Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Державне регулювання культурного розвитку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Державне регулювання культурного розвитку. Реферат

Організаційно-правові засади управління культурою. Органи управління культурою. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури. Місцеве самоврядування і культура

Організаційно-правові засади управління культурою

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми основних напрямків розвитку культури в Україні до 2005 року та вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а також вимог щодо охорони історично-культурної спадщини розроблено концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури у галузі театрального і музичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони і використання пам'яток історії та культури.

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 p., законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об'єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на:

  • реалізацію суверенних прав України у сфері культури;
  • відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;
  • забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;
  • реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;
  • соціальний захист працівників культури;
  • створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.

Органи управління культурою

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають:

  • Міністерство культури і мистецтв України,
  • міністерство культури АРК,
  • управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
  • відділи культури районної державної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури,
  • спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва,
  • музичні та художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 9 грудня 1995 p. (зі змінами від 27 січня 1999 p.).

Основними завданнями Мінкультури України є:

  • реалізація державної політики у сфері культури і мистецтв;
  • збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури і мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні;
  • розроблення пропозицій щодо основних напрямків розвитку національної культури і мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу;
  • розширення міжнародного культурного співробітництва, розвиток культурних зв'язків та ін.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно:

  • розробляє проекти цільових державних програм розвитку культури і мистецтва, пропозиції щодо правового регулювання;
  • прогнозує розвиток культури і мистецтва, підтримує розповсюдження творів літератури і мистецтва; створює умови для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві;
  • забезпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індивідуальності митця;
  • сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асоціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури і мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень та на виконання законодавства України видає накази, у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінкультури України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності та розвитку культури і мистецтв утворюється колегія, рішення якої приводяться в життя наказом Міністра культури і мистецтв України.

Для аналізу проблем культури і мистецтва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомендацій та пропозицій з основних питань розвитку мистецтва, культурно-просвітницької роботи, масової художньої творчості, мистецької освіти в Мінкультури України утворюються наукова рада, інші консультативні органи. Їх склад та положення про них затверджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачення і радіомовлення є:

  • забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення і радіомовлення;
  • організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;
  • формування національного телерадіопростору;
  • організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення— постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, зростання професійного, художнього та етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, який обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради і Президента України.

До компетенції Національної ради належить:

  • контроль за додержанням законодавства у галузі телебачення і радіомовлення України;
  • участь в реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України;
  • забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України від 23 вересня 1997 р. "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України і здійснює контроль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовленні та час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначається Закон ом Українки від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення".

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції:

  • за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення і радіомовлення суб'єктами правовідносин України;
  • за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії;
  • порядку мовлення під час виборів і референдумів;
  • стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм;
  • чинного законодавства України щодо реклами, авторського права і суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності;
  • за розподілом та ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національна рада має право:

  • здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов та порядку використання каналів мовлення;
  • отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та положення щодо їх діяльності;
  • розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України та умов, зазначених - у ліцензії, і вживати за результатами розгляду примусові заходи (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії);
  • подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії та ін.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій та забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення і радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюються представництва Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Діяльність представництва здійснюється на підставі Положення про нього, яке приймається Національною радою.

Законом України від 18 липня 1997 р. "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створена система Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. "Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України", та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація "Громадське Українське радіо і телебачення" (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до крайок зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, в тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 p. створена Державна акціонерна компанія "Українське телебачення і радіомовлення", яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію" встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Функції центрального органу виконавчої влади в сфері інформації виконує Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Указом Президента України від 16 вересня 1998 р. "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство інформації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України від 16 листопада 1992 p. "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні". Їх діяльність регулюється також законами України від 3 липня 1996 р. "Про рекламу", від 7 лютого 1991 p. "Про підприємництво", від 23 грудня 1993 p. "Про авторське право і суміжні права", від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтім 2000 р. "Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та іншими законодавчими актами.

Всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, підлягають державній реєстрації в органах виконавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України від 5 липня 1997 р. "Про видавничу справу", який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і спрямована на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі —Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону України "Про видавничу справу".

З метою підвищення ефективності державного управління в систем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. "Про вдосконалення державного управління інформаційною справою" постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання", яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію".

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрокатом — та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, визначені Радою міністрів АРК, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами у цій галузі є Мінкультури України,

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенція цих органів визначається положеннями про них.

Відповідно до Закону України від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" Мінкультури України встановлює та організує роботу по обліку, охороні і реєстрації, реставрації, використанню та популяризації пам'яток історії та культури. З огляду на винятково важливе значення відтворення видатних пам'яток історії та культури для відродження художності українського народу і з метою відбудови втраченої історико-архітектурної спадщини при Президенті України Указом від 9 грудня 1995 р. "Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури" утворена Комісія з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури, яка діє на підставі Положення про неї.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 p. затверджено "Положення про державний реєстр національного культурного надбання". До реєстру заносяться пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.

Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, при Президенті України утворено консультативно-дорадчий орган —Раду з питань збереження національної культурної спадщини. Цей орган у своїй діяльності керується Положенням про нього, затвердженим Президентом України 27 жовтня 1997 p.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 p. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. затверджені Програма відтворення видатних пам'яток історії та культури, а також їх Перелік. В основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачається відтворити, покладено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності. Законом України від 21 вересня 1999 р. "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва.

Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України від 27 січня 1995 р. "Про бібліотеки і бібліотечну справу" визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію роботи бібліотеками, є Мін-культури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему та ін.

Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи органи виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Суспільні відносини у галузі музейної справи врегульовані Основами законодавства України про культуру та Законом України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу", яким встановлені правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та. використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, яке:

  • здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері;
  • реалізує національну музейну політику в Україні;
  • формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України;
  • визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень;
  • створює спеціалізовані організаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв;
  • здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну систему;
  • організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників;
  • здійснює контроль за діяльністю державних музеїв, обліком і збереженням Музейного фонду України;
  • організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства.

Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

З метою оптимізації функціонування мережі клубних закладів і забезпечення конституційних прав громадян на задоволення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. "Про нормативне забезпечення населення клубними закладами" затверджені нормативи забезпечення населення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як орієнтований напрямок організації системи культурного обслуговування населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку і функціонування клубних закладів.

В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про національний архівний фонд та архівні установи". До неї входять:

  • Державний комітет архівів України;
  • центральні та галузеві державні архіви;
  • державні архівні установи АРК;
  • місцеві державні архівні установи;
  • архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв та бібліотек;
  • архівні підрозділи органів, підприємств, установ і організацій;
  • архіви (архівні підрозділи) об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності;
  • науково-дослідні установи в галузі архівної справи.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління архівною справою та несе відповідальність за її стан і подальший розвиток, є Державний комітет архівів України, який здійснює контроль і нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства і архівної справи.

З метою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх дальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента України від 11 жовтня 1994р. "Про національні заклади культури" встановлено, що статус національних надається закладам культури, майно яких перебуває у загальнодержавній власності.

Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положення про конкретний заклад культури, укладає і розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно цих закладів не підлягає приватизації. Фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Контроль за рівнем культурної діяльності, здійснюваної національними закладами культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мінкультури України, які утворюються ним за основними напрямками діяльності цих закладів.

Положення про національний заклад (установу) України затверджено Указом Президента України від 16 червня 1995 p. (зі змінами).

Особливе місце у сфері культури і мистецтва посідають об'єднання громадян. В Україні створені і діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінематографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів та ін. Правові та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва визначені Законом України від 17 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників та творчі спілки".

Творча спілка створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтв (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі працівники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта діяльності вирішуються при реєстрації спілки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєстрації підлягають усі творчі спілки.

Державна реєстрація всеукраїнських творчих спілок здійснюється Міністерством юстиції України, а їх територіальних осередків та регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідними місцевими органами виконавчої влади. Органами управління творчих спілок є загальні збори (з'їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. "Про Академію мистецтв України" створена Академія мистецтв України — вища творчо-наукова установа у галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту.

Основними завданнями Академії мистецтв України є:

  • сприяння подальшому розвиткові художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей;
  • пошук ефективних шляхів відродження і збагачення української культури, розвиток національних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл та осередків;
  • проведення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти та естетичного виховання молоді;
  • вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень та ін.

Місцеве самоврядування і культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо:

  • управління закладами культури;
  • створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей;
  • вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності;
  • організації медичного обслуговування та харчування у закладах культури, які належать територіальним громадам або передані їм; створення умов для розвитку культури;
  • сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел;
  • сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері культури.

Органам місцевого самоврядування у сфері культури державою делеговано низку повноважень:

  • забезпечення вивчення рідної мови через національно-культурні товариства;
  • визначення потреб та формування замовлень на кадри для закладів культури, укладання договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо підвищення кваліфікації кадрів;
  • вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, а також визначення порядку компенсації закладам культури вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах;
  • забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;
  • реєстрація статутів культурно-освітніх закладів незалежно від форм власності.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради затверджуються програми культурного розвитку відповідно району, області, заслуховуються звіти про їх виконання; приймаються рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, та вирішуються інші питання, передбачені ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

До компетенції органів місцевого самоврядування також належить кінообслуговування місцевого населення, організація роботи місцевих періодичних видань, радіо- і телепередач, контролю щодо збереження пам'ятників історії та культури.

У сфері культури районні і обласні ради мають право делегувати частину своїх повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. Перелік питань, які можуть делегуватися, наведено в ст. 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".


23.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!