Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Відродження фінансового ринку інвестицій: економічні передумови. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Відродження фінансового ринку інвестицій: економічні передумови. Реферат

Сучасний український фінансовий ринок формується в умовах грошової системи, заснованої на нерозмінних кредитних грошах. Через інфляційні процеси знецінюються заощадження, підривається соціально-економічна база формування фінансового ринку, основна маса населення не має можливості брати участі в операціях на фінансовому ринку

У неринковій радянській економіці існував особливий механізм і фінансові інструменти формування й розподілу між галузями, регіонами, підприємствами капітальних вкладень на нове будівництво, реконструкцію, технічне переозброєння, відновлення устаткування, упровадження прогресивних технологічних процесів. В основу цього механізму було покладено принцип формування капітальних вкладень з двох основних джерел.

Перше з них становили державні інвестиції, що виділялися із загальнодержавного, республіканського, місцевого бюджетів і утворювали одну з видаткових статей бюджету. Друге інвестиційне джерело становили фонди розвитку виробництва, науки і техніки підприємств, що утворювалися з їх прибутку. Конкретними інструментами формування капітальних вкладень були методи і способи планування проектних, будівельних, монтажних робіт і їх матеріально-технічне забезпечення.

Однак цей механізм та інструменти виявилися недосконалими і малоефективними.

У сучасній ринковій економіці змінюється як механізм утворення джерел фінансування інвестиційних об'єктів, так і інструменти матеріалізації грошового капіталу. Основними джерелами інвестування стають банківські кредити, приватний капітал, кошти одних підприємств, вкладені в розвиток інших. Це можуть бути прямі позички, придбання акцій, вкладення коштів для участі у прибутку або інші джерела. У будь-якому разі істотно розширюються інвестиційні можливості підприємства або організації.

Зазначимо, що сучасні форми організації, регулювання і саморегуляції фінансового ринку характерні для високорозвиненої ринкової економіки.

У цих умовах, незважаючи на різноманітність форм організації і діяльності інвестиційних структур у різних країнах, внаслідок розвитку інтеграційних процесів в економіці розвинених країн (насамперед західноєвропейських) намітилася тенденція до певної уніфікації загальних правил і процедур діяльності фондових бірж і позабіржових інститутів, поглиблюються контакти між органами державної влади з контролю за ринком цінних паперів і діяльністю інвестиційних інститутів різних країн. Усе це створює вагомі передумови для організаційного оформлення світового і регіональних ринків позичкових капіталів.

Щоб стати повноправним членом світового економічного співтовариства, повноправним учасником світового ринку позичкових капіталів, Україна має досягти сучасного рівня організації ринкових відносин. Однак на шляху до досягнення цієї мети лежить ряд проміжних етапів розвитку форм капіталу, які не можна обминути.

Історичний досвід показує, що етапи розвитку (від державних цінних паперів до корпоративних, від паперів фінансового сектору до паперів не фінансового, від іменних паперів до паперів на подавця тощо) визначаються насамперед процесами нагромадження капіталу.

У розвинених країнах сучасний рівень розвитку фінансового ринку зумовлюється переважно рівнем нагромадження, розмірами суспільного багатства, добробутом нації.

Існує чітка залежність між рівнем прибутку і фінансовими інвестиціями: чим більший прибуток, тим більші інвестиції. Звідси випливає, що процес нагромадження капіталу визначається пропорціями розподілу новоствореного продукту на придбання й інвестиції, тобто в остаточному підсумку залежить від норми нагромадження і проходить кілька стадій, що виражаються через еволюцію форм капіталу: від грошового — до позичкового, від позичкового —до фінансового. Відповідно до цього визначаються й фази розвитку фінансового ринку інвестицій.

Зі становленням позичкового капіталу виникають умови, коли частина акумульованих кредитною системою грошових капіталів не може знайти вигідного (не нижче середньої норми прибутку) продуктивного вкладення. У такому разі ці капітали мобілізуються державою за допомогою емісії державних цінних паперів. Так виникає початкова форма фінансового ринку —ринок державних цінних паперів, що водночас формує передумови для появи більш розвинених ринкових форм.

Найширші інвестиційні можливості мають підприємства фінансового сектору економіки. Це зумовлюється в основному впливом двох чинників: по-перше, вищою порівняно з багатьма підприємствами не фінансового сектору нормою прибутку за рахунок диверсифікації вкладень; по-друге, швидкою оборотністю позичкового капіталу.

З розширенням інвестиційної пропозиції, упровадженням інновацій збільшуються нагромадження (інвестиції) у не фінансовому секторі. Так формується ринок корпоративних паперів, спочатку переважно у фінансовому секторі, а згодом у не фінансовому.

Отже, на шляху створення сучасного фінансового ринку Україна має пройти ряд проміжних етапів. Послідовність і швидкість досягнення проміжних цілей, тобто створення окремих секторів єдиного фінансового ринку, залежатимуть від швидкості зміни відносин власності й темпів розвитку капіталонагромадження.

Сталість і стабільний розвиток фінансового ринку, що зароджується в Україні, залежать насамперед від сталості грошового ринку, ефективного виконання національною валютою функції критерію вартості, коштів обігу і платежу, умов конвертованості гривні стосовно іноземних валют. Зазначена залежність фінансового ринку від грошового зумовлюється "родовими ознаками" фінансового ринку, що виник унаслідок еволюції грошового ринку.

Тому стійка валюта є основою стабільного збалансованого розвитку фінансового ринку. У свою чергу, стійкість валюти визначається такими макроекономічними чинниками, як ступінь збалансованості економіки, темпи її розвитку, стан держбюджету і платіжного балансу країни, розмір нагромаджень і заощаджень для інвестування, грошово-кредитна і фінансова політика.

Нині українська економіка перебуває у критичному стані. Відповідно до оцінок експертів науково-дослідних інститутів природа економічного спаду, що охопив народне господарство, складна, комплексна. Такий спад має не тимчасовий, кон'юнктурний, а структурний характер.

Структурно-технологічна незбалансованість економіки проявляється в різноманітних формах: від ресурсної незбалансованості до щораз більшої невідповідності обсягу грошової маси і її товарного покриття. Незважаючи на різні форми прояву, загалом структурно-технологічна незбалансованість справляє пролонгований вплив на масштаби і характер кризового спаду, що набирає ознак довготривалої структурної кризи.

Індикатором глибини кризи є рівень інфляції, що характеризує стан грошового ринку і, отже, сукупного платіжного обороту.

Ескалація готівково-грошової емісії в 1992-1993 pp., що не супроводжувалась відповідним збільшенням товарної маси, і прогресування на цій основі знецінення українського карбованця унеможливили подальше зберігання фіксованих цін у державній торгівлі.

Емісійне підвищення товарних цін у ринкових секторах економіки неминуче призвело до номінального збільшення державних витрат і часткового знецінення державних доходів, включаючи й таке джерело, як емісія; у результаті набув стійкої тенденції до розширення внутрішній державний борг. Щоб послабити, а в перспективі й усунути негативний вплив емісії на державний бюджет, уряд України змушений був лібералізувати ціни.

Практично цілковита відмова від державного регулювання цін, за винятком кількох життєво важливих товарних позицій, по суті означає перехід економіки до стану відкритої інфляції. Суть політики відкритої інфляції полягає в тому, що основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту стає грошова емісія. Це призводить до зниження ролі таких дохідних джерел, як прямі й непрямі податки і надходження до бюджету від бюджетів нижчого рівня.

При цьому державний контроль за цінами і доходами економічно активного населення істотно послаблюється. Основною регулятивною функцією держави в цих умовах стає періодичне підвищення номінального рівня фіксованих доходів до розміру мінімального споживчого бюджету. Застосовуючи зазначений комплекс заходів, уряд намагається запустити ринкові механізми для виправлення диспропорцій на інвестиційних ринках і ринку праці.

Комплекс заходів, спрямованих на лібералізацію, передбачає вивільнення цін у державній торгівлі з одночасним запровадженням їх нижнього (граничного) значення, зняття численних заборон у зовнішньоекономічній, зокрема посередницькій, діяльності. Захисні заходи передбачають підвищення заробітної плати працівників, які перебувають на бюджетному фінансуванні, запровадження мінімального рівня оплати праці та пенсій, індексацію грошових доходів та заощаджень громадян.

Слід зазначити істотний розрив між рівнем компенсаційних витрат держави і підвищенням цін на споживчі товари: наприклад, доходи населення у вересні 1993 р. збільшились порівняно із серпнем того ж року втричі, а ціни на споживчому ринку — в середньому в 6 разів. Підтримування фіксованого розриву в рівнях приросту доходів і цін є необхідною умовою для приведення у відповідність товарної і грошової маси, поступової стабілізації гривні, зниження на цій основі рівня інфляції.

Водночас ефективність політики відкритої інфляції значною мірою визначається глибиною і характером диспропорцій у народному господарстві України, що впливають на темпи знецінення грошей.

Насамперед продовжують діяти макроекономічні чинники, що підривають стабільність гривні: по-перше, триває відплив за кордон різними каналами валютних резервів України, по-друге, збільшується розбалансованість платіжного балансу, внаслідок чого поточні платежі за зовнішніми позиками і кредитами здійснюються за рахунок залучення нових позик і кредитів.

Відбиваючи структурні перекоси в економіці, інфляція проявляється також з боку товарної пропозиції, що за багатьма позиціями абсолютно зменшується за рахунок зниження виробництва.

Перехід до політики відкритої інфляції, безсумнівно, посилює інфляційний вплив чинників, що діють у сфері виробництва й обміну, призводить до переростання галопуючої інфляції в гіперінфляцію. В умовах подальшої лібералізації доходів це, по суті, означає настання третьої стадії інфляційного процесу, коли темпи знецінення грошей починають перевищувати темпи грошової емісії.

У цих умовах потреба у грошах зростає швидше, ніж вони з'являються в обігу; неминуче настає криза платіжного обороту. Як замінники законних платіжних коштів дедалі ширше починають використовуватись різні сурогати, переважно платіжні зобов'язання комерційних банків, розрахункові чеки і талони підприємств аж до натуралізації заробітної плати.

Розглянуті окремі ознаки кризи платіжного обороту як одного з основних показників стану грошового ринку свідчать про настання такої стадії інфляційного процесу, коли гроші знецінюються швидше, ніж надходять в обіг.

Визначальною характеристикою стратегії ринкової поведінки є співвідношення між споживанням та інвестиціями. У класичній ринковій економіці чітко простежується взаємозв'язок: високі темпи інфляції знижують стимули до нагромадження та інвестування. Ця загальноекономічна тенденція виявляється і в Україні, тобто у процесі розподілу доходів зменшується частка інвестицій і збільшується частка споживання. Однак ця загальноекономічна тенденція істотно модифікується в різних секторах ринку залежно від розміру нагромаджень різними економічними суб'єктами.

Так, на споживчому ринку залежно від платоспроможного попиту населення можна виокремити такі типові стратегії поведінки. Перша, найчисленніша група споживачів практично не має заощаджень, а поточні грошові доходи спрямовує переважно на придбання продовольства.

Друга група населення, яка має невеликі заощадження, побоюючись зростання інфляції, інтенсивно спрямовує власні грошові заощадження у споживчі інвестиції, інвестиції у вільно конвертовану валюту (ВКВ) і валютні цінності, інвестиції в реальні активи (фінансовий капітал).

Третя група населення, яка має великі заощадження, інвестує їх, як правило, у нерухомість, автомобілі, валюту і валютні цінності, складну побутову техніку, а також здійснює виробничі інвестиції через придбання у приватну власність підприємств, в основному сфери обслуговування, торгівлі, та фінансові інвестиції за допомогою купівлі акцій та облігацій.

Таким чином, фізичні особи, які мають великі заощадження, утворюють клас підприємців і фінансових інвесторів. Вони переорієнтовують операції зі споживчого ринку на інвестиційний. Саме вони мають ту необхідну критичну масу заощаджень (частку нагромадження у складі доходу), яка дає можливість переключити платоспроможний попит із споживання на інвестиції.

Поряд із формуванням класу підприємців, які здійснюють зараз процес первісного нагромадження і стануть у перспективі групою найактивніших фінансових інвесторів, існує також досить численна група "змушених" заощаджувачів — виразників налагодженого споживчого попиту. Про це свідчить коефіцієнт схильності до заощадження (ощадна квота), який, наприклад, у 1990 р. становив 12%, удвічі перевищуючи відповідний коефіцієнт у США. Тому цю частину заощаджень можна вважати потенційними інвестиціями.

Можна припустити, що в умовах наростання кризи грошового ринку "змушені" заощадження у формі коштів на рахунках Ощадбанку через загрозу їх повного знецінення треба буде інвестувати, насамперед у споживчі товари, особливо тривалого користування, і нерухомість, переважно в межах приватизації житла.

Водночас практика показує, що у зв'язку з багаторазовим збільшенням цін на такі товари можливості вкладення основної маси особистих заощаджень у споживчі товари і житло багато в чому вичерпані. Причому, як правило, розрахунки за ці товари здійснюються у ВКВ. Тим самим заощадження у гривнях практично відтинаються від споживчих інвестицій. У цій ситуації заощаджувачі з метою збереження власних заощаджень змушені будуть переорієнтовуватися на фінансові інвестиції.

Соціально-економічна база фінансового ринку, що формується в Україні, недостатньо широка. Можна визначити дві основні, на наш погляд, стратегії потенційних інвесторів на фінансовому ринку. Так, приватні підприємці орієнтуватимуться переважно на приріст капіталу і закріплення у зв'язку з цим за собою якомога щонайширшого набору (зумовленого межами заощаджень) прав власності на реальні фінансові активи.

Великі приватні підприємці прагнутимуть скупити контрольні пакети акцій. "Змушені" заощаджувачі керуватимуться потребою зберегти (застрахувати) заощадження від знецінення й одержати право на регулярний прибуток.

Інвестиційні можливості підприємств або інституціональних інвесторів також визначаються кризовим станом грошового ринку, тому що це змінює пропорцію між споживанням і нагромадженням у прибутку підприємства. Закономірно збільшуються частка споживання і поточні витрати на обслуговування платіжного обороту, що пов'язано з розвитком інфляції попиту і витрат. Витрати на інвестиційні цілі зменшуються. Цей процес характерний для підприємств будь-якої форми власності.

Ретроспективний аналіз показує, що внаслідок штучно створеного законодавчими актами розриву в умовах господарювання державних і недержавних структур з 1988 р. почалося активне переливання капіталів у сферу так званої альтернативної економіки. Причому вкладення в колективні та приватні підприємства здійснювалися в будь-якій формі — грошовій, матеріальній, трудовій, прав на будь-які цінності.

Цей інвестиційний процес можна охарактеризувати як своєрідне "первісне нагромадження" економічних структур нового капіталістичного типу. Інвестиційна діяльність здійснювалася в основному в такому напрямі: інвестиції підприємств — створення капітального майна кооперативів, малих, спільних структур — формування нагромаджень приватних осіб.

По суті, були перервані кругообіги інвестицій, що забезпечували розширене відтворення в державному і кооперативному секторах. Це, на наш погляд, украй небезпечний для економіки України напрям. Небезпека його полягає насамперед у пролонгованому характері впливу на відтворення. З поглибленням інфляції і скороченням інвестицій у відтворення зростає недовироблення товарів, що переростає у глибокий економічний спад виробництва.

Найглибший спад виробництва переживають колишні державні підприємства. Він зумовлений впливом ряду чинників структурного характеру. По-перше, державні підприємства були монополістами у сфері виробництва певного товару. З розпадом єдиного економічного простору СРСР розпалася й база постачання цих підприємств необхідними ресурсами.

Це призвело до скорочення або навіть до припинення виробництва конкретного, монополізованого товару, нестача якого, у свою чергу, вплинула на стан виробництва інших підприємств, що входили в єдиний технологічний ланцюжок. А оскільки державні підприємства-монополісти становили структурну основу радянської економіки, то й спад став глобальним, загальноекономічним, торкнувся всіх галузей і сфер економіки.

По-друге, структурна перебудова галузей, що спеціалізувалися переважно на виробництві інвестиційних товарів, тобто товарів, призначених для виробничого споживання, може розтягнутися на довгий час. Це зумовлюється великими витратами на заміну або ремонт украй зношеного устаткування, на забезпечення регулярного надходження сировини, матеріалів, енергоносіїв, на реорганізацію.

Загальний рівень зазначених витрат, що збільшуються з розвитком інфляційних процесів, не дає можливості підприємцям, які здійснюють інвестиції в зазначені галузі, одержувати середню норму прибутку. Отже, інвестиції в такі галузі (за винятком фінансової підтримки держави) не робитимуться.

Оскільки через інфляцію реальні доходи України зменшуються, то найближчим часом малоймовірним видається масоване бюджетне інвестування в такі життєзабезпечуючі галузі, як енергетика, важке машинобудування, транспорт, видобувні галузі, а також фундаментальні науки. Це, безперечно, спричинить довгострокову кризу галузей, що обслуговують споживання: зокрема, легкої та харчової промисловості, сільського та комунального господарства, охорони здоров'я.

По-третє, зазначені процеси спаду в державній економіці багато в чому зумовлені її внутрішньою "корозією" через неконтрольований розвиток ринкових ланок, що переключили на себе основні інвестиційні потоки, неминуче зачепили й "кооперативну", ринкову складову державних підприємств.

Оскільки малі, кооперативні, орендні та інші підприємства, створені при державних підприємствах, використовують таке саме устаткування, приміщення, сировину, матеріали, працю, що й державні підприємства, то, відповідно, інвестиції у структурну перебудову, незважаючи на форсоване підвищення цін на продукцію, призведуть до зниження норми прибутку, що й так дедалі швидше "з'їдається" інфляцією.

Тому інвестиційна стратегія малих та інших підприємств залишиться пасивною, тобто основним інвестиційним каналом, як і раніше, будуть надходження ресурсів з "державних ланок", а валовий дохід піде переважно на споживання. Частина цих коштів є, по суті, потенційними інвестиціями.

Серед стратегій фінансового інвестування в нефінансовому секторі можна виокремити такі:

  • Насамперед традиційну — політика створення малих та інших підприємств однією або кількома приватними особами. Такі підприємства використовують найману працю на основі договірних відносин. Нагромадження (капітал) цих підприємств є, по суті, нагромадженням приватних осіб-засновників.
  • Крім того, починається процес легалізації відносин приватної і групової власності на колишніх державних підприємствах через їх викуп або придбання в них частин, паїв, акцій (як правило, контрольного пакета).
  • Становлення фінансового ринку відбувається за рахунок не тільки створення малих підприємств і кооперативів, а й акціонування великих підприємств. Акції торговельно-промислових та інших підприємств не фінансового сектору є формою вираження фінансового капіталу, найвищим ступенем розвитку дійсного капіталу. Тому послідовне здійснення приватизації та акціонування підприємств не фінансового сектору стане основою для формування фінансового ринку.

Поряд із згаданими учасниками фінансового ринку — резидентами у найближчому майбутньому вагому роль на українському фінансовому ринку відіграватимуть нерезиденти, які представляють іноземний капітал.

Незважаючи на пільгове законодавство про іноземні інвестиції іноземні інвестори поки що не здійснюють вкладень у фінансову сферу.

На нашу думку, це пов'язано насамперед з негативними тенденціями на фінансовому ринку, ескалацією засновництва, що породжує вторинні фінансові структури, які не мають реальної опори у процесі відтворення дійсного капіталу. Таке розбухання спекулятивної оболонки фінансового ринку в умовах спаду виробництва і кризи грошової системи зупиняє іноземних інвесторів, вони побоюються втратити свої вкладення в результаті краху спекулятивних структур.

Іноземний капітал на українському ринку займає вичікувальну позицію. Вкладення у фінансовий сектор практично не здійснюються, немає прикладів створення акціонерних товариств відкритого типу в нефінансовому секторі.

Нині представниками інвестиційної пропозиції (позичальниками капіталу) є підприємства (бізнес) і держава. Інвестиційні потреби бізнесу дедалі більшою мірою задовольняються за рахунок емісії акцій у процесі акціонування великих підприємств, внесення частин (або паїв) у процесі створення товариств з обмеженою відповідальністю.

Основним джерелом зовнішнього фінансування є випуск акцій або короткострокових боргових зобов'язань. Довгостроковий банківський кредит перестав існувати в результаті прогресуючої інфляції. Внаслідок знецінення реальних доходів держави і збільшення банкнотної емісії різко скоротилися бюджетні асигнування. Таким чином, виживання багатьох галузей прямо визначається швидкістю розвитку фінансового ринку. Нерегульований розвиток фінансового ринку, "дика" приватизація призводять до нерівномірного припливу інвестицій у галузі народного господарства.

Перенасичена інвестиціями сфера оптової торгівлі, вкладення в яку дають найвищу норму прибутку на основі роздування цін на споживчі та інвестиційні товари. Лібералізація цін у масштабі всього народного господарства дасть можливість усунути цінові перекоси, що спричинить зниження норми прибутку і закриття багатьох товарних бірж.

Тим часом гострий брак інвестицій відчувають великі підприємства видобувної, заготівельної та обробних галузей промисловості. Криза цих структуроутворюючих галузей спричинить тривалий загальноекономічний спад, позначиться на стані всього народного господарства. Тому одночасно з державною фінансовою підтримкою цих галузей конче потрібно послідовно і якомога швидше здійснити приватизацію.

Розглядаючи процес становлення фінансового ринку в цілому, зазначимо, що основні параметри його розвитку багато в чому визначаються процесами, що відбуваються на грошовому ринку. Галопуюча інфляція надає нестійкого характеру фінансовому ринку. Основою ринку стає спекулятивна складова. Порівнюючи етапи розвитку фінансового ринку у країнах з класичною ринковою економікою і становлення фінансового ринку в Україні, доходимо висновку про глибокі відмінності в цих процесах.

Відмінності у становленні фінансового ринку зумовлюються насамперед різними типами грошових систем, які справляють стабілізуючий або дестабілізуючий вплив на фінансовий ринок. Так, у країнах з класичною ринковою економікою фінансовий ринок формувався в умовах досить стійких грошових систем, заснованих на розмінних на золото кредитних грошах.

Розмін припинявся тільки у воєнний час, і тоді ринок наводнювався паперовими грошима, що імітувалися казначейством. Тут чітко простежується закономірність: що стійкіша грошова система, то стабільніший фінансовий ринок. А отже, виникає міцна база розвитку фінансового ринку на основі динамічних, взаємозалежних кругообігів дійсного і позичкового капіталів.

Сучасний український фінансовий ринок формується в умовах грошової системи, заснованої на нерозмінних кредитних грошах. Мало того, він створюється під впливом інфляції, що посилюється і переростає в гіперінфляцію. Як наслідок, знецінюються заощадження, підривається соціально-економічна база формування фінансового ринку, основна маса населення не має можливості брати участі в операціях на фінансовому ринку.

Скорочуються також інвестиційні можливості вітчизняного бізнесу: більшість підприємств переключається у своїх операціях на грошовий ринок з метою підтримання безперервності платіжного обороту та виживання; інвестиційні проекти відкладаються. Практично формується портфель цінних паперів як резерв ліквідності, що забезпечує оперативний зв'язок з фінансовим ринком.

В умовах руйнації адміністративно-командної системи відбувається стихійне формування первісних заощаджень. Цей процес відбувається переважно через самозахоплення колишньої державної власності, інвестування в "альтернативну" економіку. Усе це надає специфічних рис розвитку сучасного процесу капіталонагромадження, серед яких можна виокремити такі:

  • перетворення держави на чистого позичальника за рахунок різкого зменшення вартості державного майна в матеріальній і грошовій формі, зниження реальних доходів держбюджету, знецінення нагромаджень внаслідок інтенсивної емісійної діяльності;
  • швидке збільшення спекулятивних нагромаджень у приватнопідприємницькому секторі, особливо у великому приватному підприємництві в особі чиновників, управлінської верхівки колишніх державних підприємств, представників "альтернативного" сектору;
  • поглиблення диференціації доходів, зубожіння широких верств населення.

Динаміка зазначених процесів у сфері капіталонагромадження може призвести до соціального вибуху, різко деформувати фінансовий ринок, що ставить під сумнів сталість багатьох спекулятивних нагромаджень.

Уже зараз зрозуміло, що фінансовий ринок не має надійного економічного фундаменту розвитку у сфері руху як позичкового, так і дійсного капіталу. Розвиток його має переважно спекулятивний характер на основі форсування засновництва. Тим самим рух фінансового капіталу відривається від руху дійсного капіталу.

Мало того, спостерігаються протилежні тенденції на фінансовому ринку і ринках реальних інвестиційних товарів: фінансовий капітал розширюється, а дійсний зменшується внаслідок дальшого спаду виробництва. Розбіжність тенденцій розвитку фінансового і дійсного капіталів зумовлює неминучий крах нинішнього фінансового псевдоринку.

З метою його стабілізації держава має цілеспрямовано регулювати економічні процеси. Необхідно також розвивати механізми саморегулювання фондових бірж, інших інститутів фінансового ринку.

Основні напрями регулювання фінансового ринку визначимо під час дослідження процесів, що відбуваються на первинних і вторинних фінансових ринках.

Список літератури

  1. Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.
  2. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
  3. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
  4. Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
  5. Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
  6. Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
  7. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. — К: Знання, 1998.
  8. Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
  9. Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика, 1993. —96 с.
  10. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К.:МЗУУП, 1994.
  11. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
  12. Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.


23.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!