Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Науково-технічний потенціал та його складові. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Науково-технічний потенціал та його складові. Реферат

Першочергове значення для прискорення науково-технічної діяльності має впровадження передової техніки і технології, що дозволяє оперативно переходити на випуск нової продукції. Це актуально на сьогодні для усіх галузей народного господарства і, в тому числі, для меблевої промисловості

Науково-технічна діяльність включає в себе фундаментальні і прикладні дослідження суспільного розвитку; доведення результатів досліджень до науково-технічних розробок, інженерних вирішень та їх практичного застосування; створення на цій основі нових засобів і предметів праці; вдосконалення технічних засобів, форм і методів організації виробництва, праці і управління; технічне переозброєння шляхом застосування нової техніки і прогресивної технології всіх галузей народного господарства.

У кінцевому результаті перераховані складові науково-технічного прогресу приводять до глибоких зрушень в динаміці і структурі виробничих сил.

Проблеми вітчизняних виробників меблів не можна вирішити за рахунок дискримінаційної політики щодо імпортерів. Вітчизняні підприємства не виробляють конкурентоспроможної продукції через брак новітніх технологій, через розпад, протягом останніх років, того наукового потенціалу, що колись мала країна.

У меблевому виробництві, як і в більшості галузей економіки, підвищення технічного рівня виробництва досягається поки що повільними темпами, як правило, за рахунок покращення діючих технологій, часткової модернізації машин і обладнання. За експертними даними близько 40% усього обсягу офісних меблів, що надходять на вітчизняний ринок, становить продукція виробництва Італії, 30% - Польщі, 15% - України, 10% - Прибалтики, Німеччини, Югославії. Решта припадає на Нідерланди, США, країни Скандинавії та Південно-Східної Азії (Сінгапур, Тайвань, Таїланд).

Особливість цього ринку полягає у майже повній відсутності на ньому продукції місцевих виробників, яка за дизайном та якістю відповідала б закордонним аналогам. Взагалі за якістю представленої продукції в основі вітчизняного ринку офісних меблів лежать вироби польського, словацького, югославського, італійського виробництва. Тому, для формування власного ринку слід розширювати свої виробничі потужності як шляхом переозброєння, орієнтованого на виробництво конкурентоспроможної продукції, так і шляхом розробки планового механізму, який дозволяв би забезпечити тісний взаємозв'язок в оцінці затрат на розвиток виробництва і його кінцевих результатів.

Чисто конкурентний ринок не завжди означає використання найбільш ефективної техніки і технології. Це стосується, перш за все, випуску тієї продукції, найнижчі витрати виробництва якої досягаються при великих виробничих масштабах, що не під силу дрібним фірмам, які діють на ринку чистої конкуренції. Крім цього, як вказують деякі визнані економісти, прибуток (загальна виручка за вирахуванням всіх економічних витрат), який утворюється в результаті застосування найефективніших технологій внаслідок існуючої конкуренції між виробниками, швидко ліквідується.

Одержання в довготерміновому часі лише нормального прибутку (мінімальної плати, яка необхідна для того, щоб зацікавити власника економічних ресурсів займатися власною підприємницькою діяльністю, і який є складовою внутрішніх витрат підприємства) ставить під сумнів фінансові можливості виробника щодо вдосконалення та розробки більш ефективної техніки, та впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Чисто конкурентна економіка може і не забезпечувати достатнього діапазону споживчих благ чи розробки нової продукції. Причини цього слід шукати в тому, що на чисто конкурентному ринку виробляються стандартизовані продукти, а також в тому, що відсутність зацікавленості в пошуку нової техніки не сприяє ні вдосконаленню наявної продукції, ні створенню нової.

Та слід зазначити, що, наприклад, ринок нової металопластикової продукції нині формується досить інтенсивно, а кількість фірм збільшилась більш, ніж вдвічі. Проте це не спричинило помітного зниження цін, що є ознакою ненасиченості ринку. Заміна деревини новим пластичним та екологічно чистим матеріалом веде до значної економії цього природного ресурсу. За деякими даними, ціна готових металопластикових виробів чи не вдвічі перевищує їх собівартість. Утім, у місцях зосередження головних обсягів пропозиції вже є певна цінова конкуренція, і в боротьбі за споживача фірми готові надавати до 1,5 – 25% знижки. Тому досягнення науково-технічного прогресу не лише відкривають перспективи у виробництві, а й вносять зміни в організацію управління економікою країни.

Підвищення ефективності суспільного виробництва і, на цій основі, прискорення соціально-економічного розвитку країни вимагають використання різнорідних факторів. Слід підвищувати продуктивність праці, економити сировину, матеріали, збільшувати віддачу виробничих потужностей, вдосконалювати організацію праці і т. д.. Однак усі ці резерви економічного росту є обмеженими.

Необмеженим фактором розвитку був і залишається науково-технічний прогрес. Саме він створює матеріальну основу, необхідну для активізації і більш повного використання всіх інших факторів та робить їх невичерпними.

Зміст науково-технічної діяльності складають нові технічні і технологічні рішення в області засобів і предметів праці, котрі підвищують економічну ефективність виробництва, забезпечують покращення умов праці, раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, виводять наше суспільство на високі науково-технічні позиції у світі. Лише такий практичний та корисний напрям робить затрати на науку і техніку суспільно виправданими, дозволяє говорити про істинний прогрес з точки зору людини.

Становлення національного виробництва - першочергове завдання сучасного етапу економіки України, яка перебуває у стані економічної кризи. Низька конкурентоспроможність продукції, зумовлена низькою якістю товарів і високою матеріало- та працемісткістю їх спричинила спад виробництва. Вихід з цієї ситуації більшість економістів вбачають у переведенні виробництва на якісно новий рівень, а не є завданням інноваційної діяльності

Проте на сьогоднішній день спостерігається стійка тенденція до згортання такого виду діяльності. Причина цього найчастіше - брак у суб'єктів господарювання власних коштів на реалізацію нововведень. Досить утруднене й одержання коштів з альтернативних джерел фінансування. Тривалий термін окупності і низька ефективність вкладення коштів при фінансуванні інноваційних проектів стримують їх фінансування.

Застосування високих технологій передбачає широке використання патентних інновацій, ідеться про винаходи, промислові зразки, корисні моделі. Вони є внутрішнім двигуном виробництва, що дає змогу зробити стрибок від старої технології до нової, прискорює технологічний та економічний розвиток. Питома вага підприємств та організацій, що займалися новаторською діяльністю зменшилась до 7% проти 20% ще у 1993 році, тобто 93% підприємств та організацій залишились взагалі поза сферою інноваційної діяльності.

Та виявляється зв'язок між показниками, які характеризують стан справ в області охорони об'єктів промислової власності, та макроекономічними показниками реальних економічних зрушень в економіці держави. На винахідницьку активність позитивно впливають зміни, пов'язані з трансформацією форм власності та структурними економічними зрушеннями, що відбуваються в перехідній економіці України. Без постійного оновлення продукції та технологічної бази не може бути досягнуто здорового економічного розвитку, від якого і залежить соціальний добробут країни.

Щоб більш повно представити складність практичної реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки в нашій країні, проаналізуємо стан інноваційної діяльності на промислових підприємствах та при створенні нової техніки. Інноваційна активність більшості промислових підприємств через скрутне економічне становище залишається низькою.

Спостерігається щорічне скорочення кількості розробок, що виконуються. У 1996 році науковими організаціями галузі закінчено й передано замовникам 6,7 тис. розробок, спрямованих на створення та удосконалення техніки й технологій проти 9,6 тис. у 2003 і 12,8 тис. у 1994 роках. Зменшення науково-технічного доробку призвело до подальшого згортання роботи щодо створення зразків нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації.

За період з 1993 по 2003 рр. на розгляд Держіннофонду було подано 4800 інноваційних проектів, з яких профінансовано 2627. На травень 1997 р. Держіннофондом було профінансовано 187 інноваційних проектів на загальну суму 215 млн. грн. В результаті завершення інноваційних проектів, профінансованих Держіннофондом, було вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн. грн. Створено та збережено 22,5 тис. робочих місць. Середній час окупності профінансованих Держіннофондом проектів становив близько 2,5 року. На жаль, він залишається єдиним джерелом інвестицій в інноваційній діяльності і використовується здебільшого на промисловому рівні і меншою мірою - на впровадження нових наукових технологій, нових розробок вчених.

Важливе місце в механізмі сприяння створенню й використанню технологій та інновацій належить його економічній частині, яка повинна передбачати ряд напрямів.

1. Формування економічної політики щодо використання новітніх технологій, напрямів і пріоритетів, а також їх підтримки. Визначення ставлення держави до впровадження у виробництво й побут новітніх технологій у цілому та конкретних зокрема.

2. Визначення реальних і перспективних джерел фінансових ресурсів, необхідних для реалізації передбачуваних напрямів розробки та використання новітніх технологій:

  • централізоване фінансування, державна підтримка;
  • зовнішні та внутрішні інвестиції;
  • кошти населення;
  • кошти банківської та фінансової систем;
  • інші джерела фінансових ресурсів.

3. Стимулювання і так званого "венчурного підприємництва" як особливої форми фінансового капіталу. Процес венчурного фінансування відбувається на базі акумуляції вільних коштів з різних джерел, це поєднує вирішення двох проблем:

  • а) забезпечується акумуляція вільних коштів для вкладення їх через венчурні фірми (підприємства, що спеціалізуються у сфері наукових досліджень, розробок, створення і впровадження новітніх технологій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком) у відібрані проекти;
  • б) реально створюються новітні технології на базі венчурних підприємств, які здійснюють дослідження, освоєння і комерціалізацію нововведень.

4. З огляду на важливе місце матеріальних і трудових ресурсів у ресурсному забезпеченні створення новітніх технологій:

  • передбачення на перспективу прогнозних обсягів вітчизняних матеріальних ресурсів (це дозволить визначити внутрішні і зовнішні матеріальні ресурси, на які слід розраховувати в майбутньому при розробці і використанні новітніх технологій);
  • передбачення підготовки і перепідготовки необхідних кадрів, які б відповідали потребам створення теоретичних основ розробки новітніх технологій, їх впровадження і практичного використання.

Згідно з теоретичним обґрунтуванням розробку науково-технологічної та інноваційної сфер, першочерговим завданням має стати створення сприятливих умов для інноваційної діяльності.

У нашій державі наука в багатьох випадках поки що відірвана від інноваційної діяльності та виробництва. Сучасний закордонний досвід свідчить про інше.

В країнах з розвинутою економікою відбувається корегування розвитку інноваційної сфери в цілому. Як традиційно науково-технічна, так і інноваційна політика у всіх країнах зводилась, як правило, до науково-технічної політики і повсюди домінувала "лінійна модель" інноваційного циклу та інноваційної політики. При такому підході вважається, що інноваційний центр проходить лінійно і складається з наступних стадій: наукові дослідження, винаходи і, нарешті, розповсюдження технологічних інновацій, а інноваційна політика обмежувалась прискоренням просування нововведень на усіх стадіях інноваційного циклу.

У нашій країні поки що розповсюджена "лінійна модель" інноваційного циклу і визначення інновацій як процесу доведення наукової ідеї чи її технічного відображення до стадії практичного використання і пов'язаних з цим процесом техніко-економічних та інших змін.

З метою подальшого практичного впровадження інноваційної стратегії Міннауки вважає єдиним із важливих напрямків - прискорене створення в Україні за рахунок коштів бюджету, регіональних відрахувань та інших інвестицій інноваційних технологічних центрів (ІТЦ) та інноваційних бізнес-інкубаторів (ІБІ), які можуть бути у складі ІТЦ. ІТЦ повинні стати не тільки джерелом інноваційних продуктів для підприємств на основі широкого використання наукоємних технологій, але й підтримувати в регіонах заново створені підприємства, брати участь у трансфері новітніх технологій та наданні економічних послуг.

ІТЦ повинні стати інструментом інноваційного розвитку промисловості в регіонах. Абсолютно не має значення, якої форми власності будуть підприємства, що продукують нові технології. Головне - не форма власності, а ефективність впровадження нововведень у виробництво в ринкових умовах.


24.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!