоване формування громадської думки, зростання свідомості осіб, відповідальних за освіту, організація виховання дівчат та жінок з питань їх активної участі у суспільному житті, збір та поширення статистичних даних щодо участі жінок у суспільному житті тощо.

Література

1. Гонюкова Л. Гендерна методика в аналізі державної політики // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. Випуск 1. – К.: 2003. – С. 190–201.

2. Пал, Леслі А. Аналіз державної політики. – К.: Основи. – 1999. – 422 с.

3. http://www. hro. org/ngo/discuss/marek/m6. htm.

4. Гендерні аспекти державної служби: Монографія / Ред. Б. Кравченко. – К.: вид-во Соломії Павличко "Основи". – 2002. – 335 с.

5. Практичний посібник із застосування інформаційних технологій для гендерних досліджень та гендерних освітніх програм // http:www. bibo. gender. org. ua.

6. Впровадження гендерних підходів у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Матеріали науково-практичної конференції (5 березня 2007 року). – Полтава, 2007. – 98 с.

7. Polityka rownosci plci. Polska. 2007. Raport. // http://www. gm. undp. org. pl/files/63/Polityka_rownosci_plci. pdf.

8. Parlamentarna Grupa Kobiet // www. pgk. kluby. sejm. pl.

9. Fundacja "Ośrodek Informacji Środowisk Kobiecych – OŚKA" // www. oska. org. pl.

10. Siec Wspolpracy Kobiet NEWW – Polska //www. neww. org. pl.

11. Fundacja im. Stefana Batorego. //www. batory. org. pl.

12. Fundacja im. Stefana Batorego. Sprawosdanie. 2004. – Warszawa. –2005; Fundacja im. Stefana Batorego. Sprawosdanie. 2005. -Warszawa. -2006.

13. Fundacja im/ Stefana Batorego. 15 lat. – Warszawa. – 2004. – S. 81.

14. Мельник Т. Міжнародний досвід ґендерних перетворень. – К.: Логос. – 2004. – 320 с.

14. Спосіб доступу: http://www. polskiemalzenstwo. org/kobiety. html.

15. Parlamentarna Gruppa Kobiet// http://pgk. kluby. sejm. pl/

16 Sylwia Spurek. Kobiety, partie, wybory, Centrum Praw Kobiet - Łódź, 2002. (również po angielsku).

17. PSF Centrum Kobiet Fundacja Feministyczna //http://www. feministki. org. pl/pl/ekspertyzy. html.


24.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!